Педагогіка як наука

педагогіка — це наука про виховання людини, тооб'єктом педагогіки є процес виховання людини. Тобто,об'єктом педагогіки є ті явища об'єктивної дійсності, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності його в суспільстві. Предмет педагогіки. Проблем освіти, навчання, виховання торкається багато наук: філософія, соціологія, психологія, економіка та інші. Однак, вони не торкаються сутнісних аспектів освіти, навчання, виховання, пов'язаних з повсякденними процесами росту і розвитку людини, взаємодією педагогів і учнів у процесі цього розвитку і з відповідною інституційною структурою. І це цілком правомірно, оскільки вивчення даних аспектів визначає ту частин) об'єкта, яку повинна вивчати спеціальна наука — педагогіка. У цьому випадку педагогіка є наука, що вивчає сутність, закономірності тенденції і перспективи розвитку педагогічного процесу як фактору і засобу розвитку людини протягом усього її життя.Ні цій основі педагогіка розробляє теорію організації педагогічного процесу, форми і методи удосконалення діяльності педагога і різноманітні види діяльності учнів, стратегії і способи їх взаємодії.Педагогіка є досить складною суспільною наукою, яка об'єднує, інтегрує, синтезує в собі дані практично всіх природничих і суспільних наук про дитину, закони розвитку виховних суспільних відносин, що здійснюють вплив на становлення і розвиток підростаючого покоління. Предметом педагогіки є об'єктивні закони конкретно-історичного процесу виховання, органічно пов'язані з законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільна виховна практика формування підростаючих поколінь, особливості й умови організації педагогічного процесу.Тому найважливішими завданнями педагогіки як науки є: дослідження закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально-виховного процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів.Функції педагогічної науки обумовлені її об'єктом, предметом і завданнями:Головна функція педагогіки – пізнавати закони виховання, освіти й навчання людей і на цій основі пропонувати педагогічній практиці найоптимальніші засоби досягнення накреслених завдань. Основні категорії педагогікиПедагогіка, як і кожна наука, має свій понятійний апарат - систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості.У педагогіці поняття "виховання" використовують у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значеннях.Виховання в широкому соціальному значенні означає формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Стверджуючи "виховує життя", мають на увазі виховання в широкому значенні цього слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ, або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.Виховання в широкому педагогічному значенні охоплює формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка ґрунтується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.Виховання у вузькому педагогічному значенні є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, спрямованою на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні реалізується як спеціально організований процес щодо формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через взаємодію вихователя і вихованця.Справжнє виховання за своєю сутністю є глибоко національним. "Національне виховання, - писала український педагог Софія Русова (1856-1940), - забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."Національне виховання - виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.Будучи конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного, демократичного виховання, національне виховання забезпечує етнізацію дітей.Етнізація - наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної самосвідомості.Процес етнізації духовно відтворює в дітях народ, увічнює в них як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй."Все, що йде поза рами нації, - застерігав український письменник та громадський діяч Іван Франко (1856-1916) у праці "Поза межами можливого", - се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації".Правильно організоване національне виховання формує повноцінну, наділену національним характером особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Усе це є важливим чинником соціалізації людини.Соціалізація людини - перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому його значенні стає освіта.Освіта - процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої відбувається засвоєння знань, формування вмінь і навичок. У живому педагогічному процесі означені цими педагогічними категоріями феномени взаємопов'язані та взаємозумовлені. І в широкому соціальному, і в широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту, а закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання. Ян Амос Коменський фундатор педагогіки як окремої науки, він 1м у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань які в скупності визначають педагогіку як науку. Зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.Ян 1м у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. 1м обґрунтував принцип природо відповідності у вихованні, цей принцип є методологічною основою його вчення. Він обґрунтував триєдине завдання виховання:оволодіння мудрістю (все знати про себе і речі навколишнього світу) цьому сприяє розумове виховання і освіта.оволодіння доброчесністю (зовн. І внут. Вихованість) досягається через моральне виховання. Оволодіння благочестям (внут. Багато шанування, зв'язок з богом) здійснюється шляхом релігійного виховання. 1м створив вікову періодизацію. Дитинство 0-6 материнська школа. Отротство від 6-12р. школа рідної мови.Юність від 12-18р. лат.школа, гімназія. Змужнілість 18-24р. академії. Принцип поч.. школи для всіх;принцип єдності і наступності та послідовності; Принцип зв’язку школи з життям, вводив реальні предмети:історія, географія, природознавство.Організація навч. Обгрунтуваннякласно-урочної системи.Запровадив поняття навч. Року з поділом його на 4 чверті та канікули між ними.Ввів перевідні екзамени.Ввів різні види контролю і перевірки успішності учнів: поурочний, щоденний, щотижневий, четверний.Одна з найбільших заслуг Коменського розробка класно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як основної форми орг. занять в школі.Дидактичні погляди: Розробив закінчену теорію навчання Дидактику; намагався проаналізувати дидактику і методику окремих предметів;Передбачає діяльність спільну учня і вчителя.Основою дидактичного вчення є 3 принципи:Виховуючий характер навчання;Зв'язок навчання з життям; відповідність навчання віку учнів.Найголовнішим принципом у дидактиці вважає принцип наочності.Обгрунтував принцип свідомості і активності.Принцип послідовності і систематичності. Обгрунтував принцип вправ і міцності засвоєння знань. 1м ввів вомоги до підручників шкільних.1 говорив про вчителя і вимоги до нього. Ушинський визначав; «головна справа зовсім не у вивч. пед. правил, а у пізнанні наукових основ», тобто виховання має об’єктивні закони і педагогові закони ці необхідно знати. Він вважав. Що педагогіка може стати наукою у повному смислі слова, якщо вона буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину. Центральною ідеєю була: принцип народності виховання. Народність – національна самобутність народу і коріниться вона у характері народу. Ушинський доводить що не тільки на практиці але й в теорії не існує загальної виховної системи для всіх народів. Принцип виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій рис національного характеру і психології свого народу.Дидактичні погляди:Він подолав розбіжності між матеріальною і формальною концепцією про найбільш доцільний характер освіти. За Ушинським, існують такі типи уроків: комбінований урок, урок повідомлення нових знань, урок усних і письмових вправ, урок контролю і перевірки знань учнів. Він вимагав, щоб урок був пізнавальним, цікавим, захоплюючим, хоча є й нудні речі на уроці для дітей, тому потрібно вчити учнів наполегливо працювати, щоб здобувати знання. Цінна вимога К.Ушинського до педагогів — учити учнів учитися. • Для цього вік давав конкретні поради: залучити зір, використовувати голосовий орган дитини, мобілізувати слух, м'язи рук, дотик, нюх і смак, таким шляхом можна перемогти найлінивішу пам'ять. Особі вчителя Ушинський у своїй педагогічній системі відводить центральне місце. Завдання забезпечення учнів знаннями він пов'язує з розвивальним навчанням. Ушинському належить розробка передових наукових основ початкового навчання і виховання дітей. Він відкрив метод пояснювального читання, відстоював активне використання природи. Значне місце в дидактиці Ушинського посідають принципи наочності, систематичності, послідовності, свідомості і посильності навчання, зв'язку з життям, зв'язку теорії з практикою, керівної ролі вчителя-в навчанні. К. Д. Ушинський — основоположник педагогічної психології. Його книга "Людина як предмет виховання" — значний внесок у розвиток психології. Найбільшого значення педагог надавав увазі — дверям до знання. Щоб учні були уважні, потрібно у старому матеріалі знаходити нове, а в новому — усе нові й нові елементи старого. Учні повинні багато працювати самостійно, а вчитель — керувати цією працею. Обов'язковим законом у процесі навчання повинно стати правильне й систематичне повторення навчального матеріалу.Великий педагог зазначав, що вміння розповідати трапляється не часто і навіть обдарованій людині потрібно багато працювати, щоб виробити в собі майстерність педагогічної розповіді. Народну казку він ставив вище від усіх оповідань і давав поради, як читати казку в класі. Ці мудрі вказівки видатного педагога не втратили своєї цінності для нас і нині.Найбільшим внеском І. Песталоцці в дидактику є його ідеї розвиваючого навчання. Головною метою навчання Песталоцці вважав пробудження розуму дітей до активної діяльності, розвиток їх пізнавальних здібностей, формування в них уміння логічно мислити і коротко висловлювати словами суть засвоєних понять. Для цього він розробив систему вправ із метою озброєння учнів знаннями, І. Песталоцці критикував сучасну школу за зубріння, яке притупляє духовні сили дітей. Розумовий елементарний розвиток, за Песталоцці, полягає в тому, щоб діти переходили від вражень про зовнішній світ до ясного уявлення і чітких понять. Розглядаючи чуттєве сприймання навколишнього світу як вихідний момент пізнання, І. Песталоцці надавав великого значення наочності в навчанні. Він писав, що в дітей потрібно розвивати спостережливість, формувати вміння порівнювати предмети, виявляти спільні й відмінні ознаки, їх співвідношення. Число, форма і слово — вихідний момент усякого навчання. Мову дитини потрібно розвивати послідовно. І. Песталоцці створив просту методику початкового навчання дітей вимірюванню, малюванню і письму, якою могли оволодіти не лише вчителі, але й кожна мати-селянка для занять зі своєю дитиною. Він запропонував увести в школі елементарну гімнастику, уважав трудову елементарну освіту невід'ємною частиною свого методу. Як педагог-гуманіст він пропонував сучасну йому професійну підготовку молоді пов'язати із загальною метою виховання — "формуванням справжньої людяності". І. Песталоцці рекомендував спеціальну гімнастику, яка б готувала молодь до індустрії. Моральне виховання необхідно починати з перших днів життя дитини в сім'ї, де велика роль належить вправам у моральних вчинках. Громадські виховні заклади Песталоцці будував на зразок сім'ї, на засадах щирої любові вчителя до дітей і бережливого ставлення до них.Песталоцці привернув увагу широкої педагогічної громадськості до народної школи. Він мріяв про таку школу, яка б задовольняла потреби народних мас, була ними прийнята і створювалася ними самими. Проголошена ним ідея розвиваючого навчання мала величезний вплив на розвиток дидактики, предметних методик і шкільну практику в багатьох країнах.А. Дістервег захищав ідею загальнолюдського виховання. Завдання школи, на його думку, полягає у вихованні гуманних і свідомих громадян. Любов до свого народу невіддільна від любові до людства: "Людина — моє ім'я, німець — моє прізвисько", — говорив А. Дістервег. Блискучий педагог-практик, він був автором більш як 20 підручників із математики, німецької мови, природознавства, географії, популярної астрономії. Його "Керівництво до елементарної географії" та "Елементарна геометрія" були перекладеш на російську мову і користувалися великою популярністю. У 1835 році була надрукована головна праця А. Дістервега "Керівництво до освіти німецьких учителів": перша частина цієї книги присвячена питанням педагогіки і дидактики, а друга, написана за допомогою вчителів, — викладанню окремих предметів. Головними принципами виховання А. Дістервег уважав природовідновідність, культуро-відповідність, самодіяльність. Він наголошував, що, лише знаючи психологію і фізіологію, педагог може забезпечити гармонійний розвиток дітей. У психології він бачив "основу науки про виховання". Як і Песталоцці, А. Дістервег уважав, що людина володіє природними задатками, яким властиве прагнення до розвитку. Завдання виховання — пробудити задатки, щоб вони могли самостійно розвиватися. "Без збудження не може бути розвитку. Виховувати — значить збуджувати. Теорія виховання є теорією збудження".Прогресивною була його вимога культуро-відповідності — урахування у вихованні умов, місця, часу народження людини, усієї сучасної культури країни, яка є батьківщиною учня. Самодіяльність, тобто активність та ініціативу, Дістервег уважав однією з найважливіших рис особистості: "Бути людиною, — за його словами, — це значить бути самодіяльною в прагненні до розумних цілей". Положення А. Дістервега про те, що "розум нічим наповнити неможливо, він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і перетворити", актуальне і нині.Основи дидактики розвиваючого навчання А. Дістервег сформулював у 33 чітких законах і правилах. Великого значення в навчанні він надавав наочності, доступності навчального матеріалу, міцності знань, високій культурі мови учнів. Говорячи про активізацію розумової діяльності учнів, А. Дістервег зазначав, що поганий учитель подає, готову істину, а хороший учитель учить її знаходити. Успішне навчання має виховний характер. Хто добре вчить, добре й дисциплінує. А. Дістервег уважав, що вирішальна роль у вихованні й навчанні дітей належить учителеві. І він може впоратися з нею, якщо буде постійно працювати над собою, над своєю самоосвітою. "Ніколи не зупиняйся, — писав А. Дістервег, звертаючись до вчителів, —... Лише до тих пір будеш здатним давати освіту іншим, поки продовжуватимеш працювати над власною освітою...". А. Дістервег закликав учителів звільнитися від рутинних прийомів викладання, працювати творчо. Педагогічні ідеї А. Дістервега, його підручники розповсюджувалися далеко за межі Німеччини. Передові педагогічні журнали різних країн високо оцінювали його прогресивне вчення.Педагогічна діяльність А. С. Макаренка ввібрала в себе кращі досягнення класичної та нової педагогіки. Його спадщина — досягнення всього прогресивного людства, яке прагне-до гуманної освіти. Він вирішував складні педагогічні проблеми, які хвилюють нас і зараз. Тому ми впевнено говоримо "А. С. Макаренко — наш сучасник", "З А. С. Макаренком — у XXI сторіччя". Його розробки в педагогіці не втратили свого значення і сьогодні.Перша стратегічна лінія його світогляду — віра в педагогіку, її випереджуючу функцію в розвитку дитини, підлітка, юнака. Він постійно підкреслював, що справжня педагогіка живиться самим життям. Говорячи про результати своєї роботи, він каже: "... не-я це створюю і не купка педагогів, створює це "диво" вся атмосфера життя". Виховує кожен квадрат землі. Єдність виховання і життя червоною ниткою проходить через усю творчість педагога.Велике значення праць А. С. Макаренка в розробці цілей виховання. Для кожної епохи і для кожного покоління, вважав А. С. Макаренко, мета виховання повинна визначатися діалектично, тобто її потрібно знаходити у вимогах суспільства в даний час. А. С. Макаренко з граничною точністю визначив цілі виховання, виконав завдання формування людини-бор-ця, патріота, трудівника, колективіста з високим почуттям соціальної відповідальності і дисципліни.А. С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод, спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.Важливим уроком для нас є висновок видатного педагога про те, що гуманізм полягає не в красивих словах і деклараціях, а у відповідальності, повсякденній реальній роботі зі створення нормальних умов для здорового побуту, навчання, праці, освоєння професії, фізичного зростання і духовного росту молодої людини. Саме на справжньому піклуванні про наших дітей, їх розвиток ми повинні сьогодні перевіряти гуманізм і демократизм керівників виховних закладів, організаторів народної освіти, учених, педколективів і педагогів.Теорія педагогічного колективу, розроблена і втілена в життя А. С. Макаренком, і сьогодні допомагає оновити виховну роботу в закладах освіти. Модель учнівського колективу, створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. "Колектив учителів і колектив дітей, — писав Макаренко, — це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний". Високий динамізм життя колективу, тісні зв'язки між його членами, відкрите, демократичне обговорення всіх питань на загальних зборах, в інших органах учнівського самоуправління поступово стають запорукою здорової громадської думки; періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом стають перегородкою для чванства, зазнайства, бюрократизму.Зрозуміло, що конкретні форми організації самоуправління, які існували в колонії ім. М.Горького, у комуні ім. Ф.Е.Дзержинського, не всі і не завжди можуть бути перенесені в практику сучасної школи. Але дух дискусії, колективного вироблення рішень і свідомої дисципліни, атмосфера, яка формувала почуття господаря у своєму колективі і країні, — усе це повинно ретельно вивчатися нашою школою, дитячими організаціями в нових умовах. За Макаренком, "дисципліна — це перш за все не засіб виховання, а результат, і вже потім вона стає засобом". Дисципліна формується повагою до колективу, захопленістю навчанням, працею.А. С. Макаренко, продовжуючи роботу прекрасних педагогів 20—30-х рр., розробив методи виховання дітей, довів необхідність усіх педагогічних засобів, спрямованих на реалізацію цілей виховання. Завдяки А. С. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, створення позитивних традицій, використання змагання, розумних і мотивованих видів заохочень. Не втратила актуальності і в сучасних умовах макаренківська ідея перспективних ліній, як методу розвитку колективу і особистості. "Виховати людину, — писав А. С. Макаренко, — значить виховати перспективні шляхи досягнення завтрашньої радості".А. С. Макаренко підкреслював значення гри як методу навчання і виховання: "Потрібно йти назустріч постійному прагненню дітей до гри".Внесок А.Макаренка в розробку методики виховання ми бачимо і в тому, що він не лише показав, що повинен робити вихователь, але й розкрив, як це слід робити: "Виховання дітей — це легка справа, коли вона робиться без нервів, на основі здорового, спокійного, нормального, розумового і веселого життя". /т. VІІ, с.157/. До цього повинен прагнути кожен вихователь, особливо молодий.В основу виховання колективу і особистості А. С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі. Головне для Макаренка — не "гра в працю", а організація дитячого виробництва на госпрозрахунковій основі, як на справжньому підприємстві. Системі профтехосвіти потрібно сміливо включати учнів у систему виробничих відносин, бо лише сфера виробництва формує почуття відповідальності за якість продукції, за результат праці, за збереження обладнання, своєчасне постачання.Внесок А.Макаренка в сучасну педагогічну науку неможливо переоцінити, його система пройшла через вогонь життєвого експерименту. Справи та ідеї Антона Семеновича вивчаються і розповсюджуються у всьому світі. Багато уваги приділяв Макаренко питанням фізичного й естетичного виховання дітей і молоді. На першому місці повинне стояти завдання — випустити здорове покоління. "Дохлі виробники і будівельники нам не потрібні, неврастеніки лише зіпсують нашу справу", — писав Антон Семенович /т. І, с.190/,У комуні ім. Ф. Е. Дзержинського кожен день починався ранковою зарядкою на свіжому повітрі, незалежно від погоди, колоністи любили спорт: лижі, ковзани, футбол теніс та ін. Кожен комунар повинен був здавати норми значків БГПО і ГПО. Проводилися заняття із спортивної та художньої гімнастики, з акробатики. Найбільш ефективним засобом фізичного виховання Антон Семенович вважав гру, він сам спрямовував роботу з розробки і впровадження ігор, які весь час змінювалися. Заняття військовим спортом дисциплінувало колоністів, облагороджувало їх фізично й естетично. Велике значення надавалося туристичним походам. Комунари пройшли весь Крим, Кавказ, Україну, здійснили подорож по Волзі — це сприяло зміцненню здоров'я, фізичному розвитку дітей.Фізичне виховання поєднувалося з естетичним. Це проявлялося перш за все в елементах воєнізації і символіки (сигнали, рапорти та ін.), у ритуальних заходах і діях. Сильним засобом естетичного виховання був хор, оркестр, театр, кіно, клубна робота, читання художньої літератури, заняття образотворчим мистецтвом, велика кількість квітів як у приміщеннях, так і на всій території колонії і комуни. У комуні був гектар прекрасного квітника, краща в Харкові оранжерея. З великим естетичним смаком проводились у колонії свято першого снопа і свято праці. А. С. Макаренко добре грав на скрипці, непогано малював, був талановитим режисером і актором, для роковин комуни він писав сценарії та п'єси. У виставах "Ревізор", "Ліс" він грав роль городничого і Нещасливцева. Він піклувався про естетичну освіченість своїх вихованців. Зацікавившись "Євгенієм Онегіним", комунари провели теоретичну Онегінську конференцію. Професор-літературознавець прочитав лекцію про роман, музикознавець дав характеристику однойменній опері Чайковського. Оркестр вивчив низку творів композитора. Комунари в повному складі прослухали оперу в театрі, було проведено конкурс на краще читання "Євгенія Онегіна". Антон Семенович знав весь роман напам'ять, любив поезію, міг без кінця декламувати вірші О. Тютчева, О. Пушкіна, Т. Шевченка, І. Крилова, К. Чуковського. А. Макаренко був чарівною людиною, спілкування з ним приносило людям позитивні емоції. Він був досить ерудованим і інтелігентним.Повчальною є організована А. С. Макаренком робота з культурного обслуговування населення сусідніх сіл. У комуні було багато гуртків, клубів, головним був гурток образотворчого мистецтва, у якому нараховувалося 120 чоловік. Малювали і писали в комуні дуже багато, наприклад, до свята 1 Травня одного разу було написано лозунгів загальною довжиною в три кілометри чотириста метрів, і зробили це 11 вихованців за одну ніч.Рідним братом цього гуртка був, як писав А. С. Макаренко, ребусник, який включав до 100 комунарів. У програму естетичного виховання А. С. Макаренко включав і красу одягу, мови, рухів, побуту, праці, відпочинку. Він високо цінив художню простоту, природність, почуття міри, не міг терпіти грубості, нетактовності, розхлябаності, хизування в роботі, рухах, розмові, вчинках. Він постійно намагався забезпечити єдність внутрішньої і зовнішньої краси людини, єдність етики й естетики. Шліфування емоційно-вольової сфери формувало у вихованців хороші естетичні смаки і високі людські ідеали, до яких вони прагнули не лише в період перебування в комуні чи колонії, але й усе своє життя.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.