Референдум в Україні

Декларацією про державний суверенітет України визначено, що народ України є єдиним джерелом влади. В юридичній науці форму суспільної влади, засновану на визнанні народу джерелом влади, традиційно називають демократією. (Дослівний переклад з грецької - народовладдя). При цьому розрізняють інститути безпосередньої (прямої) демократії, які забезпечують пряме волевиявлення або безпосереднє здійснення волі громадян у питаннях державного і суспільного життя, та інститути представницької(виборної) демократії, які забезпечують реалізацію волі громадян через обраних ними представників – депутатів та інших виборних осіб.

Особливе місце у механізмі здійснення державної влади і місцевого самоврядування належить способам безпосереднього волевиявлення народу, якими є референдуми, збори, сходи, вибори тощо, що забезпечують можливість безпосередньої участі громадян у вирішенні питань загальнодержавного і місцевого значення.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів та інших рішень з найважливіших питань загальнодержавного або місцевого значення.

Проведення референдуму в Україні регламентується Конституцією і Законом «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» від З липня 1991 p. (зі змінами і доповненнями), згідно з якими можуть проводитись всеукраїнські та місцеві референдуми (в межах адміністративно-територіальних одиниць).

Право голосу на референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, визначених Конституцією. Його може бути також проголошено за народною ініціативою на вимогу не менше ніж трьох мільйонів громадян, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше ніж у двох третинах областей і не менше ніж по сто тисяч підписів у кожній області.

Правова особливість референдуму полягає в тому, що рішення, прийняте в результаті голосування, є обов’язковим для державних органів, правовою базою їх правотворчої і правозастосовчої діяльності.

Класифікація референдумів:

1. За предметом:

- конституційні (голосування за проект Конституції чи внесення поправок до К.);

- законодавчі (голосування за проект закону);

- консультативні (голосування за певний важливий принцип, від схвалення чи відхилення якого залежить політика уряду)

Перші два референдуми називаються імперативні. Це означає, що акти, прийняті таким референдумом, набувають найвищої юридичної сили і не потребують затвердження іншими суб’єктами.

2. За територіальною ознакою:

- Всеукраїнські (питання про зміну території України, про затвердження змін до розділів Конституції „Загальні засади”, „Вибори. Референдум”, „Внесення змін до Конституції України”);

- Референдум АРК

- місцевий – форма прийняття територіальною громадою шляхом прямого голосування рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування. (Питання про найменування населених пунктів, про об’єднання в одну однойменних адміністративних одиниць.)

Референдум не допускається щодо питань податків, бюджету, амністії, про введення надзвичайного стану тощо.

Закони і рішення, прийняті на всеукраїнському референдумі, мають найвищу юридичну силу. Рішення, прийняті місцевими референдумами, мають вищу юридичну силу стосовно рішень місцевих рад, на території яких вони проводяться.

Закони і рішення, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише самим референдумом або відповідною радою, якщо за це проголосувало не менше ніж дві третини від загальної кількості депутатів, з обов’язковим затвердженням такого рішення ради на референдумі, який повинен бути проведений протягом 6 місяців після прийняття радою рішення про зміну або скасування. Закон передбачає відповідальність за порушення законодавства про референдум аж до позбавлення волі строком до 5 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або штрафом.

Вибори– це процес, у результаті якого певна сукупність людей шляхом голосування формує державний орган чи орган місцевого самоврядування або заміщує вакантну виборну посаду.

Створені таким шляхом органи чи обрані посадові особи при виконанні своїх суспільних функцій дістають право виступати від імені відповідної сукупності людей та ухвалювати обов’язкові рішення. За допомогою виборів у сучасному світі формується значна частина органів держави та місцевого самоврядування. Це означає, що саме завдяки виборам, які є формою прояву народовладдя, формуються здобувають можливість функціонувати на законних підставах органи представницького народовладдя (представницької демократії).

Поступово сформувалися і ввійшли в практику певні вимоги і правила, спрямовані на забезпечення об’єктивного волевиявлення виборців та запобігання фальсифікаціям результатів виборів. Найважливіші з таких умов і правил закріплюються в конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування. Норми цього інституту поділяються на кілька груп.

По-перше, це норми, які закріплюють основні вимоги й правила самої процедури здійснення виборів.

По-друге, це норми, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та місцевого самоврядування.

По-третє – норми, що визначають коло осіб, наділених пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраним до органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Норми, які встановлюють загальні правила та вимоги до процедури виборів, і норми, що регулюють активне виборче право, містяться у розділі 3 КУ, який називається „Вибори. Референдум”, та в розділі 11 КУ – „Місцеве самоврядування”. Норми, які закріплюють пасивне виборче право, розміщені в розділах КУ, присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.

У ст. 69 КУ вказується, що вибори і референдум є формами безпосередньої демократії, за допомогою яких народ здійснює своє волевиявлення. Ст. 71 КУ встановлює, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі принципів загального, прямого, рівного виборчого права шляхом голосування.

Загальність – мають право голосу всі громадяни України, що досягли 18 років. Позбавлені цього права тільки громадяни, що визнані судом недієздатними.

Пряме виборче право – громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо „за” чи „проти” кандидата.

(Крім прямих виборів існують непрямі або багатоступеневі. Такими виборами, наприклад, обирається президент США)

Таємність голосування – цей принцип вимагає заборони будь-якого спостереження і контролю за волевиявленням виборців.

Рівність – означає наявність у всіх виборців однакової кількості голосів, що означає: „Один виборець – один голос”.

Вільність – означає недопустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не так, як підказують йому власні переконання.

Дотримання принципів голосування гарантується державою (зокрема, встановленням за їх порушення кримінальної відповідальності).

Виборчі цензи– це встановлені конституцією та виборчим законодавством умови, кваліфікації для реалізації виборчих прав громадян. Розрізняють віковий, громадянства, грамотності, майновий, мовний, осідлості, расовий, статі, службовий та ін. Практично всі виборчі цензи носять дискримінаційний, антидемократичний характер і на практиці можуть істотно обмежувати виборчі права громадян.

Практично в усіх країнах існують підвищені виборчі цензи щодо пасивного виборчого права – віковий, осідлості, освітній, службовий. Причому найбільш поширеним є віковий ценз, який в різних країнах сягає досить високої межі – 21, 25, 30, 40 років.

В Україні також існує ряд виборчих цензів. Зокрема, депутатом ВРУ може бути громадянин України, який має право голосу, не молодший 21 року на день виборів, постійно проживає на території України не менше 5 останніх років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, проживає на території України не менше 10 останніх років перед обранням і володіє державною мовою. До складу Конституційного Суду України може бути обраний громадянин України, який має виборчі права, досяг на день обрання 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи в галузі права не менше як 10 років.

Виборча система –це порядок формування виборних органів держави. Буває 3 видів:

1. Мажоритарна – обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав у виборчому окрузі абсолютну, відносну, кваліфіковану більшість голосів.

2. Пропорційна – кількість депутатських мандатів, отриманих політичною партією, пропорційна кількості голосів, поданих за партію у межах всієї країни або в межах виборчого округу.

3. Змішана – поєднує в собі елементи 1 і 2 системи – одна половина депутатів обирається за мажоритарної системою, а друга – за пропорційною.

В останні роки дедалі більшого поширення набуває абсентеїзм, тобто нез’явлення частини виборців на дільниці для здійснення акту голосування. (Самостійно: пояснити, які негативні наслідки має абсентеїзм; засоби боротьби з абсентеїзмом).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: Загальні засади організації державної влади в Україні. Референдум. Вибори. Види виборчих систем.	\|	Правовий статус народного депутата України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.