Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методичні поради

У першому питанні варто розглянути :

- писемні джерела про слов’ян – римські (Пліній Старший, Таціт) 1 – 2 ст. н.е., грецькі (Птолемей) 2 ст. н.е., докладнішу розповідь автора історії готів Йордана у 6 ст.

- походження назв, що їх застосовують щодо слов’ян давні історики : на думку українських науковців, венеди та анти – є іншомовними, а склавіни – видозмінена самоназва «слов’яни», отже, етнонім «слов’яни» вживається у джерелах від 6 ст., але, без сумніву, є давнішим

- батьківщину зародження слов’ян – від Одри до Дніпра, історичний центр східних слов’ян – Середнє Подніпров’я, де проживали поляни (штучна назва, витворена, певно, літописцем для означення владної верхівки, з якою пов’язане становлення держави з центром у Києві)

- літописні згадки про східнослов’янські племена, що проживали на території України протягом 7 – 9 ст. – поляни, деревляни, сіверяни, волиняни ( давніші назви – дуліби, бужани), білі хорвати, тиверці, уличі – і були етнополітичними об’єднаннями або союзами племен, за літописом – княжіннями

! Сучасні дослідники підкреслюють, що союзи східнослов’янських племен вже у 7 ст. були однією етнокультурною, мовною і політичною групою. Це сприяло виникненню ранньосередньовічної держави з центром у Києві в 9 ст., формуванню українського народу та його мови.

При підготовці до другого питання, зупиняємося на таких моментах :

- ключові теорії утворення Київської Русі – норманська, анти норманська, автохтонна, «спільного кореня», самоназва та книжна назва Київської держави

- утвердження династії Рюриковичів у Києві 882 р., внутрішньополітична діяльність перших київських князів – Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, розширення територій держави, спроби запровадження християнства, початки законодавства

- зовнішня політика Русі, її міжнародне визнання

Третє питання розглядаємо за планом :

- реформи Володимира Великого (980 – 1015 рр.) – адміністративно – територіальна, військова, грошова, судова, освітня, релігійна – і перетворення Київської Русі у найбільшу імперію тогочасної Європи

- окремо розглядаємо хрещення Київської Русі, його значення для розбудови держави, зовнішньополітичних зв’язків, людських стосунків

! Християнство згуртувало навколо Києва різні племена, укріпило владу князя, сприяло пожвавленню господарського життя, торгівлі, стало джерелом розвитку освіти та культури. Виникла нова церковна організація, яка протягом віків була активним учасником усіх найважливіших подій. Хрещення сприяло заміні військових походів дипломатією, рівноправним відносинам з іншими країнами. Через кілька десятиліть сформувалася оригінальна книжна культура, розвивалося мистецтво, архітектура, живопис. Проте найбільші зміни сталися в людських стосунках, поступово люди вчилися відповідати за свої вчинки. А християнське значення добра і зла, милосердя і жорстокості, вірності і зради, справедливості і беззаконня, сумлінності і безвідповідальності є основою сучасної цивілізації.

- політичний устрій Русі як середньовічної європейської монархії, елементи рабовласництва та становлення класичної феодальної держави

- особливості політичної системи Руської держави – приклади парламентаризму та демократії

- соціальна ієрархія Київської держави, привілейовані верстви суспільства, відкритість соціальних груп

- наступність державних заходів Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.) щодо : поширення християнства – заснування Київської митрополії, обрання у 1051 р. першого митрополита з русинів – Іларіона, закладення головного монастиря Русі – Києво-Печерського, який уже від кінця ХІ ст. став провідним культурно – освітнім центром Київської держави

- реформування законодавства, відхід від звичаєвого права, укладення першого писаного збірника руських законів, відомого під назвою «Руська правда»

- збереження територіальної цілісності та єдності Русі, спорудження укріплених міст на кордонах держави, остаточна перемога над печенігами під мурами Києва ( за літописом у 1034 р., але сучасні дослідники відносять її до 1017 р.)

- вдала зовнішня політика Ярослава Мудрого, за правління якого Русь не мала тривалого конфлікту з жодною європейською країною, використання у дипломатії династичних шлюбів. Взаємини з Візантією, Швецією, Норвегією, Францією, Німеччиною, Угорщиною, Польщею тощо

- поширення книжності й ученості на Русі – створення книжкових майстерень – скрипторіїв, у яких переписувалися церковні книги, створювалися наукові трактати, укладалися літописи ( перший літописний звід датований 1037 – 1039 рр. ), заснування шкіл, бібліотеки при Софії Київській

- розгортання масштабного церковного будівництва

! У середньовічних європейських джерелах князь Ярослав зображений взірцем

феодального правителя, а наш народ шанобливо назвав його Мудрим.

- новий принцип престолонаслідування, розроблений Ярославом 1054 р., що ґрунтувався на старшинстві і мав на меті припинити князівські усобиці, його оцінка в історичній науці

- правління старших Ярославичів – Ізяслава, Святослава, Всеволода, напади половців, трагічна для Київської держави битва та р. Альті 1068 р.

- боротьба за владу в Києві між Ярославичами, спроба примирення на Любецькому з’їзді князів 1097 р.

- князювання Володимира Мономаха у Києві ( 1113 – 1125 рр. ) та його заходи щодо посилення державної єдності Русі, законодавча діяльність князя проявилася в т.зв. «Уставі», що став доповненням до «Руської правди», активна зовнішня політика тощо.

Відповідаючи на четверте питання, слід пам’ятати, що :

- період від середини ХІІ до середини ХІІІ ст. в історії Київської Русі відомий як доба роздробленості, суть якої полягає у зміцненні самостійності удільних князівств. Сучасна історіографія витлумачує роздробленість як зміну устрою і форми правління Русі за прикладом теперішніх федерацій, як колективний сюзеренітет : замість одного великого князя влада належить кільком найважливішим князям.

- серед причин роздробленості дослідники називають великі розміри держави, різний етнічний склад, князівські усобиці, відсутність чіткої системи престолонаслідування, розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми тощо. Удільні князі прагнули для себе повноважень великого київського князя, проводили власну внутрішню і зовнішню політику, самостійно вирішували питання війни і миру. У сер. ХІІ ст. було 15 удільних князівств, 5 із них – Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке – сформувалися на українських територіях.

- політична нестабільність призводить до економічного занепаду, так у Київській Русі від поч. ХІІ ст. спостерігається зменшення обсягів виробництва усіх традиційних ремесел, скорочується внутрішня торгівля, занепадає головний торговий шлях «з варяг у греки».

- очевидно, що внутрішні негаразди сприяли посиленню нападів степових кочовиків. З кінця ХІ ст. Русь зазнає нападів половців – 1068 р. у битві на р. Альті половці розгромили руське військо. Але нищівного удару Київська Русь зазнала від монгольських нашесть. Починаючи з 1223 р, після битви на р. Калці, монгольська орда невпинно захоплювала українські землі, а політична роздробленість і князівські чвари лише полегшували їхню експансію.

- трагічним для історичної долі Руської держави став 1240 р., коли 6 грудня монгольське військо захопило Київ... Цю дату прийнято вважати кінцевою в державній історії Київської Русі, але не кінцевою в історії української державності. Адже до с. ХІІІ ст. Русь була єдиною державою з єдиною територією, церквою, законами. Київ був столицею, а київські князі намагалися зміцнити централізацію.

У п’ятому питанні досліджуємо :

- продовження української державності Галицько-Волинським князівством, як безпосереднім спадкоємцем політичної та культурної традиції княжого Києва.

- вдале географічне розташування робило князівство недосяжним для кочівників степу, тому регіон був густо заселеним, а міста розташовувалися на важливих торгівельних шляхах із Заходом. Саме міське ремесло визначало високий рівень матеріальної культури краю.

- Галичина і Волинь були приєднані до Київської Русі за часів Володимира Великого, а вже у кінці ХІ ст. вони відокремилися від Києва. Князь Володимирко Володарович (1123 – 1153 рр.) об’єднав землі Галичини в одне князівство зі столицею у Галичі. Його син Ярослав Осмомисл (1153 – 1187 рр.) розширив кордони князівства аж до Дністра.

! Оскільки галицькі бояри мали найбільшу владу, дослідники вважають Галичину взірцем олігархічного правління на Русі.

- Об’єднання Галичини і Волині у 1199 р. стало результатом діяльності волинського князя Романа Мстиславича і є непроминальною сторінкою в історії українського державотворення. У 1203 р. князь Роман підкорив Київ і за короткий час під його владою опинилися всі, за винятком Чернігівського, українські князівства. Нова сильна держава спиралася на міцну економічну основу – частину балтійсько-чорноморської торгівлі на шляху Буг – Дністер, яка замінила занепалу дніпровську артерію. Столицею держави Роман обрав Галич, який завжди підтримував тісні зв’язки з країнами Заходу, тож напрям політичного життя українських земель суттєво зміцнився на захід.

! Українські історики назвали Романа Мстиславича «творцем першої національної української держави», що ґрунтувалася на єдиній національній основі та як окремий політичний організм проіснувала до кінця ХІУ ст.

- Доба найбільшого піднесення князівства пов’язана з іменем Данила Галицького – першого українського короля (1238 – 1264 рр.). У 20-х. рр. ХІІІ ст. він розпочав боротьбу за відновлення батьківської спадщини, у 1223 р. утвердився на Волині, а впродовж 1238 – 1245 рр. підкорив Галичину. Данило об’єднав під своєю владою майже всю сучасну Правобережну Україну з Києвом, збудував нові міста – столицю Холм (1246 р.), Львів (1256 р.), що з став столицею у 1272 р.

- З метою створення антимонгольської коаліції та залучення до неї західноєвропейських держав, Данило погодився на церковну унію з Римом і прийняв від Папи королівську корону (коронований 1253 р. у Дорогичині на Підляшші).

У шостому питанні наголошуємо на тому, що :

- після смерті Данила Галицького його держава розпалася на кілька частин. Об’єднати землі батька під своєю владою намагався Лев (1264 – 1301 рр.), який правив Галицьким, Перемишльським і Белзьким князівствами. На відміну від Данила, Лев намагався не чинити спротиву монголам, підтримував тісні зв’язки з Польщею, Чехією, Тевтонським орденом.

- Юрій І Львович (1302 – 1308 рр.) зумів вдруге об’єднати усі землі королівства під своєю владою. За його володарювання у 1303 р. за згодою константинопольського патріарха була утворена окрема Галицька митрополія, що засвідчило неперервність церковної традиції України – Русі.

- Андрій і Лев ІІ (1308 – 1323 рр.), які правили удвох, були останніми князями з династії Даниловичів. Через два роки після їх смерті ( ймовірно, загинули у боротьбі з Ордою) бояри обрали князем Болеслава,що доводився племінником останніх правителів. Він прийняв ім’я Юрія ІІ і намагався проводити незалежну від бояр політику. Це і є однією з причин боярського невдоволення, результатом якого стало отруєння Юрія ІІ у 1340 р. Існує думка, що галицькі бояри були у змові з польським королем, адже лише через п’ять днів після смерті князя польські війська вперше спробували захопити Львів.

- Смертю Юрія ІІ Болеслава скористалися наші сусіди – Литва, Польща та Угорщина. Волинь мирним шляхом була інкорпорована Литвою, а Польща та Угорщина розв’язали між собою війну (1340 – 1349 рр.), у результаті якої захопили Галичину та Закарпаття відповідно. Таким чином, у 1349 р. остання незалежна держава України - Русі припинила своє існування. У нашій історії наступив тривалий період бездержавності, перерваний аж у 1648 році.

Сьоме питання теми підводить підсумки усього вище вивченого, а саме :

- утворення Київської Русі започаткувало українську державність і стало запорукою подальшого розвитку українського народу і формування української нації

- саме у Київській Русі був укладений перший писаний збірник руських законів, який, вперше в світовій практиці, скасовував смертну кару і став основою для правових кодексів пізніших часів

- Київська Русь, попри те, що була монархією, мала елементи демократії – народне віче та парламентаризму – боярська рада, які знайшли своє продовження у Козацько – гетьманській державі

- непроминальне значення для історії нашого народу мало хрещення Русі 988 р., християнство вплинуло на розвиток держави, її матеріальну та духовну культуру, змінило світогляд, сприяло поширенню писемності, літератури, архітектури та мистецтва

- Руська держава створила величну самобутню культуру, яка посідає гідне місце серед європейських культур

- Галицько-Волинське князівство було спадкоємцем політичної і культурної традиції княжого Києва, це перша власне українська держава, що у ХІІІ ст. охоплювала 90 % населення, що проживає в межах нинішніх кордонів України

- зовнішньополітичний вектор князівства був спрямований на захід, що зумовило своєрідність пріоритетів, повагу до людини, гарантії її прав та свобод

- на думку дослідників, зокрема, проф. Л.Залізняка, саме у Галицько-Волинському князівстві сформувалася українська мова

- багатонаціональне князівство ніколи не знало міжетнічних конфліктів, і це одна із визначальних характеристик українського народу

- Галицько-Волинське князівство до кінця ХІУ ст. забезпечило українську державність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2. Княжа доба в історії України ( 4 год. )	\|	Тема 3. Українські землі у складі Великого князівство Литовського і

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.