Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тактика дій спеціального підрозділу міліції особливого призначення «Беркут»

Підрозділ міліції особливого призначення „Беркут” залучається у разі:

- проведення оперативно-профілактичних заходів по ліквідації групових порушень громадського порядку (умовне найменування: операція „ХВИЛЯ” наказ МВС України № 1345дск – 2003);

- по оперативному плану „БУРАН” /Наказ МВС України № 186 від 27.03.2000/, розшук та затримання угнаних, викрадених транспортних засобів.

- проведення оперативних та пошукових заходів „ СИРЕНА” – розшук та затримання обвинувачених, підсудних, засуджених, які втекли з під варти, конвою, караулу, а також озброєних злочинців. В разі введення оперативного плану „СИРЕНА” залучається 60 % від наявної чисельності особового складу;

- проведення оперативних та пошукових заходів „ГРІМ” – затримання або знешкодження озброєних злочинців. В разі введення оперативного плану „ГРІМ” залучається 60 % від наявної чисельності особового складу;

- проведення операції „ВИКУП” – розшук, звільнення заручників та затримання злочинців, які насильницьким шляхом утримують заручників з метою забезпечення своїх економічних та матеріальних вимог;

- при проведенні антитерористичної операції „БУМЕРАНГ” – попередження і припинення злочинних дій по захопленню об'єктів /державні установи, дипломатичні представництва, банкнотно – монетний двір, банківські установи, техногенні підприємства та ін.;

- при проведенні антитерористичної операції „НАБАТ” – під час захоплення повітряних суден.

Тактика дій підрозділу визначається виходячи з конкретних умов проведення спеціальної операції, оперативного задуму, наявних сил та засобів для його реалізації.

Розглянемо окремі тактичні особливості дій працівників ПМОП «Беркут» при проведенні окремих операцій, а також основні тактичні прийоми та способи, які ними використовуються для виконання поставлених завдань[37].

4.3.1. Дії працівників міліції, пов'язані із захопленням і визволенням заручників

Аналіз терористичних актів свідчить, що їхня кількість має тенденцію до зростання. При цьому такі прояви все частіше мають жорстокий характер, пов'язаний із захопленням заручників і прямою загрозою їхньому життю та здоров'ю. В низці випадків під час виникнення таких кризових ситуацій службові особи, відповідальні за прийняття рішень, у зв'язку з нервовим напруженням і стресовим станом можуть діяти неправильно, внаслідок чого гинуть люди, або (що також небезпечно) зовсім не здатні приймати будь-які рішення.

Існує ряд основних принципів, яким має слідувати сторона, що проводить переговори, щоб досягнути реального успіху у справі визволення заручників, насамперед, це:

- використання в критичних ситуаціях захоплення заручників спеціально підготовлених груп та окремих кваліфікованих фахівців, вибір відповідного конкретним обставинам переговірника (переговірників). В якості переговірника може виступати керівник органу (підрозділу) внутрішніх справ, підготовлений працівник підрозділу спеціального призначення, психолог. Однак, у ряді випадків у якості переговірників виступають ті працівники міліції, які першими прибули на місце події.

- визначення найбільш раціонального в існуючих умовах способу спілкування зі злочинцями, організація інформаційно-аналітичної роботи по оцінці ситуації та її різноманітних аспектів з метою використання отриманої інформації та результатів її аналізу для спрямування перебігу подій в сприятливому для цівників міліції напрямку.

- проведення чіткої та узгодженої роботи з представниками засобів масової інформації з метою уникнення небажаного і несприятливого для представників правоохоронних органів, які проводять переговори, висвітлення подій.

- постійна взаємодія переговірників з підрозділами, спрямованими на силове придушення злочинців або терористів, з метою обрання найбільш відповідного місця і часу для їх нейтралізації (ліквідації).

- постійна фіксація усіх аспектів обстановки для подальшого об’єктивного і детального аналізу та відпрацювання відповідних висновків, рекомендацій та профілактичних заходів у майбутньому.

Існує ряд „стратегічних” прийомів ведення переговорів, якими працівник органу (підрозділу) внутрішніх справ, який проводить переговори повинен вміти користуватися протягом усього процесу переговорів.

Найважливішим з них з них є вміння вести торг. Вміння переговірника пропонувати обмінюватися за будь-яку (навіть найдрібнішу і несуттєву) з виконаних вимог злочинця певною поступкою на користь правоохоронців – шлях до успішних переговорів.

Іншим важливим прийомом ведення переговорів є затягування часу. Навіть сама незначна вимога має обговорюватися, мають вказуватися реальні чи уявні труднощі (або просто умови виконання), „виявляються” об’єктивні причини неможливості вкластися у визначені терміни тощо.

Наступний прийом полягає в умінні велику проблему розбити на маленькі. Виконуючи вимоги поступово, поетапно, ви складаєте у злочинця враження позитивної для нього динаміки розвитку подій і виграєте час.

Уміння пропонувати декілька альтернативних варіантів розвитку ситуації також є важливим. Вибір завжди в психологічному плані для будь-якої людини переважає відсутність вибору. Однак, запропонованих варіантів альтернативного розвитку подій не повинно бути занадто багато: 2 – 4 варіанти буде достатньо.

Вибір пропонує злочинцю задуматися і, як наслідок, знижує вірогідність ірраціональної поведінки, знижує емоційну напруженість і слугує інтересам встановлення глибшого психологічного контакту (певної довіри) між переговірником і злочинцем, що веде переговори. Це справедливо і у тому випадку, коли до переговорів з обох боків долучаються групи осіб.

Необхідно не забувати і про те, що переговори мають вестися за загальною логікою будь-якого спілкування.

Перший етап – налагодження контакту, етап накопичення згоди, тобто пошук прийнятних для сторін тем для розмови, подібних оціночних суджень (наприклад, можна починати речення з удаваної згоди з вимогами злочинців, по типу: „Так, я розумію вас...,готовний допомогти вам, але...” або з апеляції до мудрості, життєвого досвіду злочинців: „Ви ж досвідчена людина..., тому ви знаєте (розумієте) самі, що...”.

Другий етап – основний. На цьому етапі з’ясовується і обговорюється зміст вимог, пропозицій, прохань (варіюються стилі ведення переговорів, застосовуються різноманітні психологічні хитрощі, тиск, загравання тощо).

Третій етап – заключний, тут підводяться підсумки, проговорюються ті позиції, про які вдалося домовитися (на цьому етапі переговірником часто використовується такий психологічний прийом, як перефразування).

Наприклад: „Якщо я вас правильно зрозумів, то ви зробите так..., а ми повинні...” (дається формулювання вимоги злочинців близьке до висловленого, але дещо скориговане на користь правоохоронців).

Важливим моментом є врахування типу злочинця та характеристики його провідного мотиву. Дані про них наведено нижче.

1. Соціально-правова характеристика провідного мотиву – кримінальний

1.1. Тип злочинця - „втікач”.

Мотив вчинку – уникнення покарання.

Обставини захоплення заручників:

- злочинець виявлений в момент скоєння злочину або захоплення заручників здійснене в ході переслідування злочинця;

- кількість злочинців – 1-2, рідко більше;

- стан злочинців на момент захоплення – збудження; розгубленість; можливо страх; переживання, відчуття „загнаності в кут” (у випадку переслідування – втома, виснаженість); прагнення втекти з місця скоєного злочину, уникнути затримання; погане уявлення того, що робити далі, які наслідки їхніх вчинків; у діях немає ніякої заздалегідь відпрацьованої логіки, переважає імпровізація і експромт, рівень яких визначається інтелектуальними здібностями, життєвим, кримінальним і професійним досвідом.

1.2. Тип злочинця - "вимагач".

Мотив вчинку – отримання матеріальної вигоди, найчастіше викупу у вигляді нерухомості (прав на нерухомість), автомототранспорту, грошей, валюти, цінних паперів, предметів антикваріату, отримання юридичних прав на приватний бізнес тощо.

Обставини захоплення заручників:

- злочинці, зазвичай, добре підготовлені, мають декілька варіантів дій, навіть якщо жертва вимагання стає заручником в ході невдалої спроби отримання викупу негайно;

- окрім групи виконавців, яка діє відкрито, „на виду”, можливі законспіровані співучасники, наприклад, група прикриття, керівники;

- стан – чітке усвідомлення своїх дій і їх можливих наслідків, готовність до різних варіантів перебігу подій, самоволодіння, холоднокровність, сміливість, рішучість, наполегливість, цілеспрямованість, жорстокість.

1.3. Тип злочинця - "бойовик".

Мотив вчинку – добитися звільнення чи зміни на свою користь умов свого ув’язнення, іноді – на певний час вирватися з місця ув’язнення (ІТТ, СІЗО).

Обставини захоплення заручників:

- ув’язнений діє свідомо, за заздалегідь продуманим та ґрунтовно відпрацьованим планом;

- злочинець, він же ув’язнений, як правило один, однак, можлива і група;

- стан злочинця – зібраний, урівноважений, має високі вольові якості, кримінальний досвід; добре орієнтується в обстановці; знає сильні і слабкі сторони правоохоронної системи в цілому, у тому числі конкретної установи і її окремих працівників; спроможний організувати і може мати співучасників поза місцем захоплення; не відчуває особливих переживань з приводу можливого тривалого позбавлення волі.

2. Соціально-правова характеристика провідного мотиву - політичний

2.1. Тип злочинця - "соціальний протестант".

Мотив вчинку –соціальний протест.

Обставини захоплення заручників:

- захоплення заручників є останнім засобом після довгих і безуспішних „мирних” зусиль добитися певних, як правило, особистих соціальних покращань;

- злочинець – „соціальний протестант”, майже завжди один;

- стан – збуджений, дратівливий, некритичний, маніакальна впертість у відстоюванні своєї особистої чи уявної правоти; може мати (завоювати) моральну підтримку у частини населення; ознаки невротизації внаслідок виснажливої боротьби за правду; сутяжницькі риси характеру; переконаність в спроможності добитися розуміння і підтримки з боку членів сім’ї, родичів, друзів, знайомих; слабке розуміння правових наслідків своїх дій; логічність, послідовність дій визначаються інтелектуальними якостями та ступенем невротизації.

2.2. Тип злочинця - "перетворювач".

Мотив вчинку – здійснення необхідних перетворень у суспільстві.

Обставини захоплення заручників:

- дії по захопленню і утриманню заручників, веденню переговорів сплановані, організуються і контролюються особами, які не беруть участі в акції;

- злочинці – політичні однодумці, можуть ділитися на 2-3 групи, наприклад, виконавці -„бойовики”, група прикриття і керівний центр;

- стан злочинців – прагнуть залякати громадськість, політичних супротивників і примусити їх виконати певні політичні вимоги (надання прав, припинення кримінального переслідування, визволення однодумців тощо); надзвичайно небезпечні, свідомо йдуть на ризик, мають добру теоретичну, методичну і матеріально-технічну підготовку; коло інтересів обмежене рамками політичних переконань, в разі групи підкоряються жорсткій дисципліні, однак в ситуаціях нервово-психологічного виснаження спроможні на раптові імпульсивні дії.

Учасники злочинних груп подібного типу фанатично віддані певній ідеї, агресивні, переконані, що закони, які суперечать їхнім ідеям можна не виконувати, нетерпимі до інших думок і переконань, схильні до демагогії, цинізму, цілеспрямовані, рішучі, вперті, сміливі, витривалі, аскетичні, можуть довго обходитись без їжі, сну тощо.

3. Соціально-правова характеристика провідного мотиву - психологічний

3.1. Тип злочинця - "самогубець".

Мотив вчинку – довести свою правоту.

Обставини захоплення заручників:

- поштовх до вчинку– яскраво виражений афект;

- злочинець - протестуючий самогубець;

- стан – прагне піти з життя, „обставивши” це якнайбільшим „шумом”; нехтує цінністю свого життя; підштовхує та провокує працівників міліції до застосування зброї; утруднене сприйняття реальності та раціональних аргументів; не виключена наявність психічного захворювання.

3.2. Тип злочинця – психічно хворий.

Мотив вчинку – звільнення від особистісних проблем або реалізація неусвідомлених хворобливих прагнень.

Обставини захоплення заручників:

- злочинець в основному діє неусвідомлено, нелогічно, непередбачувано;

- злочинець – психічно хвора людина;

- стан злочинця – підвищена тривога, рухова гіперактивність, страх, можливе затемнення свідомості, галюцинації, маячня (переслідування, впливу тощо), поведінка визначається перебігом психічної хвороби, може не реагувати на застережливі слова та дії працівників міліції.

3.3. Тип злочинця – месник.

Мотив вчинку – суб’єктивне почуття образи, сорому, ображеної гідності внаслідок завданої або уявлної моральної чи матеріальної шкоди.

Обставини захоплення заручників:

- дії цілеспрямовані, продумані, логічні наскільки дозволяє інтелект злочинця;

- злочинець діє з почуття помсти;

- стан – егоїзм, гіпертрофічне переживання образи, приниження, сорому, прагнення поквитатися з тими, хто його образив, хай навіть шляхом завдання страждань невинним людям.

Велике значення має особистість, фаховий рівень і життєвий досвід переговірника. Вибір кандидатів здійснюється за наступними критеріями:

а) за віком, наприклад, при переговорах з молодою людиною 18-25 років бажаний вік переговірника – 30-40 років, оскільки якщо переговори вестиме одноліток, то можливе його несприйняття злочинцем („...не сприймають серйозно наші наміри, вік представника ОВС не відповідає серйозним повноваженням, міліціонери прагнуть лише затягнути час...”). Якщо переговорник старший 45 років і більше, може виникнути відчуття тиску, внаслідок чого можлива агресія, із-за великої різниці у віці переговорник і злочинець будуть говорити на „різних мовах”, оскільки можуть мати велику різницю в шкалі життєвих цінностей, внаслідок чого буде важко досягти порозуміння.

б) за одягом – бажаний цивільний одяг, оскільки якщо перговорник у військовій або міліцейській формі, то вона як символ влади, може посилити антагонізм з боку злочинця, а також підкреслити, що злочинець і переговорник перебувають по різні боки барикад. І, навпаки, охайний цивільний костюм вказує, що ця людина з повагою ставиться до себе, а також до тієї людини, до якої вона прийшла на зустріч. Однак, іноді формений одяг може підкреслювати серйозність підходу, налаштованість представників влади на серйозні рішучі дії.

в) за зовнішніми даними – бажаний середній зріст, оскільки дуже висока людина асоціюється з бажанням подавляти, ставитися зверхньо до оточуючих. Людина нижче середнього зросту, можливо буде компенсувати цю різницю своїми повноваженнями і діалог може не відбутися. Статура бажано середня або спортивна, оскільки людина в хорошій фізичній формі слідкує за собою, а значить здатна з увагою поставитись і до потреб іншої особи.

г) за мовними навичками і навичками психологічного контакту – бажані спокійні голос і мова, впевнений тон, м’який тембр голосу, бажана спроможність легко вступити в контакт і утримувати його, уміння отримувати і використовувати інформацію під час бесіди, володіти мистецтвом активного слухання, вміти продемонструвати на вербальному і невербальному рівнях спілкування свою зацікавленість проблемами співрозмовника.

д) за професійним досвідом спілкування з різними категоріями громадян (в тому числі з представниками кримінальних структур) тобто бажано, щоб кандидат умів визначити до якої соціальної (кримінальної групи) належить його співрозмовник, його соціальні цінності і, виходячи з цього, умів будувати бесіду, використовуючи слова і вирази, які будуть зрозумілі співрозмовнику і знайдуть у нього відгук. При спілкуванні з людиною певної національності бажано розуміти її рідну мову. Краще налагоджується контакт між особами однієї національності і раси.

Окрім того необхідно належно оснастити переговорника, наприклад, сумкою (якщо це необхідно) з вмонтованим радіомаячком, „міченими” грішми (якщо вимагаються гроші); сам переговорник повинен мати при собі, принаймні, аудіо записуючу апаратуру. Цього не слід робити, якщо можливий обшук з боку злочинців, які прибули на переговори.

Місце зустрічі повинно бути в полі огляду відеокамер, потрібно по можливості, змінити зовнішність переговірника, передбачити шляхи його відходу і варіанти прикриття.

Особливу увагу слід приділити психологічному стану майбутнього переговорника, особливо якщо передбачено вести переговори „сам на сам”. Психологічна врівноваженість людини залежить як від внутрішніх факторів (сили, тривалості, сталості різного роду переживань), так і від зовнішніх стресових, особливо негативних факторів (розлучення, самовільне залишення дому дітьми, передродовий стан дружини, важка хвороба близької людини, яка потребує постійного догляду тощо).

Далі проводиться інструктаж переговорника. З метою кращого освоєння інструкцій по веденню переговорів пропонується схематичне зображення можливих варіантів розвитку переговорного процесу, а також цілі і шляхи їх досягнення з боку переговірника від правоохоронних органів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.