Суспільства і держави ,,

Громадянське суспільство є головним чином, соціально-економічною та особистісною сферою життєдіяльності людей, вільною від державного втручання. В той же час громадянське суспільство пов'язане з державою і є можливим тільки в державно організованому суспільстві.

По-перше, ряд інститутів є одночасно компонентами і громадянського суспільства, і держави. Такими є, напри-

клад, політичні партії. Вони акумулюють і формулюють різноманітні інтереси індивідів і соціальних спільнот у єдиний політичний інтерес і забезпечують їх участь в управлінні суспільними та державними справами.

По-друге, межі між державою і громадянським суспільством мають тенденцію до розмивання. З одного боку, громадянському суспільству держава делегує частину своїх повноважень. Тому в зарубіжних країнах нерідкими є такі явища як третейські (недержавні) суди, недержавні пенітенціарні установи, альтернативні (без формальної судової процедури) способи розв'язання конфліктів. З іншого боку, держава бере під контроль сфери діяльності, що раніше були закритими для державного втручання, наприклад, регулює економічні відносини, здійснює інтервенцію в сімейні справи, якщо це необхідно для захисту від домашнього насильства.

По-третє, громадянське суспільство передбачає контроль над державою, оскільки будь-яка державна влада постійно прагне до самозростання і підпорядкування собі суспільства. Тому або громадянське суспільство формує і контролює державу, або держава поглинає суспільство і тоді воно перестає бути громадянським. Контроль громадянського суспільства над державою здійснюється за допомогою політичних партій (особливо опозиційних), засобів масової інформації, вільних демократичних виборів.

Громадянському суспільству відповідає тип держави, який називають правовим. Правова держава виступає як система органів та інститутів, які гарантують і захищають нормальне функціонування громадянського суспільства.

Принципи взаємодіїгромадянського суспільства і правової держави:

1) визнання державою економічного, політичного та
ідеологічного плюралізму суспільства;

2) безумовне визнання і захист державою прав людини
і громадянина, невтручання держави до приватного жит
тя громадян;

3) взаємні обов'язки і відповідальність особи і держави;

4) взаємна відмова суспільства і держави від викори
стання насильницьких, незаконних дій;

5) прагнення до соціального миру, партнерства та на
ціональної згоди.

Громадянське суспільство в Україні і пострадянських державах ще тільки належить створити. На досягнення цієї

мети мають бути спрямовані зусилля як суспільства, так і державної влади.

7.4. Держава і соціальне партнерство

Соціальне партнерство— це добровільна і рівноправна взаємодія між найманими працівниками, бізнесменами і державою з метою соціального миру і прогресу, ефективної економіки, захисту прав та інтересів трудящих.

Взаємодія необхідна, щоб спільними зусиллями вирішувати значущі соціальні проблеми, такі, як бідність, бездомність, сирітство, розгул злочинності, забруднення навколишнього середовища. Представники кожної зі сторін трикутника по-різному усвідомлюють власну відповідальність за ці людські біди, мають різні можливості та ресурси для допомоги і, нарешті, різні уявлення про саму природу соціальних проблем.

Поняття «соціальне партнерство» вперше ввів у обіг англійський філософ та економіст Джон Стюарт Мілль. Основи концепції соціального партнерства була розроблені ідеологами німецької соціал-демократії наприкінці XIX ст. Крупними ідеологами соціального партнерства є американський економіст Джон Гелбрейт, французький соціолог Реймон Арон, німецький економіст Леонард Ерхард.

Елементи соціального партнерства впроваджувалися з початку XX ст. і в європейських країнах, і в США. У США його прихильниками виступили не тільки ділові кола (як, наприклад, знаменитий Генрі Форд), а й глава держави (в першу чергу, Теодор Рузвельт і Франклін Рузвельт). Ця концепція набула особливої актуальності унаслідок світової економічної депресії 1929-1933pp.

Основні суб'єкти соціального партнерства:

1) держава і створені нею з цією метою установи (гро
мадські ради, трудовий арбітраж);

2) бізнес, тобто працедавці та їх об'єднання (союзи під
приємців);

3) наймані робітники та їх об'єднання (профспілки).
Роль кожного з учасників цього тристороннього діалогу

змінюється залежно від соціально-політичної та економічної обстановки в країні. Проте безперечним є одне: чим краще між ними відбувається соціальний діалог, тим кра-

І

ще йде формування соціального партнерства як у цілому в державі, так і в окремих галузях господарства. І, навпаки, домінування одного з суб'єктів перекручує саму ідею соціального партнерства і призводить або до тоталітаризму (якщо переважає держава), або до олігархізації (якщо домінує бізнес), або до соціального утриманства (якщо домінує армія найманої праці).

Роль держави у соціальному партнерстві визначається тим, що держава створює та підтримує його правові та політичні основи, зокрема нормативно-правову базу (наприклад, законодавство про профспілки, про способи вирішення трудових конфліктів, про зайнятість, про соціальне забезпечення). Інституційно роль держави в забезпеченні соціального партнерства виражається у створенні і функціонуванні внутрішньодержавних, регіональних і міжнародних органів, до яких належать:

— ради (комісії) соціального партнерства, до яких вхо
дять представники бізнесу, держави і найманих робітників.
Вони можуть утворюватися на різних рівнях (організації,

. галузі, адміністративно-територіального утворення), аж до національного;

— Економічна і Соціальна Рада Європейського Союзу;

— Міжнародна Організація Праці (є спеціалізованою
¹ установою ООН).

Механізм соціального партнерства у принципі має такий

вигляд:

* — щодо суспільства держава бере на себе відповідаль-¹ ність за соціальні гарантії, одержуючи натомість легітим-

ність влади та суспільну підтримку; ¹ — щодо підприємців держава забезпечує гарантії прав

власності, сприятливий підприємницький клімат, підтрим-^J ку національного бізнесу в зовнішньому світі, одержуючи

натомість підтримку з боку підприємців, строге дотриман-^ї ня встановлених державою норм і правил;

— щодо найнятих робітників бізнес зобов'язується за
безпечити їхнє благополуччя (гідну оплату праці та соці
альний пакет, охорону праці, підготовку і перепідготовку

^е' кадрів);

— щодо бізнесу наймані робітники зобов'язуються утри-
^и' матися від явно деструктивних способів захисту своїх прав

та інтересів (економічного і фізичного терору, висування явно нездійсненних вимог тощо);

¹ 114

— баланс між суспільством і капіталом будується за принципом: соціально відповідальна поведінка підприємців в обмін на суспільну підтримку його інтересів, цілей і дій...

Соціальне партнерство є способом цивілізованого та'
ефективного регулювання соціально-трудових відносин,
запобігання або мирного вирішення соціальних конфліктів,
гарантією соціальної злагоди і прогресу. Соціальне парт
нерство — це шлях до ефективної держави на основі соці
альної консолідації, розширення суспільної підтримки
цілей та дій влади. Ідея соціального партнерства близька і
затребувана широкими народними шарами. Вона виходить*
з необхідності об'єднання влади з народом, устрою соціаль
но-справедливого творчого суспільства, єднання духовного
та матеріального. ^;

. Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Назвіть основних теоретиків громадянського суспіль
ства.

2. Дайте визначення та назвіть ознаки громадянського
суспільства.

• 3. Складіть схему «Структура громадянського суспільства».

4. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Держава і громадянське суспільство ».

А. Держава 1. Фракція партії «зелених» у парламенті

2. Товариство філателістів

3. Інститут приватної власності

4. Третейський суд

5. Районна прокуратура

Б. Громадянське суспільство 6. Православний монастир

7. Журнал «Космополітен»

8. Асоціація художників-абстракціоністів

9. Міністерство у справах сім'ї та молоді

10. Міська рада

5. Чому, на вашу думку, термін «громадянське суспіль
ство» в Конституції України відсутній? _;

6. Визначте фактори та принципи взаємодії держави і
громадянського суспільства.

7. Визначте суб'єктів соціального партнерства.

8. Користуючись Конституцією України, визначте еле
менти громадянського суспільства в Україні.

Нормативні джерела ;

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст.44.

Додаткова література

Барков В., Розова Т. Громадянське суспільство в Україні: проблеми та їхнє вирішення // Вибори та демократія. — К.: Нац. ун-т Києво-Могилянська Академія. — 2006.— №3 (9). — С.20-27.

Братасюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, генеза, ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. — Тернопіль, 1999.

Кресін О. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозуміння і співпраці (з методологічного семінару) // Право України. — 2004. — №3. — С.18.

Левенець Ю.А. Держава у просторі громадянського суспільства. — К.: Освітня книга, 2006. — 272 с

Матузов Н.И. Гражданское общество: Сущность и основные принципы //Правоведение. — 1995. — № 3. — С. 83-93.

Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем кра-^:їн Західної Європи. — Львів: Тріада плюс, 2004. — 392 с.

Струсь К. А.Государство и гражданское общество: Генезис идеи и современная Россия// Новая правовая мысль. — 2003. — № 2 (3). — С. 6-9.

Щепанская Т.А. Сущностные характеристики гражданского общества // Актуальні проблеми держави і права. 36. наук, праць. — Одеса: Юрид.літ., 2004. — Вип.22. — С.435-440.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Розділ 8

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.