Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 1. Поняття сімейного права України та його джерела

1. Поняття Сімейного права та його місце у правовій системі.

2. Предмет та метод правового регулювання Сімейного права.

3. Принципи Сімейного права.

1. Термінологічно поняття «Сімейне право» можна використовувати у 4 значеннях:

1) як навчальна дисципліна – те, що вивчається в рамках лекційних та семінарських занять;

2) як наука – тобто це система знань про об’єктивні властивості Сімейного права, його понятійно-термінологічний апарат, закономірності розвитку Сімейного права та інші сімейно-правові явища;

3) як галузь законодавства – це сукупність ієрархічно існуючих нормативно-правових актів, що регулюють сімейні правовідносини;

4) як галузь права – сукупність сімейно-правових норм, які регулюють однорідні відносини, які складають предмет Сімейного права.

Правове регулювання відбувається в межах, підконтрольних державі.

Під Сімейним правом слід розуміти сукупність правових норм, які регулюють у межах, підконтрольних державі, особисті немайнові та пов’язані з ними майнові відносини, які випливають зі шлюбу, споріднення, усиновлення та взяття дітей на виховання.

Словами «у межах, підконтрольних державі», підкреслюється, що сімейні стосунки між людьми, які мають особистий немайновий характер, не можуть бути повністю врегульовані нормами Сімейного права (напр., уклад життя сім’ї, виховання дітей, особисті стосунки подружжя тощо).

Місце Сімейного права у правовій системі визначається науковцями неоднозначно. Існує 3 основних підходи:

1) Сімейне право розглядається як самостійна галузь права;

2) Сімейне право як підгалузь Цивільного права;

3) Сімейне право можна розглядати як самостійну галузь публічного права (з радянських часів; такий підхід не в повній мірі відповідає сучасному стану речей).

Питання місця Сімейного права у правовій системі України є дискусійним і історично можна виділити три підходи:

1) Сімейне право як підгалузь Цивільного права – цей підхід панував у дореволюційні часи, коли сімейні відносини регулювались в рамках цивільного законодавства. На сьогодні цей підхід існує у Франції, Швейцарії, Німеччині, Іспанії, Італії, де норми сімейного права є частиною Цивільного кодексу (уложення);

2) Сімейне право як самостійна галузь права, яка є складовою публічного права – ця концепція домінувала у радянський період, коли обсяг прав та обов’язків учасників сімейних відносин визначався лише державою, а договірні відносини як такі не передбачались;

3) Сімейне право як самостійна галузь права, яка є частиною приватного права – цей підхід реалізований у Росії, В’єтнамі, Болгарії, Україні, Казахстані тощо.

2. Під предметом правового регулювання Сімейного права слід розуміти сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами Сімейного права. Особливості предмета правого регулювання Сімейного права:

1) на відміну від Цивільного права, яке регулює три групи відносин – особисті немайнові, майнові, що пов’язані з особистими немайновими відносинами та майнові, Сімейне право регулює лише перші дві групи – тобто сімейні відносини завжди мають особистісний характер, нерозривно пов’язані з учасниками цих відносин, а тому права та обов’язки, які ними набуваються, не можуть бути передані або перекладені на іншу особу (напр. ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК);

2) сімейні правовідносини виникають у зв’язку зі вступом до шлюбу, створенням сім’ї, спорідненості, усиновлення, опікою та піклуванням, патронатом, а також народженням та вихованням дітей.

Усі ці групи складають предмет правового регулювання і дозволяють розглядати сімейні правовідносини окремо від цивільних окремо за їх змістом та за їх правовою природою.

3) учасниками сімейних відносин можуть бути лише фізичні особи, тоді як у цивільних відносинах цей перелік більш широкий і включає юридичних осіб, територіальні громади, державу тощо.

Норми сімейного законодавства окрім фізичних осіб згадують також і юридичні особи (орган опіки та піклування – ст. 246 СК, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад – ст. 248 СК), проте ці юридичні особи не є учасниками сімейних відносин, їх діяльність регулюється положеннями адміністративного права.

Згадку про юридичних осіб в нормах Сімейного права слід пояснювати розмежуванням понять «учасник сімейних відносин» та «суб’єкти Сімейного права». Під останніми розуміються усі особи, які згадуються у положеннях сімейного законодавства, а відтак на них поширюється дія сімейно-правових норм. Такий приклад наводить нам ст. 252 СК, де зазначається, що сімейні правовідносини можуть виникати з договору про патронат, однак сторонами цього договору є орган опіки та піклування – з одного боку, та патронатний вихователь (як фізична особа) – з іншого. Пояснити цей приклад можна тим, що цей договір має дуалістичну правову природу і відповідно до нього можуть виникати з одного боку цивільно-правові відносини (між органом опіки та піклування та патронатним вихователем), а з іншого боку – сімейні правовідносини (між патронатним вихователем та дитиною). Специфіка суб’єктного складу визначає і підкреслює самобутній характер та природу Сімейного права.

(пропущена частина конспекту)

3. З одного боку є імперативний характер норм Сімейного права, з іншого боку – диспозитивний. Тенденція до лібералізації сімейних відносин.

Метод правового регулювання сімейного права – це сукупність способів та заходів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання Сімейного права. Метод правового регулювання тісно пов'язаний з предметом правового регулювання і цим предметом визначається.

В цілому правове регулювання в Сімейному праві здійснюється на тих самих засадах, що й в Цивільному:

1) юридична рівність учасників (відсутність відносин влади та підпорядкування);

2) вільне волевиявлення (напр. вступ до шлюбу);

3) майнова самостійність (напр. роздільне особисте майно подружжя);

4) судовий захист суб’єктивних прав та інтересів.

Особливості методу правового регулювання Сімейного права:

1) різне співвідношення диспозитивного та імперативного начал – з цього питання існує 3 точки зори:

- в Сімейному праві переважає імперативність над диспозитивністю – цей підхід мав особливе поширення у радянські часи, коли договірні відносини у Сімейному праві не передбачались в принципі; однак останнім часом посилюється лібералізація правового регулювання цих відносин, а відтак більш чітко проявляється принцип диспозитивності;

- в Сімейному праві переважає диспозитивний характер правового регулювання, вони зокрема виходять з того, що Сімейне право необхідно розглядати як підгалузь Цивільного права;

- метод Сімейного права є змішаним, диспозитивно-імперативним – диспозитивність проявляється у змісті правових норм, а імперативність – у формі; поєднання цих двох рис створює особливості методу правового регулювання;

2) у Сімейному праві (на відміну від Цивільного) робиться акцент на застосуванні заходів немайнового характеру (напр. витребування дитини через суд, скасування усиновлення, позбавлення батьківських прав тощо), оді як заходи майнового характеру в Сімейному праві застосовуються обмежено (напр. неустойка за прострочення сплати аліментів). Відшкодування матеріальної та моральної шкоди можливе лише, якщо це прямо передбачено законодавством або договором між учасниками сімейних відносин;

3) метод Сімейного права передбачає можливість попереднього, до подачі позовної заяв у суд, звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування;

4) у сімейних відносинах допускається субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу;

5) особливості методу правового регулювання у Сімейному праві значною мірою обумовлюються взаємозв’язком і взаємообумовленістю прав та обов’язків учасників сімейних відносин – зокрема, передбачається, що здійснюючи свої права та обов’язки, особа має керуватися не лише своїм власним інтересом, а і враховувати також інтереси сім’ї;

6) у методі правового регулювання застосовуються наступні способи:

- дозвіл (який може бути прямий – ч. 1 ст. 78 СК або обумовлений, опосередкований – ч. 1 ст. 62 СК)

- заборона (або пряма – ч. 1 ст. 24 СК, або обумовлена – ч. 1 ст. 164 СК);

- позитивне зобов’язання (ч. 1 ст. 249 СК);

- примус (ст. 90 СК).

3. Принципи Сімейного права – це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюється правове регулювання сімейних відносин. В принципах відтворюються погляди держави (певною мірою – і суспільства) на шлюб та сім’ю.

Прийоми юридичної техніки дозволяють фіксувати принципи у законодавстві двома способами:

1) окремо від інших норм права, тобто акумуляція та систематизація принципів Сімейного права відбувається в рамках окремих статей нормативно-правового акту;

2) коли принципи не кодифіковані (і не формалізовані), тобто основні засади не зведені воєдино в нормативному акті, а вони виводяться із змісту різних правових норм, що складають відповідну галузь, одиницю права.

У Сімейному кодексі використовуються обидва зазначених прийоми юридичної техніки. Прикладом першого є ст. 7 СК, прикладом другого – ч. 1 ст. 39 СК, ч. 1 ст. 25 СК (одношлюбність або моногамія).

Принципи, хоча і є обов’язковими, проте не остаточними правилами – з часом вони можуть змінюватись. Напр., в Україні відповідно до КПШС 1969 р. діяв принцип, що правове регулювання шлюбних та сімейних відносин здійснюється тільки державою (ст. 6 КПШС). Наразі СК такого принципу не містить – навпаки, ч. 2 ст. 7 СК дозволяє регулювання сімейних відносин на договірних началах. Визначаючись на різних правових рівнях, принципи права створюють ієрархічно вибудувану систему, де кожний попередній рівень (згори донизу) є загальним для подальшого рівня. У зв’язку з цим у Сімейному праві можна визначити загальні принципи Сімейного права, тобто на рівні галузі, та спеціальні принципи, тобто принципи сімейно-правових інститутів (інститут шлюбу, усиновлення тощо).

Загальними принципами Сімейного права є:

1) принцип державно-договірного регулювання – зміст цього принципу передбачає, що сімейні відносини регулюються державою через нормативно-правові акти, а в окремих визначених законом випадках можуть бути врегульовані за домовленістю між учасниками сімейних відносин шляхом укладення договору (ч. 1, 2 ст. 7 СК);

2) принцип узгодження інтересів – сімейні відносини регулюються лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства (ч. 3 ст. 7 СК);

3) принцип свободи та неприпустимості свавільного втручання у сімейне життя – регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їх прав на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (ч. 4 ст. 7 СК);

4) принцип рівності учасників сімейних відносин – термін рівності у сімейному праві має подвійне значення: рівність у правах (тобто за усіма учасниками, які у сімейних відносинах мають однаковий статус, законом закріплюється однакові за змістом та обсягом сімейні права) і рівність як відсутність влади та підлеглості (тобто ніхто не має права панувати над іншим); рівність статусів (ч. 5 ст. 7 СК);

5) принцип пріоритету захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї (ч. 7, 8 ст. 7 СК);

6) принципи справедливості, добросовісності та розумності – «гумові» («каучукові») принципи; універсальні принципи; зміст цих принципів є абстрактним, що не дозволяє сьогодні в рамках правової науки або законодавства виробити єдині критерії їх право розуміння, перевести ці принципи з суб’єктивного розуміння в об’єктивну категорію (ч. 9 ст. 7 СК).

В Рішенні КСУ від 08.12.2011 р. №16-рп/2011 зазначено, що принцип розумності є базовим принципом для всієї правової системи України і водночас є складовою іншого загально правового принципу – принципу верховенства права. Принцип розумності є універсальним за своєю правовою природою і не має обмежень своєї дії у праві та не передбачає у законодавстві наявність випадків, коли би цей принцип не міг бути застосований нібито через винятковий характер таких випадків. Розумність поведінки визначає добросовісність особи і може визначатися по різному.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Право на захист сімейного права та інтересу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.