МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||
Методика роботи над усним і письмовим твором.Твір — самостійний зв’язний виклад учнями власної думки, почуттів, суджень. Це зв’язне висловлювання займає особливе місце у процесі вивчення мовного курсу, адже йому підпорядковані всі мовні завдання і мовленнєві вправи, над якими працюють учні на уроках мови. Під час побудови усних і письмових творів школярі усвідомлюють вимоги орфоепії, культури мовлення, значення всіх вивчених граматичних і орфографічних правил. Тільки у творах письмо сприймається учнями не як навчальна вправа, а як засіб правильного оформлення власних думок, виражених у письмовій формі. Робота над твором сприяє розвитку особистості учнів: збуджуються їхні емоції, розвивається спостережливість, мислення, активізується розумова самостійність, формуються вміння оцінювати і систематизувати побачене, пережите і засвоєне, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, зіставляти і порівнювати, робити висновки. Складання творів вимагає від учнів високої активності, самостійності, вміння керувати своєю інтелектуальною діяльністю. У початкових класах здійснюється робота над різними видами творів. Залежно від джерела матеріалу розрізняють такі твори: 1) розповідь про побачене, пережите, почуте, тобто твори на матеріалі праці, екскурсій, походів, спостережень та інших форм безпосереднього досвіду школярів; 2) твори за картиною, фільмом, прочитаною книжкою тощо; 3) твори на основі творчої уяви: за сюжетною картиною, за даним початком чи кінцем, імпровізація казок і т. ін. Залежно від типу тексту це можуть бути: розповіді, описи, міркування. Хоча здебільшого переважають твори змішаного типу: розповідь з елементами опису і міркування. За стилем мовлення твори поділяються на емоційно-образні (художні) і ділові (наукові). За рівнем самостійності учнів під час роботи над побудовою зв’язного висловлювання розрізняють колективні і самостійні твори. Відповідно до жанрової приналежності твори бувають таких видів: розповідь, казка, лист, відгук про книгу, замітка в газету тощо. У практиці шкільного навчання твори розрізняються за обсягом і відповідно за часом, відведеним на їх побудову. Часто на уроках мови учні створюють твори малих форм — мініатюри (в усній і письмовій формах). До них висуваються такі самі вимоги, як і до великих творів. Проте вони не вимагають тривалої підготовчої роботи. Наведемо приклади таких творів:
Білочка У дуплі старого дуба жила руденька білочка. Вона мала довгий пухнастий хвіст, маленьку мордочку, чорні очі і гострі вушка з китичками на кінцях. Тваринка була дуже спритна. Ніч Сонце закотилося за горизонт. На землю опустилися сутінки. На чорному небі з’явилася перша зірка. Здавалося, ніби там, високо, хтось запалив свічку. У процесі роботи над усним і письмовим твором школярі проходять шлях від колективних робіт до самостійних, тобто зростає рівень самостійності учнів. У 1-му класі, в період навчання грамоти, діти беруть участь у бесідах, створюють невеликі усні розповіді, описи. Розвиток писемного мовлення полягає в записуванні окремих слів із цих бесід, розповідей і описів, а також окремих речень, невеликих фрагментів тексту. У 2-му класі проводиться переважно колективна підготовка тексту, призначеного для записування. Елементи індивідуальної творчості проявляються в усних розповідях у вигляді висловлення своїх почуттів, повідомлень про себе, свої вчинки. Учні 3-го класу вчаться працювати над твором самостійно. Для побудови усних і письмових зв’язних висловлювань їм частіше пропонуються індивідуальні теми, наприклад: «Мій чотириногий друг», «Найцікавіший день канікул» тощо. А під час роботи над темами, призначеними для всього класу, поступово зменшується колективна підготовча робота, яка проводиться безпосередньо перед записом твору. У 4-му класі кількість індивідуальних тем зростає. Крім того, учням пропонується вибирати тему твору самостійно або із запропонованого учителем переліку. Діти люблять живі дії, як жанр їм доступніша розповідь. У початкових класах розповідь у творах, як правило, переважає, а опис відіграє допоміжну роль. Однак роль опису й елементів міркування з роками навчання має зростати. Дуже важливо, щоб написання творів захоплювало учнів, демонструвало їм величезні можливості мови і необхідність ретельно вивчати її заради вираження власних думок і почуттів. Виховний ефект творів залежить від вибору теми, від рівня самостійності того, хто пише, від того, наскільки його твір «пишеться серцем, а не ручкою». Написання творів допомагає дітям глибше усвідомити свої почуття, привчає до послідовного мислення, підвищує самоповагу, розвиває інтерес до літературної творчості. Під час роботи над побудовою усних і письмових творів у школярів формуються такі вміння: 1) розуміти задану тему, визначати її зміст, обсяг, дотримуватися теми на всіх етапах підготовки й оформлення свого твору; 2) оцінювати матеріал і тему в цілому, висловлювати своє ставлення до того, про що пишеш, передавати у творі власну позицію; 3) накопичувати матеріал: спостерігати, виділяти з власного досвіду головне — те, що стосується обраної теми; осмислювати факти, описувати, передавати свої знання, почуття, наміри; 4) розташовувати матеріал у належній послідовності, складати план і дотримуватися його під час відтворення тексту; за необхідності змінювати послідовність; 5) добирати потрібні слова й інші засоби мови, будувати синтаксичні конструкції і зв’язний текст; 6) каліграфічно й орфографічно правильно записувати текст, ставити розділові знаки, ділити текст на абзаци, дотримуватися абзаців під час запису твору; 7) знаходити недоліки і помилки у власному творі, виправляти їх, удосконалювати написане. Дуже добре, коли підготовка до письмового твору розпочинається за кілька днів до його написання. Вона може проводитися на різних уроках, а також у позаурочний час. Важливо, щоб школярі мали змогу кілька разів повернутися до теми майбутнього твору. Структура уроку, присвяченого написанню твору, залежить від виду твору та рівня розвитку учнів. Наприклад, під час написання твору за картиною на уроці відводиться час на її розглядання і бесіду за змістом; твір про побачене під час екскурсії вимагає бесіди, яка відтворює в пам’яті учнів отримані під час екскурсії відомості; перед твором про тривалі спостереження за природою діти самостійно аналізують календарі погоди і природи, узагальнюють зроблені власні записи. Однак, незалежно від виду твору, завжди чітко виділяються три етапи роботи над ним: 1) накопичення матеріалу (спостереження, екскурсії, походи, прогулянки, розглядання картин, читання художніх творів тощо); 2) відбір і розташування матеріалу (обговорення, визначення головного, складання плану); 3) словесне, мовленнєве оформлення, тобто складання власне тексту, його запис, удосконалення, самоперевірка. Перший і другий етапи можуть виходити за межі уроку. Так, накопичення матеріалу для твору за екскурсією, за спостереженнями здійснюється задовго до письма. На уроці ж матеріал відновлюється в пам’яті школярів, систематизується й оформляється. На уроках, які передують твору, добирається лексика для нього, можуть бути створені фрагменти тексту. Іноді заздалегідь складається план. Тому урок, на якому пишеться твір, у більшості випадків має розглядатися як підсумок роботи, проведеної попередньо. Побудова уроків, на яких учні вчаться писати твори, залежить від проведеної підготовчої роботи. Однак можна виділити основні етапи таких уроків: 1) повідомлення (чи уточнення) теми і завдань майбутнього твору та обговорення їх з учнями; 2) бесіда з метою впорядкування матеріалу, якщо він накопичений заздалегідь під час спостережень, чи для його накопичення (наприклад, розглядання картин); 3) складання плану чи його уточнення, якщо він був складений раніше; 4) мовна підготовка тексту, запис необхідних слів, їх орфографічний коментар тощо; складання окремих речень, частин тексту; 5) запис твору учнями, спостереження вчителя за роботою учнів, надання індивідуальної допомоги; 6) самоперевірка, вдосконалення тексту, виправлення виявлених недоліків та помилок; 7) зачитування одного-двох кращих творів.
5. Методика вивчення розділу "Речення". Види вправ із синтаксису і пунктуації.
Вивчення елементів синтаксису в початкових класах набуває особливого значення. Це, насамперед, пояснюється метою уроків української мови в початковій ланці освіти — допомогти молодшим школярам оволодіти нормами граматичної структури (будови) рідної мови, збагатити мовлення різноманітними формами і способами висловлення думки, піднести рівень розвитку зв’язного мовлення. Оскільки одиницею зв’язного мовлення є речення, то цілком зрозумілою є вимога програми працювати над його засвоєнням систематично, цілеспрямовано, на кожному уроці навчання грамоти, граматики і читання незалежно від виучуваної теми. Важливість систематичної роботи над реченням пояснюється і тим, що на фоні речення (на синтаксичній основі) учні засвоюють лексичне значення слова, словотвір, фонетику, орфоепію і орфографію, морфологічні форми слів та їх синтаксичну роль, пунктуацію. Вивчення в школі синтаксису, як і граматики взагалі, має на меті, по-перше, поступово формувати у дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, сприяти одержанню певного обсягу лінгвістичних знань; по-друге, всебічно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів. У роботі над засвоєнням елементів синтаксису в початкових класах можна виокремити кілька напрямів, між якими існує тісний зв’язок: 1. Практичні спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним оформленням речень, побудова речень з різної кількості членів, з різним розташуванням їх за поданим зразком та схемою. 2. Формування уявлень про одиниці синтаксису — словосполучення, речення, зв’язне висловлювання (текст). 3. Засвоєння структури речення і найважливіших синтаксичних понять: зв’язок між словами в реченні; граматична основа речення; головні і другорядні члени речення; головні члени — підмет і присудок; однорідні члени речення. Засвоєння синтаксичної термінології. 4. Поглиблення знань і вмінь із синтаксису під час опрацювання несинтаксичних тем (значення слова, будови слова, частин мови). 5. Формування в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення різні за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією (неокличні, окличні). Формування пунктуаційних навичок. 6. Застосування набутих знань і вмінь із синтаксису у практиці зв’язного мовлення. Види вправ із синтаксису і пунктуації У методиці навчання мови в початкових класах вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. І ті, і ті вправи використовуються на різних етапах навчання. Найчастіше синтетичні вправи виконуються на основі аналітичних. Спочатку діти аналізують готове речення, вказуючи, зі скількох слів воно складається, визначають основу речення тощо, а потім самостійно конструюють речення такої самої будови. Синтетичні вправи можуть виконуватись і без попередніх аналітичних, але обов’язково супроводжуються внутрішньою аналітичною роботою мислення, у процесі якої здійснюється контроль за правильністю побудови речення, поєднання слів і т. п. Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі. Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Суть їх полягає в тому, що учні спостерігають, аналізують речення, відтворюють їх інтонаційну будову і складають свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків. Перша книга учня — Буквар — містить багато речень, різноманітних за будовою, за метою висловлювання, за інтонацією, з однорідними членами і звертаннями. Спостерігаючи такі речення на письмі, читаючи їх і переписуючи, діти засвоюють зразки, наслідують їх під час складання власних висловлювань. Чудовим зразком для наслідування є українські народні казки, приказки, прислів’я й загадки. До конструктивних відносять вправи на побудову і перебудову речень. У їх виконанні учні спираються на теоретичні знання. Конструктивні вправи застосовуються в 2–4-х класах після вивчення певних відомостей із синтаксису. Мета їх — закріпити набуті знання на практиці. До них належать такі: 1. Відновлення або побудова речень із розрізнених слів. Виконуючи таку вправу, діти встановлюють порядок розташування слів у реченні, пов’язують слова за допомогою закінчень, прийменників і сполучників. 2. Поділ деформованого тексту, надрукованого без великих букв і крапок, на окремі речення. Виконуючи такі вправи, учні замислюються над змістом написаного, вчаться правильно оформляти речення на письмі. 3. Поступове розгортання (поширення) речень за допомогою питань. Це — перші вправи, спрямовані на вироблення навичок удосконалення написаного, редагування. Дуже важливо організувати роботу так, щоб діти чітко уявили процес поширення речень. Тому хід розгортання речення слід показати на дошці: Квіти зацвіли. (які?) ↓ Різнобарвні квіти зацвіли. (де?) ↓ Різнобарвні квіти зацвіли в лузі. (коли?)↓ Різнобарвні квіти зацвіли весною в лузі. 4. Поступове згортання (скорочення) речень. Такі вправи допомагають простежити, як речення втрачає виразність, усвідомити, до якої межі можливе скорочення. Малий синьоокийхлопчина захоплено читає цікаву книжку про тварин. Малийхлопчина захоплено читає цікаву книжку про тварин. Хлопчина захоплено читає цікавукнижку про тварин. Хлопчина захопленочитає книжку про тварин. Хлопчина читає книжку про тварин. Хлопчина читає книжку. Далі речення вже скорочувати не можна, бо відсутність слова «книжку» надасть реченню зовсім іншого змісту: «Хлопчина читає» вже сприймається зі значенням «хлопчина вміє читати» або «хлопчина зайнятий читанням». 5. Об’єднання кількох речень в одне з однорідними членами. Івасик уміє добре читати. Івасик уміє гарно писати. Івасик може і гарно малювати. Івасик уміє добре читати, гарно писати і малювати. 6. Складання речень з конкретними завданнями: з головних членів і одного другорядного, залежного від присудка; з двома однорідними підметами; з двома (або кількома) однорідними присудками; з однорідними другорядними членами, які відповідають на питання яка? іт. ін. 7. Складання речень за схемою. Вони можуть бути різні: 1) др. чл. підмет до. чл. присудок. 2) підмет → присудок ↓ ← ↓ який? як? др. чл. др. чл. Творчі вправи передбачають повну самостійність виконання: 1) на задану тему (про озеро в сонячну погоду; про прогулянку в осінній ліс; про відліт птахів; 2) за сюжетним малюнком; 3) за 2—3 опорними словами (даються, наприклад, недавно почуті учнями слова, які ще не увійшли до їх активного словника, або форми слів, під час вживання яких учні припускаються помилок; 4) за опорними словосполученнями (високе небо, наполеглива праця, сумлінне навчання) або порівняльними зворотами (щедрий, як осінь; летів, як стріла) чи фразеологізмами (сім раз відміряй, а раз відріж; не кидати слів на вітер); 5) речень-запитань і речень-відповідей; 6) на основі власних спостережень за змінами в природі (якою стала земля; що сталося з деревами; які зміни сталися в полі); 7) на основі переглянутого фільму чи вистави (що особливо сподобалося; яка подія дуже вразила; які вчинки не сподобалися); 8) складання різних варіантів речень про одне і те саме: наприклад, за одним і тим самим малюнком можна скласти різні речення: (Вітер нагинає берізку. Берізка нагинається від вітру. Берізка, яку нагинає вітер. Берізка, зігнута вітром); 9) складання питальних або спонукальних речень з поданими звертаннями (напр., сестричко, друже, Іване Васильовичу, Маріє Петрівно) або самостійно дібраними. Оскільки вправи творчого характеру часто позбавлені конкретних завдань, то їх виконанням керувати важче. Тому вчитель має використовувати різні форми заохочування учнів. Можна організувати роботу у формі творчого змагання, в якому виграє той, хто складе речення швидше і краще, виразніше за змістом, більш поширене другорядними членами, ускладнене однорідними членами тощо. Творчі вправи є однією з форм заохочення учнів до складання й таких речень, вивчення яких не передбачене програмою початкових класів, але дуже потрібних для розвитку мовлення молодших школярів. Тому творчі вправи необхідно проводити систематично і цілеспрямовано під час підготовки до переказів і різних видів творчих робіт. До вправ з реченням належить і синтаксичний розбір, який у початкових класах буває, звичайно, неповним, частковим, відповідно до тих знань із синтаксису, які учні засвоюють на різних етапах навчання. Найповніший синтаксичний розбір проводиться в 4-му класі після опрацювання однорідних членів речення.
Схема усного синтаксичного розбору речення: 1. Прочитайте аналізоване речення. 2. Визначте, яким є речення за метою висловлювання. 3. Визначте, яким є речення за інтонацією. 4. Визначте основу речення. 5. Назвіть підмет і присудок, встановивши між ними за допомогою питань двосторонній зв’язок. Назвіть, якими частинами мови вони виражені. 6. Назвіть другорядні члени речення, залежні від підмета, поставивши до них питання від підмета. 7. Назвіть другорядні члени, залежні від присудка, поставивши до них питання від присудка. 8. Назвіть другорядні члени, залежні від інших другорядних членів. Схема письмового аналізу речення: 1. Запишіть аналізоване речення. 2. Підкресліть умовними лініями головні і другорядні члени речення. 3. Випишіть з речення всі сполучення слів парами, у дужках запишіть питання від слова до слова. Для письмового аналізу даються неускладнені речення з чотирьох-шести слів. Для усного можна пропонувати й більші за обсягом речення, ускладнені звертанням та однорідними членами. Аналіз таких речень проводиться під безпосереднім контролем і за допомогою вчителя. Елементи синтаксичного розбору обов’язково включаються у схеми морфологічного розбору частин мови: встановлюється залежність між словами за допомогою граматичних питань, з’ясовується синтаксична роль слова в реченні.
6. Методика вивчення розділу "Будова слова". Типи вправ із морфемної будови слова. Вивчення розділу «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному і мовленнєвому розвитку дітей. Відомий психолог С.Ф. Жуйков писав, що в цій темі «схрещуються фонетика, морфологія й орфографія». Додамо: ще й розвиток мовлення. Справді, ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для постійного розширення й уточнення словника учнів, оволодіння ними одним зі способів розкриття лексичного значення слова. Важливе місце в чинних програмах з української мови для 1–4-х класів відводиться вивченню молодшими школярами морфемної структури слова. Завдання вивчення морфемної будови слова в початкових класах можна визначити так: 1. Оволодіння одним із важливих засобів розкриття лексичного значення слова. 2. Оволодіння на практичному рівні елементарними знаннями морфемного способу словотворення (без уживання термінів) як джерела поповнення нашої мови новими словами. 3. Ознайомлення з основами словотворення як джерелом збагачення знань школярів про навколишній світ. 4. Засвоєння понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомлення їхньої ролі у формуванні точності мовлення. 5. Формування орфографічних дій. 6. Розвиток розумових здібностей, зокрема для формування специфічних розумових дій: уміння абстрагувати семантичне значення кореня та інших морфем, уміння порівнювати слова тощо. Слід зазначити, що вивчення теми «Будова слова» викликає в учнів певні труднощі, пов’язані з тим, що діти, аналізуючи слова: — враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над лексичним значенням слова (гора і горе, вода і водити тощо); — враховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення спільнокореневих слів, а тому часом помилково вважають спільнокореневими, наприклад, слова парк і сад (місця, де ростуть дерева), кіт і рись (належать до родини кішок); — не враховують того, що в коренях слів можливе чергування голосних і приголосних звуків (сніг — сніжок, пекти — піч). — не розрізняють спільнокореневих слів і форм того самого слова (учитель, учень і учитель, учителі); — «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня у слові заснути доберуть споріднені слова засипати, засинати, то помилково виділяється як корінь -зас-, у разі добору ж інших слів: сон, сонний, снитися — корінь буде виділено правильно); — «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник, учні, добираючи споріднені слова робота, заробіток, визначають корінь -робіт- (-робот-), добір же слів робити, зароблений переконує учнів у тому, що -от-, -іт- — суфікси, а не частини кореня); — «склеюють» між собою суфікси (наприклад, визначають у слові слоненятко суфікс -енятк- або -ятк-, насправді ж тут три суфікси: -єн-, -ят-, -к-); — визначають закінчення в невідмінюваних словах (весело, метро). У системі вивчення морфемної будови слова умовно виділяємо три етапи, які відрізняються за змістом, завданнями, методичними прийомами і дидактичним матеріалом: — пропедевтичний (підготовчий); — основний; — закріплення й поглиблення знань. Звичайно, поділ цей умовний, адже, скажімо, закріплення знань відбувається і в основному періоді. Пропедевтичний етап розпочинається ще в 1-му класі під час навчання грамоти. Саме в цей час ознайомлюємо учнів зі словом як лексичною одиницею мови, звертаємо увагу дітей на значимі частини слова, на споріднені слова, засоби словотворення (звичайно, без уживання термінів і повідомлення теоретичних відомостей). Так, складаючи за малюнком букваря речення зі словом мама, діти помічають, як воно змінюється. На цьому ж уроці доцільно практично ознайомити учнів із деякими словотвірними засобами, пропонуючи звернутися до мами пестливо, висловити свої почуття (мамуся, мамочка, мамонька). Учитель також готує дітей до розуміння семантичного і структурного взаємозв’язку між спільнокореневими словами. Наприклад: море і моряк, морський; годувати і годівниця. Зрозуміло, що, організовуючи цілеспрямовані спостереження за спільнокореневими словами, учитель у цей час не повідомляє теоретичних відомостей, але звертає увагу дітей, скажімо, на те, що слово ліс називає місцевість, засаджену різними деревами, лісок — невеличкий ліс, лісовий — такий, що росте чи живе в лісі, а лісник — той, хто доглядає ліс. Це дає змогу привчити дітей до глибшого проникнення в лексичне значення слова, а згодом значною мірою полегшує усвідомлення морфемної будови слів, аналіз функцій морфем і сфери вживання похідних слів, створює передумови для активного використання спільнокореневих слів у мовленні. Основний етап ознайомлення зі смисловими частинами слова розпочинається в 2-му класі і продовжується в 3-му класі. Тут відбувається ознайомлення з особливостями споріднених слів, специфікою й роллю кожної морфеми, формуються вміння користуватися спільнокореневими словами під час продукування власних висловлювань, удосконалюються орфографічні вміння. У цей час учні повинні дізнатися про те, що існують слова, які мають спільну за значенням частину (корінь), усвідомити роль таких частин слова, як префікс та суфікс (вони використовуються для творення нових слів), уміти конструювати похідні слова за допомогою певних словотвірних засобів та доречно вживати такі слова у своєму мовленні. Заключний етап, або етап закріплення й удосконалення знань, припадає на 4-ий клас. Саме тут у зв’язку з вивченням різних частин мови поглиблюються знання про морфемний склад слова, формуються навички правопису відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів. В учнів формуються вміння конструювати морфемним способом слова різних частин мови, визначати семантику найпоширеніших словотвірних засобів, тлумачити похідні слова, доречно вживати в мовленні лексичні одиниці з похідною основою. На всіх етапах передбачається систематична робота над лексичним значенням слів, доречністю їх використання в усному і писемному мовленні. Сучасна методика роботи над розділом «Будова слова» розроблена з урахуванням лінгвістичної суті словотворчих явищ української мови, вікових особливостей молодших школярів, а також найважливіших дидактичних принципів. Типи вправ: - На спостереження за роллю морфем у слові: 1) Розберіть подані слова за будовою, поясніть, яка частина другого слова змінила його значення (дуб — дубок, літати — перелітати). Складіть із ними словосполучення. 2) Порівняйте слова учитель — учителька, поясніть, як утворилося друге слово. —Поясніть, від якої частини мови утворилося друге слово у поданих парах слів, якою частиною мови воно є, як утворилося (ліс — лісовий, синій — синька) і т. ін. - На заміну морфем у слові: 3) У поданих словах замініть суфікс -ик- суфіксом -ищ- (котик, хвостик, вовчик). Яке значення мають утворені вами слова? Складіть із ними речення. 4) У словах вийти, роз ’єднати замініть префікс іншим, щоб вийшло слово з протилежним значенням, складіть із ними словосполучення. - На добір слів і використання їх у мовленні: 5) Доберіть слова за поданими схемами. Складіть із дібраними словами речення.
6) Доберіть до слова білизна однокореневі слова, які належали б до різних частин мови. Поясніть, як вони утворилися. 7) У слові книжка знайдіть суфікс, доберіть ще кілька слів із цим суфіксом, поясніть значення утворених слів, складіть текст «У бібліотеці». 8) У слові перебігти визначте префікс, доберіть ще кілька слів із цим самим префіксом, поясніть значення утворених слів. Із двома з них складіть речення. 9) Доберіть спільнокореневі слова до слова весна. Складіть із ними текст на тему «Прихід весни». - На утворення слів: 10) Утворіть від поданих іменників інші іменники (вихователь, піаніно, рука). Складіть із ними словосполучення. 11) Утворіть від поданих іменників прикметники (слива, яблуко, машина). Складіть із ними речення. 12) Утворіть від поданих дієслів іменники за зразком читати — читання (малювати — ..., лежати — ...). 13) Утворіть дієслова, ставлячи замість крапок дібрані префікси: 14) З двома-трьома з них складіть речення. - Утворіть слово з частин інших слів. Складіть із цим словом речення. Префікс від слова розклад, корінь від слова відмовити, закінчення від слова зелена. (Розмова). - Утворіть від поданих слів слова з префіксами з-, с-, роз-. Поясніть їх правопис. Пекти, бити, лити, казати.
7. Види правописних вправ. Методика їх проведення. Орфографічними вправами можна вважати види навчальної діяльності, виконання яких вимагає від школярів активного використання правописних правил. На винятково важливу роль вправ у навчанні мови вказує той факт, що вони займають приблизно 80 % часу на уроці. Не втрачає актуальності питання класифікації мовних вправ у методичній науці. Так, професор М.Р. Львов поділяє всі вправи на такі види: — спостереження над мовою з певною метою (знайти, визначити тощо); — різні види розбору (фонетичний, граматичний, морфемний тощо); — різні види списування із завданням; — конструювання мовних одиниць; — творчі. Зважаючи на етапність процесу вироблення орфографічної навички, методисти подають таку класифікацію вправ: — вправи на розпізнавання орфограми; — вправи на часткове застосування правила; — вправи на повне застосування правила. Вправи на часткове застосування правила мають місце в основному на уроках вивчення орфографічних правил зі складною алгоритмічною структурою, коли відпрацьовується кожний крок розв’язання правописної задачі. Наприклад, під час роботи над темою «Правопис слів з ненаголошеними голосними [е], [и] в корені», учням слід запропонувати такі вправи: 1. До поданих слів дібрати споріднені (кислий, мир, глибоко). Які з них під час написання потрібно перевіряти? 2. Чи можна перевірити слово силач словом села? Якщо ні, то чому? Дібрати таке, яке було б перевірним. 3. Списати групи споріднених слів, позначити в них корінь, підкреслити букви, що позначають ненаголошені голосні [е], [и]. Які зі споріднених слів можуть бути перевірними? Димовий, дим, димити, димок, задимлений; весляр, веслувати, весло, весла. 4. Списати, вставити пропущені букви, в дужках написати перевірочне слово. Дрімає з...мовий ліс. Холод скував д...рева і запорошив їх снігом. Застигли білі б...рези і могутні дуби. Повисли до з...млі тоненькі гілочки в...рби. Мовчки дрімають з...лені сосни. До вправ на повне застосування орфографічного правила можна зарахувати пояснювальний і контрольний диктанти, а також різні види творчих вправ (письмо по пам’яті, диктант-переклад, вільний диктант, переказ тексту, сприйнятого зором або на слух). Сформованої орфографічної навички потребує запис учнем самостійно створеного зв’язного висловлювання, тексту певного типу і стилю. Саме якість писемного оформлення думок у творчій роботі є показником сформованості в молодших школярів орфографічної грамотності. Традиційно основними видами орфографічних вправ є списування й диктанти. Принципова різниця між ними полягає в тому, що мовний матеріал при списуванні сприймається зором, а під час диктанту — на слух. Початкові вміння списувати формуються вже на заняттях з навчання грамоти. Основними вимогами до учнів під час виконання таких завдань є: а) усвідомлювати слова, речення, тексти; б) списувати по складах, а не по буквах; в) перевіряти написане (перечитувати, зіставляти зі зразком). Надзвичайно важливо забезпечити свідомий характер списування учнями мовного матеріалу. З цією метою слід частіше вдаватися до коментування, яке допомагає засвоїти алгоритм списування: 1. Орфоепічне читання слів, речення («Читаю, як вимовляємо»). 2. Орфографічне читання («Читаю, як пишемо»). 3. Зіставлення вимови й написання («Порівнюю вимову й написання»). 4. Знаходження випадків невідповідності (розбіжності) вимови та написання («Відмічаю місця розбіжності»). 5. Запис слів (речення). («Диктую собі слова (речення), як пишемо. Записую»). 6. Перевірка написаного шляхом порівняння зі зразком («Порівнюю написане зі зразком»). У методичній літературі подається така класифікація видів списування. За способом виконання списування буває просте (буквальне), вибіркове і творче. Нерідко виділяють лише два види списування: копіювання і творче. Копіювання має місце в основному на уроках письма в 1 класі. Списування з різними завданнями (вибрати, підкреслити, вставити пропущені букви, слова, відновити речення тощо) слід розглядати як варіанти творчого списування. Вибіркове списування передбачає свідоме відшукування певних мовних явищ, тобто попередній лінгвістичний аналіз поданого матеріалу. Часто завдання на вибіркове списування органічно поєднуються з класифікацією мовних фактів. Наприклад: Виписати слова з ненаголошеними [е], [и]: у перший стовпчик — слова, які відповідають на питання хто? що?, у другий — на питання який?, у третій — на питання що робити? що зробити?. Досить ефективними є спроби доповнити орфографічні вправи словниково - логічними завданнями. Наприклад: Виписати з поданих слів окремо назви рослин і назви тварин. Вставити пропущені букви (абр...кос, ап...льсин, ч...ремха, в...рблюд, ши...ниця, ч...рещня, в...дмідь, дят...л, л...мон). Отже, вибіркове списування дозволяє зосередити увагу учнів на словах з певною орфограмою, активізувати їхню розумову діяльність і, найголовніше, зекономити навчальний час на уроці, охопивши при цьому значну кількість слів на виучуване правописне правило. Метою завдань на творче списування є також активізація пізнавальної діяльності школярів, навчання їх свідомо виконувати всі операції, пов’язані із застосуванням орфографічних правил, розвиток мовлення на лексичному, граматичному і текстовому рівнях. Виконуючи завдання на творче списування, учні відтворюють поданий мовний матеріал, вносячи певні зміни. У методичній літературі і в досвіді вчителів-практиків описано чимало прикладів творчого списування. Це і зміна форми вихідного слова, і доповнення речення, і робота з деформованим матеріалом, і переконструювання поданих словосполучень, речень або текстів. Методика організації творчого списування включає обов’язкове пояснення учням мети роботи, повторення теоретичного матеріалу (правила), яким вони будуть користуватися, а також колективний аналіз 1—2 прикладів. Виконана робота перевіряється. Важливо забезпечити усвідомлення учнями мети списування, тобто мотивацію виконання орфографічного завдання. Для цього вчитель запитує школярів: «Над виробленням яких умінь будемо працювати? Для чого вони нам потрібні?» Підсумовуючи зроблене, також слід наголосити на тому, які вміння відпрацьовувалися, з якими труднощами діти стикалися під час виконання завдання, які причини цих труднощів, і т. ін.
Серед різних прийомів навчання мови значне місце посідають диктанти. Сьогодні ніхто не заперечує значення цього виду роботи. Диктант цінний тим, що створює умови для колективної роботи учнів в єдиному для всіх темпі. Написання диктанту вимагає від них високої самостійності, активності, максимального зосередження уваги, швидкого й точного використання теоретичних знань. Письмо під диктовку розвиває орфографічну пильність учнів, удосконалює навички самоконтролю. Тренуючи школярів у сприйманні мовлення на слух і записі його в зошиті, ми готуємо їх до конспектування лекцій, доповідей тощо. Сучасна методична література класифікує диктанти за двома принципами: 1) структура матеріалу, що пропонується для диктанту; 2) основна мета проведення диктанту. Матеріалом для диктантів можуть бути букви, злиття, слова, словосполучення, речення і тексти. З огляду на мету проведення диктанти поділяються на навчальні й контрольні. Навчальні диктанти бувають попереджувальними, пояснювальними і коментованими залежно від того, коли проводиться орфографічний розбір. Так, попереджувальний диктант має на меті закріпити вивчене орфографічне правило, запобігти можливим правописним помилкам учнів. Методика його проведення така. Учитель читає матеріал (слово, словосполучення, речення) і ставить низку запитань, з’ясовуючи написання окремих слів. Наприклад: Кленовим насінням ласували снігурі. — Як напишете перше слово? — Чому слово кленовим напишете з буквою е . — Яке правило потрібно використати, щоб не помилитися в слові насінням? Попереджувальний диктант, крім позитивних моментів, має й недоліки. Так, пояснюють орфограми, як правило, сильні учні. Більшість же школярів записує розібраний мовний матеріал майже механічно. Методисти виділяють зорові й слухові попереджувальні диктанти. Така класифікація передбачає врахування участі аналізаторів (слуху, зору) під час сприйняття матеріалу для запису. Зоровий попереджувальний диктант проводиться за такою методикою. Дібраний учителем матеріал читається з класної дошки й аналізується. Після орфографічного розбору він закривається. Учні пишуть матеріал під диктовку. Записи на дошці можна знову відкрити на етапі перевірки правильності виконання роботи. Коментований диктант характеризується збігом у часі запобігання можливим помилкам, проведення орфографічного розбору мовного матеріалу з його записом. Коментування виконує функцію «управління» процесом пізнання, навчання з боку самих учнів. Під час його проведення один із учнів коментує написання кожного слова, «веде» клас, який мовчки пише під диктовку однокласника. Орфографічне коментування поєднує в собі аналіз і синтез, забезпечує осмислене письмо. У ролі коментатора рідко виступають слабо встигаючі діти, оскільки їхня орфографічна пильність, уміння визначати характер орфограми, застосовувати правописні правила, словесно оформляти власні думки ще не настільки розвинуті, щоб виконувати подібні завдання. Отже, недоліком коментованого диктанту (як і коментованого списування) є низький рівень самостійності школярів. Коли учні засвоїли орфографічне правило, оволоділи вміннями розпізнавати орфограму, користуватися алгоритмом виконання дій, необхідних для повного застосування правила, можна запропонувати їм пояснювальний диктант. Його розглядають як засіб підготовки школярів до написання контрольного диктанту, оскільки умови проведення обох видів диктантів є майже однаковими. Пояснювальний диктант проводиться так. Учитель читає матеріал. Учні сприймають його на слух і цілком самостійно записують. Після запису речення або всього тексту починається орфографічний розбір (знаходження і пояснення орфограм). У такий спосіб учитель визначає готовність класу до контрольного диктанту. За характером операцій з мовним матеріалом, відтворення його учнями розрізняють текстуальні (дослівні), вибіркові, вільні і творчі диктанти. Під час вибіркового диктанту учні відповідно до завдання вчителя записують окремі мовні одиниці (слова, словосполучення, речення) з продиктованого матеріалу. Такий диктант дозволяє за короткий проміжок часу повторити написання багатьох слів з виучуваною орфограмою. Наприклад: виписати слова з апострофом або з подвоєнням букв, з префіксом з-(с-) тощо. Перевагами вибіркового диктанту є також високий рівень самостійності учнів на етапі розпізнавання орфограми, розвиток їхньої орфографічної пильності, здатності класифікувати правописні явища. Вільний диктант є одночасно орфографічною й мовленнєвою вправою. Його трактують як підготовчу вправу до написання переказу. Вільний диктант має на меті вдосконалити вміння школярів сприймати вихідний текст, розуміти його тему, головну думку, тип і стиль мовлення. Головне ж у вільному диктанті — відтворити сприйнятий на слух текст із дотриманням норм орфографії. Рівень самостійності учнів під час виконання такої комплексної вправи є досить високим, а розвивальний потенціал — значним. Специфічною є методика проведення вільного диктанту. Учитель добирає зв’язний текст. Пояснивши учням завдання, він спочатку читає весь текст. Учні слухають. Потім учитель зачитує два-три речення (логічно завершену частину) один-два рази. Учні записують почуте так, як запам’ятали, не перекручуючи зміст тексту і зберігаючи послідовність викладу. При цьому можна скорочувати кількість речень, переконструйовувати їх, доповнювати словами, замінювати лексичні одиниці тощо. Тільки не слід забувати про орфографічну й пунктуаційну грамотність. Творчим називають такий диктант, під час написання якого учні вносять певні зміни до сприйнятого на слух мовного матеріалу. Отже, творчий диктант супроводжується завданнями змінити слова або поширити речення. Варіантів творчого диктанту, які використовують у шкільній практиці, існує чимало. Часто вчителі комбінують різні види диктантів, уводять у диктант одного виду елементи іншого. Наприклад, учням пропонують утворити від назв предметів, зображених на малюнках, прикметники та записати їх, дібравши відповідно до змісту іменники (морква — морквяний сік, картопля — картопляне пюре, солома — солом’яна стріха і т. д.). Перед проведенням творчого диктанту вчителеві слід провести інструктаж і колективно розібрати порядок виконання завдання. Наприклад: Зі слів скласти речення і записати їх. ведмедю, меду, хотілося; — Як запишете перше речення? (Ведмедеві хотілося меду.) на, він, забрався, пасіку; — Яке речення побудуєте з цих слів? (Він забрався на пасіку.) Далі учні самостійно відновлюють речення і записують їх. на, бджоли, налетіли, гостя; відбивався, господарок, від, ведмідь, не відходив, але; вже, солодкий, мед, дуже. Творчий диктант можна завершити виразним читанням записаного тексту, добором до нього заголовка, аналізом використаних засобів міжфразового зв’язку (ведмідь, він, гість; бджоли, господарки). Як бачимо, творчий диктант дозволяє органічно поєднати мовну освіту молодших школярів, зокрема навчання орфографії, з удосконаленням їхнього, мовлення. Досить ефективними є такі диктанти, як письмо по пам’яті (самодиктант), диктант-переклад, диктант-мовчанка (малюнковий диктант). Так, самодиктант за методикою проведення нагадує попереджувальний зоровий диктант. Матеріалом для запису зазвичай є віршований текст, який діти заучують напам’ять удома. На уроці вони пишуть з пам’яті завчений матеріал, тобто диктують собі самі. В умовах близькоспорідненого білінгвізму (двомовності) корисно практикувати диктанти-переклади. Готуючи учнів до такого виду роботи, слід перекласти окремі слова і записати їх на дошці. Потім учитель повільно диктує перше речення, а діти перекладають його з однієї мови іншою і записують. Легко побачити в такого виду орфографічної роботи всі ознаки творчого диктанту. Виконуючи малюнковий диктант, матеріал для запису добирають самі учні, сприймаючи зором предметні малюнки або інші предмети унаочнення. Наприклад, з метою повторення правопису суфіксів іменників учитель добирає картинки із зображенням людей різних професій (льотчик, лікар, тракторист, комбайнер, учитель, піаніст та ін.). Він мовчки демонструє предметний малюнок, а учні так само мовчки записують слово, що є назвою предмета. Після завершення роботи слід перевірити правильність виконання завдання, оскільки вчитель не впевнений у тому, що діти знають ці слова і вимовляють їх відповідно до норм орфоепії. Отже, малюнковий диктант можна вважати варіантом пояснювального диктанту. Коли орфографічну тему опрацьовано, виникає потреба перевірити якість її засвоєння, виявити рівень сформованості в учнів правописних умінь. З цією метою проводиться контрольний диктант. Матеріалом для нього є текст. Сучасна методика рекомендує після першого читання тексту запропонувати школярам два - три мовленнєві завдання на зразок: — Чому автор дібрав до тексту такий заголовок? — Як би ви назвали цей текст? — Де можна побачити такий текст? — Доведіть, що він є художнім. — Які образні слова привернули вашу увагу? — У якому реченні виражено головну думку тексту? і т. д. Характер мовленнєвих завдань визначає учитель, виходячи зі специфіки типу, стилю, теми тексту й мовного оформлення думок його автора. Після мовленнєвої роботи вчитель мотивує подальшу діяльність учнів, а саме формулює завдання контрольного диктанту. Нерідко виникає потреба пояснити написання окремих слів з орфограмами, що не вивчалися, вживання розділових знаків. Учитель читає текст реченнями. Учні уважно слухають ціле речення, запам’ятовують, чим воно закінчується. Далі вчитель читає це саме речення частинами, які повторюються, щоб діти могли їх записати. Після того як учні запишуть, речення повністю читається повторно, щоб перевірити записане. У такий спосіб диктується кожне речення. Після запису всього тексту вчитель читає його ще раз від початку до кінця. Часу для додаткової перевірки контрольного диктанту не відводять. Сьогодні вчителі добирають тексти для контрольного диктанту, керуючись програмовими вимогами для кожного класу. У тексті має бути достатня кількість вивчених орфограм. Якщо серед слів трапляються й такі, правопис яких ще не розглядався, учитель виписує їх на дошці і проводить відповідну роботу з метою запобігання можливим помилкам. Також в оцінюванні навчальних досягнень молодших школярів з орфографії вчитель спирається на розроблені критерії оцінювання диктантів: — орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково; — помилка в одному й тому самому слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, уважається однією помилкою; помилки на одне правило, але в різних словах уважаються різними помилками; — негрубими вважаються такі помилки: повторення тієї самої літери в слові; поодинокі випадки недописування літери в кінці слова (не за правилом); двічі підряд написане те саме слово в реченні. Дві негрубі помилки прирівнюються до однієї помилки; — чотири виправлення (неправильне написання на правильне) прирівнюються до однієї помилки; — орфографічні та пунктуаційні помилки на невивчені правила виправляються, але не враховуються (якщо вони не були виписані на дошці під час диктанту). Згідно з чинними рекомендаціями науковців контрольний текстовий диктант проводиться один раз у кінці 2 класу та двічі на семестр у 3—4 класах. Оцінюється контрольний диктант однією оцінкою. Переглядів: 9143 |
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google: |
© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове. |
|