Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЗЛОЧИННИХ ФОРМУВАННЯХ

СПЕЦИФІКА КОНФЛІКТІВ У ОРГАНІЗОВАНИХ

Відомо, що міжособистісні відносини в організованому злочинному формуванні часто виникають і розвиваються в обстановці протиборства двох видів сил. Одні, як стверджує В.М. Биков, спрямовані на інтеграцію, об’єднання, внаслідок чого й утворюється власне злочинна група, забезпечується її згуртованість і організованість, а інші – на диференціацію одиничних сил[1], тобто роз’єднання злочинної групи.

Ми вважаємо, що саме в результаті взаємної дії зазначених сил, з одного боку, формується функціональна і психологічна структури організованої злочинної групи (ОЗГ) або злочинної організації (ЗО), а з іншого – з’являються суперечні ситуації, які й призводять до виникнення конфліктів у них.

Організованим злочинним формуванням, як і будь яким іншим груповим утворенням, притаманні внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові та внутрішньогрупові конфлікти. Але виникнення та розвиток їх мають свою особливу специфіку.

Так, поряд з існуванням різних загальних факторів, що призводять до внутріособистісних конфліктів, у ОЗГ і ЗО головним є ступінь входження (включення) учасників у групову злочинну структуру, оскільки в принципі дані конфлікти так чи інакше є наслідком підпорядкування членів груп груповим нормам та лідерам, як виразникам останніх, що є неодмінною умовою існування самих цих груп.

Внаслідок цього можливості індивідуального вибору в зазначених формуваннях завжди обмежені і залежать від того, наскільки члени груп ідентифікують себе в них, наскільки вони зацікавлені в досягненні загальних групових цілей, завдань і кінцевих результатів.

Звідси розрізняються дві принципово відмінні вихідні позиції щодо виникнення внутріособистісних конфліктів у членів організованого злочинного формування, які пов’язані з психологією входження особи в нього.

Перша – це ситуація, коли лідер і його спільники знаходилися до створення об’єднання в довірчих стосунках, разом створювали його або вільно й усвідомлено пізніше увійшли в нього з первісним повним сприйняттям очікувань щодо майбутньої групової злочинної діяльності, групової структури, групових норм тощо. Зрозуміло, що чинники можливих внутріособистісних конфліктів (до речі, як і міжособистісних) у таких випадках будуть знаходитися за межами групової єдності і згуртованості, тобто брати початок від суто емоційного стану суб’єкта, його особистих амбіцій, переживань тощо.

Справа в тому, що особистість, якщо вона повністю ідентифікувала себе відносно злочинного формування, відчуває себе в ньому мовби в двох іпостасях. З одного боку, в ній превалюють корисливо-споживчі настрої, які нерідко переростають у бажання нажитися, збагатитися, за рахунок чого розвивається, як правило, байдужість, цинічне ставлення до інших людей, міщанська психологія тощо.

З іншого ж боку, ця особистість усвідомлює свою злочинну діяльність, відчуває острах перед можливим покаранням, а то й чуття вини та каяння і т.ін., що нерідко призводить до гострої внутрішньої боротьбі мотивів, тяжкого внутріособистісного конфлікту, який в змозі побудити до зміни способу життя, відмові від подальшої злочинної діяльності тощо.

Щодо другої ситуації, то вона стосується змушеного, хоча й усвідомленого входження особи до організованого злочинного формування під тиском різних обставин, дій з боку певних суб’єктів тощо. Специфіка такого залучення співучасників полягає в тому, що особисті інтереси, цілі і прагнення останніх нерідко розходяться з відповідними груповими інтересами, цілями і прагненнями.

Тому конформізм, що проявляється в груповій поведінці вказаних осіб, у дійсності є лише захисною оболонкою, яка не виконує необхідної функції поєднування та збереження групового об’єднання і втримання його членів в складі останнього. Усвідомлення цього нерідко призводить до дисбалансу особистого психічного стану, озлобленості, внутрішнього протесту, що з часом перетворюється в затяжний внутріособистісний конфлікт. Вихід з нього може бути і в зіткненні різних сторін у злочинному формуванні, частіше за все, його члена з лідером або з іншим керівником.

Слід також мати на увазі, що певні злочинці, як вже відзначалося раніше, намагаються увійти до складу ОЗГ та ЗО, що мотивується отриманням опіки та «легітимності» свого злочинного існування. Але і в цих випадках суб’єкти керуються своїми особистими інтересами та цілями, які можуть не співпадати з груповими, що теж не виключає виникнення внутріособистісних, а надалі - й міжособистісних конфліктів.

У зв’язку з наведеним вище, привабливими для оперативно-розшукової практики вважаються дослідницькі дані про те, що в якості підстав для примусового залучення окремих членів до організованих злочинних формувань їхніми лідерами використовувались:

- матеріальна залежність особи внаслідок попереднього надання їй кредиту чи іншої матеріальної підтримки;

- психологічна підтримка і заступництво з боку лідера або іншого члена організації від дійсних або уявних образників;

- використання національних почуттів;

- поступове втягування в злочинну діяльність шляхом періодичного отримання від особи часткових відомостей про об’єкт злочину;

- відстеження учасників інших злочинних формувань чи окремих злочинців, що вчиняють кваліфіковані злочини, та їх підкорення під страхом видачі останніх слідчим органам;

- загроза фізичної розправи, в тому числі як щодо самої особи (у випадку відмови ввійти в ОЗГ чи ЗО в якості потрібного фахівця, людини зі зв’язками, творчими здібностями тощо), так і його родичів або близьких осіб.

Викладене вище значною мірою стосується й міжособистісних конфліктів у організованих злочинних формуваннях.

У цілому такі конфлікти являють собою ситуації зіткнення на рівні стосунків між окремими спільниками їхніх несумісних інтересів, цінностей, ролей, а також норм та правил групової взаємодії, які можуть мати загальноприйнятий в злочинному світі характер і бути обов’язковими для всіх членів злочинних формувань (наприклад, життя «по понятиям»), або існувати в формі усних чи письмових правил, норм (навіть і уставів), розроблених у конкретній ОЗГ чи ЗО. Ці норми і правила істотно значимі для кожного члена злочинного формування, вони є невід’ємною частиною та регуляторами групової взаємодії і порушення їх майже завжди спричиняє міжособистісні конфлікти.

Відправним моментом психологічного аналізу даних конфліктів є те, що в будь-якій злочинній групі чи організації взаємовідносини між учасниками формуються на основі, насамперед, задоволення своєкорисливих особистих інтересів і потреб. Тому в самій злочинній діяльності групи вже спочатку закладений предмет конфліктного інциденту, оскільки одночасне задоволення своєкорисливих особистих інтересів і потреб та відповідних групових інтересів проблематичне.

В організованих злочинних формуваннях такі міжособистісні конфлікти досить розповсюджені, оскільки в них постійно присутні такі чинники, як: переважання власних інтересів учасників над груповими; брутальне підкорення лідерами своїй волі інших осіб; невіра окремих членів у справедливий розподіл злочинних прибутків; підозра один одного в співробітництві з правоохоронними органами; прагнення окремих членів до самоствердження; претензії щодо особистих привілеїв, зайняття вищої сходинки в груповій ієрархії; ущемлення гідності окремих учасників; бажання помститися кривдникам тощо.

Все це супроводжується відповідними емоціями: незадоволенням, обуренням, образою, презирством, страхом покарання з боку лідера і т.ін. Як наслідок цього виникають реальні конфлікти, що подекуди переростають у відкриту гостру боротьбу, при якій кожна зі сторін вважає себе правою і бореться за свої інтереси.

З попереднім органічно пов’язане й питання щодо сумісності членів ОЗГ та ЗО. Так, з одного боку, цілком можливо визнати наявність у них сумісності майже всіх членів, але це, по-перше, відноситься до контактних груп горизонтальної організаційної побудови, а по-друге, стосується тільки тієї сфери взаємних відносин, яка носить чітко визначений предметно-дійовий характер.

Інакше кажучи, йдеться про сумісну діяльність, у якій вбачаються цілком узгоджені функції, ролі, спрацьованість самих партнерів тощо. Водночас не можна впевнено говорити про психологічну сумісність в контексті емоційних відносин учасників організованих злочинних груп чи організацій, оскільки навіть можливий збіг особистісних рис, поглядів, цінностей, симпатій, взаємного тяжіння цих учасників утаємничується ними, бо це в принципі не привітається в злочинному середовищі.

Сучасна практика боротьби з організованими злочинними формуваннями свідчить про те, що міжособистісні (та й внутрішньоособистісні теж) конфлікти в них частіше за все виникають на ґрунті незадоволення: напрямами злочинної діяльності, засобами, способами вчинення конкретних видів злочинів, розподілом кримінальних прибутків; стратегією і стилем керівництва; внутрігруповими нормами-вимогами і санкціями за порушення останніх; обмеженням емоційних міжособистісних відносин. Це знайшло своє підтвердження і в матеріалах конкретних досліджень.

Але в цілому слід визнати, що в організованих злочинних формуваннях існує суттєва особливість міжособистісних конфліктів, яка полягає в тому, що розвиток їх має цілком нормативну залежність і керованість з боку лідерів. При цьому останні в змозі маніпулювати міжособистісними конфліктами в середовищі своїх спільників у вигідному для себе напрямку, що сьогодні є досить розповсюдженим явищем.

За характером виникнення, протікання та розв’язання близькими до попередніх вважаються внутрігрупові конфлікти в ОЗГ та ЗО. За природою свого походження вони мають єдині джерела з іншими конфліктами – це суперечні інтереси, цілі, цінності, потреби, мотиви, бажання і т.ін. Але тут йдеться про такі протиріччя, коли з одного боку завжди протистоять цілісні групові інтереси, цінності тощо, а тому під загрозу ставиться подальше існування самого злочинного об’єднання.

Особливе місце в механізмі виникнення і протікання зазначених конфліктів займає боротьба несумісних мотивів. Суть останньої тут полягає в тому, що дійсні мотиви поведінки та діяльності когось одного чи декількох учасників групи розбігаються, не співпадають з загально прийнятими в даному формуванні груповими мотивами. При тому, це може мати свій початок ще до входження особи в організовану злочинну групу, скажімо, якщо вона переслідувала свою особисту мету, наприклад, помститися за допомогою групи загальному ворогові тощо.

Як свідчать науково-дослідницькі дані, конфліктоутворювальні чинники в системі внутрігрупових відносин у організованих злочинних формуваннях принципово розподіляються на дві категорії: 1) за емоційним типом відносин – це несумісність особистих і групових інтересів, потреб, цілей, мотивів, поглядів, переконань тощо; 2) за інструментальним типом відносин – протистояння особистості і групи з приводу суперечного ставлення щодо діяльнісного змісту взаємодії. Зазначені категорії внутрігрупових конфліктів інколи називають особистісно-прагматичними чи предметно-дійовими[2].

Слід прийняти до уваги, що предметно-дійові конфлікти в злочинних формуваннях, як такі, що переслідують мету досягнення успіху тих чи інших злочинних дій, можуть легко вирішуватися за рахунок прийняття конструктивних рішень, тобто обрання альтернативної взаємодії. Наприклад, якщо певний конфлікт виник з приводу розходжень у виборі шляхів та способів пересування злочинців до місця вчинення злочину чи в зворотному напрямку, то цей вибір може бути конструктивно переглянутий.

Конфлікти ж особистісно-прагматичні викликаються потребою реалізації емоційної напруги учасниками взаємодії, чи бодай одним із них. У цьому випадку вони ніяк не спрямовані на досягнення конкретних результатів злочинної діяльності, а тому суб’єкт (суб’єкти) конфліктного зіткнення можуть бути виведені (усунуті) з групи без значних ускладнень на шляху досягнення мети.

Існують переконливі практичні свідоцтва, що чим вищим є рівень розвитку злочинного об’єднання, тим рідше в ньому особистісно-прагматичні чинники призводять до конфліктів. Натомість причинами їх виникнення тут частіше стають предметно-дійові розбіжності.

Взагалі ж причини внутрігрупових конфліктів у ОЗГ та ЗО можна поділити на об’єктивні та суб’єктивні. До перших слід віднести недоліки в організаційному, інформаційному, технологічному забезпеченні злочинної діяльності, нераціональний розподіл ролей і обов’язків тощо. Другі ж є продуктом емоційного походження, як от: негативний соціально-психологічний клімат та психологічні бар’єри, неприйнятні риси характеру та певні психологічні особливості окремих осіб (егоїзм, недостатні самовладання та витримка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність) тощо.

У вивченні і поясненні внутрігрупових конфліктів суттєве пізнавальне значення мають розбіжності між груповими об’єднаннями, які взаємодіють на кооперативній або на конкурентної основі, в тому числі за такими параметрами:

- комунікація: для кооперативних об’єднань, якими здебільшого є контактні ОЗГ, характерні відкриті комунікації і повний обмін інформацією між учасниками; в конкурентній же взаємодії, яка частіше за все спостерігається в ієрархічних злочинних організаціях, навпаки, відчувається недостатність комунікації між учасниками, обмеження та викривлення інформаційних потоків;

- сприймання: кооперативна взаємодія підштовхує учасників до схожості та спільності інтересів, цінностей, а також посилює здібності щодо розуміння іншої точки зору; конкурентний же процес посилює сприйняття розбіжностей, а також небезпеки, яка йде від протилежної сторони;

- установки: кооперативний процес веде до формування довірчих, дружніх установок відносно один одного, сприяє взаємному прийняттю та очікуванню бути прийнятим; конкурентна ж взаємодія, навпаки, веде до підозри, посилює готовність до негативного реагування на прохання і потреби інших, сприяє взаємному знехтуванню і т.ін.

За розподілом суб’єктів внутрігрупових конфліктів у організованих злочинних формуваннях провідна роль належить їхнім лідерам. Саме загострення протиріч між ними та спільниками найчастіше призводить до даних конфліктів.

Основою цих протиріч є переважно наступні чинники: хиби в організації злочинної діяльності; прорахунки лідера, які призвели до невдалих злочинних дій; прагнення лідера щодо привласнення значної частки злочинного прибутку; слабка згуртованість об’єднання; егоїстичні поривання одного або декілька його членів з приводу домагання своїх уявних переваг; наявність атмосфери прихованого суперництва, психологічного підпорядкування, пристосовництва тощо.

Головне ж, що викликає конфлікти між лідерами і членами організованих злочинних формувань, є нерівноправність, відмінність, інформаційне обмеження учасників у порівнянні з лідерами, а також нерівномірний розподіл прибутків, отриманих за рахунок злочинної діяльності. Але це здебільшого характерно для ЗО, що мають складну організаційно-управлінську структуру. Щодо менш розвинутих ОЗГ, то в них внутрігрупові конфлікти частіше викликаються такими чинниками, як защемлене самолюбство, почуття заздрості і знову ж таки недовіра до лідерів.

Практиці відомі також дуже гострі внутрігрупові конфлікти, що відбуваються в злочинних організаціях на підставі різних протиріч, які виникають між їхніми лідерами і опозиціонерами з числа так званих «авторитетів», що наближені до керівного ядра вказаних організацій. Причинами тут найчастіше виступають прагнення опозиціонерів до автономізації свого становища в злочинних формуваннях, зайняття в них провідних ролей тощо. Одночасно бажаннями керівників є підрив авторитету опозиціонерів, усунення їх як своїх суперників. Як правило, такі конфлікти відбувається приховано, а їх наслідком нерідко є фізичне знищення один одного, що надалі призводить до значного розхитування самих організацій.

Інколи в організованих злочинних формуваннях відбуваються конфлікти між основним складом цих об’єднань і їхніми новими членами. Виникають такі зіткнення внаслідок того, що групи очікують від новачків активних дій і повного підкорення груповим нормам. Але, як правило, стосовно нових членів встановлюється суворий контроль і при навіть незначних порушеннях ними групової дисципліни щодо порушників застосовуються відповідні санкції.

Також конфлікти часом виникають і розвиваються між груповою більшістю і окремою скомпрометованою особою зі складу групи. Головна причина тут – недовіра до такої особи. Приводом може слугувати будь-яка обставина, аби вона була сприйнята як намагання окремого учасника групи щось втаїти від неї чи її лідера, наприклад, невчасне інформування останнього про виклик до міліції тощо.

В особливо гострій формі відбуваються конфлікти між організованою злочинною групою чи організацією і їхніми членами, які вирішили припинити злочинну діяльність і вийти із об’єднання. Це пов’язане, по-перше, з неприйняттям такого виходу за існуючими в злочинних групах нормами, а по-друге, зі страхом решти учасників та самого лідера бути викритими і притягнутими до кримінальної відповідальності. Спроба виходу з таких конфліктів також нерідко призводить до трагічних наслідків.

Взагалі, як переконують наукові спостереження, у виникненні внутрігрупових конфліктів у організованих злочинних формуваннях головну утворювальну роль виконують порушення їхніми учасниками специфічних групових норм. До найбільш розповсюджених таких порушень сьогодні можна віднести:

За інструментальним (предметно-дійовим) типом відносин:

- порушення вимог щодо конспірації групової злочинної діяльності, зокрема, належності до неї окремих членів;

- порушення вимог стосовно дотримання субординації і підпорядкованості в ієрархічній груповій структурі;

- порушення заборони вчинення несанкціонованих злочинів або застосування під час здійснення злочинних дій засобів, прийомів і способів, які виходять за рамки запланованого;

- порушення вимог щодо безумовного виконання розподілених ролей, а також дотримання прийнятих рішень щодо підготування, здійснення конкретних злочинних дій;

- порушення вимог стосовно дотримання обережності та розсудливості при вчиненні злочинів;

- порушення вимог стосовно дотримання визначеного порядку розподілу кримінальних прибутків.

Щодо ж невиконання норм, які регулюють внутрігрупові стосунки емоційного або почуттєвого характеру, то до таких слід віднести:

- порушення вимог щодо недозволенності самостійного виходу з групи, а також неприпустимості видачі співучасників правоохоронним органам;

- порушення вимог щодо пильної та стриманої поведінки осіб за межами дійової кримінальної активності групи;

- порушення вимог щодо обов’язкових “общаківських” внесків і т.ін.

Слід відзначити, що зазначені вище групові норми є, як правило, обов’язковими для всіх або для абсолютної більшості членів організованих злочинних груп. Виключенням інколи стають лише найближчі до лідерів особи.

Очевидно, що за своїм психологічним змістом групові норми в організованих злочинних формуваннях мають первісно антагоністичний характер, оскільки вони вже спочатку обумовлюють нерівне становище лідерів та рядових учасників цих формувань. І хоча в більшості останніх суперечності з приводу згаданих норм мов би і не існують, тобто не виявляються на поверхні, в дійсності ж вони весь час тиснуть на психіку кожної особи, породжуючи в ній, якщо не стійкий і гострий внутріособистісний конфлікт, то, принаймні, постійний психологічний дискомфорт. Цей душевний стан майже кожної особи, подібно стиснутої пружини, за певних умов, знаходить вихід у конфліктному вибуху внутрігрупового змісту.

Відзначимо тут, що групові норми в зазначених формуваннях носять цілком реальний, а не декларований характер, чому слугують дуже жорстокі санкції за їх порушення. Тому внутрігрупові конфлікти, предметом яких виступають саме ці норми, хоча й виникають досить часто, але приречені вони на короткочасне існування, причому не за рахунок компромісного або іншого безкровного їх вирішення, а саме внаслідок застосування насильницьких методів.

Для прикладу можна звернутися до опису кривавої розправи зі своїми спільниками лідера банди, що діяла в регіонах Вінницької, Одеської, Кіровоградської, Миколаївської та Херсонської областей, деякого Ванека. За хвастливе розголошення трьома його співучасниками під п’яну руку в одному з кафе стороннім особам певних деталей вчиненого ними нещодавно бандитського нападу з людськими жертвами, Ванек зібрав їх на околиці селища, пред’явив їм обвинувачення в порушенні норм конспірації, після чого тут же вилив каністру бензину на автомобіль, в якому знаходилися винні, та миттєво підпалив його. Всі троє одразу заживо згоріли на очах у Ванека.

Або наведемо інший приклад, що стосується конфліктів в ОЗГ, які часто виникають з причин так званого «крисятництва», яке означає «брати (красти) у своїх». На Троєщинському речовому ринкові в м. Києві протягом певного часу спостерігались випадки появи на «роботі» того чи іншого «контролера-рекетира» з перебитими та загіпсованими руками або ногами. Як пізніше з’ясувалося, пошкодження кінцівок було одним з улюблених видів покарань за утаювання коштів, що завжди особисто сам здійснював відомий злочинний авторитет «Прищ» – лідер злочинного угруповання, яке «опікувало» згаданий ринок.

Конфлікти в організованих злочинних формуваннях виникають також на ґрунті протиріч інформаційного характеру. Але це, скоріше, стосується верхівки злочинної групи чи організації. Суть цього полягає в практичній непоінформованості або дуже обмеженій обізнаності певних авторитетів, оточуючих лідера, наприклад, з питань щодо становища ролі групи в загальному кримінальному середовищі, перспектив її розвитку та подальшого функціонування, стратегії злочинної діяльності тощо.

Найбільш складними і резонансними конфліктними явищами в сучасному кримінальному середовищі є міжгрупові конфлікти, які виникають частіше за все між окремими потужними організованими злочинними організаціями.

Взагалі ці конфлікти є породженням системи міжгрупової взаємодії, яка відбувається як між власне групами осіб, так і між окремими їхніми представниками, а також між іншими учасниками взаємодії, коли останні сприймають один одного і себе особисто як членів різних груп. Безпосередніми джерелами таких конфліктів, як і всіх інших, виступають суперечні групові інтереси, потреби, ролі, намагання тощо. Але це, головним чином, зіткнення в зв’язку з розподілом (перерозподілом) територіального, економіко-галузевого, суто кримінального впливу, визнання влади в кримінальному середовищі, тобто боротьба за фактичне існування кожної суперечної сторони.

За спостереженнями науковців та практиків, у виникненні міжгрупових конфліктів, які розглядаються, визначальними чинниками є реальність протиріч та їх значимість для конфліктуючих сторін. Чим більш безвихідною визнається сутичка для ОЗГ чи ЗО та чим значимішими є їхні групові інтереси і припустимий виграш від досягнення останніх кожною стороною, тим більш інтенсивним буде міжгруповий конфлікт.

Реальність суперечних групових інтересів визначається не тільки наявністю останніх на даний час, але може переноситися з минулого, причому це стосується й певних погроз та ворожнечі з боку конкуруючих сторін, що в цілому має назву «реальна погроза». Сприйняття такої погрози конкуруючою стороною обумовлює їхню зворотну ворожість відносно відповідного джерела. Фактор зовнішньої погрози для ОЗГ чи ЗО посилює їхню внутрігрупову солідарність, а також більш повне усвідомлення індивідом своєї групової приналежності (ідентичності). Погроза, крім того, збільшує непроникливість групових меж, а також зменшує ймовірність відхилення учасників від групових норм.

Помилкове сприйняття членами групи зовнішньої погрози теж спрацьовує на підвищення внутрігрупової солідарності. Характерно, що дана закономірність нерідко усвідомлено використовується лідерами організованих злочинних формувань для посилення їх згуртованості чи зберігання шляхом штучного створення образу зовнішнього ворога.

Слід зауважити, що сьогодні керівники ОЗГ та ЗО, в умовах загального посилення боротьби з організованою злочинністю, в принципі не зацікавлені у загостренні міжгрупових конфліктів з тим, щоб не привертати до себе уваги з боку правоохоронних органів. Але, незважаючи на це, кримінальні «розбірки» не затухають, а, навпаки, набувають ще більшої сили.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ	\|	ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗНАНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.