• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методичні поради

Поділи Речі Посполитої, перемоги Російської імперії над Оттоманською Портою, а також Віденський конгрес 1814 – 1815 рр. остаточно розділили українські землі між Російською та Австрійською імперіями. Тільки Галичина, Буковина і Закарпаття – 15% українських земель, перейшли до імперії Габсбургів, решта – 85% етнічних українських земель опинилося під владою Російської монархії. Такий розподіл України проіснував до Першої світової війни 1914 – 1918 рр.

Становище українців під владою цих імперій не було однаковим з кількох причин. По-перше, імперії різнилися між собою : Росія – це абсолютистська, феодальна, близька до деспотії східного типу імперія з мільйонами безправних кріпаків, Австрія – імперія європейська, з 1848 р. – з конституцією та парламентом, без кріпацтва та панщини.

По-друге, різною була національна політика імперій : Росія трактувала всіх підкорених народів як «русскіх» і проводила тотальну русифікацію, використовуючи для цього не тільки адміністративний апарат, але й освіту й церкву. Австрія намагалася дотримуватися відносного паритету в національному питанні, забезпечуючи всім народам монархії принаймні мінімальні можливості для національно-культурного розвитку.

По-третє, в Російській імперії вільно функціонувала тільки православна церква, яка була опорою самодержавства та знаряддям русифікації, натомість, австрійський уряд зрівняв у правах представників усіх християнських конфесій, тому на західноукраїнських землях українці мали потужну підтримку – національну церкву.

Проте, не зважаючи на насильний розподіл, українці завжди відчували себе єдиним народом і прагнули до об’єднання в незалежній соборній Україні. Саме в такому контексті радимо вибудовувати свою відповідь на питання теми семінару.

У першому питанні необхідно зупинитися на таких моментах :

- на поч. ХІХ ст. підросійська Україна була поділена на 3 генерал-губернаторства, а ті у свою чергу – на 9 губерній. Зауважимо, що внутрішні кордони російський уряд встановлював на власний розсуд, нехтуючи ті, що склалися історично. Перших осіб в адміністративній ієрархії призначав імператор, всіх демократичні начала в управлінні регіонами скасовувалися. Основну масу населення становили селяни-кріпаки, які належали поміщикам і підлягали їхньому суду.

- посилення кріпацтва призвело до розгортання антифеодального руху. Селяни нападали на поміщицькі маєтки, втікали від поміщиків тощо. Наприклад, у першій третині ХІХ ст. селянські повстання охопили Катеринославщину, Харківщину, Херсонщину, Чернігівщину, Устим Кармелюк протягом 1813 – 1835 рр. очолював виступи на Поділлі. У 1855 р. розгорнулася т.зв. «Київська козаччина» - масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.

- у ХІХ ст. в Україні розгорнувся національно-визвольний рух. Його передумовами були : війни Наполеона та поширення західноєвропейських ідей про народ як джерело влади, необхідність подати історичні документи, які підтверджували походження вчорашньої козацької старшини і, як наслідок, зацікавлення історичним минулим народу, діяльність в Україні масонських організацій, які поширювали ідеї свободи, братерства, рівності.

- центром українського духовного відродження став Харківський університет (1805 р.). Гурток «харківських романтиків» під проводом І. Срезневського вивчав історію та культуру, впроваджував українську мову в літературний ужиток. Заснований в 1834 р. Київський університет став осередком археологічних, історичних, етнографічних, філологічних досліджень. Саме діяльність цих навчальних закладів «відкрила» Україну та обґрунтувала думку про окремішність українського народу, з власною мовою, культурою, традиціями. Визначилася мета українського відродження – самостійність України.

- Кирило-Мефодіївське братство (1846 – 1847 рр.) – нелегальне товариство, засноване студентами і викладачами Київського університету, було першою спробою переходу до політичного етапу визвольної боротьби. Програма передбачала створення конфедерації вільних слов’янських держав із демократичним ладом зі столицею в Києві, ліквідацію кріпацтва, національне визволення українського народу тощо.

- у другій половині ХІХ ст. в Росії були проведені реформи, які мали б модернізувати імперію та посилити самодержавство. Так, 19 лютого 1861 р. було скасовано кріпацтво. Зауважимо, що Росія залишалася єдиною державою в Європі, де зберігалося це ганебне явище.

Земська реформа 1864 р. дозволяла створювати місцеві органи влади – земські управи (земства), які не мали політичних повноважень і опікувалися культурною, господарською і благочинною діяльністю. Відповідно до реформи міського самоврядування 1870 р. у містах обиралися міські думи й управи, що опікувалися комунальними проблемами. Судова реформа 1864 р. запроваджувала безстановий суд, судові засідання ставали публічними. Освітня реформа 1864 р. формувала єдину систему початкової освіти, відновила автономію університетів, сприяла виданню підручників.

На жаль, реформи були обмеженими і непослідовними, вони зберігали недоторканою самодержавну владу і поміщицьку власність на землю. Проте, навіть часткові зміни дали поштовх українському визвольному рухові.

- основною організаційною формою стали громади – напівлегальні непартійні об’єднання української інтелігенції. Перша громада була створена 1859 р. в Петербурзі. Діяли в Києві, Полтаві, Одесі, Харкові, Чернігові. Громадівці обґрунтували самостійність українського народу, виступали проти антиукраїнської концепції М.Погодіна, організували недільні та щоденні школи для дорослих, видавали українські підручники й літературні твори, проводили публічні лекції .

- громади були розгромлені в 1863 р.: закрито недільні школи, заарештовано активних учасників руху, припинено видання громадівської преси. Валуєвський циркуляр 1863 р. забороняв видання шкільних і релігійних книжок українською мовою. Він довершив розгром громад і спричинив перерву в розвитку українського національного руху на десять років.

- У 1873 р. за ініціативою В.Антоновича у Києві була створена «Стара громада». Завдяки її діяльності був заснований Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, виходила газета «Київський телеграф», публікувалися праці з етнографії та історії України.

- Емський указ 1876 р. був спрямований не тільки проти громад, але й проти української культури загалом. Він заборонив друкувати будь-які книги українською мовою, ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, викладати українською мовою в початкових школах, ставити українські театральні вистави та влаштовувати концерти з українськими піснями.

- З 1876 р. діяльність громад стає нелегальною, центр політичної боротьби переноситься до Галичини.

- Братство тарасівців – таємна студентська організація (1892 – 1893 рр.), створена І.Липою, В.Шеметом, М.Міхновським. Проводили лекції, таємні зібрання, українські вистави. Це перша самостійницька організація Наддніпрянщини, яка виступала за самостійну, суверенну, соборну й неподільну Україну.

! Послідовники братства створили першу українську політичну партію Наддніпрянщини – Революційну українську партію.

- Створення українських політичних партій Наддніпрянщини розпочалося в 1900 р. Проте, вони були малочисельними, недостатньо згуртованими й організованими. У національному питанні тільки Українська народна партія (1902 р., М.Міхновський) виступала за повну державну самостійність України, решта – обмежувалася вимогами автономії України у складі Росії.

- Революційна українська партія – перша українська партія Наддніпрянщини (1900 р., Д.Антонович, М.Русов) відстоювала право на автономію, тяжіла до марксистського соціалізму.

- Українська соціалістична партія (1900 р., Б.Ярошевський, М.Меленевський), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП, 1905 р, В.Винниченко, С.Петлюра), Українська демократично-радикальна партія (УДРП, 1905 р., Є.Чикаленко, Б.Грінченко) виступали за автономію України у складі Росії, симпатизували марксистським ідеям, орієнтувалися на селян і робітників.

- У 1908 р. було створене Товариство українських поступовців (М.Грушевський, С.Єфремов, Є.Чикаленко), що закликало всі політичні сили гуртуватися в боротьбі за національне відродження. ТУП відстоювало конституційно-парламентські методи боротьби, опікувалося діяльністю «Просвіт», українського НТШ (діяло в Києві з 1907 р.), найближчим завданням вважало українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви.

- У Державних Думах українці створили парламентську громаду, національну програму якої обґрунтував М.Грушевський. Вона передбачала національно-територіальну автономію України зі своїм сеймом, запровадження української мови в шкільництві та державних установах тощо.

- Від середини 1907 р. розпочався період реакції – жорстокі репресії проти учасників всіх антисамодержавних рухів. Було закрито половину українських газет і видавництв, заборонено діяльність «Просвіт» і викладання українською мовою у школах.

- Перша світова війна обернулася трагедією для українського народу, адже країни – учасниці ворогуючих блоків прагнули захопити нові території, зокрема, українські землі. Крім того, перебуваючи під владою ворогуючих імперій, українські вояки опинилися по різні сторони барикад. Західноукраїнські землі стали ареною бойових дій.

- Майже всі українські партії Наддніпрянщини закликали до підтримки Російської імперії, сподіваючись на возз’єднання і автономію.

! Внаслідок Першої світової війни Російська імперія значно ослабла. У березні 1917 р. впало самодержавство й українці Наддніпрянщини розпочали процес відродження української державності.

У другому питанні аналізуємо :

- адміністративно-територіальний поділ підавстрійських земель :

цісарський уряд створив Королівство Галіції і Лодомерії, тобто Галичини і Володимирщини, яке поділялося на 12 округів (дистриктів), а Буковина входила до нього на правах особливої округи. Закарпаття перебувало в угорській сфері впливу держави Габсбургів і поділялося на 4 округи (жупи), які підпорядковувалися цісарському наміснику.

- Становище українців у складі Австрійської корони було кращим, ніж братів з Наддніпрянщини, адже Габсбурги надавали певні права підкореним народам, намагалися проводити політику відносної рівності в національному і культурному питанні. Українці опинилися не стільки перед австрійською, скільки перед польською загрозою, адже польський національно-визвольний рух вважав Галичину частиною Польщі, а українську мову діалектом польської. (Зауважмо схожість з російськими поглядами на Україну і українську мову). Відень не переслідував національних церков, а навпаки, гарантував усім конфесіям рівні права. У кінці ХУІІІ ст. було скасоване кріпацтво й особиста залежність селянина від пана. Освітня реформа 1774 р. запроваджувала українську мову в початкових школах. Але ці реформаторські заходи лише мінімально покращили становище українців.

- Соціальна структура населення підавстрійської України була відсталою та неповною. Основну масу становило селянство, що ледь животіло. Характерною особливістю західноукраїнських міст була висока питома вага в них неукраїнського (польського, єврейського, німецького) населення. Це було наслідком колоніального становища українських земель і дискримінації українців. Шляхта й міщанство втратили зв’язок з рідним народом, полонізувалася, онімечувалася. Такий стан речей зумовлював гострі соціальні конфлікти : у ХІХ ст. з новою силою вибухнув рух опришків – колишніх селян, які втікали в гори і вели боротьбу проти поміщиків (Олекса Довбуш загинув у 1745 р.). Взимку 1843 – 1844 рр. і впродовж 1848 – 1849 рр. Північну Буковину охопило повстання на чолі з Лук’яном Кобилицею. Усі повстання уряд придушував силою.

- Роль політичної еліти на західноукраїнських землях відігравало греко-католицьке духівництво. Саме завдяки його діяльності в Перемишлі сформувався культурно-освітній осередок, який опікувався українським шкільництвом і видавав книги українською мовою. Так, Іван Могильницький є автором першої в Галичині граматики української мови «Граматика язика словено-руського».

- Діяльність перемишльського гуртка священників заклала ґрунт для знаменитої Руської трійці (1833 – 1837 рр.). Свою діяльність Руська трійця розпочала зі збирання українського фольклору в Галичині, Буковині та Закарпатті. Трійчани будили національну свідомість і видавали книжки українською мовою. У 1837 р. вийшов альманах «Русалка Дністровая», що складалася з народних дум, пісень, оригінальних творів трійчан і перекладів. Написаний живою народною мовою, він став основою розвитку української літературної мови на західноукраїнських землях. Творці «Русалки Дністрової» заявили про галичан як про частину єдиного українського народу. Влада заборонила видання, через переслідування Руська трійця розпалася.

- Європейська революція 1848 – 1849 рр. – т.зв. Весна народів активізувала політичні процеси на західноукраїнських землях.

- 22 квітня 1848 р. було повністю скасовано кріпацтво і селяни отримали особисту свободу.

- 2 травня у Львові було створену першу українську громадсько-політичну організацію – Головну Руську Раду (ГРР), яка до 1851 р. представляла інтереси українців Галичини перед центральним урядом. Раду очолив єпископ Григорій Яхимович. За прикладом Львова руські ради виникли в 50 містечках і селах Галичини. У першому номері «Зорі Галицької» - друкованого органу ГРР, була опублікована відозва до українського народу, де вперше галичани заявили про те, що вони з наддніпрянцями – одна нація.

- ГРР звернулася до Відня з вимогою відокремлення Східної Галичини від Західної та перетворення її на окремий коронний край, тобто на національно-територіальну автономію. Австрія прийняла відповідну постанову, але вона залишилася тільки на папері. Завдяки Раді українська мова була впроваджена в народних школах і стала обов’язковим предметом у гімназіях. У 1849 р. у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови та літератури, яку очолив Я.Головацький.

- У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з’їзд діячів української культури, науки та освіти. Згідно з рішенням з’їзду було засновано «Галицько-руську матицю» - культурно-освітню організацію, яка мала видавати книги для народу. Знаковим стало відкриття 1848 р. в Коломиї першої української читальні та заснування 1849 р. Народного дому у Львові.

- Відповідно до першої австрійської конституції (проголошена 25 квітня 1848 р., проіснувала до 1851 р.) у липні 1848 р. зібрався перший парламент Австрійської імперії, де українці мали свою фракцію із 39 делегатів. Наступного року уряд створив місцеві парламенти – окремі галицький і буковинський сойми, які давали можливість українцям відстоювати свої інтереси.

- Реакційні події змусили ГРР у червні 1851 р. припинити діяльність, більшість поступок українцям щодо їх національних прав влада скасувала, але придушити український рух було вже неможливо.

! Саме з 1848 р. Галичина стала українським П’ємонтом за аналогією з італійським князівством, яке вело боротьбу за визволення італійських земель з-під іноземного гніту і їх об’єднання в одній державі.

- Нова конституція 1867 р. проголосила міжнаціональну рівність, це стало поштовхом для національно-культурного і політичного руху на західноукраїнських землях. У 2 пол. ХІХ ст. на західноукраїнських землях діяло три політичні течії – москвофіли, народовці, радикали.

- Народовці ( національна українська течія, представники якої доводили самостійність українського народу) у 1868 р. заснували культурно-освітнє товариство «Просвіта». Першим головою просвіти був А.Вахнянин. Товариство організовувало читальні, проводило вечори та лекції, фінансувало діяльність кооперативів.

- 1873 р. з метою розвитку української мови й літератури у Львові було засноване Літературне товариство ім. Т.Шевченка, реорганізоване 1892 р. в НТШ. У його складі працювали історико-філософська, філологічна та математично-природничо-медична секції. У 1897 – 1913 рр. НТШ очолював М.Грушевський.

- У 1890 р. І.Франко і М.Павлик заснували першу українську політичну партію – РУРП – русько-українська радикальна партія. Програма передбачала утвердження соціалізму і автономію, а в перспективі – незалежність України.

- Найчисельнішою стала Українська національно-демократична партія (УНДП, 1899 р., В.Будзиновський, К.Левицький, Ю.Романчук), головна мета якої – це досягнення соборної, незалежної України.

- У роки Першої світової війни західноукраїнські землі стали ареною бойових дій. 4 серпня 1914 р. Д.Донцов й А.Жук заснували у Львові Союз визволення України (СВУ), програма якого проголошувала самостійну Україну у формі конституційної монархії. СВУ закликав до підтримки Австро-Угорщини для перемоги над Росією. Загалом, більшість організацій краю відстоювали схожі погляди. У складі австро-угорської армії діяв легіон Українських січових стрільців. «Усуси» були переконані, що воюють за свободу України. У добу Національної революції на основі УСС розпочалося формування української армії.

! Перша світова війна змінила карту Європи, розпалися імперії. Зросла національна свідомість українського народу, який став на шлях творення власної держави.

Читайте також:

1. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
2. Головні етапи кількісного аналізу та оцінювання ризику. Методичні підходи до визначення ризику.
3. Додаткові методичні прийоми вивчення вищої нервової діяльності.
4. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1
5. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 2
6. Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
7. Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
8. Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
9. Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
10. Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
11. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
12. Завдання, джерела інформації і методичні прийоми контролю

Переглядів: 410