Тема 8: Діагностика інтелектуально-пізнавальної сфери особистості.

1. Поняття інтелекту та його структури. Теорії інтелекту.

2. Методи виміру інтелекту.

Інтелект(від лат. intellectus – розуміння, пізнання) — здібність до здійснення процесу пізнання і до ефективного вирішення проблем, зокрема при оволодінні новим колом життєвих задач.

Існує ряд принципово різних трактувань інтелекту. У структурно–генетичному підході Ж. Пиаже інтелект трактується як вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, що характеризується універсальністю. При когнітивістському підході інтелект розглядається як набір когнітивних операцій. У факторно–аналітичному підході на підставі безлічі тестових показників відшукуються стійкі фактори (Ч.Спирмен, Л.Терстоун, Г.Айзенк, С.Барт, Д.Векслер, Ф.Вернон). На сьогоднішній момент прийнято вважати, що існує загальний інтелект як універсальна психічна здатність, в основі якої може лежати генетично обумовлена властивість нерівної системи переробляти інформацію з певною швидкістю і точністю (Г.Айзенк). Зокрема, в психогенетичних дослідженнях показано, що частка генетичних чинників, розрахована по дисперсії результатів виконання інтелектуальних тестів, достатньо велика, цей показник має значення від 0.5 до 0.8. При цьому найбільш генетично залежним виявляється вербальний інтелект.

У спробі визначити інтелект ми стикаємося із значними труднощами. Можна виділити наступні основні підходи.

Інтелект — це те, що вимірюється тестами інтелекту.

Інтелект — це узагальнена здібність до навчання.

Інтелект — це здібність до абстрактного мислення.

Інтелект — це те, що забезпечує ефективність адаптації, поведінки в складному середовищі.

Розглянемо ці визначення докладніше. Ймовірно, першим визначення інтелекту як того, що вимірюють тести, запропонував Едвін Борінг (1923). Дана точка зору свідчила про відсутність єдиної позиції в розумінні інтелекту. Хоча визначення інтелекту через засіб вимірювання і сприймається як відмова від його змістовного аналізу, проте за таким розподілом інтелекту стоїть щось більше, ніж вульгарна тавтологія, подібна «маслу масляному». Визначаючи так інтелект, дослідники, ймовірно, прагнули виразити те, що йдеться не про інтелект в звичному значенні цього слова, а про інтелект, визначений на основі успішності рішення різного роду задач, наближених до тих, які людина вирішує в повсякденному житті. Має рацію Г.Айзенк, що відзначав, що визначення інтелекту на підставі психометричних властивостей, що виявляються за допомогою IQ тестів, простіше, а тому зручніше в користуванні... На перший погляд воно здається тавтологічним і тривіальним, проте це не так. Тести інтелекту ґрунтуються на визначених і добре відомих природних закономірностях, таких як принцип позитивного різноманіття, тобто той факт, що будь-які кореляції між когнітивними завданнями, яка б не була різна їх природа, виявляються позитивними за умови тестування досить різноманітних сторін здібностей випробовуваних. У дане визначення також укладається та обставина, що матриці взаємних кореляцій між тестами, як правило, мають ранг, близький до одиниці, що припускає наявність дуже сильного загального чинника» (Айзенк, 1995).

Найочевиднішим є розуміння інтелекту як здібності до навчання. Проте, розуміючи інтелект як здібність до навчання, ми, бажаємо того чи ні, «прив'язуємо» його до задач тільки одного виду діяльності. Є і інші причини, що не дозволяють прийняти це визначення інтелекту. Розглядаючи дане розуміння інтелекту, Анастазі ставить питання: навчанню чому? І, відповідаючи на це питання, підкреслює, що в нашій культурі інтелект традиційно зв'язувався з шкільним навчанням. Дійсно, в багатьох роботах показано, що дані, одержані за допомогою інтелекту, значущо корелюють з успішністю навчання (коефіциент кореляції рівний приблизно 0,50, причому залежність більш висока в початкових класах школи, а потім декілька знижується). Але оцінки успішності відображають не процес навчання, а його результат, самі ж кореляції пояснюються тим, що більшість тестів інтелекту вимірюють, наскільки властиві індивіду інтелектуальні навики, якими опановують в школі (відомо, що як зовнішній критерій валідності тестів для вимірювання інтелекту виступає шкільна успішність). Ні тести інтелекту, ні шкільні оцінки не дають можливості передбачити, як людина справлятиметься з багатьма життєвими ситуаціями.

Нарешті, навчання різним навикам, операціям, діям неабиякою мірою залежить від їх специфічності, тоді як в нашому випадку йдеться про цілком визначені, перш за все розумові навики. І з цієї причини не можна ототожнювати інтелект з узагальненою здібністю до навчання.

Уявлення про інтелект як здібності до абстрактного мислення, ефективного використовування схем і символів кінець кінцем також звужує не тільки поняття інтелекту, але і сферу його проявів. Найвиразніше це виступає в когнітивній психології, що зосередила свою увагу процесуальних характеристиках інтелекту, зведеного до здатності рішення задач. Неважко уявити, що якщо інтелект явно більше того, що вимірюється інтелектуальними тестами, то тим більше не вичерпується здібностями до концептуалізації і абстрактного міркування.

Визначення інтелекту через пристосовну діяльність знаходить більше прихильників. Для Піаже (1960) суть інтелекту виступає в структуризації відносин між середовищем і організмом, а його розвиток визначається в більш адекватній адаптації.

Вернон (1960) відзначає, що інтелект відповідає загальному рівню складності і гнучкості в схемах поведінки особи, що послідовно сформувалися протягом її життя.

Очевидно, неможливо визначити інтелект поза різноманітними формами взаємодії індивіда з навколишнім середовищем. З позицій вітчизняної психології ця взаємодія розглядається як активна, дійова, а не просто як пристосування, адаптація. «Поняття такого роду, як інтелект, розкрила лише в плані конкретних дієвих взаємостосунків індивіда з навколишньою дійсністю» (С.Л.Рубінштейн, 1940).

Таке розуміння інтелекту дозволяє розглядати його як процес, а не результат, виступаючий у вигляді здібності до навчання, здібності до абстрактного мислення і т.д.

Обговорювані підходи до розуміння інтелекту — теоретичні конструкти, що мають узагальнений характер. Нас же перш за все цікавить інтелект зміряний,виражений за допомогою певних кількісних показників. Протягом багатьох років апарат кількісної оцінки, що розвивається, способу дає можливість перейти від теоретичних побудов до практики, тільки через яку і здійснюється змістовна конкретизація явища, що фіксується поняттям «інтелект».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Практичні рекомендації.	\|	Модель інтелекту по Терстоуну

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.