• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

По­ра­не­ні, хво­рі та осо­би, які зазнали ко­ра­бе­ль­ної ава­рії

За­хи­с­ту по­ра­не­них, хво­рих та осіб, які зазнали ко­ра­бе­ль­ної ава­рії, при­с­вя­че­ні ста­т­ті Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій 1949 р. про по­лі­п­ше­н­ня до­лі по­ра­не­них та хво­рих у дію­чих ар­міях, про по­лі­п­ше­н­ня до­лі по­ра­не­них, хво­рих, та осіб які зазнали ко­ра­бе­ль­ної ава­рії, зі скла­ду збро­й­них сил на мо­рі, про за­хист ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня під час ві­й­ни, та в пе­р­шо­му До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі 1977 ро­ку.

У ві­д­по­ві­д­но­с­ті до Же­не­в­сь­ки­х ко­н­ве­н­цій, пра­ви­ла по­во­дже­н­ня з по­ра­не­ни­ми, хво­ри­ми та осо­ба­ми, які зазнали корабельної аварії, бу­ли по­с­та­в­ле­ні в за­ле­ж­ність від на­ле­ж­но­с­ті до збро­й­них сил чи до ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня.

При­й­ня­т­тя До­да­т­ко­во­го про­то­ко­лу 1 у 1977 ро­ці по­к­ла­ло край ро­з­ме­жу­ва­н­ню для цих ка­те­го­рій осіб. Те­пер іс­нують єди­ні по­ня­т­тя "хво­рий" або "по­ра­не­ний", не­за­ле­ж­но від то­го, є ця осо­ба ві­й­сь­ко­вослу­ж­бо­в­цем або ци­ві­ль­ною осо­бою.

Ста­т­тя 10 Про­то­ко­лу зо­бов'язує сто­ро­ни, що зна­хо­дя­ть­ся у ко­н­ф­лі­к­ті, здійснювати наступні дії по ві­д­но­ше­н­ню до по­ра­не­них, хво­рих та осіб, які зазнали корабельної аварії:

- ста­ви­ти­ся з по­ва­гою: з бе­з­за­хи­с­ни­ми лю­дь­ми слід по­во­ди­ти­ся так, як по­т­ре­бує їх стан, але за­в­ж­ди гу­ма­н­но;

- за­хи­ща­ти: во­ни по­ви­н­ні бу­ти за­хи­ще­ні від не­с­п­ра­ве­д­ли­во­с­ті та не­бе­з­пе­ки, від на­с­лі­д­ків воєнних дій, а та­кож від мо­ж­ли­во­с­тей по­ся­га­н­ня на не­до­то­р­ка­ність їхньої осо­би­с­то­с­ті. Для за­бе­з­пе­че­н­ня та­ко­го за­хи­с­ту слід вжива­ти ві­д­по­ві­д­них за­хо­дів;

- на­да­ва­ти ме­ди­ч­ну до­по­мо­гу та до­г­ляд: цим осо­бам на­ле­жить на­да­ти ме­ди­ч­ну до­по­мо­гу, їх не мо­ж­на за­ли­ша­ти на­п­ри­з­во­ля­ще, на­віть як­що во­ни на­ле­жать до сто­ро­ни про­ти­в­ни­ка.

Все це ві­д­но­си­ть­ся до пра­ва по­ра­не­них, хво­рих та осіб, які зазнали корабельної аварії, як ци­ві­ль­них, так і ві­й­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців, на до­г­ляд та ме­ди­ч­ну до­по­мо­гу. Та щоб ма­ти мо­ж­ли­вість на­да­ва­ти та­ку до­по­мо­гу, осо­би, які на­дають її на по­лі бою, теж по­ви­н­ні ма­ти якийсь за­хист.

Ко­н­ве­н­ція 1864 ро­ку на­да­ва­ла не­й­т­ра­ль­но­го ста­ту­су по­льо­вим шпи­та­лям та ме­ди­ч­но­му пе­р­со­на­лу при ви­ко­на­н­ні слу­ж­бо­вих обов'яз­ків. За­раз, у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з Же­не­в­сь­ки­ми ко­н­ве­н­ція­ми та До­да­т­ко­вим про­то­ко­лом 1, ме­ди­ч­ний пе­р­со­нал та са­ні­та­р­но-­тра­н­с­по­р­т­ні за­со­би ко­ри­с­тую­ть­ся ста­ту­сом обов'яз­ко­во­го за­хи­с­ту.

Ме­ди­ч­ні фо­р­му­ва­н­ня зна­хо­дя­ть­ся під за­хи­с­том, їх не­ мо­ж­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти не за при­з­на­че­н­ням, і во­ни не мо­жуть бу­ти об'єк­том на­па­ду. Сто­ро­на про­ти­в­ни­ка зо­бов'яза­на в бу­дь-­який час по­ва­жа­ти ме­ди­ч­ні фо­р­му­ва­н­ня і не за­ва­жа­ти їх ро­бо­ті. За­хист за­кі­н­чує­ть­ся лише в то­му ви­па­д­ку, як­що та­кі фо­р­му­ва­н­ня ви­ко­ри­с­то­вую­ть­ся з ме­тою на­не­се­н­ня шко­ди про­ти­в­ни­ку.

Ная­в­ність збро­й­ної охо­ро­ни не по­з­ба­в­ляє лі­ка­р­ню її пра­ва на за­хист, то­му що ме­ди­ч­но­му пе­р­со­на­лу не лише можна, але і треба за­хи­ща­ти по­ра­не­них та хво­рих від на­си­л­ьства та по­г­ра­бу­ва­н­ня. Та­ке за­с­то­су­ва­н­ня зброї до­з­во­ле­но.

Од­нак ме­ди­ч­ні фо­р­му­ва­н­ня не по­ви­н­ні за­хи­ща­ти­ся від за­хо­п­ле­н­ня збро­й­ни­ми си­ла­ми про­ти­в­ни­ка. Во­ни по­ви­н­ні бу­ти пе­ре­да­ні про­ти­в­ни­ку у га­р­но­му ста­ні, бо по­льо­вий шпи­таль не­й­т­ра­ль­ний.

По­т­ра­пивши до рук про­ти­в­ни­ка, ме­ди­ч­не фо­р­му­ва­н­ня по­ви­н­но ма­ти мо­ж­ли­вість про­до­в­жи­ти ро­бо­ту.

На мо­рі фу­н­к­цію су­хо­пу­т­них шпита­лів ви­ко­нують шпи­та­ль­ні ко­ра­б­лі. Во­ни теж зна­хо­дя­ть­ся під за­хи­с­том.

Вперше в іс­то­рії мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва у До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі 1 мі­с­тя­ть­ся по­ло­же­н­ня, які сто­сую­ть­ся ха­ра­к­те­ру ме­ди­ч­них обов'яз­ків. "Ні за яких об­с­та­ви­н жодна осо­ба не мо­же пі­д­ля­га­ти по­ка­ра­н­ню за ви­ко­на­н­ня нею ме­ди­ч­них функ­цій, су­мі­с­них з ме­ди­ч­ною ети­кою, не­за­ле­ж­но від то­го, на ко­ристь якої осо­би ви­ко­ную­ть­ся ці фу­н­к­ції."

Ана­ло­гі­ч­но до ста­ту­су ме­ди­ч­но­го пе­р­со­на­лу, за­хи­с­том ко­ри­с­тую­ть­ся ві­й­сь­ко­вий та ци­ві­ль­ний ду­хо­в­ний пе­р­со­нал, осо­бо­вий склад на­ціо­на­ль­них То­ва­риств Че­р­во­но­го Хре­с­та та ін­ших до­б­ро­ві­ль­них то­ва­риств до­по­мо­ги, на­ле­ж­ним чи­ном ви­з­на­них та упо­в­но­ва­же­них своїм уря­дом, а та­кож ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня, яке на­дає до­по­мо­гу по­ра­не­ним, хво­рим та осо­бам, які зазнали ко­ра­бе­ль­ної ава­рії.

Жодна лю­ди­на, що при­й­має участь в та­ких гу­ма­н­них діях за осо­би­с­тою іні­ціа­ти­вою або за про­ха­н­ням конфліктуючої сто­ро­ни, не по­ви­н­на пі­д­да­ва­ти­ся за­су­дже­н­ню чи по­ка­ра­н­ню; ми­ло­се­р­дя за­в­ж­ди по­ви­н­но по­ва­жа­ти­ся.

Да­лі ро­з­г­ля­не­мо ще од­ну ва­ж­ли­ву про­б­ле­му, яка пов'яза­на з осо­ба­ми, які зник­ли бе­з­ві­с­ти під час збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту. Ста­т­тя 32 До­да­т­ко­во­го про­то­ко­лу 1 вста­но­в­лює пра­во "ро­дин зна­ти про до­лю своїх ро­ди­чів" під час збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту. Це оз­на­чає, що під час збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту, як ті­ль­ки до­з­во­ляють об­с­та­ви­ни, ко­ж­на сто­ро­на зо­бов'яза­на ро­з­шу­ку­ва­ти по­ра­не­них та по­ме­р­лих, та зве­р­ну­ти осо­б­ли­ву ува­гу на ро­з­шук осіб, про яких по­ві­до­м­ле­но як про тих, що зни­к­ли без ві­с­ті. З по­ча­т­ком ві­й­ни сто­ро­ни по­ви­н­ні шви­д­ко ор­га­ні­зу­ва­ти До­ві­д­ко­ве бю­ро для зби­ра­н­ня ін­фо­р­ма­ції про осіб, що зна­хо­дя­ть­ся від за­хи­с­том.[23]

За­пи­ти про ро­з­шук від од­ні­єї сто­ро­ни до ін­шої та ві­д­по­ві­ді зви­ча­й­но пе­ре­дають­ся че­рез Це­н­т­ра­ль­ну аге­н­цію з ро­з­шу­ку Мі­ж­на­ро­д­но­го Ко­мі­те­ту Че­р­во­но­го Хре­с­та, яка і за­бе­з­пе­чує збе­ре­же­н­ня усі­єї ін­фо­р­ма­ції.

У зв'яз­ку з цим нео­б­хі­д­но за­з­на­чи­ти, що ос­та­н­ки ві­й­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців та ци­віль­них осіб про­ти­в­ної сто­ро­ни по­ви­н­ні ко­ри­с­ту­ва­ти­ся по­ва­гою, а мі­с­ця по­хо­ва­н­ня ут­ри­му­ва­ти­ся у по­ря­д­ку та по­з­на­ча­ти­ся на мі­с­це­во­с­ті. Сім'ям за­ги­б­лих, як ті­ль­ки це до­з­во­лять об­с­та­ви­ни, по­ви­н­на бу­ти на­да­на мо­ж­ли­вість ві­д­ві­да­ти мо­ги­ли ро­ди­чів.

За­кі­н­чую­чи цей ро­з­діл, ми зве­р­не­мо­ся до пра­вил, які сто­сую­ть­ся са­ні­та­р­но-­тра­н­с­по­р­т­них за­со­бів.

Для за­хи­с­ту са­ні­та­р­но­го пе­ре­ве­зе­н­ня на су­ші, на во­ді чи по­ві­т­рям та­кож ко­н­че по­т­рі­б­но бу­ло при­й­ня­ти но­р­ми. В те­к­с­тах Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій та До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі 1 ці но­р­ми зна­й­ш­ли своє ві­до­б­ра­же­н­ня.

Ци­ві­ль­ні та військові тра­н­с­по­р­т­ні за­со­би, що за­с­то­со­ву­ва­ли­ся для пе­ре­ве­зе­н­ня по­ра­не­них та хво­рих, ко­ри­с­тую­ть­ся всео­сяжним за­хи­с­том. На ці тра­н­с­по­р­т­ні за­со­би за­бо­ро­ня­ло­ся на­па­да­ти, во­ни не можуть використовуватися з ін­шою ме­тою, ніж як для са­ні­та­р­них пе­ре­ве­зень.[24]

На мо­рі для пе­ре­ве­зе­н­ня по­ра­не­них, хво­рих та вря­то­ва­них осіб, що за­з­на­ли ко­ра­бе­ль­ної ава­рії, мо­жуть бу­ти ви­ко­ри­с­та­ні кораблі бу­дь-­яких ти­пів за умо­ви, що та­кі ко­ра­б­лі бу­дуть ма­ти ві­д­по­ві­д­ні по­з­на­ч­ення.

Крім то­го, тре­ба бу­ло ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня з ви­ко­ри­с­та­н­ням са­ні­та­р­ної авіа­ції, що де­ся­ти­річчя­ми ви­му­ше­на бу­ла зали­ша­ти­ся на зе­м­лі, че­каю­чи на пра­во­вий за­хист від ви­со­ко­ро­з­ви­ну­тих си­с­тем про­ти­по­ві­т­ря­ної обо­ро­ни. Були розроблені то­ч­ні но­р­ми, за­в­дя­ки яким ста­ло мо­ж­ли­вим ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти са­ні­та­р­ні лі­та­ль­ні апа­ра­ти під час ві­й­ни. Ці но­р­ми вста­но­в­лю­ва­ли пра­ви­ла, яких слід до­т­ри­му­ва­ти­ся при ви­ко­на­н­ні гуманітарних фу­н­к­цій (за­вчас­не по­ро­зу­мі­н­ня з пре­д­с­та­в­ни­ка­ми за­ці­ка­в­ле­них вла­с­тей, по­ві­до­м­ле­н­ня про ма­р­ш­ру­ти, пла­ни по­льо­тів та ін­ше). До то­го ж, для ефе­к­ти­в­но­го ро­з­пі­з­на­ва­н­ня са­ні­та­р­них лі­та­ль­них апа­ра­тів по­ви­н­ні бу­ти за­ре­зе­р­во­ва­ні під час ві­й­ни та­кі еле­к­т­ро­н­ні за­со­би, як си­г­на­ли до­по­мі­ж­них ог­ля­до­вих РЛС та ра­діо­си­г­на­ли для ви­к­лю­ч­но­го ви­ко­ри­с­та­н­ня їх са­ні­та­р­ним тра­н­с­по­р­том. Ці по­ло­же­н­ня мають особ­ли­ве зна­че­н­ня з ог­ля­ду на те, що за­раз за­со­би вия­в­ле­н­ня до­ся­г­ли та­кої до­с­ко­на­ло­с­ті, що за­хист у ви­гляді че­р­во­но­го хре­с­та, який на­но­си­ть­ся фа­р­бою на фю­зе­ляж лі­та­ка (чи борт ко­ра­б­ля) є до­сить ілю­зо­р­ним, бо удар по цим тра­н­с­по­р­т­ним за­со­бам мо­же бу­ти завда­ний ще до то­го, як во­ни ста­ли ви­ди­ми­ми.

Те­х­ні­ч­на пі­д­ко­мі­сія, що за­сі­да­ла про­тя­гом двох се­сій Ди­п­ло­ма­ти­ч­ної ко­н­фе­рен­ції, ро­з­ро­би­ла но­р­ми, які мі­с­тя­ть­ся те­пер у те­х­ні­ч­но­му до­да­т­ку до Про­то­ко­лу 1. Згі­д­но з ци­ми по­ло­же­н­ня­ми, са­ні­та­р­но-­тра­н­с­по­р­т­ні за­со­би за­га­лом мають мо­ж­ли­вість ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти під час ві­й­ни сві­т­ло­вий си­г­нал, то­б­то ми­го­т­ли­ве си­нє сві­т­ло. Ок­рім цьо­го, для са­ні­та­р­них ко­ра­б­лів та лі­та­ль­них апа­ра­тів ре­зе­р­вує­ть­ся ра­діо­си­г­нал, яко­му пе­ре­дує си­г­нал пріо­ри­те­ту, а та­кож си­г­нал до­по­мі­ж­ної ог­ля­до­вої РЛС.

Ці мі­ж­на­ро­д­ні но­р­ми мають ве­ли­ке зна­че­н­ня, ос­кі­ль­ки во­ни мають на ме­ті уни­к­ну­ти у ма­й­бу­т­ньо­му по­ми­л­ко­во­го на­па­ду на са­ні­та­р­ні лі­та­ль­ні апа­ра­ти та су­д­на.

Таким чином, у відповідності з правом збройних конфліктів всі військовослужбовці повинні керуватися наступними правилами:

- забороняється піддавати нападу військові та цивільні медичні заклади противника;

- необхідно підбирати поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельну аварію та надавати медичну допомогу, незалежно від їх приналежності;

- перевага в наданні допомоги може здійснюватися тільки за медичними ознаками;

- взяті в полон поранені та хворі військовослужбовці повинні утримуватися як військовополонені та при першій нагоді повинні бути евакуйовані в тил;

- медичному персоналу повинно бути дозволено виконувати свій обов’язок по наданню медичної допомоги за будь-яких обставин;

- слід захищати поранених, хворих, та осіб, які зазнали корабельну аварію від актів помсти та поганого поводження;

- слід дозволяти цивільному населенню та товариствам допомагати надавати пораненим, хворим та особам, що зазнали корабельної аварії, незалежно від їх приналежності;

- ніхто не може бути покараний за надання допомоги пораненим та хворим.

2. Ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ні

Ко­м­ба­та­н­ти, що по­т­ра­пи­ли до рук про­ти­в­ни­ка, є ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ни­ми з мо­ме­н­ту за­х­оплення. Же­не­в­сь­ка ко­н­ве­н­ція про по­во­дже­н­ня з ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ни­ми до­сить де­та­ль­но ро­з­г­ля­дає пи­та­н­ня про по­во­дже­н­ня з осо­ба­ми, що по­т­ра­пи­ли у по­лон до про­ти­в­ни­ка.

Ста­т­тя 12 Ко­н­ве­н­ції вста­но­в­лює ду­же ва­ж­ли­вий при­н­цип : "Ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ні зна­хо­дя­ть­ся під вла­дою во­ро­жої де­р­жа­ви, а не ок­ре­мих осіб чи ві­й­сь­ко­вих ча­с­тин, що взя­ли їх у по­лон". Це оз­на­чає, що де­р­жа­ва, під вла­дою якої во­ни зна­хо­дя­ть­ся, не­се ві­д­по­ві­да­ль­ність за все, що з ни­ми ві­д­бу­ває­ть­ся. Ця ві­д­по­ві­да­ль­ність де­р­жа­ви не зме­н­шує, од­нак, ін­ди­ві­дуа­ль­ну ві­д­по­ві­да­ль­ність осіб, у ви­па­д­ку по­ру­ше­н­ня ни­ми ви­мог III Ко­н­ве­н­ції.

Го­ло­в­ний зміст ці­єї ко­н­ве­н­ції ви­к­ла­де­ний у ста­т­ті 13, де за­пи­са­но: "З ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ни­ми слід за­в­ж­ди по­во­ди­ти­ся гу­ма­н­но", ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ні по­ви­н­ні за­в­ж­ди ко­ри­с­ту­ва­ти­ся за­хи­с­том, "особливо від бу­дь-­яких ак­тів на­си­л­ьства або за­ля­ку­ва­н­ня, від об­раз та ці­ка­во­с­ті на­то­в­пу". За­с­то­су­ва­н­ня ві­й­сь­ко­вих ре­п­ре­са­лій за­бо­ро­няє­ть­ся. Крім то­го, во­ни "за будь яких об­с­та­вин мають пра­во на по­ва­гу до їх осо­би­с­то­с­ті та гі­д­но­с­ті".[25]

Як по­ка­зує до­с­від війн, ві­й­сь­ко­вий перш за все ви­к­ли­кає ін­те­рес як по­те­н­ці­й­не дже­ре­ло ін­фо­р­ма­ції. З ці­єю ме­тою ві­й­сь­ко­вий мо­же бу­ти до­пи­та­ний. Од­нак при цьо­му за­бо­ро­няє­ть­ся за­с­то­су­ва­н­ня "фі­зи­ч­них чи мо­ра­ль­них то­р­тур" або бу­дь-­яких "ін­ших засобів при­му­су". Ко­ж­ний військовополонений зо­бов'яза­ний по­ві­до­ми­ти ли­ше та­кі ві­до­мо­с­ті: "своє прі­з­ви­ще, ім'я та зва­н­ня, да­ту на­ро­дже­н­ня та осо­би­с­тий но­мер або, як­що та­ко­го не­має, ін­шу рі­в­но­ці­н­ну ін­фо­р­ма­цію".

Ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ні, що бу­ли за­хо­п­ле­ні у зо­ні бо­йо­вих дій, по­ви­н­ні у ко­ро­т­кий строк бу­ти ева­ку­йо­ва­ні у та­бо­ри, що зна­хо­дя­ть­ся на до­с­та­т­ній ві­д­с­та­ні від не­бе­з­пе­ч­ної сто­ро­ни (зо­ни). Умо­ви ро­з­та­шу­ва­н­ня в цих та­бо­рах "по­ви­н­ні бу­ти не менш сприя­т­ли­ви­ми, ніж умо­ви, яки­ми ко­ри­с­тую­ть­ся ві­й­сь­ка, що ут­ри­мують їх у по­ло­ні, ро­з­та­шо­ва­ні в цій самій мі­с­це­во­с­ті".

Ко­н­ве­н­ція про по­во­дже­н­ня з ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ни­ми де­та­ль­но ре­г­ла­ме­н­тує по­ря­док їхнього ут­ри­ма­н­ня: ро­з­мі­ще­н­ня, за­бе­з­пе­че­н­ня їжею та одя­гом, ви­мо­ги гі­гіє­ни та на­да­н­ня ме­ди­ч­ної до­по­мо­ги, ре­лі­гі­й­ну, ін­те­ле­к­туа­ль­ну і фі­зи­ч­ну дія­ль­ність та ін­ше.

Ста­т­тя 49 до­з­во­ляє краї­ні, що три­має в по­ло­ні, "ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти пра­це­з­да­т­них ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них як ро­бо­чу си­лу". Од­нак з цьо­го пра­ви­ла є ви­ня­т­ки: офі­це­ри ні в яко­му ра­зі не мо­жуть бу­ти при­му­ше­ні до ро­бо­ти, а від по­ло­не­них ун­тер-­офі­це­рів мо­ж­на ті­ль­ки ви­ма­га­ти зді­й­с­не­н­ня на­г­ля­ду за ро­бо­та­ми; та­кож за­бо­ро­няє­ть­ся ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них на не­бе­з­пе­ч­них ро­бо­тах без їхньої зго­ди.

Ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ним до­з­во­ляє­ть­ся пі­д­т­ри­му­ва­ти зв'язок із зо­в­ні­ш­нім сві­том. Во­ни по­ви­н­ні ма­ти мо­ж­ли­вість по­ві­до­м­ля­ти своїх ро­ди­чів про те, що по­т­ра­пи­ли у по­лон, про стан сво­го здо­ров'я, про пе­ре­ведення до ін­шого та­бору та ін­ше. Для ці­єї ме­ти пе­ре­д­ба­че­но ви­ко­ри­с­та­н­ня “ка­р­то­к-­по­ві­до­м­ле­н­ь про за­хо­п­ле­н­ня в по­лон", які зви­ча­й­но пе­ре­си­лаю­ть­ся че­рез Це­н­т­ра­ль­ну аге­н­цію з ро­з­шу­ку МКЧХ. Крім то­го, ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ним до­з­во­ляє­ть­ся ві­д­п­ра­в­ля­ти і от­ри­му­ва­ти ли­с­ти та по­ш­то­ві ка­р­т­ки, а та­кож от­ри­му­ва­ти ін­ди­ві­дуа­ль­ні та ко­ле­к­ти­в­ні по­си­л­ки.

Осо­би, що пе­ре­бу­ваю­ть у по­ло­ні, пі­д­ко­ряю­ть­ся за­ко­нам, ста­ту­там та на­ка­зам, що діють у збро­й­них си­лах краї­ни, що три­має їх у полоні. Згідно ста­т­ті 82 Ко­н­ве­н­ції, у ви­па­д­ку про­ти­п­ра­в­них дій до ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­но­го мо­жуть бу­ти за­с­то­со­ва­ні су­до­ві та ди­с­ци­п­лі­на­р­ні за­хо­ди. Од­нак ві­д­да­ні до су­ду ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ні мають пра­во на на­ле­ж­не су­до­чи­н­с­т­во і у ви­па­д­ку за­су­дже­н­ня не втра­чають ста­ту­су ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них, од­нак їх ре­па­т­ріа­ція мо­же бу­ти ві­д­к­ла­де­на до за­кі­н­че­н­ня стро­ку по­ка­ра­н­ня.

Пе­ре­бу­ва­н­ня у поло­ні за­ве­р­шує­ть­ся, в при­н­ци­пі, "по за­кі­н­че­н­ню воєнних дій", ко­ли ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ні "ви­з­во­ляю­ть­ся та пі­д­ля­гають ре­па­т­ріа­ції".

Утрима­н­ня у по­ло­ні за дея­ких обставин мо­же за­ве­р­ши­ти­ся ра­ні­ше. Тя­ж­ко­по­ра­не­ні та тя­ж­ко­х­во­рі ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ні по­ви­н­ні бу­ти ві­д­п­ра­в­ле­ні на Ба­ть­кі­в­щи­ну або госпіталізовано у не­й­т­ра­ль­них краї­нах, як ті­ль­ки во­ни бу­дуть у ста­ні, що до­з­во­ляє їхнє пе­ре­ве­зе­н­ня. Не че­каю­чи за­кі­н­че­н­ня ві­й­ни, конфліктуючі сто­ро­ни з гу­ма­н­них мі­р­ку­вань мо­жуть до­мо­ви­ти­ся про об­мін ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ними.

І ще один ви­па­док, ко­ли ви­з­во­ле­н­ня з по­ло­ну мо­же бу­ти зді­й­с­не­не до за­кі­н­чення бо­йо­вих дій. Це ви­з­во­ле­н­ня під сло­во че­с­ті та зо­бов'яза­н­ня не бра­ти участь у бо­йо­вих діях до за­кі­н­че­н­ня збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту. Ця можливість га­ра­н­тує­ть­ся за ста­рим ли­ца­р­сь­ким зви­чаєм - зві­ль­не­н­ням під сло­во че­с­ті.

За­кі­н­чую­чи ро­з­г­ляд цьо­го пи­та­н­ня, по­ве­р­немося до то­го, з чо­го, ма­буть тре­ба було по­ча­ти: на ко­го ж ро­з­по­в­сю­джує­ть­ся ста­тус ві­й­сь­ко­во­поло­не­но­го.

Крім осо­бо­во­го скла­ду збро­й­них сил, в Ко­н­ве­н­ції пе­ре­ра­хо­ва­ні ка­те­го­рії осіб, які мають та­кий самий ста­тус. По-­пе­р­ше, це па­р­ти­за­ни, які ві­д­по­ві­дають наступним умо­вам: зна­хо­дя­ть­ся під ко­ма­н­ду­ва­н­ням ві­д­по­ві­да­ль­ної осо­би, мають пе­в­ний та яв­но ви­ди­мий зда­ля ро­з­пі­з­на­ва­ль­ний знак, ві­д­к­ри­то но­сять зброю під час би­т­ви, до­т­ри­мую­ть­ся за­ко­нів та зви­чаїв ві­й­ни. Не­до­т­ри­ма­н­ня цьо­го пра­ви­ла мо­же спри­чи­ни­ти по­з­ба­в­ле­н­ня ста­ту­су ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них.

По-­дру­ге, це осо­би, що слідують за збро­й­ни­ми си­ла­ми, але не вхо­дять бе­з­по­се­ре­д­ньо до їхнього скла­ду (на­п­ри­к­лад, ві­й­сь­ко­ві ко­ре­с­по­н­де­н­ти, ци­ві­ль­ні осо­би, що вхо­дять до скла­ду екі­па­жів ві­й­сь­ко­вих лі­та­ків та ко­ра­б­лів).

По-­тре­те, це осо­би з чи­с­ла мі­с­це­во­го на­се­ле­н­ня, які стихійно бе­ру­ть­ся до зброї для ор­га­ні­за­ції опо­ру ві­й­сь­кам про­ти­в­ни­ка, що на­б­ли­жаю­ть­ся до їх мі­с­це­во­с­ті і не встигли сформуватися в регулярні війська.[26] Шпи­гу­ни та на­й­ма­н­ці ні в яко­му ра­зі не мають пра­ва на ста­тус ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­но­го у ви­па­д­ку їх за­хо­п­ле­н­ня. Але це ми ро­з­г­ля­не­мо пі­з­ні­ше.

Таким чином військовослужбовець повинен дотримуватися наступних норм по відношенню до військовополонених:

- забороняється наруга над людською гідністю, принизливе та образливе ставлення до військовополонених;

- забороняється вбивати військовополонених або застосовувати до них тортури усіх видів будь-то фізичні або психічні;

- військовослужбовець, що здається в полон або покинув на парашуті літальний апарат, що зазнав аварії, не повинен піддаватися нападу, якщо вони не мають ворожих дій;

- взятого в полон супротивника слід роззброїти та забрати в нього предмети та документи, що мають військове значення;

- противнику, що потрапив в полон слід залишити документи, що посвічують його особу, предмети верхнього одягу та особистого користування, продукти харчування та медикаменти, а також засоби індивідуального захисту (шолом, протигаз);

- військовополонений для встановлення своєї особи має право подати такі відомості про себе: а) прізвище, ім’я, по батькові; б) військове звання; в) дату народження; г) особистий номер;

- військовополонені повинні, як тільки це дозволяє обстановка, бути евакуйовані в тил. В разі, якщо це неможливо зробити, вони повинні бути відпущені;

- не слід направляти військовополонених в район бойових дій, де вони можуть стати об’єктами нападу. Забороняється використовувати військовополонених для прикриття бойових дій;

- при будь-яких обставинах військовополоненим повинна бути надана медична допомога;

- відомості про військовополоненого повинні бути надані відповідній владі його держави, для інформування його родини.

3. За­хист ци­ві­ль­них осіб від на­с­лі­д­ків воєнних дій.

При­й­ня­т­тя IV Ко­н­ве­н­ції про за­хист ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня під час ві­й­ни ста­ло ве­ли­ким до­ся­г­не­н­ням мі­ж­на­ро­д­ної спі­ль­но­ти. Ця Ко­н­ве­н­ція про­го­ло­шу­ва­ла, що осо­би, які по­т­ра­пи­ли до рук про­ти­в­ни­ка, зна­хо­дя­ть­ся під за­хи­с­том мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва. До­да­т­ко­вий про­то­кол 1 зро­бив цей за­хист більш по­в­ним.

Як­що ми зве­р­не­мо­ся до іс­то­рії війн, то по­ба­чи­мо, що на­й­більш вра­з­ли­вою ка­те­го­рі­єю, яка стра­ж­дає від тя­га­ря ві­й­ни, є ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня. То­му мі­ж­на­ро­д­не то­ва­ри­с­т­во і при­ді­ли­ло ве­ли­ку ува­гу ві­д­п­ра­цю­ва­н­ню пра­вил за­хи­с­ту ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня.

Ци­ві­ль­ні осо­би - це ті осо­би, що не вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил. Ви­хо­дя­чи з цьо­го, ци­ві­ль­ні осо­би не мають пра­ва брати участь у воєнних діях. По­ру­ше­н­ня ці­єї за­бо­ро­ни тя­г­не за со­бою втра­ту за­хи­с­ту та за­с­то­су­ва­н­ня про­ти них си­ли.[27]

IV Ко­н­ве­н­ція за­бо­ро­няє ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня для при­к­ри­т­тя від на­па­ду пе­в­них ра­йо­нів та спо­руд, які мають військове зна­че­н­ня.

Спо­ча­т­ку ми ро­з­г­ля­не­мо за­га­ль­ні по­ло­же­н­ня, які сто­сую­ть­ся "всьо­го на­се­ле­н­ня країн, що зна­хо­дя­ть­ся у ко­н­ф­лі­к­ті". По-­пе­р­ше, це ство­ре­н­ня "са­ні­та­р­них, бе­з­печних зон та мі­с­це­во­с­тей" та "де­мі­лі­та­ри­зо­ва­них зон". Для за­хи­с­ту ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня або осо­б­ли­во ура­з­ли­вих осіб (по­ра­не­них, хво­рих, ін­ва­лі­дів, осіб по­хи­ло­го ві­ку, ді­тей, жі­нок та ін­ше) за зго­дою обох сто­рін мо­жуть ство­рю­ва­ти­ся бе­з­пе­ч­ні зо­ни, або під час ко­н­ф­лі­к­ту чи ще в ми­р­ний час де­мі­лі­та­ри­зо­ва­ні зо­ни. Та­кі зо­ни за­бо­ро­няє­ть­ся пі­д­да­ва­ти військово­му на­па­ду, але, з ін­шо­го бо­ку, їх не мо­ж­на за­хи­ща­ти від про­ти­в­ни­ка, що на­б­ли­жає­ть­ся. Єди­не при­з­на­че­н­ня цих зон - за­бе­з­пе­че­н­ня ви­жи­ва­н­ня на­се­ле­н­ня, що зна­хо­ди­ть­ся там.

По-­дру­ге, це за­хист бі­же­н­ців та осіб без гро­ма­дя­н­с­т­ва, які зна­хо­дя­ть­ся на те­ри­то­рії сто­ро­ни, що бере участь у ко­н­ф­лі­к­ті. Ці осо­би ко­ри­с­тую­ть­ся за­хи­с­том.

По-­тре­тє, це по­ло­же­н­ня, які сто­сую­ть­ся жі­нок та ді­тей. Зо­к­ре­ма, за­бо­ро­не­но при­зов до збро­й­них сил ді­тей, що не до­ся­г­ли п'ят­на­д­ця­ти­рі­ч­но­го ві­ку, крім то­го, во­ни не по­ви­н­ні брати бе­з­по­се­ре­д­ню участь у воєнних діях. Сме­р­т­ний ви­рок стосовно мо­ло­дих лю­дей, що не до­ся­г­ли ві­сі­м­на­д­ця­ти­рі­ч­но­го ві­ку під час вчи­не­н­ня злочину, не ви­ко­нує­ть­ся.

Крім цих за­га­ль­них по­ло­жень, є ще спе­ци­фі­ч­ні пра­ви­ла, які сто­сую­ть­ся ти­по­вих си­туа­цій. Ро­з­г­ля­не­мо їх.

Іно­зе­м­ці на те­ри­то­рії сто­ро­ни, які зна­хо­дя­ть­ся у ко­н­ф­лі­к­ті. В мо­мент по­ча­т­ку ві­й­ни між дво­ма краї­на­ми гро­ма­дя­ни од­ні­єї з них мо­жуть з бу­дь-­яких при­чин зна­хо­ди­ти­ся на те­ри­то­рії ін­шої. Вна­с­лі­док цьо­го во­ни по­т­ра­п­ляють під вла­ду де­р­жа­ви про­ти­в­ни­ка, за­ли­шаю­чись без ди­п­ло­ма­ти­ч­но­го або ко­н­суль­сь­ко­го за­хи­с­ту. До при­й­ня­т­тя IV Ко­н­ве­н­ції во­ни за­ли­ша­ли­ся без бу­дь-­яко­го за­хи­с­ту. За­раз во­ни ста­ли осо­ба­ми, яким надається покровительство. Згі­д­но ста­т­ті 35, ст­ве­р­джує­ть­ся пра­во іно­зе­м­ців по­ки­ну­ти те­ри­то­рію про­ти­в­ни­ка, як­що це не бу­де су­пе­ре­чи­ти ін­те­ре­сам де­р­жа­ви, яка їх ут­ри­мує. Це пра­ви­ло ро­з­по­в­сю­джує­ть­ся і на ін­ших іно­зе­м­ців. Осо­бам, що до­б­ро­ві­ль­но чи при­му­со­во за­ли­ши­ли­ся під вла­дою про­ти­в­ни­ка, вла­да по­ви­н­на га­ра­н­ту­ва­ти мі­ні­ма­ль­ний за­хист, пе­ре­д­ба­че­ний уго­да­ми про пра­ва лю­ди­ни.[28]

Осо­би, які про­жи­вають на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії. Гаазь­ке по­ло­же­н­ня про за­ко­ни та зви­чаї війни на суші 1907 ро­ку мі­с­тить кла­си­ч­не ви­з­на­че­н­ня військової оку­па­ції. Це ви­з­на­че­н­ня ста­ло ча­с­ти­ною зви­ча­єво­го пра­ва і зву­чить так: "Те­ри­то­рія вважається окупованою, коли вона фактично перебуває під владою збройних сил супротивника. Окупація поширюється тільки на ті території, де така влада встановлена і може здійснюватися".

Однак, держава, яка окупує, може залучати жителів окупованої території до робіт, які необхідні для потреб окупаційних військ, служб комунального господарства та забезпечення продовольством, одягом, транспортом, а також охорони здоров’я населення окупованої території. Особи, які залучаються до роботи, повинні по можливості, бути залишені на своїх робочих місцях.

На­се­ле­н­ня оку­по­ва­ної те­ри­то­рії ко­ри­с­тує­ть­ся захистом і, згі­д­но ста­т­ті 47 IV Ко­н­ве­н­ції, пра­ва цьо­го на­се­ле­н­ня по­в­ні­с­тю за­хи­щаю­ть­ся мі­ж­на­ро­д­ним пра­вом.

За­в­да­н­ням за­ко­но­да­в­с­т­ва про воєнну оку­па­цію є збе­ре­же­н­ня на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії попереднього становища. Воєнна оку­па­ція ро­з­г­ля­дає­ть­ся як ти­м­ча­со­вий стан і у зв'яз­ку з цим на­ціо­на­ль­не за­ко­но­да­в­с­т­во про­до­в­жує дія­ти, а оку­па­ці­й­на де­р­жа­ва не мо­же йо­го ска­су­ва­ти. Мі­с­це­ва вла­да, вклю­чаю­чи су­ди, по­ви­н­на ма­ти мо­ж­ли­вість про­до­в­жу­ва­ти свою дія­ль­ність. Оку­па­ці­й­ній де­р­жа­ві за­бо­ро­няє­ть­ся ви­си­ла­ти ін­ди­ві­дуа­ль­но або ко­ле­к­ти­в­но, осіб, що про­жи­вають на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, на неоку­по­ва­ну ча­с­ти­ну краї­ни або де­по­р­ту­ва­ти їх на те­ри­то­рію де­р­жа­ви-оку­па­н­та. При­му­со­ва пра­ця у то­му ви­г­ля­ді, як во­на за­с­то­со­ву­ва­ла­ся під час дру­гої сві­то­вої ві­й­ни, за­бо­ро­няє­ть­ся. За­бо­ро­няє­ть­ся пе­ре­се­ле­н­ня на оку­по­ва­ну те­ри­то­рію сво­го на­се­ле­н­ня, (що по­ви­н­но сприя­ти за­по­бі­га­н­ню ане­к­сії або ко­ло­ні­за­ції), зни­ще­н­ня осо­би­с­то­го та не­ру­хо­мо­го ма­й­на, як­що це не є аб­со­лю­т­но нео­б­хі­д­ним з воєнної то­ч­ки зо­ру під час бо­йо­вої опе­ра­ції. Держава, окуповуючи іншу державу, може реквізувати медичні установи, транспорт, матеріали та продовольство. Реквізиція майна проводиться лише у випадках, якщо потреби цивільного населення теж задоволені.

Вона має бути, по можливості, оплачена, якщо такої можливості немає, видається відповідна розписка, за якою здійснюється оплата в найкоротший термін.

Оку­па­ці­й­ній де­р­жа­ві за­бо­ро­не­но при­му­шу­ва­ти осіб, що про­жи­вають на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, до слу­ж­би у своїх збро­й­них си­лах для пі­д­т­ри­ма­н­ня громадського по­ря­д­ку на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, але во­на мо­же ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти мі­с­це­ві по­лі­це­й­сь­кі си­ли.

Крім то­го, що мі­ж­на­ро­д­не пра­во за­бо­ро­няє оку­па­ці­й­ній де­р­жа­ві ба­га­то що ро­би­ти, во­но й на­к­ла­дає на неї дея­кі обо­в’­я­з­ки по ві­д­но­ше­н­ню до на­се­ле­н­ня, що по­т­ра­пи­ло під її вла­ду. Во­на зо­бов'яза­на:

- по­с­та­ча­ти на оку­по­ва­ну те­ри­то­рію про­ду­к­ти ха­р­чу­ва­н­ня та ме­ди­ч­ні ма­те­ріа­ли, якщо ресурсів окупованої території не вистачає;

- ство­ри­ти умо­ви для но­р­ма­ль­но­го фу­н­к­ціо­ну­ва­н­ня си­с­те­ми охо­ро­ни здо­ров'я;

- з до­по­мо­гою мі­с­це­вої вла­ди про­до­в­жи­ти ро­бо­ту шкіл;

- за­бе­з­пе­чу­ва­ти пі­д­т­ри­ма­н­ня за­ко­н­но­с­ті та по­ря­д­ку на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії.

Для забезпечення підтримання законності і порядку на окупованій території можуть використовуватися місцеві правоохоронні органи. При цьому треба знати, що поліція окупованої держави не може бути використана для участі в воєнних діях та залучення населення до робіт пов’язаних з військовими цілями.

На­п­ри­кі­н­ці мо­ж­на ска­за­ти, що для мі­с­це­во­го на­се­ле­н­ня умо­ви жи­т­тя при оку­па­ції мо­жуть бу­ти ду­же су­во­ри­ми. Це обу­мо­в­ле­но са­мою при­ро­дою оку­па­ції і пра­во не в змо­зі зро­би­ти бі­ль­ше, ніж це до­з­во­лять зро­би­ти лю­ди. Од­нак во­но об­ме­жує до то­го бе­з­ме­ж­ну вла­ду оку­па­ці­й­ної де­р­жа­ви, дії якої пі­д­па­дають під мі­ж­на­ро­д­ний ко­н­т­роль.

До­по­мо­га ци­ві­ль­но­му на­се­ле­н­ню. Ві­й­на - це за­в­ж­ди ли­хо: ги­нуть лю­ди, ру­й­ную­ть­ся мі­с­та та се­ла, не фу­н­к­ціо­нують лі­ка­р­ні, не пра­цює тра­н­с­порт. Ру­й­ні­в­на си­ла ві­й­ни безмежна. На­с­лі­д­ком її зав­ж­ди є не­с­та­ча то­ва­рів та зли­д­ні. Більш за все від цьо­го стра­ж­дає ци­ві­ль­не на­се­лення, яке по­т­ре­бує до­по­мо­ги.

Ре­гу­люю­чи ор­га­ні­за­цію до­по­мо­ги, мі­ж­на­ро­д­не гу­ма­ні­та­р­не пра­во спри­яє по­лег­ше­н­ню тя­ж­ко­го становища ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня. Іс­нує два шля­хи зді­й­с­не­н­ня ду­же ефе­к­ти­в­ної пі­д­т­ри­м­ки жертв ві­й­ни: бе­з­по­се­ре­д­ні опе­ра­ції із зді­й­с­не­н­ня до­по­мо­ги ци­ві­ль­но­му на­се­ле­н­ню та допомога че­рез слу­ж­би ци­ві­ль­ної обо­ро­ни.

Під час ві­й­ни конфліктуючі сто­ро­ни зо­бов'яза­ні до­з­во­ли­ти здій­с­ни­ти опе­ра­ції до­по­мо­ги для ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, на­віть як­що це на­се­ле­н­ня про­ти­в­ни­ка. Це оз­на­чає, що ко­ж­на сто­ро­на у ко­н­ф­лі­к­ті, а та­кож бу­дь-­яка тре­тя де­р­жа­ва, що не бере уча­с­ті у ко­н­ф­лі­к­ті, зо­бов'яза­ні ві­ль­но про­пу­с­ка­ти до­по­мо­гу для ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня. Де­р­жа­ва, що до­з­во­ляє про­пуск ва­н­та­жу, має пра­во пе­ре­ві­ри­ти йо­го вміст та пере­с­ві­д­чи­ти­ся, що во­но потрапить за при­з­на­че­н­ням. Во­на мо­же за­бо­ро­ни­ти йо­го про­віз, як­що має пі­д­с­та­ви вважа­ти, що ва­н­таж по­т­ра­пить не за при­з­на­че­н­ням або бу­де ви­ко­рис­та­ний для військових ці­лей.

В ос­но­ву опе­ра­ції із зді­й­с­не­н­ня до­по­мо­ги під час ві­й­ни за­к­ла­де­но дві ос­но­в­ні ідеї. Це, по-­пе­р­ше, вимога, щоб усі опе­ра­ції за­в­ж­ди та без бу­дь-­яких ви­к­лю­чень ві­д­по­ві­да­ли не­й­т­ра­лі­те­ту, бе­з­с­то­ро­н­но­с­ті та ві­д­су­т­но­с­ті ди­с­к­ри­мі­на­ції, а та­кож фа­к­тич­ним по­т­ре­бам. Мі­ж­на­ро­д­ний Ко­мі­тет Че­р­во­но­го Хре­с­та, яко­му до­ру­че­но про­ве­ден­ня опе­ра­цій до­по­мо­ги під час ві­й­ни, зо­бо­в’­я­за­ний чі­т­ко до­т­ри­му­ва­ти­ся цих при­н­ци­пів, які вхо­дять до се­ми ос­но­во­по­ло­ж­них при­н­ци­пів Ру­ху Че­р­во­но­го Хре­с­та.

По-­дру­ге, про­по­зи­ція про до­по­мо­гу та на­да­н­ня та­кої не по­ви­н­на ро­з­г­ля­да­ти­ся як втру­ча­н­ня у вну­т­рі­ш­ні спра­ви де­р­жа­ви або як не­д­ру­ж­ній акт.

Дру­гий шлях - це до­по­мо­га че­рез слу­ж­би ци­ві­ль­ної обо­ро­ни. Впе­р­ше в іс­то­рії мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва ци­ві­ль­на обо­ро­на зга­дує­ть­ся у До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі 1. На неї по­к­ла­дає­ть­ся "ви­ко­на­н­ня... гу­ма­ні­та­р­них за­в­дань, спрямова­них на за­хист ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня від не­бе­з­пе­ки та на до­по­мо­гу усу­не­н­ню бе­з­по­се­ре­д­ніх нас­лі­д­ків воєнних дій або ли­ха, а та­кож на ство­ре­н­ня умов, нео­б­хі­д­них для ви­жи­ва­н­ня". Ці за­в­да­н­ня вклю­чають опо­ві­ще­н­ня, ева­куа­цію, зби­ра­н­ня по­ра­не­них та по­мер­лих, пе­р­шу до­по­мо­гу, бо­ро­ть­бу з по­же­жа­ми, те­р­мі­но­вий ре­монт си­с­тем во­до- та ене­р­го­по­с­та­ча­н­ня та ін­ші за­хо­ди, що до­з­во­ляють ци­ві­ль­но­му на­се­ле­н­ню пе­ре­жи­ти ли­ха ві­й­ни.[29]

Ор­га­ні­за­ції ци­ві­ль­ної обо­ро­ни мають су­то ци­ві­ль­ний ха­ра­к­тер і то­му ко­ри­с­тую­ть­ся по­в­ним за­хи­с­том. До персоналу цивільної оборони відносяться особи, які призначені виключно для виконання завдань цивільної оборони та управління закладами і транспортом цивільної оборони. Персонал закладу та транспортні засоби повинні бути організовані і мати відповідні дозволи від компетентної влади воюючої сторони. Для вирішення завдань цивільної оборони можуть використовуватися на постійній основі військові формування. В цьому випадку вони повинні носити розпізнавальний значок цивільної оборони, а їх діяльність повинна обмежуватися виконанням завдань цивільної оборони. Однак правовий статус цих військових формувань не змінюється. Зо­к­ре­ма, ор­га­ні­за­ції ци­ві­ль­ної обо­ро­ни по­ви­н­ні ма­ти мо­ж­ли­вість про­до­в­жу­ва­ти свою дія­ль­ність у ви­па­д­ку військової оку­па­ції, і оку­па­ці­й­на де­р­жа­ва по­ви­н­на всі­ля­ко до­по­ма­га­ти їм. При будь-яких обставинах персонал цивільної оборони не може бути залучений до дій, які перешкоджають виконанню їх безпосередніх завдань. Він може бути озброєний особистою стрілецькою зброєю для самооборони та підтримання порядку. Тому військовослужбовець повинен завжди пам’ятати наступні правила:

- не нападай на цивільне населення;

- не примушуй цивільне населення до участі в бойових діях;

- забороняється залучати до участі в бойових діях дітей молодше 15 років;

- забороняється примушувати осіб супротивної сторони приймати участь в бойових діях, спрямованих проти їх країни;

- шануй права дітей, жінок та осіб похилого віку, надавай допомогу їм;

- завжди поважай основні права людини;

- в ході бойових дій приймай всі можливі заходи, щоб запобігти або знизити до мінімуму втрати серед цивільного населення, та пошкодження цивільного майна;

- пам’ятай, що цивільні особи, які знаходяться на військовому об’єкті піддаються такій же небезпеці, як і військовослужбовці;

- військовослужбовець повинен відрізняти себе від цивільного населення;

- не слід переміщувати цивільне населення з місць його постійного проживання;

- якщо дозволяє обстановка перед початком нападу, слід попередити цивільне населення, щоб воно покинуло район нападу;

- завойовуй прихильність місцевого населення;

- під час збройного конфлікту цивільному населенню повинна бути надана можливість вести образ життя по можливості наближений до нормального.

Пе­р­со­нал ци­ві­ль­ної обо­ро­ни, її спо­ру­ди та ма­те­ріа­ль­на ча­с­ти­на по­з­на­чаю­ть­ся спе­ціа­ль­ною ем­б­ле­мою – синім три­ку­т­ни­ком на ора­н­же­во­му фо­ні.

Та­ким чи­ном, слід па­м’­я­та­ти, що ви­ще­ро­з­г­ля­ну­ті по­ло­же­н­ня про за­хист ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів є ча­с­ти­ною за­га­ль­но­го мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва про за­хист прав лю­ди­ни і по­ви­н­ні за­бе­з­пе­чи­ти все­бі­ч­ний пра­во­вий за­хист гі­д­но­с­ті лю­ди­ни в ек­с­т­ре­ма­ль­них умо­вах ві­й­ни.

Читайте також:

1. Зазнали зміни і закони додавання швидкостей.
2. Соціальна робота з групами клієнтів, які зазнали насилля в сім’ї

Переглядів: 3773