• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

А. В. Дудник 4 страница

Міжнародні зіставлені дані про групи занять використовують перш за все для:

а) зіставлення розподілу зайнятого населення або якого-небудь іншого показника (наприклад, заробітної плати, робочого часу, нещасних випадків на виробництві, доходу, споживання, звичок до читання) може застосовуватися для груп занять у двох або більше країнах;

б) зіставлення даних за групами занять у різних країнах, наприклад зіставлення середньої заробітної плати програмістів у країні А і в країні Б або кількості промислових дизайнерів у двох країнах;

в) узагальнення даних різних країн, які входять до зіставлених груп, наприклад, з метою отримати необхідну інформацію для вивчення нещасних випадків або хвороб, які пов’язані з певними групами занять, що виконуються в таких умовах, за яких робітники можуть зазнавати впливу шкідливих речовин.

Досвід показує, що на міжнародному рівні більшість користувачів даних про заняття потребують інформації більш високого ступеня агрегування – переважно для цілей групи «а». Суттєвий виняток становлять міжнародні обстеження заробітків, нещасних випадків та інших умов праці. Такі дослідження, як правило, потребують більш детального поділу за групами занять, інколи у вигляді комбінаційних таблиць з виділенням галузей і/або статусу зайнятих.

Важливо зазначити, що зіставлення типу “а” передбачають охоплення всіх видів робіт, тоді як для інших цілей достатньо даних про окремі заняття або їх групи. В цілому інтереси всіх користувачів можуть стосуватися всіх занять, однак на практиці йдеться лише про деяку їх підмножину.

Головне призначення Міжнародної стандартної класифікації занять пов’язане з міжнародним добором кадрів та регулюванням довгострокової та короткострокової міграції працюючих між країнами. Розроблені й узгоджені в міжнародному масштабі детальні описи категорій занять, які можуть слугувати «загальною мовою» для країн і організацій, залучених до відповідних програм, здатні значною мірою підвищити ефективність комунікацій, необхідних для їх утілення.

Коли країнам потрібна модель як основа для розроблення чи перегляду своїх національних класифікацій або коли необхідна заміна національної класифікації в країнах, де відсутня власна класифікація, міжнародна стандартна класифікація може слугувати таким цілям. Це призначення 1SСО було враховано як при у первинному розробленні, так і в наступних редакціях.

Останній перегляд 1SСО спрямовано на створення міжнародної класифікації, яка:

Ø володіла б міцною й чіткою концептуальною основою з метою підвищити її корисність як описовий і аналітичний інструмент та полегшити її оновлення шляхом уведення нових занять;

Ø відображала б ринки праці країн, що розвиваються, а також промислово розвинутих країн;

Ø краще відображала б становище жінок на ринку праці;

Ø відображала б наслідки різних технологій з погляду професійної структури;

Ø уключала б нові заняття і відбивала зрушення в порівняльній значимості груп занять.

У цьому контексті робота визначається як сукупність завдань і функцій, які здатна виконувати одна людина (або які можуть бути їй доручені). В більшості класифікацій занять роботи об’єднані за професіями або в більш агреговані групи з урахуванням подібності виконуваної роботи. Індивідів розподіляють за видом занять з урахуванням їх попередньої, теперішньої й майбутньої роботи. В ІSСО-88 заняття об’єднані та агреговані, головним чином, з урахуванням подібності кваліфікації, яка потрібна для виконання завдань і функцій, робіт. При визначенні груп ІSСО-88 використано два аспекти поняття кваліфікації: рівень кваліфікації, який є функцією широти й складності, пов’язаних з роботою обов’язків, причому складність має більш важливе значення, ніж широта; і спеціалізацію кваліфікації, яка відбиває характер потрібних знань, інструменти, що використовуються, машини, матеріали, а також види товарів та послуг, що виробляються. Слід зауважити, що в ІSСО-88 акцент зроблено на кваліфікацію, яка потрібна для виконання завдань і функцій професії, а не на те, чи володіє робітник певної професії більш високою кваліфікацією у порівнянні з іншим робітником тієї ж професії.

Для міжнародних зіставлень доцільно виділити лише декілька широких категорій «рівня кваліфікації». Для визначення таких рівнів було створено Міжнародну стандартну кваліфікацію освіти (ІSСЕО). Сказане не означає, однак, що кваліфікацію можна отримати лише за допомогою формальної освіти або професійного навчання. Багато видів кваліфікації можна здобути на основі досвіду або неформального навчання, хоча і формальне навчання посідає важливе місце (в одних країнах більше, в інших менше) і набуває більшої значимості на більш високих рівнях кваліфікації. Для цілей кваліфікації в ІSСО вирішальним фактором при віднесенні заняття до тієї чи іншої групи є характер кваліфікації, потрібної для виконання завдань та функцій відповідної роботи, а не те, яким чином кваліфікація здобута.

«Спеціалізацію кваліфікації» можна схарактеризувати ширше та вужче, й належить вона до змістовного аспекту роботи, виробничих процесів, використовуваного обладнання і матеріалів, продуктів і послуг, що виробляються, тощо. Слова, що використовуються для опису змістових аспектів виробничих процесів тощо, необхідно використовувати як ярлики для видів кваліфікації, які по в’язані із заняттями. Ті ж слова використовують для опису груп кваліфікації галузей виробничої сфери. Отже, деяким працівникам буде неважко «передбачити» професію, в якій вони зайняті більш чи менш вдало, якщо їм відома галузь, у якій вони працюють. Це не означає, що в 1SСО як кваліфікаційна ознака використана галузь (хоча в деяких випадках це дійсно має місце): причина в тому, що кваліфікація реально пов’язана з продуктами, матеріалами і т. ін., а вони визначають «галузь», до якої належить заклад, де виконується робота.

Міжнародна стандартна класифікація професій (ІSСО-88) характеризується чотирма рівнями агрегування, які складаються з 10 основних груп, 28 підгруп на наступній сходинці класифікації, 116 підгруп на третій сходинці класифікації 390 підгруп на останній сходинці класифікації. Структура ІSСО-88 наведена в таблиці.

Таблиця 2

Основні групи ІSСО-88, кількість підгруп і рівні кваліфікації

Вісім із 10 основних груп ІSСО-88 розподілено за чотирма широкими кваліфікаційними рівнями, визначеними для ІSСО. П’ять із цих восьми основних груп – 4, 5, 6, 7 і 8 – належать до одного рівня класифікації, визначеного досить широко, і відрізняються вони за своєю спеціалізацією. Рівні кваліфікації не визначені стосовно двох основних груп – «Законодавці, старші державні службовці та керуючі» й «Збройні сили», тому що більш важливими критеріями подібності було визнано інші аспекти роботи, тобто розроблення політики та управлінські функції в першому випадку, і військові обов’язки – в другому. Тому в межах цих двох основних груп існують значні розбіжності на рівні кваліфікації. Однак на 2-ій і 3-ій сходинках класифікації основної групи 1 об’єднано професії з подібним рівнем кваліфікації.

На рівні основних груп проведено розмежування на а) професії, які орієнтовано переважно на вміння та навики (наприклад, основна група 6 «Кваліфіковані робітники сільського господарства і риболовства» й 7 «Кваліфіковані робітники промисловості та робітники схожих професій»), і б) професії, які орієнтовано переважно на керування машинами та обладнанням (основна група 8 «Оператори і складальники промислових споруд та машин»), для того, щоб врахувати різні вимоги до кваліфікації на роботах, які мають однакові цілі, але пов’язані з різними технологіями.

Професії, орієнтовані на вміння й навики, включають кваліфіковані роботи, які безпосередньо пов’язані з виробництвом благ і послуг, тому що функції, які виконуються в цьому випадку, передбачають знання та досвід роботи з природними ресурсами й сировиною, що використовується для досягнення потрібного результату. На цих роботах працівники також можуть застосовувати більш технологічно передові інструменти і машини, але це не повинно позначатися на належній базовій кваліфікації й умінні. Сучасні машини та інструменти можуть використовуватися для зниження фізичного навантаження або скорочення часу, потрібного для виконання конкретних завдань, чи для підвищення якості продукції. В той же час роботи в межах професій, орієнтованих на керування машинами й обладнанням, потребують знань про машини: як ними правильно керувати, як виявляти перебої та що робити в таких випадках. Знання при цьому орієнтовані на машини і на те, що вони роблять, а не на процес перетворення як такий та його результати. Професії, функція яких полягає в складанні виробів з компонентів згідно із суворими правилами і процедурами, віднесені до тієї ж основної групи, що й машиноорієнтовані професії. Роботи, які потребують невисокої або простої кваліфікації, а також мінімальних знань, віднесено до основної групи 9.

На 14-ій МКСП було вирішено, що для міжнародних зіставлень має бути можливим відображати в ІSСО важливі відмінності, які існують між країнами, а інколи і всередині країни, на належному рівні кваліфікації для робіт, що традиційно належали до однієї професійної групи. Такі розбіжності пов’язані з функціями, які, будучи подібними за своїм характером, можуть докорінно відрізнятися за необхідними знаннями та відповідальністю. Такі розбіжності спричинять розбіжності в національних класифікаціях щодо рівня кваліфікації, потрібного для віднесення до професії. Тому було вирішено, що ІSСО-88 повинна надати можливість країнам відносити деякі професійні групи або до основної групи 2 «Спеціалісти-професіонали», або до основної групи 3 «Спеціалісти і допоміжний персонал» залежно від національних умов. Така можливість була запропонована стосовно деяких категорій учителів, медсестер та акушерок, соціальних працівників і деяких артистичних занять. Роботи у Збройних силах слід виділити в самостійну групу 0 «Збройні сили», навіть якщо роботи пов’язані із завданнями й функціями, що виконуються відповідними особами і в цивільній сфері.

Усі професії, що включають і роботи, які складаються, головним чином, із законодавчих, адміністративних й управлінських функцій, слід відносити до основної групи 1 «Законодавці, старші державні службовці та керуючі». «Працюючі власники» повинні класифікуватися залежно від того, чи подібні їх функції з функціями керуючих або бригадирів або ж із функціями інших працюючих у тій самій сфері діяльності.

Статус «працюючого власника» пов’язують не з характером виконуваної роботи, а зі «статусом зайнятого», що відповідає поняттям «самозайняті» й «роботодавці» у Міжнародній класифікації статусу зайнятості (ІСSЕ). Але один самозайнятий будівельник може в основному виконувати управлінські функції, тоді як інший – в основному функції будівельника і досить обмежено управлінські обов’язки залежно, наприклад, від розміру фірми. В першому випадку його слід відносити до управлінців, а в другому – до будівельників.

В ІSСО-88 учнів і стажерів (практикантів) класифікують з урахуванням їх реальних функцій, бо за необхідності їх можна класифікувати окремо в рамках класифікатора «статусу зайнятих». В ІSСО-68 рекомендувалось, щоб учнів відносили до професії, якої їх навчають, а стажерів – відповідно до реально виконуваних функцій.

Якщо виникають проблеми з класифікацією робіт із широким колом обов’язків і функцій, їх слід розв’язувати на основі правил пріоритетності. Тобто деяким обов’язкам і функціям надається перевага при визначенні професійної категорії, до якої слід відносити цю роботу. У випадках, коли обов’язки й функції пов’язані з різноманітними стадіями процесу виробництва та збуту благ і послуг, обов’язками і функціями, які належать до стадії виробництва, слід віддавати перевагу порівняно з іншими обов’язками та функціями, наприклад у сфері продажу й маркетингу цього продукту, його транспортування або управління транспортним процесом (якщо тільки ці суміжні обов’язки і функції не є домінуючими). Приміром, фермера, який вирощує худобу, а потім продає її, треба вважати фермером, а не торговим працівником; лікар, який працює на власному обладнанні та веде облік, має бути віднесений до лікарів, а не до бухгалтерів.

У випадках, коли виконувані обов’язки і функції потребують різноманітної кваліфікації, що зазвичай набувається в рамках різного рівня освіти й досвіду, заняття потрібно класифікувати з урахуванням тих обов’язків та функцій, які потребують найбільш високої кваліфікації. Наприклад, є заняття, обов'язки і функції, в яких протягом більшості часу передбачають порівняно невисоку кваліфікацію, однак від зайнятих у них робітників потребують також виконання функцій, які передбачають ґрунтовнішу підготовку та досвід, що дозволяє справлятися з випадковими й винятковими ситуаціями (наприклад, щодо запобігання нещасним випадкам і виробничим травмам).

Чимало користувачів ІSСО-68 дійшли висновку, що найвищий рівень агрегування з дев’яти груп означав, що відмінності всередині груп надто великі, щоб ці групи могли бути корисними для опису та аналізу. Однак наступний рівень агрегування з його 83 групами характеризувався надмірною деталізацією для багатьох видів аналізу, а також для міжнародної звітності про розподіл занять, особливо коли дані отримували в рамках вибіркових досліджень. Тому в ІSСО-88 було введено новий ступінь класифікації в системі агрегування.

2.5. Міжнародний досвід побудови системи статистичних реєстрів

Завдання та характер статистичного реєстру або реєстрів однієї країни (деякі країни мають їх декілька) визначаються факторами, які притаманні цій країні. Першим фактором є поставлена перед реєстрами мета. До цього часу реєстри широко використовувались у рамках проведення статистичних обстежень. У деяких країнах вони застосовувались іноді як безпосереднє джерело статистичних даних. Другим важливим фактором є той факт, що законодавчі положення визначають як дані, що можуть використовуватись у статистичному реєстрі, так і межі, в яких ці дані можуть бути збережені. Третій фактор – дані використовуються органами статистики для ведення свого реєстру, оскільки практично вони не можуть примусити підприємства надавати дані, які йому потрібні.

Наприклад, країни – члени Європейського Союзу – виділили п’ять основних напрямів використання реєстрів:

• створення одиниць статистичного обліку;

• засоби підготовки та координації проведення статистичних досліджень;

• інформаційне джерело для проведення статистичного аналізу «демографії» чисельності підприємств;

• джерела залучення адміністративних даних;

• засоби передачі та розповсюдження даних.

Реєстри підприємств, які розробляються спільно країнами – членами ЄС, повинні бути одночасно реєстрами адміністративних одиниць, а також реєстрами статистичних одиниць (підприємств) та місцевих одиниць економічної активності.

Такі реєстри задумано як мости між адміністративними і статистичними одиницями.

Національні реєстри підприємств, які розробляються з метою їх використання у статистиці, чітко виконують функцію безпомилкової ідентифікації одиниць для того, щоб:

– дозволити збирати дані в адміністративних органах, які до них належать, надати основу при проведенні вибіркового обстеження;

– дати можливість проводити «демографічний» аналіз сукупності підприємств та їх одиниць.

Дані повинні вноситися до реєстру за такими категоріями:

· величини ідентифікації;

· величини стратифікації;

· демографічні величини;

· показники співвідношення між одиницями.

Величини ідентифікації:

1. Ідентифікаційні номери повинні залишатися незмінними протягом усього існування визначеної одиниці.

2. Зовнішні ідентифікаційні номери використовуються іноді для визначення місцезнаходження одиниць.

3. Стан діяльності або ситуація. На практиці з різних причин у регістрі необхідно враховувати «сплячі» правові одиниці або зберігати підприємства чи статистичні одиниці, що згорнули свою діяльність. У цьому разі необхідно управляти кодом стану одиниці «жива» або «мертва». Для правової одиниці цей стан буде «юридичним», для статистичних одиниць (підприємство, місцева одиниця) – «економічним».

4. Назва:

– правових одиниць. Для фізичних осіб треба мати точні відомості про громадянський стан особи, для юридичних доцільно записувати офіційну назву;

– підприємства. Багато підприємств мають свою назву незалежно від назви правової одиниці, яка їх контролює;

– місцевих одиниць. Іноді назву місцевої одиниці необхідно помітити як «вивіска», тому що часто її плутають з повною назвою підприємства.

5. Юридична форма. У кожній країні треба мати класифікатор юридичних форм і категорій правових одиниць.

6. Адреса. Для місцевих одиниць слід записувати їх фізичну адресу, місцезнаходження, а для правових одиниць та підприємств – ідентифікаційний номер місцевої одиниці, який є їх офіційною адресою.

Величини стратифікації:

1. Діяльність. Будь-якій статистичній одиниці, підприємству, місцевій одиниці, одиниці економічної діяльності необхідно статистично визначити види її діяльності:

а) код основного виду діяльності;

б) «допоміжний» код для місцевих одиниць;

в) додаткові коди;

г) другорядні види діяльності.

2. Розмір:

а) кодування розміру залежно від зайнятості;

б) кодування розміру залежно від обороту;

в) кодування розміру згідно з нетто-активами.

3. Інституційний сектор. Кожне підприємство повинно мати можливість класифікуватися в Інституційний сектор згідно з національним рахівництвом та бухгалтерським обліком.

Демографічні величини. Мінімум три показники має зазначатись для кожної з одиниць з метою проведення першого демографічного аналізу сукупності підприємств та їх місцевих одиниць.

1. Дата створення.

Для фізичної особи – це дата адміністративного визначення як юридичної основи підприємства. Для юридичної особи – це юридична дата створення правової одиниці.

Для статистичних одиниць, підприємств місцевих одиниць – це початкова дата створення.

2. Дата запису в реєстр.

3. Дата припинення діяльності.

Для правової одиниці:

а) юридичної особи – це дата закриття, ліквідації, розпуску;

б) фізичної особи – дата декларації про припинення своєї діяльності.

Для статистичних одиниць, підприємств, місцевих одиниць – дата припинення діяльності.

Показники взаємовідносин між одиницями:

1. Взаємовідносини приналежності.

Взаємовідносини між правовою одиницею та підприємством і відносини між підприємством із залежними статистичними одиницями необхідно датувати:

– початок взаємовідносин;

– закінчення взаємовідносин.

Показники відносин:

а) показник, що характеризує відносини між правовою одиницею та підприємством;

б) показник, що характеризує відносини між підприємством та місцевою одиницею.

2. Відносини контролю.

Хоча регістр орієнтується на підприємства і їх місцеві одиниці, бажано враховувати належність підприємств до груп.

Група – це комплекс підприємств, що контролюється безпосередньо або опосередковано однією і тією ж правовою одиницею.

Користувачі регістрів прагнуть, щоб регістри були «якісними», тобто щоб вони були обґрунтованими, точними та актуальними.

Обґрунтованість означає, що регістр ураховує статистичні або адміністративні одиниці, які необхідні для організації збору даних, та показники по кожній з одиниць дозволяють правильно стратифікувати сукупність одиниць при формуванні вибірок.

Точність вимагає, щоб записані дані відповідали реальним фактам. Актуальність є доповненням точності. Характеристики, що належать до кожної з одиниць, можуть постійно змінюватись. Тобто точний і правильний реєстр повинен давати чітке, наскільки це можливо, уявлення за останній період. Окрім цих трьох елементів якості програма гармонізації та розроблення реєстрів ЄС спрямована на забезпечення зіставності й координації національних статистик підприємств.

Для цього регістр, призначений для статистичних цілей, повинен бути централізованим та доступним, тобто єдиним для всіх статистичних служб, організацій, які затверджені щодо збору статистичних даних. Частково доступним регістр повинен бути і для адміністративних установ та організацій, що беруть участь у збиранні інформації про правові одиниці.

Таким чином, національні системи статистики підприємств для європейських країн повинні бути гармонізовані й надавати можливість для забезпечення міжнародного зіставлення даних. Відповідність і суттєвість національних регістрів не є тільки внутрішніми критеріями, вони повинні також ураховувати дотримання міжнародних норм ЄС з визначення статистичних одиниць, концепцій та класифікаторів.

Рекомендована література

3. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ

3.1. Етапи розвитку міжнародної системи національних рахунків

У 1953 році в ООН була опублікована доповідь «Система національних рахунків і допоміжні таблиці»), в якій було наведено шість типових рахунків для трьох основних секторів: «підприємства», «домашні господарства і приватні некомерційні організації» та «органи державного управління». Кожний із цих шести рахунків стосувався одного з уже знайомих і важливих агрегатів, таких, наприклад, як національний дохід. Класифікації потоків, що відбуваються на цих рахунках, були наведені у 12 стандартних таблицях. Їх основу становила структура рахунків виробництва, доходів, операцій з капіталом та рахунки зовнішніх операцій.

Підкреслювалася важливість узгодження міжнародних статистичних стандартів. Міжнародні принципи економічної й фінансової статистики, з одного боку, і національних рахунків – з іншого, треба було привести у відповідність. Зазначалося, що при розробленні СНР велика увага була приділена тому, щоб забезпечити відповідність цієї системи визначенням та класифікаціям, що застосовуються або рекомендуються іншими організаціями, в першу чергу МВФ і ОЕСР.

Ці рахунки забезпечують інформаційну базу для оцінювання напряму економічного розвитку і прийняття рішень урядом, надають можливість приводити попит та пропозицію виробничих ресурсів у відповідність зі своїми фінансами, забезпечувати задоволення певних спільних критеріїв, таких, як стабільність економічної системи. Зазначалося також, що ця робота сприяла появі статистики національного доходу й національного продукту, статистики фінансів та статистики цін.

У СНР 1953 року не приділялось уваги методологічним проблемам обчислення показників, що включаються в рахунки. У 1955 році ООН видала тимчасовий посібник з методів обчислення національного доходу, де особлива увага приділялася потребам країн, що розвиваються.

Водночас Організація Об’єднаних Націй розробила запитальник для розсилання державам-членам з метою регулярного і систематичного збирання інформації про національні рахунки. У ньому пропонувалося надавати дані для дев’яти стандартних таблиць. Починаючи з 1958 року такі дані, доповнені інформацією національних статистичних органів та статистичними публікаціями відповідних країн, оприлюднювалися в Щорічнику зі статистики національних рахунків.

У другому виданні СНР-1953 було враховано зауваження щодо застосування СНР-1953 у різних країнах. У 1956 році, проаналізувавши ці зауваження, Статистична комісія дійшла висновку про внесення низки поправок з метою збереження або підвищення зіставлення із суміжними міжнародними стандартами, а також для уточнення та іншого коригування тексту. Більшість таких пропозицій була сформульована Організацією Об’єднаних Націй спільно з Міжнародним валютним фондом і ОЕСР.

Статистична комісія в 1958 році запропонувала створити більш широку систему, в якій враховувалися б значний досвід, нагромаджений у цій сфері країнами з плановою економікою, а також відмінності в потребах країн, що знаходяться на різних рівнях розвитку.

У виданні 1960 року передбачалося подальше розширення включення таблиць руху грошових коштів і витрат-випуску, а в більш довгостроковій перспективі – балансів активів та пасивів. Було визнано, що, зрештою, виникне потреба встановити відповідні міжнародні принципи. У 1964 році було здійснено третє видання СНР-1953. Воно більш повно відповідало Посібнику з платіжного балансу МВФ.

У цьому ж 1964 році члени групи експертів ООН обговорили проект доповіді, підготовлений Р. Стоуном, та співдоповідей з окремих питань, підготовлених ООН і ОЕСР. Це послужило основою для обговорення в рамках Статистичної комісії, а також у робочих групах, сформованих при регіональних комісіях ООН з представників національних статистичних органів. Паралельно над цим питанням працювала Міжнародна асоціація з вивчення національного доходу й національного багатства. В 1966 році в результаті цих дискусій було підготовлено другий документ, також розглянутий Статистичною комісією, а в 1967 році на своїй третій нараді група експертів розглянула третій документ. У 1968 році Статистична комісія затвердила переглянутий варіант СНР.

СНР 1968 року значно відрізнялася від СНР-1953. Показники чистого кредитування і запозичення було розукрупнено на показники фінансових потоків окремих секторів. Рахунки доходів та витрат відокремили від рахунків операцій з капіталом, баланси активів і пасивів було розроблено для окремих секторів й усієї економіки загалом. У СНР 1968 року було введено додаткові класифікації для діяльності органів державного управління та некомерційних організацій, а також для трансфертів. Вона передбачала також уключення даних про товари і послуги в постійних цінах.

СНР 1968 року складалася з 20 рахунків, які можна поділити на три категорії, й мала такий вигляд:

І. Зведені рахунки:

1. Валовий внутрішній продукт і його використання.

2. Наявний національний дохід і його розподіл.

3. Фінансування капітальних витрат.

4.Зовнішні операції.

ІІ. Рахунки виробництва, споживання і капіталоутворення:

1. Види товарної продукції (товари і послуги, які реалізуються).

2. Нетоварна продукція та послуги (ті, що не реалізуються).

3. Галузі виробництва країни.

4. Послуги державних установ.

5. Послуги приватних некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

ІІІ. Рахунки доходів і витрат на фінансування капітальних витрат:

1. Нефінансові корпоративні та схожі з ними підприємства.

2. Фінансові установи.

3. Державні установи.

4. Приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

5. Домашні господарства з урахуванням приватних нефінансових некорпорованих підприємств.

Отже, всі рахунки можна розподілити на три основні класи (І, ІІ, ІІІ). Розглянемо детально рахунки І класу (зведені рахунки). У лівій частині відображено основні елементи вартості валового внутрішнього продукту, а в правій – показники його використання.

Усі позиції з лівої частини (дебету), за винятком споживання основного капіталу, переносяться на кредит рахунку 2 «Наявний національний дохід і його розподіл».

Таблиця 3

Рахунок 1. Валовий внутрішній продукт і його використання

Загальна величина заробітної плати в рахунку 2 відрізняється від заробітної плати в рахунку 1 на величину оплати праці, одержаної працівниками з-за кордону (наприклад, заробітна плата сезонних працівників за кордоном):

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 5 страница
9. А. В. Дудник 6 страница
10. А. В. Дудник 7 страница
11. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 1237