Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил

Теперішня соціально-економічна ситуація є наслідком нагромаджених за багато років структурних деформацій господарства, тривалого домінування, «природонавантажувальних» галузей промисловості, ресурсо- і енергоємних технологій, сировинної орієнтації експорту і надмірної концентрації виробництва у промислових центрах країни на тлі загострення екологічної ситуації і погіршення умов життєдіяльності населення.

Наукові дослідження різного виду диспропорцій вимагають виявлення чинників їх виникнення та наслідків впливуна розвиток галузі, регіону або національного господарства. З цією метою в літературі окреслені групи об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на особливості прояву та характер дії диспропорцій.

До об'єктивних факторів включають:

- нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів;

- диференціацію розподілу капіталу по різних галузях;

- територіальні відмінності в забезпеченні природними й трудовими ресурсами, природно-кліматичні особливості;

- циклічні коливання, зміни в співвідношенні попиту та пропозиції.

Суб'єктивним фактором єпомилки в стратегії й тактиці реформ та соціально-економічні прорахунки в економічній політиці на різних рівнях ієрархічної системи управління (народногосподарському, регіональному, галузевому).

Повністю усунути фактори диспропорцій неможливо. Тому вони неминучі для будь-якої територіальної суспільної системи.

Серед ключових завдань державної регіональної політики - пом'якшення міжрегіональних економічних та соціальних диспропорцій. Актуальність розв'язання даної проблеми є сьогодні очевидною, насамперед тому, що територіальні соціально-економічні диспропорції в будь-якому суспільстві можуть бути джерелом не лише соціальної, але й політичної нестабільності та провокувати протистояння регіонів.

Найбільш загальним показником економічної діяльності є валова додаткова вартість, яка включає оплату праці найманих працівників, податки за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом, та валовий прибуток. По Україні вона становить більше третини загального випуску продукції в ринкових цінах. Загальною тенденцією в останній період є зростання виробництва валової додаткової вартості в абсолютних показниках як по загальному обсягу, так і в розрахунку на душу населення. Найвищі показники виробництва доданої вартості були і є характерні як головний чинник для високо індустріальних регіонів (Донецька і Дніпропетровська, Запорізька, Луганська обл.) і є найнижчими для аграрно-індустріальних регіонів (Чернівецька, Тернопільська, Закарпатська, Херсонська обл. .

Розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від інвестиційної діяльності. Основним напрямом є інвестиції в основний капітал (капіталовкладення). Вони являють собою витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств, витрати на будівництво об'єктів житлово-комунального та побутового призначення.

Диференціація капітальних вкладень у економічний розвиток регіонів є достатньо контрастною. Сьогодні значні інвестиції вкладаються у Центральний, Донецький, Придніпровський та Причорноморський райони. Тут зосереджено дві третини всіх інвестицій. Спрямування інвестицій в основний капітал дає змогу вводити в дію додаткові основні фонди. Найбільше (дві третини - 66,6 %) введених основних фондів припадає на чотири економічні райони — Донецький, Придніпровський, Східний і Центральний.

Територіальні відмінності у введенні основних фондів зумовили і територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продуктивних сил - подальше їх значне зростання у Центральному і Донецькому районах, незначне зростання у Карпатському і Причорноморському і спад різної величини у решті економічних районів України.

Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил вирізняється група соціальних, в складі яких головне місце належить соціально-демографічним. Останні охоплюють чисельність населення і його динаміку, розміщення, структуру (вікову, освітню) тощо. Нерівномірність розміщення населення впливає на диференціацію економічного розвитку регіонів. Найбільше населення зосереджено в Донецькому, Придніпровському районах (майже 30 % загальної чисельності населення в Україні). Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження населення припадають на Подільський і Поліський райони.

Показник густоти населення, який показує ступінь його зосередженості як по території Україні, так і по регіонах, зменшується. При цьому найбільш суттєвим зменшення густоти населення (5-6 чол.) є в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Не змінилася густота населення лише у Івано-Франківській та Рівненській областях. На решті території економічних районів та областей густота населення зменшилась на 1-2 чол.

Відбуваються певні зрушення у територіальних пропорціях відтворення кваліфікованих робітників. Так, територіальне зосередження цієї категорії населення зросло лише у трьох районах - Поліському (на 0,7 відсоткового пункту), Східному (на 0,5 відсоткового пункту), Центральному (на 0,6 відсоткового пункту). Найбільш суттєве зменшення відбулося у Причорноморському економічному районі.

Показники випуску студентів навчальних закладів усіх рівнів акредитації також характеризують інтелектуальне відтворення продуктивних сил людей. Найбільша кількість студентів, які закінчили вузи, була у Центральному і Східному районах, де вони становили відповідно понад 19 та 16 % загальні кількості випускників в України. Найнижчі показники у Подільському і Поліському районах, які щорічно випускають 7,0- 7,5 % загальної чисельності студентів України.

У цілому треба зазначити, що найбільш результативним було функціонування господарських комплексів у Донецькому і Придніпровському економічних районах, якими виробляється понад третину валової доданої продукції України, тут зосереджені більш ніж третина виробничих фондів і така ж кількість населення України. Ці два економічних райони беруть найбільш активну участь у зовнішньоекономічній діяльності. Експорт цих районів становить понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надходження в Україну. Тут виробництво валової доданої продукції на душу населення становить у 2,3 рази більше ніж у регіонах з найменшими показниками (Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька обл.).

На другому місці за результативністю економічної діяльності йдуть Причорноморський, Східний та Центральний економічні райони. У них виробляються третина промислової продукції, 40 % сільськогосподарської продукції та 43 % експорту товарів України.

На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової доданої вартості, 15,5 % промислової і близько 40 % сільськогосподарської продукції країни. Наведені дані характеризують відчутну диференціацію регіонів України в розвитку та в їх продуктивній господарській діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Господарського комплексу	\|	Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.