Методи управління обміном

Адресація пакетів

Кожен абонент(вузол) локальної мережі повинен мати свою унікальну адресу(ідентифікатор або MAC- адреса), для того, щоб йому можна було адресувати пакети. Існують дві основні системи привласнення адрес абонентам мережі(точніше, мережевим адаптерам цих абонентів).

Другий підхід до адресації був розроблений міжнародною організацією IEEE, стандартизацією мереж, що займається. Саме він використовується у більшості мереж і рекомендований для нових розробок. Ідея цього підходу полягає в тому, щоб привласнювати унікальну мережеву адресу кожному адаптеру мережі ще на етапі його виготовлення. Якщо кількість можливих адрес буде досить великою, то можна бути упевненим, що у будь-якій мережі по всьому світу ніколи не буде абонентів з однаковими адресами. Тому був вибраний 48-бітовий формат адреси, що відповідає приблизно 280 трильйонам різних адрес. Зрозуміло, що стільки мережевих адаптерів ніколи не буде випущено.

Мережа завжди об'єднує декілька абонентів, кожен з яких має право передавати свої пакети. Але, як вже відзначалося, по одному кабелю одночасно передавати два(чи більше) пакети не можна, інакше може виникнути конфлікт(колізія), який приведе до спотворення або втрати обох пакетів.

У мережі обов'язково застосовується той або інший метод управління обміном(метод доступу, метод арбітражу), що дозволяє або запобігає конфліктам між абонентами. Від ефективності роботи вибраного методу управління обміном залежить дуже багато що: швидкість обміну інформацією між комп'ютерами, здатність навантаження мережі(здатність працювати з різними інтенсивностями обміну), час реакції мережі на зовнішні події і так далі. Метод управління - це один з найважливіших параметрів мережі.

Тип методу управління обміном багато в чому визначається особливостями топології мережі. Але в той же час він не прив'язаний жорстко до топології, як нерідко прийнято вважати.

Методи управління обміном в локальних мережах діляться на дві групи:

- Централізовані методи, в яких усе управління обміном зосереджене в одному місці. Недоліки таких методів : нестійкість до відмов центру, мала гнучкість управління(центр зазвичай не може оперативно реагувати на усі події в мережі). Гідність централізованих методів - відсутність конфліктів, оскільки центр завжди надає право на передачу тільки одному абонентові, і йому ні з ким конфліктувати.

- Децентрализованные методи, в яких відсутній центр управління. Усіма питаннями управління, у тому числі відвертанням, виявленням і вирішенням конфліктів, займаються усі абоненти мережі. Головні достоїнства децентрализованных методів : висока стійкість до відмов і велика гнучкість. Проте в даному випадку можливі конфлікти, які потрібно дозволяти.

Існує і інше ділення методів управління обміном, що відноситься, головним чином, до децентрализованным методів:

- Детерміновані методи визначають чіткі правила, по яких чергуються захоплюючі мережу абоненти. Абоненти мають певну систему пріоритетів, причому пріоритети ці різні для усіх абонентів. При цьому, як правило, конфлікти повністю виключені(чи маловірогідні), але деякі абоненти можуть чекати своєї черги на передачу занадто довго. До детермінованих методів відноситься, наприклад, маркерний доступ(мережі Token - Ring, FDDI), при якому право передачі передається по естафеті від абонента до абонента.

- Випадкові методи мають на увазі випадкове чергування передавальних абонентів. При цьому можливість конфліктів мається на увазі, але пропонуються способи їх вирішення. Випадкові методи значно гірше(в порівнянні з детермінованими) працюють при великих інформаційних потоках в мережі(при великому трафіку мережі) і не гарантують абонентові величину часу доступу. В той же час вони зазвичай стійкіші до відмов мережевого устаткування і ефективніше використовують мережу при малій інтенсивності обміну. Приклад випадкового методу - CSMA/CD(мережа Ethernet).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Поняття організаційної культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.