Методології та стилі мислення

Конспективний виклад теми

На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення (парадигма) та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для класичного періоду в мисленні були характерні наочність, механістичний підхід, метафізичне поняття істини (істина як вічна категорія виступає у двох формах— «Так» або «Ні»), раціоналізм — віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадковостей і т. ін. У сучасний період в стилі мислення превалює діалектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визнається принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо.

Для сучасного стилю мислення характерна подальша математизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принципів симетрії, принципів інваріантності (незмінності в групі перетворень), комп’ютеризації простоти (що найбільш просте, те й найбільш економне), посилення аналізу дискретних станів об’єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів моделювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до відкриття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності (за законами нелінійної механіки), від однофакторних до багатофакторних функціональних зв’язків.

Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через зазначені вище методи, формули, алгоритми, а й через таке поняття, як парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок для словозмінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів). Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книжку «Структура наукових революцій» (М., 1975). У ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої.

Першими парадигмами в історії філософії були: «Світ — це єдине» (Парменід), «Людина — є міра усіх речей» (Протагор).

У новий час — «Знання — сила» (Ф. Бекон), «Мислити — значить існувати» (Р. Декарт), «Існувати — значить бунтувати» (А. Камю) та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали девізом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф. Достоєвському: «Красота врятує світ». Тому ми можемо стверджувати, що парадигми мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і їх можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації.

У радянський період діяли свої види парадигм типу: «Партія — наш керманич», «Комунізм — наше найближче світле майбутнє», «Економіка мусить бути економною» тощо.

Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин. Тому основною парадигмою в діяльності держави та її громадян має стати створення надійних і постійно діючих ринково-економічних відносин на базі різноманітності й рівноправності усіх форм власності, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємного партнерства, справедливості і взаємовигоди, на соціальній базі «середнього класу».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.