МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Характеристика поживних середовищ. Поняття про культуральні і біохімічні властивості мікроорганізмів. Бактеріологічний метод дослідження, значення для діагностики.Для культивування мікроорганізмів у лабораторії використовують поживні середовища. Вони мають забезпечувати оптимальні умови для росту і розвитку мікроорганізмів і відповідати таким вимогам: 1) бути поживними, тобто містити речовини, які необхідні для побудови клітини і є джерелом енергії; 2) мати оптимальну реакцію середовища, яка визначається показником концентрації іонів водню — рН; вона впливає на активність ферментів і проникність клітинної оболонки. Більшість патогенних мікроорганізмів потребують слабколужної реакції середовища (рН 7,2—7,4); 3) бути буферними, тобто містити речовини, які нейтралізують надлишок іонів водню або гідроксид-іонів, що утворюються внаслідок метаболізму. Буферність має певні межі, тому коли в середовищі утворюється багато кислоти внаслідок метаболізму вуглеводів, змінюється колір індикатора, що міститься в середовищі. За зміною кольору індикатора визначають ферментативну активність мікроорганізмів; 4) бути ізотонічними для мікробної клітини, тобто мати такий осмотичний тиск, як і всередині клітини. Для більшості мікробів він відповідає 0,5 % розчину натрію хлориду; 5) мати певний окисно-відновний потенціал, який вказує на насиченість середовища киснем. Для аеробів забезпечують аерацію середовища, для анаеробів, навпаки, видаляють кисень із поживних середовищ; 6) щільні середовища повинні мати оптимальну консистенцію, тобто містити певну кількість вологи; 7) бути стерильними, адже стороння мікрофлора пригнічує ріст досліджуваної культури, а також змінює склад і властивості поживного середовища, перешкоджає визначенню властивостей основної культури; 8) бути уніфікованими за певними інгредієнтами. Так, всі поживні середовища повинні містити: сумарного азоту аміногруп амінокислот і низькомолекулярних поліпептидів — 0,8—1,2 г/л, загального азоту — 2,5—3,0 г/л, хлоридів, у перерахунку на натрію хлорид, — 0,5 %, пептону — 1 % ; 9) бути прозорими (за можливості). На прозорих середовищах зручніше визначати культуральні властивості, швидше можна помітити забруднення основної культури сторонньою мікрофлорою. Вибір поживного середовища для культивування залежить від властивостей мікробів (типу живлення, дихання) і мети культивування. У мікробіологічній практиці використовують велику кількість поживних середовищ. Класифікують їх за походженням сировини, консистенцією, складом і призначенням. За походженням сировини поживні середовища бувають натуральні і синтетичні. Натуральні середовища виготовляють зазвичай із сировини тваринного походження: м'яса (головним чином із яловичини), яєць, молока, риби; а також рослинного: соєвих бобів, гороху, рису, ячменю, моркви, картоплі, буряку. Синтетичні середовища готують із хімічно чистих органічних і неорганічних сполук відповідно до встановленого дозування. За консистенцією (щільністю) розрізняють середовища рідкі, напіврідкі і щільні. Напіврідкі і щільні середовища виготовляють із рідких, додаючи до них агар-агар або желатин. Агар-агар — це тверда волокниста речовина, яку виробляють із морських червоних водоростей. За хімічним складом це полісахарид. Для мікробів він не є поживною речовиною. Желатин (від лат. двІаШв — замерзлий, застиглий) — продукт денатурації колагену — білка сполучної тканини. Його виварюють із кісток, хрящів, сухожилків тварин. Деякі мікроорганізми використовують його як поживну речовину, в цьому разі желатин розріджується. На цьому поживному середовищі вивчають протеолітичні властивості мікробів. Інколи для ущільнення поживних середовищ використовують силікагель. У щільних середовищах він міститься у кількості 1,5 %. У 1989 році у Київському медичному інституті імені О.О. Богомольця розроблено метод виготовлення щільних поживних середовищ на синтетичній полімерній основі, яка є модифікованим полі-акриламідним гелем — пластагаром. Він є повноцінним замінником дефіцитного агару. Щільні поживні середовища готують також із сироватки крові, що зсілася, яєчної маси, яка в разі підвищення температури зсідається, із картоплі, моркви, буряку. За складом середовища поділяють на прості (універсальні) і складні. До простих відносять: м'ясопептонний бульйон (МПБ), м'ясопептонний агар (МПА), поживний желатин, пептонну воду. Складні поживні середовища готують із простих, додаючи до них кров, сироватку крові тварин (великої рогатої худоби, коней) або людей, асцитичну рідину, вуглеводи, жовток курячого яйця, молоко й інші речовини, які необхідні для розвитку мікроорганізмів. За призначенням розрізняють поживні середовища: основні, спеціальні, елективні, селективні, середовища накопичення, диференціально-діагностичні, консервуючі. Основні (загального вжитку) середовища використовують для культивування більшості патогенних мікроорганізмів. Це прості поживні середовища: МПБ, МПА, поживний желатин, пептонна вода. Спеціальні середовища використовують для культивування певних видів мікроорганізмів, які на інших середовищах ростуть погано або взагалі не ростуть. Лужна пептонна вода (рН 7,1—9,3) використовується для культивування холерного вібріона, жовтково-сольовий агар (ЖСА) — для стафілокока. Елективні середовища застосовують для виділення і накопичення мікроорганізмів. Елективним середовищем для сальмонел є середовище, що містить 10—20 % жовчі. Селективні (від лат. веІвсНо — вибір) середовища сприяють росту одних видів мікробів і пригнічують ріст інших. Щоб середовище було селективним, до нього додають солі, антибіотики, барвники або змінюють рН. їх використовують у тому випадку, коли патологічний матеріал містить різноманітну сторонню мікрофлору. Середовище Ендо містить барвник, який пригнічує ріст грампозитивних мікроорганізмів, але стимулює ріст грамнегативних. Середовища накопичення — це рідкі селективні середовища. Так, середовищем накопичення для збудника дифтерії є МПБ із додаванням сироватки крові й калію телуриту. Диференціально-діагностичні середовища використовують для того, щоб відрізнити один вид мікробів від інших. Консервуючі середовища призначені для первинного посіву і транспортування патологічного матеріалу. В них створюються умови, за яких патогенні мікроби зберігаються, а ріст сапрофітів пригнічується. У мікробіологічній практиці широко використовують сухі по-середовища (спеціальні, прості, селективні, диференціально-діагностичні тощо). Перевага сухих поживних середовищ полягає в тому, що їх можна легко і швидко приготувати; вони мають постійний склад, через це можна порівнювати результати досліджень, отримані в різних лабораторіях (стандартні умови культивування); їх зручно транспортувати. Крім того, ці середовища економічні. Як джерело вуглецю і азоту в них використовують гідролізати кільки, казеїну, фібрину і навіть гідролізат білків сарцин. Поняття про культуральні властивості мікроорганізмів. Бактеріологічний метод дослідження, значення його для діагностики Під час культивування на щільних поживних середовищах бактерії утворюють колонії. У різних видів мікробів колонії різняться за розміром, формою, формою краю, прозорістю, рельєфом, поверхнею, кольором, консистенцією. В рідких поживних середовищах мікроби можуть утворювати помутніння середовища, осад, плівку. Ознаки росту бактерій на поживних середовищах зумовлюють їхні культуральні властивості, які враховують під час ідентифікації культури. Бактеріологічний (культуральний) метод дослідження полягає в тому, що патологічний матеріал висівають на поживні середовища, виділяють чисту культуру збудника, а потім його ідентифікують. Бактеріологічне дослідження проводять для діагностики інфекційних хвороб, виявлення мікроорганізмів у навколишньому середовищі, визначення виду і варіанта мікробів, а також для виділення продуктів життєдіяльності мікроорганізмів: токсинів, ферментів, антибіотиків тощо. Умови культивування мікроорганізмів. Для успішного культивування мікроорганізмів у лабораторних чи промислових умовах необхідно правильно підібрати поживні середовища, правильно виконати посів і створити належні умови для культивування: забезпечити оптимальну температуру, відсутність світла, вологість, аерацію або відсутність повітря (кисню), витримати певний термін культивування. Оптимальну температуру створюють у термостаті. Для більшості мікроорганізмів, у тому числі і патогенних, світло не потрібно, тому їх культивують у темряві (термостат має непрозорі стінки). Але утворення пігменту відбувається при розсіяному світлі, через те культуру, яка виросла в термостаті, витримують 2—3 доби при розсіяному світлі, не допускаючи попадання на неї прямих сонячних променів. Вологість — неодмінна умова розвитку мікроорганізмів, тому їх краще висівати на свіжовиготовлені середовища. Аерація необхідна для культивування облігатних аеробів і факультативних анаеробів. У пробірки кисень разом із повітрям проникає через ватно-марлеві пробки, в чашки Петрі — через щілину між кришкою і дном чашки. Облігатні анаероби культивують в умовах повної відсутності кисню в поживних середовищах і навколишньому просторі. Термін культивування для різних мікробів різний. Більшість патогенних мікробів культивують протягом 18—24 год, але деякі ростуть повільніше: бордетели — 3—4 доби, спірохети — 7—12 діб, мікобактерії туберкульозу — до 3 міс. Внутрішньоклітинних паразитів (віруси, хламідії, рикетсії) культивують у культурі тканин, культурі клітин, у курячому ембріоні, в організмі чутливих тварин. Термін їх культивування різний. У хламідій цикл розвитку триває 36—72 год, у вірусів — 48—96 год, у рикетсій — 7 діб. Література. Основна Данілейченко В.В., Федечко Й.М., Корнійчук О.П. Мікробіологія з основами імунології: підручник. — К.: Медицина, 2009. — 391 с. Дикий И.Л. Микробиология. Руководство к лабораторным исследованиям: Учеб. пособие. — К.: Видавничий дім“Професіонал”, 2004. — 583 с. Практикум з мікробіології: навч. посібник. — 2-е вид., переробл. та доповн. / О.В. Кононов. — К.: Медицина, 2011. — 184 с. Практичнамікробіологія: Посібник /С.І. Климнюк, І.О. Ситник, М.С. Творко, В.П. Широбоков— Т.: Укрмедкнига, 2004. — 438 с. Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія:підручник. — К.: Медицина, 2008. — 454 с. Люта В.А., Кононов О.В. Практикум з мікробіології. — К.: Медицина, 2008. — 183 с. Ситник І.О., Климко С.І., Творко М.С., Мікробіологія, вірусологія, імунологія: підручник. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. — 392 с.
Додаткова Воробьев А.Аи др. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. — М.: Медицинское информационное агенство, 2008. — 702 с. Воробьев А.А., Быкова А.С. Атлас по медицинской микробиологии, вирусологии и иммунологии. — М.: Медицинское информационное агенство, 2003, 232 с. Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією. — К.: Вища школа, 1992. — 431 с. Федорович У.М.Спеціальна мікробіологія. — ч. 1. — Л.: Євросвіт, 1998. — 227 с. Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. — ч. 2. — Л.: Ахілл, 2001. — 475 с. Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. — ч. 3. — Л.: Сплайн, 2008. — 191 с.
Читайте також:
|
||||||||
|