Теоретичні відомості та хід лабораторної роботи

Методика і технологія створення цифрових карт (ЦМ) мають за мету:

– створення цифрових карт різного призначення і змісту на основі використання вихідних картографічних матеріалів різноманітного масштабу та відповідного змісту на паперовій або іншій «твердій» основі;

– формування (візуалізації) похідних електронних карт і документування на паперовій або іншій «твердій» основі;

– формування (візуалізації) похідних комп’ютерних карт з вільно заданими змістом, масштабом і географічним оформленням.

Якщо розглядати структуру ГІС, то можна виділити такі компоненти:

1. Цифрова карта або інша структура даних, яка описує просторові об’єкти та їх взаємозв’язки – просторову структуру території.

Цифрова карта являє собою цифрову модель елементів картографічного зображення, що створена шляхом оцифрування картографічних джерел, топографо–геодизичних зйомок або іншим чином із виконанням нормативів, які визначають геометричну точність, норми генералізації та дизайн, які припускають її реалізацію у вигляді комп’ютерних і електронних карт.

2. База даних за просторовими об’єктами, в якій міститься значення непросторових атрибутів (назва й характеристики) цих об’єктів.

Для створення просторової бази даних існує необхідність організації структури для зберігання даних та їх використання. Двома основними типами інформації є просторові й тематичні бази даних. Просторова інформація описує розташування та контури географічних об’єктів. Тематична інформація являє собою опис їх кількісних та якісних характеристик.

3. Функціональне оснащення – набір функцій обробки просторових і атрибутивних даних, які забезпечують розв’язання задач аналізу просторової структури території.

Цифрова карта забезпечує такі функції:

– можливість оперативного перегляду на екрані дисплея та документування карти на паперовому носії для будь-якої заданої ділянки території, у будь-якому масштабі, з будь-якими заданими елементами змісту та графічного оформлення;

– оперативність внесення змін, які виникають на місцевості (моніторинг);

– автоматичний пошук і находження об’єктів за вказаними цілями їх місцезнаходження на карті або за їх характеристиками;

– автоматизоване вирішення вимірювальних і разрахунково-аналітичних задач на карті;

– оперативний доступ до практично необмеженої кількості інформації, яка характеризує об’єкти.

1.2.1 Растрове зображення та вибір визначення географічних координат точок прив’язки

Растровим зображенням називається комп’ютерне подання рисунку, фотографії або іншого графічного матеріалу у вигляді набору точок растра. Растровий файл складається з кольорових або чорно-білих точок, які називаються пікселями. В Maplnfo растрові зображення використовуються тільки для перегляду, як «растрова підкладенка», вносити зміни у саме зображення неможливо, також до нього не можна прив’язати жодних даних, на відміну від векторних карт (векторні зображення засновані на даних у системі координат X та Y). Зазвичай растрові зображення використовуються як підкладенка для векторних карт, оскільки ступінь їх деталізації набагато вище, ніж у векторних карт. Maplnfo має можливість читати й показувати растрове зображення, створені програмами сканування. Растрове зображення дає можливість використовувати паперові карти, фотографії та інші графічні матеріали в Maplnfo. Наприклад, якщо Ви працюєте з паперовими картами, то відсканувавши паперову карту, Ви отримуєте растровий файл, який маєте можливість показати у вигляді карти.

Щоб зареєструвати зображення, необхідно визначити картографічну проекцію майбутньої цифрової карти. Вибір картографічної проекції визначається задачею – звести похибки за рахунок проектування земної поверхні на плоскість до такого мінімуму, при якому похибки майже не відчутні, тобто, не впливають на точність вимірюваній за картами.

Для визначення географічних координат точок прив’язки розглянемо деякі ситуації, які найбільш часто зустрічаються:

1. Картографічна проекція растрового зображення карти відома, наприклад: довгота та широта. Для визначення географічних координат точок прив'язки використовуються хвилинна рамка паперового аркуша карти і значення довготи і широти кутів внутрішньої рамки, а також мітки (під мітками розуміється окреслення міжхвилинних і 10-секундних відрізків). Географічні координати визначаються з точністю до цілих секунд або хвилин, в залежності від масштабу паперової карти (рис. 1.1, а).

2. Проекція растрового зображення карти невідома, але відомі координати об'єктів, присутніх на ній. Координати цих об'єктів можуть бути визначені за векторною картою з відомою картографічною проекцією. Для цього обирається проекція тієї карти, звідки взято координати точок прив'язки, і використовуючи векторну карту як опорну, визначити координати контрольних точок і знайти відповідні їм точки на растровому зображенні та визначити їх як опорні для прив'язки (рис. 1.1, б).

3. Проекція растрового зображення карти невідома, невідомі координати точок. Вибирається плоска прямокутна система координат (ПСК), в якій абсциса і ордината визначають положення точки на площині щодо вихідних напрямків
(рис. 1.1, в). Основою може служити кілометрова сітка аркуша карти, а вихідними напрямками дві взаємно перпендикулярні лінії (вісь абсцис, вісь ординат).

Рисунок 1.1 – Визначення географічних координат точок прив’язки

Цілочисельні координати визначають мінімальні елементи цифрової карти і характеризують тим самим її просторову роздільність. Якщо на вихідній карті відсутня прямокутна система координат, то ПСК встановлюється довільно, наприклад: початок координат може бути розташовано у лівому нижньому куті рамки карти, абсциса орієнтована по нижній стороні рамки, а ордината – по лівій стороні, або ПСК може бути накреслена на вихідній карті з найбільш зручним розміщенням для користувача. Опорними точками є точки на карті, які можна ідентифікувати та присвоїти координати. Ці координати можуть бути визначені за елементами математичної основи вихідної карти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.