Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

У системі економічної освіти

1. Методика викладання економіки (МВЕ) як галузь педагогічної науки. Предмет і методи дослідження.

2. Становлення та розвиток МВЕ, її джерела та зв’язок з іншими науками. Основні функції МВЕ.

3. Методика викладання економіки в системі психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача економічних дисциплін

4. Специфіка курсу «Методика викладання економіки» в системі психолого-педагогічної підготовки.

5. Основні вимоги до знань та вмінь з курсу «Методика викладання економіки».

1. Методика викладання економіки як галузь педагогічної науки.
Предмет і методи дослідження.

Методика викладання економіки – це галузь педагогічної науки, яка визначає завдання, зміст і методи вивчення економічних дисциплін відповідно до загальних цілей і завдань освіти в сучасних навчальних закладах.

Предметом вивчення МВЕ – є організація навчання з економічних дисциплін у навчальних закладах різних рівнів і типів залежно від мети економічної освіти. Зміст предмета МВЕ безпосередньо пов’язаний з предметом економічної науки.

Економіка як наука вивчає як суспільства використовують обмежені ресурси для виробництва товарів та послуг і розподіляють їх для задоволення потреб різних груп людей.

Отже, МВЕ повинна забезпечити умови передавання знань з економічної науки таким чином, щоб реалізувати цілі економічної освіти на кожному конкретному її рівні (рис. 1.1.)

Сутність освітніх процесів:

Освіта може розглядатися:

- Як спосіб формування людини

- Як організований процес навчання та розвитку

- Як здійснення завдань з навчання та виховання

- Як система закладів для виконання специфічних функцій

Рис. 1.1. Необхідність економічних знань, що зумовлює розвиток економічної освіти

Освіта – це процес перетворення засвоєних у навчанні знань умінь і навичок у психічні властивості людини за умов, що:

- знання стають переконаннями і визначають спрямованість особистості;

- обсяг знань стає ознакою компетентності, як здатності до виконання конкретних професійних умінь;

- навички та вміння доводяться до автоматизму і стають основою професійної майстерності.

Рівні економічної освіти:

І-й рівень: початковий, емпіричний – економічна освіта має розвиваючий характер;

ІІ-й рівень: репродуктивний – економічна освіта має адаптивний, орієнтуючий характер;

ІІІ-й рівень: професійний (алгоритмічно-дійовий) - економічна освіта має характер професійної спеціалізації;

ІV-й рівень: творчий (академічний) – економічна освіта сприяє збагаченню та вдосконаленню економічної практики.

Економісти високого професійного рівня впливають на розвиток економічної освіти на різних сходинках її реалізації в процесі організації та участі в роботі навчальних закладів різних типів.

Таблиця 1.1

Структура основних вимог до фахівця на сучасному ринку праці в Україні

Особистісні риси (задатки, здібності, навички, уміння)	Інтелектуальні риси	Загальна освіченість, аналітичне мислення, наявність власної думки, ерудиція, гнучкість розуму, швидкість мислення, здатність до сприйняття нового, до навчання, винахідливість, уміння бачити проблему, новаторство, прагнення до самовдосконалення.
Навички міжособистісної комунікації	Уміння чіткого усного і письмового викладу думок, моральність, вміння зрозуміло викласти інформацію, уважність у спілкуванні з клієнтами, уміння вислухати, уміння ставити запитання повага до співрозмовника готовність до взаємодії ввічливість.
Ділові якості	Працьовитість, відповідальність, наполегливість, ентузіазм, захопленість, ініціативність, організованість, дисциплінованість, цілеспрямованість пунктуальність, порядність, впевненість в собі, старанність, амбіції, відданість, швидка реакція на проблеми, здатність до аналізу комплексних проблем, воля, самоконтроль.
Спеціальні професійні якості (компетентності)	Сприйняття корпоративної культури	Визнання цінностей інших людей, терпимість до відмінностей, вміння конструктивно працювати в команді, визнання загальних інтересів колективу, дипломатичність, здатність до компромісу, надійність, стриманість, не конфліктність, вміння підкорятися.
Специфічні для певного виду діяльності	Знання ринкової ситуації і тенденцій, спеціальні знання, які потребують постійного удосконалення (наприклад, у галузі фінансів, податків, права, технологій тощо).

Продовження таблиці

"вузлові" компетентності

Володіння комп’ютерною технікою, інформаційними технологіями, розрахункові уміння, техніка персональних продажів. організація бізнесу, планування, техніка прийняття рішень, допоміжні знання (наприклад, іноземна мова, водіння автомобіля).

Специфічні функції освіти:

Професійна підготовка фахівців

Відтворення соціальної структури суспільства

Вплив на духовне життя людей, на формування еліти.

2. МВЕ є складовою педагогічної науки і практики та забезпечує реалізацію на практиці освітніх цілей:

розвиток МВЕ як прикладної дисципліни проходив у безпосередньому зв’язку з розвитком економічної науки та збільшенням економічних знань

як відокремлена дисципліна МВЕ виникла в другій половині хх ст.

як складова професійної підготовки викладачів, домашніх учителів та священиків нараховує близько 1000 років

3. Методика викладання економіки в системі психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача економічних дисциплін.

Дисципліна «Методика викладання економіки» (МВЕ) є завершальною в циклі психолого-педагогічної підготовки бакалавра з економіки в економічному університеті. У процесі її вивчення розглядаються зміст, форми і методи навчання з економічних дисциплін.

Орієнтиром цілеспрямованого відбору змісту навчання з предмета «МВЕ» стали вимоги до основних умінь викладача, які були визначені на основі моделювання заданого рівня необхідної майбутньої професійної кваліфікації спеціаліста із врахуванням нормативно-методичних матеріалів з атестації педагогічних працівників навчально-виховних закладів та установ освіти України та результатів експертного опитування щодо найважливіших професійно-педагогічних умінь викладача економіки. Зазначені умі16ння є інваріантними до різних видів професійно-педагогічної діяльності і одночасно є запорукою створення середовища, сприятливого для навчання.

Чинники зростання ролі викладача економічних дисциплін:

Посилення конкуренції на ринку економічної освіти

Зростання вимог до майбутніх фахівців з боку економіки та бізнесу і зумовлена цим необхідність підвищення якості навчання

Впровадження інновацій у навчальний процес, застосування інтенсивних технологій навчання

Зміни соціально-психологічних особливостей навчальних груп, необхідність формування світогляду і життєвої позиції активних суб’єктів господарювання, тих спеціалістів, які причетні до організації та управління економічними процесами.

При усій різноманітності й складності інноваційних підходів в економічній освіті головними суб’єктами навчального процесу залишаються Викладач і Студент, їх взаємодія.

Поза педагогічною взаємодією (безпосередньою чи опосередкованою) ніякого навчання не відбувається.

Ефективність впровадження усіх інновацій визначається головним чинником – педагогічною майстерністю викладача, що стає однією з найважливіших конкурентних переваг навчального закладу.

Педагогічна майстерність – вищий рівень досконалості педагогічної діяльності, що проявляється у реалізації наперед запланованих цілей через відповідну організацію навчального процесу і вирішення педагогічних задач.

Вона перш за все пов’язана з особистістю викладача і характеризується наявністю цілого комплексу якостей, які забезпечують високий рівень організації професійної діяльності.

Педагогічна майстерність є необхідною умовою реалізації інновацій та інтенсивних навчальних технологій.

Із впливом викладача у ході навчання безпосередньо або опосередковано пов’язані близько 90 % факторів успішності студентів.

Фактори, які визначають успішність навчання і якість економічної освіти (за умовами їх впливу на діяльність студентів):

мотиваційного (68,70%)

методичного (20,70%)

організаційного (10,64%) характеру.

Серед усіх факторів успішності найважливішими визначено такі:

• Зацікавленість студента у ході навчання – 10, 65 %

• Актуальність і корисність навчального матеріалу – 9,4 %

• Особистісні риси і проблеми студентів – 7,7 %

• Допомога студентові концентруватися у процесі вивчення теми – 7, 5 %

• Подолання пасивності під час навчання – 7,4 %

• Відповідне інформаційно-методичне забезпечення – 4, 9 %

• Доступність викладання – 3, 6 %.

Місце предмета МВЕ серед інших дисциплін

Предмет МВЕ є своєрідним містком поміж різними галузями науки і практики. Цей предмет встановлює зв’язок між:

Таблиця 1.2.

Тим, що є:	Як цього досягти?	Тим, що має бути:
“Статус кво”, або позицію “де ми є? допомагають визначити багато дисциплін. Серед них різні галузі економіки, педагогіки психології	Як організувати взаємодію? Як визначити зміст? Скільки часу витратити?	Вивчають маркетинг освітніх закладів, стандарти до вимог згідно освітніх рівнів щодо виконання певних обов’язків

Таблиця 1.3. Карта рівнів сформованості педагогічних умінь, що забезпечують майстерність праці викладача

№ з/п	Рівні сформованості	Короткий опис критеріїв результативності педагогічної діяльності
1.	Дуже низький (репродуктивний)	Викладач здатний розповісти студентам те, що знає сам. Мета заняття визначена стихійно без врахування рівня підготовленості студентів. Мінімальне використання навчальної літератури. Зміст навчального матеріалу вибраний стихійно і являє собою просту концентрацію інформації. Переважають традиційні методи одностороннього пояснення, коли учень пасивно сприймає інформацію. Елементи організаційної структури заняття не обґрунтовані, не чіткі. Спроектована модель заняття має декларативний характер.
2.	Низький (адаптивний)	Викладач уміє пристосувати своє повідомлення до особливостей аудиторії. Мета і структура заняття визначені адекватно рівню підготовки студентів, однак відсутні навики варіативності методів та способів навчально-пізнавальної діяльності. Методи активізації застосовуються рідко.
3.	Посередній. (локально-моделюючий)	Викладач володіє головними стратегіями навчання студентів знанням, умінням і навичкам з окремих розділів курсу (дисципліни). Мета і завдання роботи обґрунтовані, однак невизначені рівні засвоєння бази знань та відповідні їм форми і методи роботи. Переважають традиційні методи і прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності та контролю знань. Активізація діяльності студентів відбувається без відповідного дидактичного обґрунтування.
4.	Високий (системно-моделюючий)	Викладач володіє технологіями навчання студентів. Мета, завдання і структура заняття обираються обґрунтовано, відповідно до особливостей групи, аналізу майбутньої професійної діяльності, ролі навчального матеріалу в курсі з урахуванням міжпредметних зв’язків. Моделюється рівень засвоєння знань з теми та відповідні форми і методи навчально-пізнавальної діяльності та контролю. Зміст викладається у логічній структурі, що відповідає меті. Переважають проблемні (частково-пошуковий, проблемного викладу, дослідницький) методи навчання, що відповідають потребам активізації діяльності студентів, їх мотивам та інтересам.
5.	Дуже високий (творчий)	Викладач використовує зміст свого предмету як спосіб формування особистості студента. Мета, завдання і структура заняття відповідають потребам формування економічного мислення та економічної поведінки студентів. Використовується диференційований підхід до розробки системи завдань. Форми і методи навчально-пізнавальної діяльності групи підпорядковані цілям реалізації алгоритмічно-дійового та творчого рівнів засвоєння знань. Переважають активізаційні методи навчання. Проектується діяльність та поведінка студентів у конкретних економічних ситуаціях.

МВЕ як наука, розробляє навчальний предмет та вивчає закономірності процесу навчання та виховання майбутніх фахівців засобами даного предмету. Цим визначається зміст МВ.

МВЕ пов’язана з іншими навчальними предметами: педагогікою, дидактикою, психологією, педагогічною психологією, логікою. Дамо коротке визначення даних дисциплін.

Педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання. Педагогіка озброює МВ загально педагогічною теорією при дослідження цілей, завдань, змісту навчального матеріалу, організаційних форм, методів та засобів навчання.

Дидактика – частина педагогіки, теорія освіти і навчання, що обґрунтовує і розкриває зміст освіти, методи й організаційні форми навчання.

Психологія – наука про психіку живих істот, про психічні процеси і властивості, психічну діяльність людини. Допомагає викладачу зрозуміти і врахувати в процесі навчання закономірності розвитку психіки студентів, їх індивідуальні особливості, закономірності самого процесу навчання – процесу засвоєння знань, формування навиків, активного самостійного та творчого мислення. Знання психології необхідне і при вихованні.

Педагогічна психологія – галузь психологічної науки, предметом якої є психічна діяльність студентів в умовах шкільного навчання і виховання.

Логіка – наука про закони і форми людського мислення. Процес навчання економіці здійснюється на підставі принципів та закономірностей діалектичної та формальної логіки. В процесі навчання викладач використовує логічні прийоми аналогії, порівняння, аналіз, синтез, формує світогляд.

4. Логіку та зміст курсу побудовано таким чином, щоб надати всебічне уявлення про систему методичних знань, прийомів та засобів активізації засвоєння економічних знань.

Отже, головною метою вивчення студентами курсу МВЕ є формування у них сучасного економічного й педагогічного мислення шляхом глибокого засвоєння ними категоріального апарату й концептуальних положень з економіки, психології та методики викладання економіки.

Складність засвоєння МВЕ полягає в тому, що майбутній викладач підсвідомо має формувати економічне мислення тих, хто навчається, а головним його завданням є забезпечення засвоєння учнями матеріалу з конкретних програм економічного навчання.

Технологічний аспект МВЕ визначають певні методичні прийоми, засвоєнню яких має сприяти структура дисципліни, зміст її тем, організація практичних та семінарських занять, навчальних ігор, тренінгів і самостійної роботи студентів, що завершується написанням курсової роботи.

У процесі викладання курсу МВЕ у майбутнього викладача треба формувати особистісно-професійну позицію з економіки, поглиблювати пізнання й засвоєння ним методичних засобів. Для цього потрібно чітко знати закономірності й мету процесу навчання, визначити з огляду на це вимоги до методики викладання економіки.

5.Вивчення МВЕ має забезпечити засвоєння основних методів, прийомів і засобів викладання, застосування яких може бути доцільним у навчально-виховному процесі, й особливо на перших етапах практичної діяльності.

Основні вимоги до знань та вмінь студентів
Засвоєння курсу МВЕ має дати відповідь на питання: в який спосіб повинен діяти викладач, щоб економічні знання стали надбанням тих, хто вчиться.

Під час вивчення курсу студент навчиться:

• планувати викладання економічної дисципліни: розробити навчальну програму курсу, скласти модель засвоєння бази знань (до курсу в цілому і до окремої теми);

• підготувати й провести уроки, лекції, тренінги, навчальні ігри, практичні або семінарські заняття з економіки для різних вікових груп за власною методикою, ґрунтуючись на прийнятих стандартах викладання економіки;

• використовувати методи активізації навчальної діяльності тих, хто вчиться;

• розробляти й використовувати наочні засоби навчання з економіки;

• моделювати умови для ефективної самостійної роботи з економіки з урахуванням вікових особливостей учнів;

• розробляти моделі організації контролю результатів навчання та готовності до майбутньої професійної діяльності учнів.

Засвоєння курсу МВЕ має дати відповідь на питання: в який спосіб треба діяти викладачеві, щоб основи економічних знань стали надбанням тих, хто вчиться.

Після завершення цього курсу студент має:

Знати:

базові поняття та принципи методики викладання економічних дисциплін;

основні методичні засоби та прийоми викладання.

Набути:

певний педагогічний досвід викладання економічних дисциплін.

Уміти:

планувати викладання економічної дисципліни: розробити навчальну програму курсу, скласти модель засвоєння бази знань (до курсу загалом і до окремої теми);

підготувати й провести уроки, лекції, тренінги, навчальні ігри, практичні або семінарські заняття з економіки для різних вікових груп за власною методикою, ґрунтуючись на прийнятих стандартах викладання економіки;

використовувати методи активізації навчальної діяльності тих, хто вчиться, під час вивчення економічних наук;

розробляти й застосовувати наочні методи навчання, зважаючи на особливості економічних знань як предмета навчання;

створювати умови для ефективної самостійної навчальної діяльності тих, хто навчається, з урахуванням вікових особливостей їх;

планувати й організовувати самостійну роботу учнів у процесі вивчення економіки;

контролювати й оцінювати знання, вміння і готовність до професійної діяльності тих, хто навчається.

Із метою індивідуалізації процесу навчання й надання студентам можливості самим обрати види самостійної навчальної діяльності, курс «Методика викладання економіки» (МВЕ) передбачає різнопланові завдання, завдяки чому урізноманітнюється комплекс виконуваних робіт.

Питання для самоконтролю:

1. Методика викладання економіки - це.

2. Предмет вивчення методики викладання економіки.

3. Для чого потрібні економічні знання?

4. В чому полягає сутність освітніх процесів?

5. Освіта - це…

6. Охарактеризуйте рівні економічної освіти.

7. Функції освіти.

8. Охарактеризуйте основні вимоги до фахівця на сучасному ринку праці.

9. Місце МВЕ серед інших дисциплін.

Тема 2. Економічна культура та концепція неперервної економічної освіти в Україні

1. Поняття про економічну культуру.

2. Критерії рівня економічної культури, його практична оцінка.

3. Функції економічної культури.

4. Основні компоненти економічної культури.

5. Особливості формування і розвитку української економічної культури

6. Цілі економічної освіти. Концепція неперервної економічної освіти

7. Зміст сучасної економічної освіти. Концепція гнучкої кваліфікації. Державний стандарт економічної освіти.

1.Розуміння утворених інститутів і векторів соціально-економічних трансформацій, сучасних економічних практик того чи іншого суспільства неможливе без урахування культурного контексту, у якому здійснюється розвиток цих економічних і соціальних процесів. Сучасні економічні інститути залежать від лінії історичної траєкторії тієї чи іншої країни, є "вбудованими" в історично-культурні системи, які надають їм усталеності, живучості та опірності змінам.

Економічна культура - це комплекс уявлень, переконань, звичок, стереотипів поведінки, які реалізуються в економічній сфері суспільства й пов'язані з економічною діяльністю. Економічна культура одночасно функціонує не лише у сфері економіки, але й у сфері соціальних відносин. Так, ринкові відносини є одночасно і економічними, і соціальними, коли люди реалізують свою поведінку на ринку товарів і послуг та здійснюють покупки різних товарів; на ринку праці, коли борються за нові робочі місця, необхідні для самореалізації та отримання доходу; на ринку фінансів, коли здійснюються операції з грошима, і т. ін. У реальному житті економічна та соціальна сфери функціонують як єдине ціле, бо соціальні відносини завжди проникнуті економічними. Наприклад, соціальні конфлікти між різними групами людей, які борються за оволодіння власністю, як правило, виникають у зв'язку з можливістю її перерозподілу. Отже, соціальний конфлікт має економічну природу.

Економічна культура є підсистемою загальної національної культури й тісно пов'язана з іншими її складовими: політичною культурою, правовою, моральною, релігійною та іншими. Вона є продуктом історичного економічного досвіду суспільства в цілому, так само, як і особистісного життєвого досвіду, що робить певний внесок у соціалізацію кожного індивідууму.

Економічна культура є багатовимірним явищем, яке складається як із раціональних, так й ірраціональних компонентів. Вона містить як базові елементи економічні цінності й норми, сформовані та поширені в даному суспільстві економічні стереотипи й міфологеми, ідеї, концепції та переконання, економічні традиції, а також установки та орієнтації людей щодо існуючої економічної системи в цілому, певних важливих "правил гри" і принципів взаємовідносин індивіда та економічних інститутів. Ці компоненти обумовлені соціально-економічними, національно-культурними, суспільно-історичними та іншими факторами, які характеризуються усталеністю, живучістю й стійкістю та не піддаються швидким змінам, навіть у періоди глибоких трансформацій у суспільному житті.

Економічна культура є більш широким поняттям, ніж поняття "економічна свідомість". Остання часто розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що виникає як відображення соціально-економічних умов буття, і означає суб'єктивний світ економічного, тобто вона передбачає установки, орієнтації, цінності, мотивації, уподобання і т. ін. Але економічна культура, крім елементів суб'єктивного світу, охоплює й такі компоненти, як норми й діючі правила гри, моделі масової економічної поведінки, вербальні реакції, економічну символіку та знакову систему, які виражаються не тільки словесно, але й іншими засобами та формами.

2.В економічній культурі можна виділити такі рівні:

- знання про економічну систему, її ролі, функції, рішення й дії, можливості й засоби впливу на прийняття рішень (когнітивні орієнтації);

- почуття відносно економічної системи, її структур, ролей, функцій;

- судження, думки й уявлення про економічну систему, її ролі, функції, які складаються з комбінації ціннісних стандартів і критеріїв, інформації та емоцій (оцінні орієнтації);

- найбільш поширені в суспільстві моделі економічної поведінки.

3. Виконуючи важливі функції, економічна культура має значний вплив на формування і функціонування економічної системи.

Комунікативна функція. Економічна культура є засобом зв'язку громадян з економічною системою суспільства, а також засобом здійснення економічних зв'язків громадян між собою. Комунікативна функція забезпечує спадкоємність економічного досвіду, тим самим здійснюється зв'язок між поколіннями. Вона реалізує співробітництво всіх членів суспільства у вирішенні завдань економічної безпеки й національного самозбереження, економічного прогресу та національного відродження.

Нормативно-регулювальна функція економічної культури спрямована на забезпечення усталеності економічного життя шляхом систематизації економічної поведінки й можливості соціально-економічних акторів конструктивно та своєчасно вирішувати економічні проблеми через структури економічних інститутів.

Інноваційна функція проявляється в здатності економічної культури до сприйняття нових елементів культурного досвіду, завдяки цьому утворюються нові форми господарювання, що забезпечує її саморозвиток та розвиток економічних інститутів при одночасному збереженні основних базових цінностей.

Інтеграційна функція здійснюється, з одного боку, через соціалізацію молодих поколінь, трансляцію їм укорінених в економічній культурі цінностей і зразків поведінки, з іншого завдяки існуючим економічним цінностям, ідеалам, нормам, традиціям, звичкам економічна культура породжує певний консенсус у суспільстві, узгодження між різними суб'єктами економічного процесу.

У рамках національної економічної культури доцільно розмежувати елітарну й масову субкультури, які відображають відмінності в орієнтаціях тих, хто прямо впливає на прийняття політико-економічних рішень, та їх менш активних співгромадян. Масова культура, у свою чергу, може складатися з численних субкультур, які ґрунтуються на класових, етнічних, регіональних або інших відмінностях. Наприклад, соціологічні дослідження останніх років свідчать, що в Україні ставлення до ринку й капіталізму в людей дорослого віку і молоді сильно відрізняються. Це дає змогу розрізняти в сучасній Україні дві економічні культури за ознакою віку: молодіжну і дорослих людей.

4. Економічні цінності - це загальноприйняті уявлення відносно цілей, яких повинна прагнути людина в економічній діяльності. Вони функціонують у формі ідеалу, основоположних принципів мислення і є ідеальними критеріями оцінки економічних подій, явищ і процесів.

Економічні цінності містять переваги відносно таких понять, як "багатство", "гроші", "засоби придбання доходів", а також відносно більш абстрактних категорій, таких як "капіталізм", "соціалізм", "індивідуалізм", "економічна свобода", "рівність" тощо. У будь-якому суспільстві, а також на рівні окремої соціальної групи функціонує своя ієрархія цінностей. Для одних груп населення багатство може оцінюватись як найвище благо, для інших - це "чиста совість". В одних суспільствах приватна власність може розглядатись як умова здійснення економічної і соціальної свободи індивіда, в інших - як соціальне зло, яке породжує соціальну нерівність і конфлікти.

Економічні ідеали - це вироблені економічною свідомістю й наявні в ній узагальнені уявлення про досконалість у сфері економічного життя. Тому вони не є повністю досяжними, але являють собою мрію та взірець, до якого прагнуть люди. Наприклад, сучасні механізми ринкової економіки в західному світі виникли шляхом наближення до ідеалу. Сьогодні вони закріплені в юридичних та економічних легітимних нормах, які регулюють поведінку суб'єктів економічного процесу.

Ідеали відбивають практичний досвід економічної діяльності даного конкретного соціуму й зазнають соціально-історичної конкретизації. Ідеї соціальної рівності,, економічної свободи, ідея справедливості є усталеними як цінності, хоча соціальні обставини, "матеріалізована форма" й конкретний спосіб розуміння рівності, свободи, справедливості змінилися. Слід відрізняти реальні цінності соціуму від ідеалів, які формулюються у вигляді ідеологічних конструкцій. Останні можуть успішно виконувати функцію консолідації та орієнтації соціальної спільноти лише в тому випадку, коли вони адекватно відбивають мотивацію її колективної економічної діяльності.

Економічні норми - загальні шаблони, які регулюють економічну поведінку в певному напрямку. Це система поведінкових очікувань того, як люди мають діяти в економічній сфері.

Економічні норми народжуються в економічній сфері й обслуговують певні економічні відносини. Наприклад, такою нормою в СРСР був "принцип оплати за працею", закріплений в Конституції країни, він використовувався на практиці і втілювався в масовій свідомості населення. Однак є норми, які не виникають в економічній сфері, але потім набувають економічного змісту. Так, загальна моральна норма соціальної справедливості залежно від економічної системи тієї чи іншої держави набувала економічного змісту різного характеру. У капіталістичних системах вона розглядалася і втілювалася на практиці як рівність можливостей, а в соціалістичних країнах гасло "кожному за здібностями, кожному за працею" у реальному житті зводилося до культивування зрівняльної психології.

Норми в економічній сфері можуть функціонувати на рівні формально-правової надбудови як законоположення та постанови держави, офіційні правові документи (закони, вказівки, накази) щодо регулювання економічних відносин у країні. Для того щоб ці норми вийшли з розряду декларативних, вони повинні стати елементом повсякденних соціально-економічних практик, тобто успішно функціонувати на рівні масової поведінки суб'єктів економічного процесу. Тому важливо, щоб за змістом норми, які розробляються на державному рівні, були адекватними до умов їх здійснення, наближені до реального життя, відповідали масовим очікуванням громадян, їх моральній свідомості, оскільки економічні норми, які в принципі не можуть бути виконаними, підривають саму ідею обов'язковості виконання норм.

Зміни в економічній та інших сферах суспільства перетворюють умови сумісної діяльності людей. Тому деякі економічні норми з плином часу перестають задовольняти потреби суб'єктів економічного процесу, стають незручними та некорисними. Більш того, застарілі норми є гальмом для подальшого розвитку економічної системи. Тому люди прагнутимуть їх змінити для того, щоб привести у відповідність до нових умов життя.

Про процес перетворення економічних норм можна говорити тоді, коли має місце реальна зміна сукупності соціально-економічних практик, у яких реалізуються саме ці норми. Але завжди це процес складний і тривалий за часом. Наприклад, формування в нашій країні інституту конкуруючого товарного ринку має забезпечуватися взаємно орієнтованою поведінкою багатьох соціально-професійних груп - комерсантів, підприємців, найманих продавців, адміністраторів ринків, ярмарок, бірж, податкових інспекторів, працівників міліції та ін. Цей процес передбачає виникнення нових практик і норм закупки, розподілу і поставки товару, становлення нових видів торгівлі, розвиток цивілізованої конкуренції, ринкової інфраструктури та ін. Отже, перетворення економічних норм - це не тільки юридичний чи адміністративний процес, а перш за все соціально-культурний процес, зовнішнім проявом якого є зміна масових економічних практик.

Економічні стереотипи - це спрощені, схематичні, деформовані та ціннісно-орієнтовані уявлення про економічні об'єкти, явища та процеси. Як правило, в економічних стереотипах сумується в спрощеній і деформованій формі досвід певної групи. Відмітними рисами стереотипу є: персоніфікація явищ (причина тих чи інших явищ пов'язується з діяльністю конкретної особи або певної групи); сильне емоційне забарвлення сприйняття та інтерпретації явищ (як правило, різко негативне або позитивне ставлення до чого-небудь чи до кого-небудь); ірраціональність (як правило, факти, які суперечать стереотипу, не беруться до уваги або з обуренням відхиляються); усталеність (стереотип є статичним, незмінюваним і здатним до самозбереження навіть у ситуації, що радикально змінюється).

5. Уже звичним стало твердження про те, що Україна переживає перехідний період. З одного боку, здійснюється процес пристосування старих інститутів і структур до нових умов існування, з іншого - поступово застосовуються нові ідеї та підходи, утворюються нові інститути й механізми ринкової економіки. У результаті виникають типові для транзитивного періоду суперечності між змістом і формою нових інститутів.

Економічна культура цього періоду теж має суперечливий перехідний характер. Вона вкорінена в багатовікову історію країни, всотала і засвоїла суперечливий і трагічний досвід XX століття, її формування здійснюється в процесі модернізації сучасного суспільства, зламу старої тоталітарної системи централізованого управління економікою, упровадження ринкових моделей господарювання.

Феномен пострадянської економічної культури неможливо укласти в загальноприйняті типологізації та класифікації, вона характеризується поєднанням декількох різнорідних шарів, елементів, які можна згрупувати в такі блоки:

- фрагментарність, яка виявляється в сполученні особливостей прояву елементів традиційно українських, радянських (цінностей патерналістської культури) і модерністських (цінностей капіталістичної культури, які запозичуються разом із західними ринковими інститутами);

- високий ступінь гетерогенності економічної культури - існування багатьох класових, національних, регіональних, конфесіональних та інших субкультур;

- конфліктність - відсутність базового консенсусу в суспільстві щодо економічних цінностей, високий ступінь напруженості між соціально-класовими угрупованнями;

- амбівалентність, яка виявляється в одночасному підтриманні різних економічних цінностей.

Сучасна економічна культура українського суспільства залежить від національних соціально-економічних архетипів, які розглядають як несвідомі культурні структури, як ціннісні колективні уявлення народу, що сформувалися протягом тисячоліть. У кожного народу є деякий економіко-культурний генотип, що успадковується від покоління до покоління й чинить певний вплив на економічні реалії, на відносини індивіда, суспільства та економічної системи. Особливість ціннісної ідентифікації сучасної України полягає в тому, що вона в цивілізаційному і культурному відношенні є і європейською, і євразійською державою. Для українського суспільства характерне стійке та майже безконфліктне співіснування глибинних, але здебільшого пригнічених рис "європейськості" і частково іманентних, частково набутих за останні десятиліття (нав'язаних комуністичним режимом) "євразійських" ознак. Доводиться констатувати, що українська європейськість свого часу розвивалася лише в початкових і до того ж периферійних формах, а в значної частини населення радянські навички соціально-економічної поведінки, відповідна система економічних цінностей виявилися глибоко вкоріненими.

На характер української економічної культури також впливали основні цінності православної релігії. Так, наприклад, на відміну від протестантської традиції, православна обумовлює негативне ставлення до отримання і нагромадження доходів, переважання духовно-моральних мотивів життєвої поведінки й праці над матеріальними інтересами. "Некористолюбний" характер господарської культури православ'я обумовив низький ранг цінностей багатства, індивідуального успіху, лідерства. Православ'я обумовило існування бідності як типу культури. Бідність розглядається як умова життя, що духовно облагороджує, "страждання", нагорода за яке обіцялася в загробному житті. Істинно православним є протиставлення "бідний, зате чесний", яке згодом було впроваджене в радянську трудову культуру. На практиці "етика виживання" проявлялася в "споживацькому" характері праці, метою якої було отримання мінімуму харчування, і не більше. Таким чином, прагнення до нагромадження капіталу в українській економічній культурі не є самодостатнім началом, бо ставлення до багатства відрізняється від його тлумачення в католицизмі чи протестантизмі.

У процесі формування нової економічної культури та соціальних механізмів її реалізації необхідно використовувати досвід, нагромаджений країнами розвиненої демократії. Однак при цьому слід уникати сліпого некритичного копіювання. Механічне впровадження нових економічних цінностей неминуче викликатиме реакцію відторгнення. Мова, найімовірніше, повинна йти про можливості оптимального поєднання національних традицій і культурних зразків із тим новим потенціалом, який надає інтеграція в глобальному соціоекономічному просторі, а також про темпи, пріоритети, соціальні витрати цього процесу.

6. Цілі економічної освіти і фактори їх визначення

Визначення цілей та завдань є найважливішим кроком в організації навчання з економіки.

Формулювання мети означає якийсь певний орієнтир, результат програми до якого потрібно прагнути.

Завдання конкретизують складові частини поставленої мети, визначають конкретні вміння і навички, що мають бути сформовані в ході тренінгу.

Встановлення цілей або визначення очікуваних кінцевих результатів є найголовнішим завданням від самого початку навчального процесу.

Існуючі підходи до класифікації цілей навчання:

Серед них за очікуваним результатом:

- стратегічне цілеутворення,

- інноваційний підхід,

- функціональний, розвивальний підхід,

- створення сприятливих умов для функціонування,

- розвиток організаційної культури,

- формування робочих (проектних) команд тощо.

Класифікації також можуть стосуватися

- терміну досягнення цілей (короткочасні й довготермінові),

- кількості визначальних факторів (одномодальні й системні),

- характеру впливу на групу (прямий вплив на потреби чи опосередкований – через створення сприятливого середовища для роботи).

Концепція неперервної економічної освіти

У 1993 р. колективом авторів-викладачів КНЕУ було розроблено проект Концепції неперервної економічної освіти в Україні, в якому обґрунтовується необхідність та важливість запровадження та розвитку економічної освіти на різних освітніх рівнях для формування світогляду, економічного мислення, економічної поведінки юних громадян України в нових умовах господарювання.

Запровадження в Україні неперервної економічної освіти шляхом вивчення економіки як базової дисципліни сприятиме формуванню у широких верств населення сучасного економічного мислення — необхідної умови радикального реформування економіки, рішучого переводу її на рейки розвинутих соціально орієнтованих ринкових відносин.

7.Враховуючи те, що найголовнішим в економічній науці є вивчення поведінки людини в повсякденному господарському житті, діяльності, пов’язаної з досягненням певного рівня добробуту, реакції на стимули до праці тощо, економіку слід викладати під кутом зору економічно активної людини, яка одночасно виступає в ролях різних економічних суб’єктів: виробника й споживача, співвласника і найманого працівника, керівника і підлеглого, покупця й продавця, як члена первинної економічної ланки в суспільстві (родини), як члена виробничого колективу, як громадянина держави, котра бере активну участь в міжнародному економічному обміні тощо.

Основна задача всіх ступенів неперервної економічної освіти — не стільки передача накопичених у даній галузі знань, умінь, навичок, цінностей, скільки розвиток здібностей самостійно діяти, приймати рішення в умовах динамічного економічного середовища.

Державний стандарт економічної освіти. Навчальні програми з економіки.

Освіта завжди була і буде найважливішим фактором управління будь-якими змінами. Сучасні знання, інтелект, компетентність стали найбільш вартісним товаром.

Предмет “Економіка” є обов’язковим для вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності. Для забезпечення профільного навчання, врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів запропоновано кілька варіантів профільної навчальної програми.

Навчальні програми з економіки, їх структура, зміст, завдання

Всі програми містять пояснювальну записку, в якій показано особливості програми та роз’яснюється специфіка роботи з ними, тематичне планування, зміст навчального матеріалу та результати навчальної діяльності учнів. До окремих програм пропонується список навчальної літератури.

Для організації профільного навчання навчальний заклад обирає варіант навчальної програми відповідно до профілю навчання, враховуючи бажання дітей, можливості навчального закладу та навчально-методичне забезпечення курсу.

Зміст профілю має бути адекватним до основного курсу предмета відповідно до базового навчального плану, а система курсів за вибором повинна враховувати різноманітність інтересів і можливостей учнів певного профілю, поглиблювати та розширювати основний курс.

Організація профільного навчання має сприяти використанню особистісно-орієнтованої моделі навчання предметам та дозволяти більш повно враховувати індивідуальні особливості учнів, забезпечувати єдність рівневої диференціації навчання.

Питання для самоконтролю:

1. Як в економічній соціології тлумачиться поняття "економічна культура"?

2. Охарактеризуйте взаємозв'язок економічної культури з іншими видами культур: національною, політичною, моральною і т.д.?

З.Яку роль відіграє економічна культура в соціально-економічній системі суспільства?

4.Назвіть базисні елементи економічної культури.

5. Що таке економічні цінності та ідеали? Наведіть приклади.

6.Які різновиди соціально-економічних норм ви знаєте? Як змінюються соціально-економічні норми?

7.Які основні характеристики сучасної економічної культури України?

8.Які національні традиційні елементи ви можете виділити в сучасній українській культурі?

9.Як сучасні трансформаційні процеси вплинули на розвиток української економічної культури?

Тема 3. Зміст освіти у вищій школі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1. Економічні знання як предмет навчання.	\|	Поняття змісту освіти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.025 сек.