Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Поняття адміністративного проступку

Загрузка...

ТЕМА 4: Адміністративне правопорушення

 

ПЛАН

1. Поняття адміністративного проступку

2. Склад адміністративного проступку

2.1. Об'єкт проступку

2.2. Об'єктивна сторона проступку

2.3. Суб’єкт проступку

2.4. Суб'єктивна сторона

Вперше поняття адміністративного проступку було законодавчо закріплене у ст. 7Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, і без змін було перенесено до КпАП союзних республік.

Зокрема, ст. 9 КпАП України визначає: адміністративним правопорушенням (проступком)визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

У ст. 9 КпАП, де дається поняття адміністративного правопорушення, законодавець урівняв поняття «проступку» і «правопорушення» як підстави адміністративної відповідальності.

Раніше вважалося, що адміністративне правопорушення посягає на правові норми, що регулюють організаційно-управлінську діяльність, а адміністративний проступок — на загальнообов'язкові правила, за порушення (невиконання) яких настає адміністративна відповідальність. Поняття адміністративного правопорушення, таким чином, пов'язувалося з поняттям відповідальності в державному управлінні, хоча далеко не всі подібні правопорушення пов'язані з настанням саме адміністративної (а не якихось інших видів юридичної) відповідальності.

Ототожнення понять «адміністративне правопорушення» й «адміністративний проступок» означає і те, що адміністративна відповідальність може настати за порушення загальнообов'язкових правил, які регулюються нормами різних галузей права, але за умови, що вони тягнуть адміністративні санкції, які містяться в статтях Особливої частини розділу II КпАП. Зокрема, законодавець встановив відповідальність за те чи інше діяння.

Відтак якщо за дане діяння (правопорушення) не встановлено відповідне покарання, воно не повинно вважатися адміністративним проступком.Необхідною його ознакою є також ступінь небезпеки правопорушення для суспільних відносин. Ця ознака є принциповою, оскільки тільки діяння, що є шкідливими, законодавець закріпив у Особливій частині розділу II КпАП. Отже, поняття адміністративного проступкумає специфічний зміст, що виокремлює його з усієї сукупності адміністративних правопорушень.



Интернет реклама УБС

Найбільш виразно специфіка адміністративного проступку виявляється в характеристиці його складу.

2. Склад адміністративного проступкустановить передбачена нормами права сукупність ознак, за наявності яких відповідне протиправне діяння визначається саме як адміністративний проступок.

До цих ознак належать:

1) об'єкт;

2) об'єктивна сторона;

3) суб'єкт;

4) суб'єктивна сторона проступку.

2.1. Об'єкт проступку.За допомогою інституту адміністративної відповідальності насамперед захищаються відносини, що регулюються нормами права, насамперед адміністративного.

Загальним об'єктом адміністративного проступку є всі суспільні відносини, що охороняються з допомогою адміністративного права. Родовим об'єктом є група цих суспільних відносин, що характеризуються спільними ознаками. Безпосередній об'єкт — це конкретні відносини, яким завдано шкоди певним проступком і які охороняються відповідною адміністративно-правовою нормою.

Предметом адміністративного правопорушення є предмети матеріального світу, з приводу яких виникають суспільні відносини, що охороняються нормами адміністративного права. Предмет може мати суттєве значення для окреслення вчиненого, більш точної кваліфікації проступку. Інколи предмет прямо записується в законі, наприклад, ст. 44 КпАП - наркотичні засоби, психотропні речовини, ст. 132 КпАП — транспортні засоби і т. ін.

2.2. Об'єктивна сторона проступку— це те, в чому проступок проявляється назовні, відповідна поведінка особи, наслідки заподіяної шкоди об'єкту посягання; це відповідний процес дії протягом визначеного часу.

Об'єктивну сторону характеризують такі ознаки:

а) діяння (дія або бездіяльність);

б) шкідливі наслідки проступку;

в) причинний зв'язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками.

Це обов'язкові ознаки адміністративного проступку. Поряд з ними існують необов'язкові (факультативні) ознаки об'єктивної сторони адміністративного проступку — місце, спосіб, час, засоби, обставини скоєння проступку.

Діяння — це дія або бездіяльність, вольові поступки.

Дія — це активна поведінка особи. Переважна кількість адміністративних проступків вчиняється з допомогою відповідних дій (дрібна крадіжка, дрібне хуліганство та ін.).

Бездіяльність — пасивна поведінка особи, невиконання нею відповідних обов'язків, що покладаються на неї відповідними правовими та іншим нормативними актами.

Шкідливі наслідки адміністративного проступку — це ті негативні зміни, які настають, завдаються об'єкту посягання — суспільним відносинам, що охороняються.

Законодавець виділяє дві групи шкідливих наслідків адміністративних проступків: матеріальні й формальні. Тому виділяють проступки з матеріальним складом і проступки з формальним складом.

Адміністративні проступки з матеріальним складом — це такі правопорушення, для об'єктивної сторони яких закон вимагає встановлення не тільки факту діяння, а й шкідливих наслідків.

Адміністративні правопорушення з формальним складом — це такі правопорушення, для об'єктивної сторони яких закон вимагає встановлення тільки факту власне діяння. Шкідливі наслідки в цих правопорушеннях, хоча й можуть настати, але лежать за межами складу проступку (наприклад, ухилення від огляду на стан сп'яніння; порушення правил тримання собак і котів тощо). Слід мати на увазі, що більшість адміністративних проступків — з формальним складом.

Причинний зв'язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками, що настали, встановлюється лише в проступках з матеріальним складом. Причина — це необхідна умова виникнення наслідків, без цієї умови виникнення даного наслідку неможливе. Вона повинна в часі передувати наслідку і — головне — має цей наслідок викликати.

Кваліфікуюче значення інших елементів об'єктивної сторони, наприклад, місце (громадське, невстановлене, заборонене), засоби вчинення правопорушення (транспортні засоби, гральні приладдя) зумовлено безпосередньо у гіпотезах Особливої частини КпАП.

На проступки поширюються загальні правила розмежування триваючого і продовжуваного правопорушення.

Триваюче правопорушення — пов'язане з довгостроковим і безперервним невиконанням обов'язків, що передбачені у нормах права (наприклад, проживання без реєстрації, порушення правил військового обліку тощо).

Продовжуване правопорушення — це ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово, із загальною метою, формою вини, тими ж суб'єктами, засобами дії і в своїй сукупності становлять єдине правопорушення (заняття проституцією, порушення правил адміністративного нагляду тощо).

2.3. Суб'єктомадміністративного проступку є осудні фізичні особи, яким на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилося 16 років. Це так званий загальний суб'єкт адміністративного проступку. Існують також спеціальні суб'єкти, котрі окремо розглядаються нижче.

Відповідно до ст. 20 КпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

2.4. Суб'єктивна сторона— це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб'єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив. Ознаками суб'єктивної сторони проступку є вина, мотив і мета правопорушення. При цьому вина є конституїтивною (атрибутивною) ознакою суб'єктивної сторони проступку, і під її основними формами розуміють умисел і необережність, що виявляються у вчиненому адміністративному правопорушенні.

Умиселмає місце в правопорушенні тоді, коли особа, що його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечні наслідки дії (щодо злочинів), що ним вчинена, або передбачала її суспільно шкідливі наслідки (щодо адміністративних проступків), бажала або свідомо допускала виникнення цих наслідків.

Теорія адміністративного права, зважаючи на певні відмінності в інтелектуальному та вольовому моменті вини при вчиненні умисних адміністративних проступків, поділяє умисел на прямий та непрямий.

Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлює шкідливий для суспільства характер проступку, передбачає наслідки цього діяння і бажає, щоб ці наслідки наступили (наприклад, дрібне розкрадання).

Непрямий умисел виявляється в тому випадку, коли особа усвідомлює шкідливий для суспільства характер свого діяння, передбачає негативні наслідки, але не бажає їх, хоча свідомо припускає їх появу.

Прямий умиселявляє собою єдність інтелектуального та вольового моментів. Усвідомлення протиправного характеру діяння та передбачення його шкідливих наслідків визначають процеси, що відбуваються в свідомості порушника і тому становлять інтелектуальний момент прямого умислу, а бажання таких наслідків, визначаючи вольову сторону психічної діяльності, є вольовим моментом прямого умислу.

Із цього випливає, що при прямому умислі мета обов'язково пов'язана з наслідками, що настали, включається до змісту усвідомлення, а отже, наміру і є його характеристикою. Можливі випадки, коли дані наслідки не збігаються з кінцевою метою суб'єкта на проміжному етапі його діяльності або є частиною його загальної мети. Проте такі обставини істотно не впливають на встановлення прямого умислу порушника.

Вольовий момент прямого умислу, що характеризує спрямованість волі суб'єкта проступку, визначається як бажання настання шкідливих наслідків.

Бажання — це воля, мобілізована на досягнення мети, прагнення до певного результату. Як правова категорія бажання — це певний акт людської волі, який виражається в певному діянні. Як ознака прямого умислу бажання виявляється у прагненні певних наслідків, які можуть виступати для винного як кінцева мета.

Таке формулювання умислу орієнтоване насамперед на проступки з матеріальним складом. Тому бажання там жорстко пов'язане з наслідками, в яких матеріалізується шкода, завдана суспільним відносинам, які були об'єктом проступку.

Переважна частина адміністративних проступків мають формальний склад, і такими діяннями не спричиняється матеріальна шкода. В такому складі предметом бажання є самі дії або бездіяльність. Так, суб'єкт дрібного хуліганства, усвідомлюючи, що його дії порушують громадський порядок та спокій громадян, бажає вчинити саме такі дії. Відтак при вчиненні проступків з формальним складом предметом бажання є саме вчинення діянь, які характеризуються ознакою суспільної шкідливості.

Як було зазначено вище, вольовий момент вини при вчиненні злочину відрізняється від адміністративного проступку тим, що воля злочинця спрямована на суспільно небезпечні наслідки, а воля особи, винної у вчиненні адміністративного проступку, — на шкідливі наслідки.

Умисел можна вважати непрямим,якщо суспільно шкідливі наслідки, що настали через діяння особи, не були його метою, а є додатковим його результатом, проти настання якого, однак, правопорушник нічого не має. При непрямому умислі правопорушник не прагне вчинити правопорушення, що посягає на певні суспільні відносини, а переслідує абсолютно інші цілі. Мета правопорушника може бути як правомірною, так і протиправною. Головне, що при її досягненні можливе настання шкідливих наслідків, про що порушник знає. Однак таке усвідомлення не було для нього достатньою причиною (переконливим мотивом), щоб припинити (не вчиняти) проступок.

Зміст непрямого умислу полягає в тому, що особа, яка вчинила адміністративний проступок, усвідомлювала протиправний характер своїх діянь (дії або бездіяльності), передбачала його шкідливі наслідки та свідомо допускала їх настання.

Обидва види умислу, прямий та непрямий, більшою мірою схожі, ніж відмінні. Законодавець також не відрізняє прямий та непрямий умисел. Але, аналізуючи нормативний матеріал та вищенаведені визначення, можна помітити суттєві відмінності інтелектуального та вольового моментів цих форм вини.

Інтелектуальні моменти прямого та непрямого умислу розрізняються не в моменті усвідомлення протиправного характеру діяння. Усвідомлення протиправного характеру дії або бездіяльності при непрямому умислі суттєво не відрізняється від цього елементу суб'єктивної сторони проступку, що був вчинений з прямим умислом. Відмінність полягає саме в неоднаковому характері передбачення шкідливих наслідків. При прямому умислі воно полягає саме в передбаченні неминучості або в реальній можливості настання таких наслідків. Непрямий умисел характеризується передбаченням лише реальної можливості настання шкідливих наслідків. Непрямий умисел не може мати місця в тих випадках, коли особа передбачала неминучість настання наслідків своїх діянь.

Більш чітким є розмежування цих форм за критерієм вольового моменту, вольового ставлення до настання наслідків. У прямому умислі ставлення правопорушника до них виявляється у формі бажання, а при непрямому — в формі усвідомленого припущення їх настання.

Правопорушник погоджується з настанням додаткового (можливого) результату тільки для того, щоб реалізувати поставлену перед собою мету. При непрямому умислі він віддає перевагу своїм цілям, вважаючи їх важливішими за суспільні інтереси, які порушує.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе практичне значення. Без встановлення у певному діянні ознак прямого або непрямого умислу неможливо зробити висновок про наявність умисної вини.

Необережністьє нарівні з умислом самостійною формою вини, передбаченою адміністративним законодавством. В адміністративному праві, як і в кримінальному, необережність розглядається як менш небезпечна форма вини порівняно з умислом. Однак не можна недооцінювати шкідливість адміністративних проступків, вчинених через необережність.

Законодавча характеристика вчинення проступку з необережності міститься в ст. 11 КлАП: необережність — це така форма вини, за якої особа, яка вчинила правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Аналізуючи зазначену статтю, можна зробити висновок, що і тут міститься визначення двох різновидів розглядуваної форми вини, які відрізняються за інтелектуальним та вольовим моментом — протиправна легковажність і протиправна необачність.

Протиправна легковажність(самовпевненість) являє собою такий вид необережної вини, за якого особа, яка вчинила проступок, передбачала настання шкідливих наслідків діяння, але легковажно, са-мовпевнено розраховувала на їх ненастання. Аналіз протиправної самовпевненості дає змогу виділити її інтелектуальний і вольовий моменти.

Інтелектуальний момент протиправної легковажності виявляється в тому, що правопорушник передбачав можливість настання шкідливих наслідків дій або бездіяльності, які являють собою елементи об'єктивної сторони адміністративного проступку.

Вольовий момент цього виду необережної вини знаходить свій вияв у легковажному розрахунку на їх відвернення.

Інакше кажучи, особа усвідомлює суспільну шкідливість можливого результату свого діяння або конкретно, або абстрактно. Водночас у особи існує впевненість, що даний результат не настане. Тобто особа розраховує на настання певних фактів або обставин, які мають запобігти настанню такого результату. Суб'єктивна впевненість особи у можливості запобігти шкідливим наслідкам, що є вирішальним мотивом для вчинення правопорушення, визначає також і вольове ставлення суб'єкта до своїх діянь. Він не бажає, не допускає настання такого результату, а інакше не здійснював би дане діяння. Розрахунок на запобігання суспільно небезпечним наслідкам є головною ознакою, що відрізняє самовпевненість від умислу. В особи є необгрунтована суб'єктивна впевненість у подоланні протиправного результату, що, у свою чергу, свідчить про необгрунтоване або легковажне ставлення даної особи до певних фактів і обставин.

Отже, протиправна самовпевненість — це легковажна рішучість здійснити особисто винне діяння, незважаючи на те, що воно, заздалегідь для винного, загрожує небезпечними для держави або інтересів, що охороняються, наслідками при необгрунтованій обставинами справи надії на запобігання цим наслідкам.

Необґрунтованість припущень винного про ненастання шкідливих наслідків у кожному конкретному випадку встановлюється з допомогою фактичних обставин справи. Одним із таких «індикаторів» (і основним, на нашу думку) є саме настання таких наслідків. Тобто якщо певний результат настав, то розрахунок на його ненастання був легковажний і необгрунтований.

Такий підхід до визначення обґрунтованості або зваженості розрахунку порушника дає змогу уникнути, по-перше, складності визначення критеріїв для вищезазначених характеристик; по-друге, уникнути в правозастосовчій практиці труднощів з визначенням найскладніших психічних процесів як обґрунтованих або зважених. З урахуванням того, що особи, які займаються правозастосовчою практикою, не мають достатньої підготовки, а основним принципом провадження у справах про адміністративні правопорушення є оперативність, все вищеназване досить переконливе.

Непрямий умисел, отже, іноді може нагадувати протиправну самовпевненість, і навпаки. Відмінність між ними полягає у ступені антигромадського ставлення до інтересів інших осіб. Той, хто діє з непрямим умислом, наважується на здійснення діяння, заздалегідь усвідомлюючи можливість настання небажаних результатів. Той, хто діє са-мовпевнено, усвідомлює лише можливість настання небажаних результатів і навіть сподівається на запобігання їм, але його сподівання є легковажним, недостатньо обдуманим і свідчить про його необачність.

Протиправна необачність— це вид необережної вини, за якої особа, що вчинила адміністративне правопорушення, не передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча повинна була та могла їх передбачати. Ця форма вини характеризується непередбаченням можливості настання суспільно шкідливого результату при обов'язковості та можливості такого передбачення.

Суть цієї форми вини полягає в тому, що особа, яка має реальну можливість передбачати шкідливі наслідки своїх діянь, не перетворює можливість запобігти цим наслідкам на дійсність, не напружує свій інтелектуальний або фізичний потенціал для вчинення вольових дій, які були б спрямовані на таке запобігання.

На відміну від усіх вищезазначених видів вини при вчиненні правопорушення з необачності особа-правопорушник не передбачає і шкідливих наслідків свого діяння. Таке непередбачення наслідків свого діяння свідчить про зневажання особою вимогами законодавства, своїми посадовими або громадськими обов'язками, інтересами суспільства в цілому або окремих його верств тощо.

Характерною рисою даної форми вини є, з одного боку, негативне ставлення правопорушника до суспільно шкідливих наслідків, а з іншого — відсутність у нього передбачення їх настання. У даному випадку непередбачення може стосуватися як настання самих наслідків, так і їх суспільно шкідливого характеру. Однак таке непередбачення не означає, що особа не усвідомлює своїх дій, не розуміє їх змісту. Навпаки, особа має не гіпотетичну, а реальну можливість передбачати навіть результати свого діяння.

Процес передбачування під час вчинення адміністративного проступку через недбалість характеризується двома аспектами. Перший означає обов'язок особи передбачити можливість настання шкідливих наслідків. Другий означає індивідуальну здатність особи в конкретній обстановці, враховуючи свої індивідуальні якості (професійні здібності, життєвий досвід, освіта, стан здоров'я, стан психіки тощо), передбачати можливість настання шкідливих наслідків. Причому критерії для визначення наявності цих двох моментів можуть бути різні. Мірилом належної передбачливості є така передбачливість, котра в таких випадках є необхідною за правилами професії, звичаями, що існують у даному колі осіб тощо. Для особи, що володіє спеціальними знаннями, ця норма буде одна; для особи, що заподіяла такі ж самі збитки, але не володіє такими знаннями або такою свідомістю, ця норма буде інша.

Своєрідність протиправної необачності становить саме необхідність кожного разу доводити можливість і обов'язковість передбачення в кожному конкретному випадку вчинення адміністративного проступку.


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний арешт як вид адміністративного стягнення
  5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  8. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  9. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  10. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  11. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  12. Базові поняття

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Поняття адміністративного процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.