Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Місце та види міністерств в структурі органів виконавчої влади

 

Ефективність механізму державного управління, з поміж іншого, залежить від його інституційних складників, не останнім з яких є система органів виконавчої влади. Не буде помилкою припустити, що саме ця система є стрижнем інституційної системи механізму державного управління. Принаймні, недосконалість цієї системи заперечує можливість ефективного державного управління.

Процес реформування системи органів виконавчої влади загалом і системи центральних органів виконавчої влади зокрема має давню історію і хронологічно збігається з генезисом незалежної України. Як відомо, у “спадщину” від колишнього СРСР Україні, після проголошення її незалежності в 1991 р., дісталась застаріла та громіздка система органів виконавчої влади, до якої входили всі органи, що не відносились до “системи рад усіх рівнів”. Тривалий час, навіть після запровадження в Україні посади Президента України (1991 р.) та прийняття Конституції України (1996 р.), система органів виконавчої влади, особливо на рівні її центральних органів, зберігала інерцію попереднього розвитку й примножувалась значною кількістю комітетів, служб, агенцій тощо. Такий стан речей, по-суті, зберігається й донині, але не можна не помічати й серйозних позитивних зрушень у цій сфері.

Чинний Закон України «Про Кабінет Міністрів України» [2] визначив основні принципи формування та дієвості системи центральних органів виконавчої влади. Натомість, комплексне вирішення проблеми інституціоналізації та законодавчого закріплення відповідної системи має забезпечити Закон України «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади».

При визначенні поняття “центрального органу виконавчої влади” (ЦОВВ), на наш погляд, слід враховувати наступні теоретико-методлологічні позицій. Органи виконавчої влади називаються “центральними”, оскільки їх компетенція є загальнодержавною, поширюється на всю територію України. Ці органи у своїй діяльності покликані представляти інтереси всієї держави, а не окремих її регіонів. Разом з тим, має чітко визначатись різниця між центральними органами виконавчої влади та Урядом, компетенція якого також є загальнодержавною. І така різниця полягає в тому, що Уряд є органом загальної компетенції, відповідальним за реалізацію державної політики в усіх сферах державної політики, а центральні органи виконавчої влади мають компетенцію у конкретних (спеціальних) сферах державної політики [13, с. 39].

Також для визначення поняття “центрального органу виконавчої влади”, з точки зору правового регулювання, слід виходити з норм Конституції України та Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, які визначають порядок утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, призначення та звільнення їх керівників, основу взаємовідносин з вищим органом виконавчої влади – Урядом.

Так, Кабінет Міністрів України як вищий в системі орган виконавчої влади спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади (пункт 9 статті 116 Конституції та частина перша статті 22 Закону), а останні, в свою чергу, відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому (частина друга статті 22 Закону) [2].

При цьому важливо визнати, що окремі органи, які мають загальнодержавну компетенцію, не можуть ототожнюватися з центральними органами виконавчої влади. Оскільки їх правовий статус безпосередньо зазначений у Конституції України, вони не можуть бути утворені, реорганізовані чи ліквідовані Кабінетом Міністрів України. Крім того, вони мають особливі процедури призначення та звільнення керівників. Це, передусім, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Служба безпеки України [16, с. 56-57].

З урахуванням наведеного, поняття “центрального органу виконавчої влади” визначити таким чином: центральний орган виконавчої влади - це утворене Кабінетом Міністрів України міністерство або інший центральний орган виконавчої влади, компетенція якого поширюється на всю територію України та керівник якого призначається на посаду та звільняється з посади в порядку, визначеному Конституцією України. Центральний орган виконавчої влади відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, йому підзвітний і підконтрольний.

Конституція України не дає чіткої відповіді стосовно видового складу центральних органів виконавчої влади, використовуючи у кількох випадках загальну формулу “міністерства та інші центральні органи виконавчої влади” (стаття 116, частина третя статті 117 Конституції України). Разом з тим, Основний Закон однозначно виокремлюються із системи центральних органів виконавчої влади – міністерства, між якими «розподіляється весь спектр урядової політики» [17, с. 315].

Підставою для такого виокремлення є вищий статус міністерства порівняно з іншими центральними органами виконавчої влади, оскільки міністерство є логічним „продовженням Уряду” та основним центром вироблення державної політики у певному секторі державного управління. Міністр, який є членом Уряду, несе солідарну відповідальність за результати діяльності Кабінету Міністрів України як колегіального органу виконавчої влади та особисту політичну відповідальність за стан справ у дорученій йому сфері.

Міністерства України (далі - міністерства) є провідними органами у системі центральних органів виконавчої влади, які здійснюють функції з формування та реалізації державної політики у відповідних секторах державного управління, спрямованої на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Між міністерствами розподіляються всі питання державної політики, відповідальність за які покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України, за винятком віднесених до компетенції членів Кабінету Міністрів України, які не очолюють міністерств.

Міністерства безпосередньо підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України, а також Президенту України в частині його конституційних повноважень.

Основними завданнями міністерств у відповідних секторах державного управління є:

1) прогнозування розвитку та вироблення пропозицій щодо формування державної політики;

2) реалізація Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

3) підготовка концепцій проектів законів та проектів законів, проектів урядових рішень;

4) здійснення нормативно-правового регулювання відповідно до законів та постанов Кабінету Міністрів України;

5) організація виконання загальнодержавних програм;

6) координація і спрямування діяльності інших органів виконавчої влади, в тому числі центральних;

7) здійснення нагляду та контролю за виконанням законодавства та забезпеченням проведення єдиної державної політики.

Організація та діяльність міністерств ґрунтується на принципах:

1) верховенства права – спрямовують свою діяльність на забезпечення прав та свобод людини і громадянина, здійснюючи її на засадах гуманізму та справедливості;

2) законності - здійснюють свої повноваження в межах та в порядку, установлених Конституцією та законами України;

3) відкритості - здійснюють свою діяльність відкрито, гарантуючи та забезпечуючи доступ громадськості до інформації про неї. Прийняття таємних (закритих) рішень можливе лише у випадках, визначених законом. Центральні органи виконавчої влади зобов’язані регулярно звітувати перед громадськістю про свою діяльність, а також проводити громадські обговорення проектів рішень, які зачіпають права та свободи громадян;

4) забезпечення єдності державної політики –реалізують державну політику, що розробляється Кабінетом Міністрів України на основі засад, визначених Верховною Радою України, та з урахуванням конституційних повноважень Президента України;

5) підконтрольності – забезпечується внутрішній контроль та контроль з боку інших органів державної влади;

6) ефективності - повинні забезпечувати досягнення необхідних результатів у вирішенні покладених на них завдань при найменших витратах ресурсів;

7) стратегічного планування – повинні здійснювати свою діяльність з урахуванням середньострокового та довгострокового прогнозу розвитку відповідного сектору державного управління;;

8) децентралізації та деконцентрації ‑ повинні вживати необхідних заходів з максимальною передачею (делегуванням) повноважень щодо надання адміністративних послуг, виконання інших адміністративних функцій та управління об`єктами державної власності нижчестоящим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, а також установам та організаціям, в тому числі недержавним;

9) сталого розвитку – забезпечують дбайливе ставлення до людських, природних, фінансових та інших ресурсів, турботи про майбутні покоління;

10) постійної раціоналізації та модернізації – повинні забезпечувати постійне вдосконалення власної організації та діяльності, зростання її ефективності.

Сучасна система міністерств в Україні нині виглядає так:

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Міністерство внутрішніх справ України

Міністерство доходів і зборів України

Міністерство екології та природних ресурсів України

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

Міністерство промислової політики України

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

Міністерство закордонних справ України

Міністерство інфраструктури України

Міністерство культури України

Міністерство молоді та спорту України

Міністерство оборони України

Міністерство освіти і науки України

Міністерство охорони здоров'я України

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

Міністерство соціальної політики України

Міністерство фінансів України

Міністерство юстиції України


3. Зміст діяльності центральних органів виконавчої влади

 

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує вжиття центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети і стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей. Порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України [14, c.143].

Призначенням міністерства як основної ланки у системі центральних органів виконавчої влади має опосередковуватися в його наступних функціях:

1) вироблення пропозицій щодо формування державної політики у відповідній сфері та її реалізацію;

2) прогнозування розвитку державної політики у відповідній сфері;

3) участь у розробленні проекту Державного бюджету України на відповідний рік та загальнодержавних програм, розробляє та забезпечує виконання державних програм у відповідній сфері;

4) координація діяльність інших центральних органів виконавчої влади;

5) організація виконання актів законодавства;

6) узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблення пропозиції щодо його вдосконалення, участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

7) забезпечення відповідно до законодавства надання державних послуг;

8) забезпечує виконання відповідно до законодавства контрольно-наглядових функцій, здійснює перевірки, інспектування, інші дії та приймає рішення, які є обов’язковими для виконання державними органами, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами;

9) виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

10) участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

11) забезпечення виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами України;

12) забезпечення управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

13) забезпечення виконання завдань у сфері національної безпеки та оборони;

14) забезпечення реалізацію державної кадрової політики;

15) забезпечення реалізації державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, його територіальних органах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

16) розгляд звернень громадян та юридичних осіб;

17) проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з питань, що належать до компетенції міністерств;

18) здійснення інших функцій.

Відповідно міністр наділений певним обсягом повноважень, відмінним від повноважень керівника іншого центрального органу виконавчої влади, зокрема щодо спрямування і координації діяльності інших центральних органів виконавчої влади у відповідній сфері державного управління.

Центральний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, його рішення є обов'язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

У разі потреби він може видавати спільні акти разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань центральний орган виконавчої влади може утворювати науково-технічну (наукову) раду з учених і висококваліфікованих фахівців. У центральному органі виконавчої влади з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультаційні структури.

Центральний орган виконавчої влади є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням [14, c.135].

Міністр є членом Кабінету Міністрів України та очолює міністерство. Міністр підзвітний і підконтрольний Кабінету Міністрів України, відповідальний перед Прем’єр-міністром України за стан справ у відповідному секторі державного управління. Міністр відповідальний також перед Президентом України з питань, що належать до конституційних повноважень Президента України.

Порядок призначення на посаду і набуття повноважень міністра, вимоги до кандидатів на посаду міністра, припинення повноважень міністра визначаються Конституцією України та Законом України “Про Кабінет Міністрів України”.

Міністр:

1) очолює відповідне міністерство та здійснює керівництво його діяльністю, несе відповідальність за стан справ у відповідному секторі державного управління та за виконання поставлених перед міністерством завдань;

2) визначає напрям державної політики у відповідному секторі державного управління відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України та організовує його реалізацію;

3) здійснює спрямування і координацію діяльності центральних органів виконавчої влади відповідно до статті 37 цього Закону;

4) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням своїх повноважень як керівника міністерства та наданих йому законодавством повноважень по спрямуванню і координації інших органів виконавчої влади;

5) за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України готує питання на розгляд Кабінету Міністрів України;

6) бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України та вносить пропозиції щодо порядку денного цих засідань;

7) бере участь у засіданнях урядових комітетів;

8) за дорученням Прем'єр-міністра України представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;

9) відповідно до повноважень, наданих в установленому порядку, веде переговори і підписує міжнародні договори України;

10) здійснює за рішенням Президента України або Кабінету Міністрів України керівництво відповідними дорадчими та іншими колегіальними органами;

11) затверджує програми і плани роботи міністерства, розглядає та затверджує звіти державного секретаря міністерства про їх виконання;

12) представляє міністерство у відносинах з Верховною Радою України, іншими органами, установами, організаціями в Україні та за її межами;

13) подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України концепції проектів законів, проекти законів, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, розробником яких є міністерство, з питань, що стосуються регулювання відносин у відповідному секторі державного управління;

14) вносить Прем’єр-міністру України пропозиції щодо призначення на посаду заступників міністра та про їх звільнення з цієї посади;

15) вносить Прем’єр-міністру України пропозиції про реорганізацію міністерства;

16) приймає за поданням державного секретаря міністерства рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністерство, розглядає та затверджує звіт державного секретаря міністерства про виконання цих рішень;

17) за поданням державного секретаря міністерства затверджує структуру апарату міністерства;

18) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації урядових органів в системі міністерства;

19) вносить Кабінету Міністрів України подання про призначення на посади та звільнення з посад керівників урядових органів в системі міністерства, за поданням керівників урядових органів призначає на посади та звільняє з посад їх заступників;

20) спрямовує та координує діяльність урядових органів в системі міністерства;

21) має право скасовувати накази керівників урядових органів в системі міністерства у випадку їх невідповідності законодавству;

22) має право ставити перед іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та місцевими державними адміністраціями питання про скасування їх актів, та актів підпорядкованих їм органів;

23) за поданням державного секретаря міністерства утворює, реорганізовує та ліквідує установи, організації та підприємства в системі міністерства, затверджує їх положення (статути);

24) за поданням державного секретаря міністерства призначає на посади і звільняє з посад у встановленому законодавством порядку керівників установ, організацій та підприємств в системі міністерства;

25) призначає позаштатних радників (у кількості до десяти осіб) та встановлює порядок їх роботи;

27) порушує в установленому порядку питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державного секретаря міністерства, притягає до дисциплінарної відповідальності керівників урядових органів, установ, організацій та підприємств в системі міністерства;

28) організовує роботу колегії міністерства і головує на її засіданнях;

29) представляє в установленому порядку службовців і працівників міністерства та підпорядкованих міністерству органів, установ, організацій та підприємств, які відзначилися у роботі, до нагородження державними нагородами України та відзнаками Президента України;

30) координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади з питань, що належать до компетенції даного міністерства;

31) видає акти міністерства;

32) доповідає законопроекти та інші питання, що належать до компетенції міністерства, у Верховній Раді України;

33) підписує угоди з організаціями роботодавців та профспілками, які функціонують в галузі, за яку він відповідає;

34) дає доручення своїм заступникам, державному секретарю міністерства, іншим посадовим особам апарату міністерства та контролює їх виконання;

35) здійснює інші повноваження, віднесені до компетенції міністерства законами України, а також інші функції відповідно до актів Президента України та Кабінету Міністрів України. [9]

 





Переглядів: 1088

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.