Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Умови прийняття управлінських рішень

Для того щоб виявити сукупність видів і груп рішень, які приймають на підприємстві, оцінити їх якість, визначити з чиєї ініціативи вони приймаються, в якому порядку і якими методами опрацьовуються, які фактичні сторони їх реалізації, використовуються документи адміністративного діловодства, проводять спеціальні спостереження за розпорядчою діяльністю апарату управління й анкетні опитування керівників підприємств та їх підрозділів.

R Прийняття рішень - це центр оперативної діяльності, тому менеджери повинні здійснювати її якнайкраще, ця робота потребує затрат часу і енергії, а також пернаментного прагнення до найвищої майстерності.

Одним з вихідних питань дослідження в теорії прийняття управлінських рішень є розробка класифікації рішень. В залежності від різних ознак рішення об'єднуються у такі групи.

Класифікація управлінських рішень:

Ø За сферою охоплення:

¯ загальні (стосуються всієї організації);

¯ часткові (стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем).

Ø За часом дії:

¯ стратегічні;

¯ тактичні;

¯ оперативні.

Ø За характером дій:

¯ директивні;

¯ нормативні;

¯ методичні;

¯ рекомендаційні;

¯ дозволяючі.

Ø За напрямом впливу:

¯ направлене на зовнішнє середовище (взаємовідносини з постачальниками, споживачами тощо);

¯ направлене на внутрішню систему.

Ø За функціональними призначеннями:

¯ планові;

¯ організаційні;

¯ регулюючі;

¯ активізуючі;

¯ контрольні.

Ø За характером і змістом:

¯ творчі;

¯ прийнятті за аналогією:

¯ інтуїтивні (базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору).

Ø За способом прийняття:

¯ індивідуальні;

¯ колективні.

Ø За рівнем прийняття:

¯ на вищому рівні управління:

¯ на середньому ріпні управління;

¯ на нижньому рівні управління,

Ø За ступенем повноти, інформації:

¯ прийняті в умовах визначеності;

¯ прийняті в умовах невизначеності;

¯ прийняті в умовах ризику.

Ø За методами підготовки:

¯ креативні (творчі, оригінальні приймаються творчими особистостями);

¯ евристичні (нові, пошукові, які приймаються з допомогою евристичних методів);

¯ репродуктивні (відтворюючі, традиційні).

Встановлюючи інші ознаки, класифікацією рішень можна продовжити. Класифікація рішень у менеджменті дає можливість керівникам глибше зрозуміти зміст і значення своєї діяльності, раціональніше розподілити час на виконання окремих видів робіт. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення.

Хоча практика прийняття різноманітних рішень нараховує тисячоліття, однак фундаментальна теорія рішень ще не склалася. Проблема прийняття ефективних рішень цікавила ще древньогрецьких філософів. Давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н. е.) розробив учення про силогізм (грець. Syllo-gissmos. Наприклад: всі метали - електропровідники, мідь -метал, отже, мідь - електропровідник), обґрунтував твердження про те, що в процесі міркування не можна підмінювати один предмет думки іншим, одночасно визнавати два висловлювання, що виключають одне одного тощо.

Англійський філософ-матеріалІст Ф. Бекон (1561-1626 рр.) детально розробив метод дедукції і довів, що в процесі пізнання можна рухатись не лише від загального до часткового (як це робив Арістотель), а й від часткових міркувань до загальних висновків.

У формування теорій рішень чималий внесок зробив французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650 рр.), який сформулював відомі правила:

1.Не приймати за істинне що б тим не було, доки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним тільки те, що с абсолютно зрозумілим і визначеним, жодним чином не може бути піддане сумніву.

2.Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, па стільки поділів, скільки можливо і потрібно для правильного розв’язання питання.

3.Керувати ходом своїх думок, щоб, починаючи з найпростішого і легко пізнавального, піднімаючись мало-помалу, як по східцях, приходити до пізнання найскладнішого.

4.Завжди робити перелік настільки повним і огляд усього, що підлягає дослідженню, настільки вичерпним, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.

Нині питанням подальшої розробки і розвитку теорії прийняття рішень займаються економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та ін. Окремі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також інші трактування теорії прийняття рішень. У вузькому розумінні це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого з певної кількості альтернативних рішень в умовах невизначеності і ризику. Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних прийомів оптимізації рішень,

За більш широким тлумаченням В.Г. Шоріна, теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор. Американські вчені С. Бір і М. Старр складовими кількісної теорії прийняття рішень вважають також системний аналіз, імітаційне .моделювання, методи експертних оцінок,

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах:

ü право,

ü повноваження,

ü обов'язковість,

ü компетентність,

ü відповідальність.

Право прийняття рішень мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть прийняти тільки конкретні рішення. Наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники.

З правом прийняття рішень тісно зв'язані питання повноважень.

R Повноваження - це границі, в межах яких той чи інший керівник має право приймати рішення. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які згідно з посадовими обов'язками може приймати тільки директор підприємства.

В правах і повноваженнях прийняття рішень не підкреслюється обов'язковість їх прийняття. Але в теорії прийняття рішень доказується необхідність дотримуватись правила: маєш право і повноваження приймати рішення - зобов'язаний в ситуації, яка вимагає рішення, приймати його.

Однією з необхідних умов прийняття рішення є компетентність керівника у розглядуваних питаннях. Компетентність - одна з найважливіших вимог до менеджера будь-якого рівня. Менеджер повинен мати відповідну освіту, повинен знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери на її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань, що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам - делегування повноважень.

Відповідальність показує, які санкції можна застосувати щодо менеджера в результаті прийняття хибного рішення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Природа, сутність та класифікація рішень у сфері менеджменту	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.