Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України 8 сторінка

4. Чому обробна промисловість Австралії не повністю задовольняє потреби господарства та населення?

5. Як ЕГП країн Океанії впливає на розвиток господарства?

6. За картами підручника визначте особливості розміщення виробництва в Австралії та Новій Зеландії.

7. Дайте порівняльну економіко-географічну характеристику Канади та Австралії.

Це цікаво

Острів Науру в Океанії — член ООН та «особливий член» Британської Співдружності — одна з найменших держав у світі, площа якої всього 21 км, а населення — 10 тис. осіб. Це єдина країна у світі, яка не має ні столиці, ні міст, ні вулиць. Адресою вважається номер будинку або поштової скриньки.

Кожна людина земної кулі, заплативши певну суму, може зареєструвати в Науру підприємство, яке повністю звільняється від податків за умови, що воно не проводитиме на острові жодних комерційних операцій. Достатньо заплатити уряду 5600 дол., а потім щороку платити 4980 дол. за продовження реєстрації. Причому все можна здійснювати через мережу Інтернет. Зовсім не обов'язково, щоб гроші дійсно були в Науру. Вони користуються науруанською юрисдикцією, а реально містяться на рахунках інших офшорних банків (американських, прибалтійських тощо). Усе це вигідно людям, які не хочуть, щоб хтось цікавився їхніми фінансовими справами. У міжнародній організації «Сили з фінансової протидії відмиванню грошей» (РАТР) Науру очолює «чорний» список із 15 країн, де ситуація із відмиванням грошей є неблагополучною.

На острові Увеа (Нова Каледонія) немає нафти, але там використовують кокосову олію для виробництва електроенергії. Французький інженер Алан Лієнар 18 років створював двигун, який працює на кокосовій олії. Ця 165-кіловатна система за своєю потужністю і кількістю споживання пального рівносильна дизельним двигунам.

Сіднейське олімпійське містечко в Австралії, збудоване для проживання спортсменів та обслуговуючого персоналу, є найбільшим у світі містечком, що використовує сонячну енергію. Там також є «Супердоум» — найбільший у південній півкулі критий центр культури та спорту. У ньому є найпотужніша в Австралії приватна електроенергетична система, що працює на сонячній енергії і майже не продукує речовин, які спричиняють парниковий ефект.

У Австралії нараховується 35 тис. наших співвітчизників.

Узагальнююче повторення до теми 10

Основні висновки

Країни Африки, Океанії та Австралія перебувають на різних етапах економічного розвитку. ПАР, Австралія та Нова Зеландія — розвинуті держави. Більшість держав Африки та Океанії — найменш розвинуті країни світу.

Для Австралії, Нової Зеландії, як і для Канади, характерний посилений розвиток експортних галузей (гірничодобувної промисловості та сільського господарства), що є наслідком колоніальної залежності в минулому. На сучасному етапі це диктується попитом на таку продукцію в інших країнах світу.

Значний вплив на рівень розвитку країн Африки та Океанії має економіко-географічне положення.

У більшості країн Африки досі триває формування етносів. Швидке зростання населення загострює соціальні проблеми. Ці чинники спричиняють численні збройні конфлікти, політичну нестабільність у багатьох країнах.

Перевірте себе

1. Яку роль у розвитку країн регіону відіграє їх ЕГП? Які зміни в ЕГП країн відбуваються у наш час? Свою думку обгрунтуйте.

2. Як позначається на економічному розвитку країн Африки демографічний вибух?

3. Чому більшість країн Африки є найменш розвиненими у світі?

4. Чому, незважаючи на високий рівень економіки, Австралія і Нова Зеландія зберігають у міжнародному географічному поділі праці аграрно-сировинну спеціалізацію?

Вивчивши тему, ви повинні вміти:

називати та показувати на карті:

- країни Африки за регіонами, Австралію, Нову Зеландію, найбільші країни Океанії та їхні столиці;

характеризувати:

- загальні риси ЕГП країн Африки, Австралії, Нової Зеландії та Океанії;

- особливості географії населення країн та регіонів;

- природно-ресурсний потенціал країн та регіонів;

визначати:

- особливості галузевої структури та територіальної організації господарства держав та регіонів;

розкривати:

- роль країн Африки, Австралії, Нової Зеландії та Океанії у світовому господарстві;

складати:

- порівняльну характеристику господарства країн та регіонів світу;

аналізувати:

- причини економічного відставання країн Африки.

Поглиблюємо знання

Країни Африки, Океанії та Австралія належать до різних типів країн за рівнем економічного розвитку. Австралія та Нова Зеландія належать до групи розвинених країн і вийшли відповідно на друге та двадцяте місце (із 60 найбільш розвинутих держав світу) за рівнем використання інтернетівських комерційних операцій. Більшість країн Океанії — аграрні країни, основу економіки яких становить тропічне землеробство (вирощування овочів і фруктів) та тваринництво. Розвиток економіки гальмується дефіцитом паливних ресурсів.

У найгіршому становищі перебувають більшість країн Африки, у яких встановилися авторитарні режими, боротьба за владу призводить до частих воєнних переворотів та політичного безладдя. Захоплення влади певною етнічною групою в умовах, коли нації ще не сформовані, викликає жорстокі міжетнічні сутички (Сомалі, Ліберія, Демократична Республіка Конго, Уганда тощо). Ситуація ускладнюється ще й тим, що у роки колоніалізму кордони більшості країн були проведені без урахування історичних та етнічних особливостей: 50% кордонів африканських країн були проведені по паралелях і меридіанах, 30% — просто по прямих лініях і тільки 20% — з урахуванням кордонів, які склалися на час колонізації країн.

Тропічна Африка і на початку XXI ст. залишається найвідсталішим регіоном світу. Намагання країн швидко змінити традиційні архаїчні уклади ведення господарства, відмовитися від ролі сировинних придатків розвинутих країн в умовах, коли абсолютна більшість населення є неписьменною та відповідно нестачі кваліфікованих робітників, які розуміють необхідність проведення реформ, призвели до того, що країни Африки у кінці XX ст. не витримали конкуренції на світовому ринку із країнами Азії та Латинської Америки у виробництві традиційно прибуткових сільськогосподарських культур (кава, какао, арахіс, пальмова олія). Доходи від експорту, який є чи не єдиним джерелом поповнення бюджету африканських держав, зменшилися, а частка континенту у світовій торгівлі скоротилася у кінці 90-х років XX ст. до 3%. Лише ті країни, які не відмовилися від подальшого розвитку експортних галузей, залишаються відносно економічно стабільними. Неписьменність населення та те, що мільйони людей перебувають чи не на первісній стадії роз витку, особливо у внутрішніх районах Тропічної Африки, унеможливлює використання новітніх технологій і стримує розвиток обробної промисловості.

Новою реальністю постколоніальної Африки став голод. Якщо у часи колоніалізму континент сам цілком забезпечував себе продуктами харчування, то у середині 90-х років XX ст. 150 млн. африканців потерпали від голоду і вижили тільки завдяки гуманітарній допомозі ООН. У 80-90 роках XX ст. у багатьох країнах Африки були прийняті програми пріоритетного розвитку сільського господарства та пов'язаних з ним галузей промисловості, тобто АПК. Але розвиток цих галузей господарства стримується багатоукладністю, низькою товарністю сільського господарства, слабкими зв'язками підприємств АПК із внутрішнім та світовим ринками. Найбільшого розвитку АПК зуміли досягти тільки декілька країн: Кот-Д’Івуар (цукротростинні АПК, плантації олійних та кокосових пальм), Камерун (виробництво і переробка бавовнику, рису, плодових та городніх культур), Малі, Нігерія, Нігер, Демократична Республіка Конго (виробництво та переробка рису та цукрової тростини), Кенія, Марокко, Ангола (виробництво та переробка цукрової тростини).

Запрошуємо до дискусії

Порівняйте країни, що розвиваються, Латинської Америки, Африки та Азії. У чому, на вашу думку, полягають головні причини соціально-економічних проблем, які переживають ці країни? Які перспективи розвитку мають країни, що розвиваються, в умовах глобалізації економіки світу?

Тема 11. ПІДБИВАЄМО ПІДСУМКИ

§ 34. Світ на межі тисячоліть

1. Політичні проблеми. Перед початком Першої світової війни на політичній карті світу було всього 60 держав, а в кінці XX ст. їх кількість зросла до 192. Процес утворення нових держав триває, адже у світі до цього часу є 33 залежні території площею 2594 тис. км кв. і з населенням близько 8 млн. осіб. Близькі до створення незалежної країни араби Палестини. Рідше спостерігається об'єднання існуючих держав. У січні 2000 р. парламенти Росії та Білорусі ратифікували договір про утворення Союзної держави Росії та Білорусі. Державні органи єдиної держави планується сформувати до 2005 року. З утворенням Союзної держави обидві країни зберігають суверенітет.

На відміну від початку століття, у сучасному світі утвердилося уявлення про рівність всіх суб'єктів міжнародних відносин. Це означає, що малі країни, саме існування яких залежало від милості великих держав у першій половині XX ст., мають формально ті ж права, що й великі. Це значний крок у сторону більшої справедливості міжнародних відносин.

Серед проблем, які потрібно буде вирішити на початку XXI ст., першочерговими є ті, що пов'язані з необхідністю ліквідувати «гарячі точки», тобто вогнища конфліктів. У 90-х роках XX ст. дещо зменшилася напруженість на Близькому Сході та у Північній Ірландії, яка входить до складу Великобританії. Турбує світову громадськість й напружена обстановка на Північному Кавказі Росії, нестабільна політична ситуація зберігається у Грузії, Таджикистані, нерозв'язана ситуація навколо Нагірного Карабаху між Вірменією та Азербайджаном. Міжнаціональні конфлікти загострюють ситуацію і у розвинутих країнах Заходу — боротьба франко-канадців за незалежність провінції Квебек у Канаді, басків за створення незалежної від Іспанії Країни Басків, боротьба за незалежність курдів у Туреччині.

Наприкінці XX ст. ядерний клуб поповнився новими членами — Індією та Пакистаном, що суперечить міжнародним угодам. Важливою проблемою залишається контроль за зброєю масового ураження, розповсюдженням ракетних технологій і технологій створення хімічної зброї.

2. Демографічна ситуація. Чисельність населення на Землі за XX ст. збільшилося у 3,75 разу і досягла у кінці 1999 р. 6 млрд. осіб. За прогнозами у XXI ст. перше місце за чисельністю населення буде займати вже не Китай, а Індія з населенням більш як 1,5 млрд. осіб.

Зросте чисельність населення Нігерії, США, Бразилії, Індонезії, Бангладеш. Найбільший приріст у першій половині XXI ст. збережеться в Африці, частка якої в населенні світу збільшиться до 19% і тут проживатиме більше людей, ніж в усіх економічно розвинутих країнах. Як і раніше, найбільш заселеною частиною світу залишиться Азія, де проживатиме 60% населення світу. На країни, що розвиваються, припадатиме 88% приросту населення, у розвинутих країнах він не перевищуватиме 1%. Тому частка Європи й Північної Америки у населенні світу знизиться до 15%. Наприкінці XXI ст. чисельність населення Землі, за даними ООН, повинна стабілізуватися на рівні 11-12 млрд. осіб.

Рис. 116. Абсолютне зростання населення Землі (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Рис. 117. Приріст населення Землі по десятиріччях (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Важливим є те, що зростання чисельності населення супроводжується територіальним розподілом його густоти за рахунок гіперурбанізації — дуже швидкого зростання міст, формування агломерацій і мегалополісів. За прогнозами ООН, на початок третього тисячоліття серед 60 світових міст-гігантів 50 будуть розташовані в країнах, що розвиваються. Найбільшими міськими агломераціями будуть Мехіко (25,8 млн. осіб), Сан-Паулу (24 млн. осіб), Токіо-Йокогама (22 млн. осіб), Нью-Йорк (16,5 млн. осіб), Колката (16 млн. осіб), Мумбай (16 млн. осіб) та ін.

3. Економічний розвиток світу. У другій половині XX ст. у світі утворилися три основні центри світового господарства — Північна Америка (США, Канада, Мексика), Західна Європа (ЄС) та Азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР). У цілому світі переважають країни з низьким і середнім рівнем розвитку (див. табл. 11 у додатку).

Рис. 118. Співвідношення між трьома центрами світового господарства (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У кінці XX ст. в економічно розвинутих країнах середньорічні темпи зростання становили 3,5%. За цей період найбільш динамічно розвивалися Ірландія і Нова Зеландія. Стабільні темпи зростання спостерігаються у США та країн ЄС. У Японії вони сповільнилися до 0,6% через економічну кризу кінця 90-х років XX ст.

У стадії глибокого економічного спаду залишаються країни перехідного типу економіки, де триває спад економіки. Особливо це стосується країн СНД. На їхньому фоні виділяються країни, в яких почалося економічне зростання — Польща, Чехія, Словенія, Угорщина, Хорватія, країни Балтії.

За прогнозами ООН країни, що розвиваються, на початок XXI ст. мають різні перспективи. Найбільш успішним передбачається розвиток та інтеграція у світову економіку країн Південно-Східної Азії (М'янма, Таїланд, В'єтнам, Лаос) і Папуа-Нова Гвінея в Океанії. Тут прогнозують швидке зростання ВВП (близько 7,9% на рік). Інший перспективний район — Південна Азія з щорічними приростами ВВП близько 5,4%. У країнах Латинської Америки передбачається помірне зростання ВВП в середньому на 3,8% в рік. У 90-ті роки XX ст. найбільш успішно в цьому регіоні розвивалися країни-члени МЕРКОСУР (Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай).

На початку XXI ст. значно поглибилася диференціація африканських країн за темпами економічного розвитку. На одному полюсі — група найменш розвинутих країн — фінансових банкротів зі зруйнованою економікою — Ліберія, Сьєрра-Леоне, Чад, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Республіка Конго, Сомалі та ін. До них навіть застосовують термін «віртуальні держави». Відчайдушних зусиль докладають Ефіопія, Еритрея, Мозамбік, щоб не потрапити до цієї групи. За підтримки МВФ та МБРР вони демонструють доволі високі темпи приросту ВВП, але найближчі перспективи цих країн проблематичні через бідні природні ресурси, нестійкий попит на їхню сільськогосподарську сировину та політичну нестабільність. Другий полюс разом з ПАР утворюють Гана, Кенія, Ботсвана, Кот-Д’Івуар, Сенегал, Габон та ін., які мають більш-менш розвинутий промисловий сектор, що базується на гірничодобувній промисловості та переробці сільськогосподарської сировини.

4. Перспективи розвитку людської цивілізації. Кінець XX ст. демонструє нову якісну єдність світу. Після краху тоталітарного соціалізму в СРСР та Центральній Європі, після провалу соціалістичних експериментів у країнах, що розвиваються, вперше склалась ситуація, коли все світове співтовариство визнало значимість ринкової економіки та демократії. Ринкова економіка повністю заперечується лише у двох країнах — Кубі та Північній Кореї. У цьому розумінні можна говорити про певну цивілізаційну цілісність світу.

Звичайно, найбільшим науковим потенціалом володіють поки що розвинуті країни. Саме на них припадає три чверті наукового потенціалу світу. У них створені центри технологічного розвитку, до яких належать наукові й технологічні парки, технополіси. Ці країни займають вагоме місце на світовому ринку науково-технічної інформації, вони виступають головними експортерами патентів і ліцензій, науково-технічних знань. У постіндустріальну стадію розвитку вступило 20 розвинутих країн. А США підійшли до етапу формування інформаційного суспільства (див. рис. 119). Інформаційна революція виявила повну залежність виробництва від людського, у першу чергу освітнього, чинника. Для подальшого розвитку економіки необхідний притік науково-технічної еліти. Інформаційному суспільству потрібен розвинутий й відповідальний споживач. Інакше НТП втрачає соціальний та економічний зміст. У зв'язку з цим ООН з 90-х років XX ст. для аналізу розвитку окремих країн та світу в цілому використовує показник — індекс людського розвитку (ІЛР). Він дає уявлення про розвиток людини у країнах і світі, враховуючи як економічні, так і соціальні показники (освіта, розвиток охорони здоров'я, якість харчування, чистота довкілля) (див. табл. 12 у додатку). Нові перспективи людського розвитку відкриваються в умовах глобалізації, що пов'язані з всесвітнім поширенням новітніх технологій та форм організації виробництва.

Рис. 119. Етапи розвитку суспільства (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

В умовах глобалізації єдність сучасного світу визначається економічною взаємозалежністю, тому постійно зростають масштаби міжнародного поділу праці, зникають перепони для міжнародної торгівлі.

Нові глобальні ринки освоюють ТНК, в руках яких концентрується все більша частина світової торгівлі. ТНК почали активно працювати не тільки в промисловості, а й у сільському господарстві. Наприкінці XX ст. вони контролювали 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом і залізною рудою, 85% — міддю та бокситами, 80% — чаєм та оловом, 75% — бананами та натуральним каучуком.

У багатьох регіонах планети активно розвивається економічна інтеграція. Найбільшої глибини вона досягла у Західній Європі: Європейський Союз на початку XXI ст. планує вдвічі збільшити кількість своїх членів за рахунок країн Центральної Європи, Мальти та Кіпру.

Сучасні системи супутникових комунікацій дозволяються підтримувати надійний зв'язок з будь-яком куточком земної кулі. Застосування при цьому комп'ютерних мереж дозволяє створити світову інформаційну мережу. Глобальними стали масштаби засобів масової інформації і, в першу чергу, телебачення.

Людство вступає у нове тисячоліття з нерозв'язаними глобальними проблемами, сама їхня поява свідчить про все більшу цілісність та взаємозалежність світу. Серйозними залишаються економічні й соціальні проблеми, усе більшу тривогу викликають екологічні проблеми.

§ 35. Україна і світ

1. Зовнішньоекономічні зв'язки: проблеми і перспективи. Сучасний світ — надзвичайно складна, суперечлива, але цілісна система країн і народів, що утворюють земну цивілізацію початку XXI ст. Україна займає належне місце у цій системі. Навряд чи знайдеться сфера економічного життя, в якій Україна вже сьогодні не відіграє певної ролі або ж не відіграватиме її в майбутньому: від угод про співробітництво з ЄС до ринків озброєнь і споживчих товарів.

Форми зовнішніх економічних зв'язків України — різноманітні: торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, експортно та імпортно-посередницьких, юридичних), міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво господарських об'єктів, валютні та фінансово-кредитні відносини, туризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарок, аукціонів тощо.

Рис. 120. Структура зовнішньої торгівлі України у 2001 р. (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Україна підтримує зовнішньоекономічні зв'язки з 190 країнами світу. Їх можна поділити на три групи: 1) регіональні (зв'язки з країнами СНД та Центральної Європи), 2) світові (зв'язки з іншими країнами світу); 3) глобальні (стосунки з міжнародними валютно-фінансовими, кредитними й торговими організаціями).

Процес інтеграції України у світове господарство вимагає подальшого удосконалення зовнішньої торгівлі країни, структурної перебудови всієї економіки. Пріоритетними у розвитку економічного сектора є:

1) високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (виробництво верстатів, літаків, ракет, суден, приладів), порошкова металургія, виробництво надтвердих металів та кераміки, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія у даних галузях сягають світового рівня, що значно полегшує вітчизняним виробникам пошуки своєї ніші на світових товарних ринках;

2) агропромисловий комплекс, спрямований на експорт продовольства до країн СНД та країн, що розвиваються. За умови проведення економічних і структурних перетворень, які повинні вивести сільське господарство до розряду високоефективних галузей, АПК може визначати експортний профіль країни в системі МПП;

3) патентно-ліцензійна торгівля, «ноу-хау», різноманітні послуги, особливо туризм, за умови створення належної виробничої, соціальної та зовнішньоекономічної інфраструктури; 4) видобувна та металургійна галузі промисловості. Кольорові метали, сталь, прокат, уран, вугілля користуються сталим попитом на світовому ринку і за умов реконструкції підприємств, рудників і шахт експортний потенціал України може значно зрости;

5) вигідне ЕГП.

Україна в геополітичному значенні — транзитна країна, яка може забезпечувати транзит вантажів, електроенергії, нафти й газу зі сходу на захід і з півночі на південь. Важливо утвердитися як зв'язуюча ланка між Європою та країнами Закавказзя, Південно-Західної Азії, Єгипту. Об'єднання зусиль з Туреччиною у Чорноморському регіоні може мати позитивні наслідки для України. Кінцевою метою цієї інтеграційної політики повинні стати країни Балтії, регіон Балтійського моря в цілому. Тільки тоді геополітична вертикаль «Північ-Південь» знайде свою логічну завершеність.

Структурна перебудова економіки, переведення її на ринкову систему, створення конкурентноздатної продукції вимагає змін в імпортній політиці. її найважливішими напрямками можна вважати:

- залучення сучасної техніки та технології, «ноу-хау», розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі новітніх технологій та розвитку галузей економіки, які є визначальними в системі науково-технічного прогресу;

- оснащення галузей АПК і в першу чергу харчової промисловості новітньою технікою і технологією.

Протягом останніх років геополітична структура зовнішньої торгівлі дещо змінилася: поступово зменшується частка зовнішньоекономічного обороту з країнами СНД і відповідно зростає частка зовнішньоекономічного обороту з іншими країнами світу.

2. Участь у міжнародних організаціях. Участь у роботі різноманітних міжнародних організацій, в першу чергу економічних, є одним з основних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва.

Україна є членом ООН. Економічне співробітництво країн-членів цієї важливої організації регулюється Економічною і Соціальною Радою (створена у 1946 р.), яка обирається Генеральною Асамблеєю. Один раз на два роки склад ЕКОСОР оновлюється на третину. У 1993 р. серед інших країн Центральної та Східної Європи Україна також була обрана до складу Ради.

Першим інтеграційним об'єднанням, до якого Україна увійшла одночасно із проголошенням незалежності, стала Співдружність Незалежних Держав, у складі якої Україна перебуває на правах асоційованого члена. Утворений у 1993 р. економічний союз у рамках цієї організації головним завданням визначив формування умов стабільного розвитку країн в інтересах підвищення життєвого рівня населення, поетапне створення рівних можливостей і гарантій для всіх господарських суб'єктів, спільне здійснення економічних проектів, розв'язання спільними зусиллями економічних проблем тощо. Проте, на жаль, рішення, які приймаються, здебільшого не виконуються. Краще спрацьовують договори, складені на двосторонній основі.

Експорт України в країни СНД сформований, в основному, за рахунок поставок чорних металів та виробів з них (близько 30% від загального обсягу). Серед продукції хімічної промисловості та пов'язаних з нею галузей більшу частину займають мінеральні добрива та продукція органічного синтезу. У групі продукції харчової промисловості помітне місце посідає цукор та вироби з нього, алкогольні та безалкогольні напої. Крім того, експортуються зернові культури, паливо.

Росія залишається основним торговельним партнером України. її частка у зовнішньоторговельному обороті України у 2001 р. становила 32%. Зросли експортні поставки з України до Росії продукції тваринництва, мінеральних продуктів, шкіряної та хутрової сировини, машин та устаткування. Однак зменшився експорт продукції металургійної та хімічної промисловості, текстилю. Найбільшими споживачами українських товарів серед інших країн СНД є Молдова, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан.

Значною мірою ринковим трансформаціям економічного та політичного життя України сприяє співробітництво із країнами Центральної Європи, які були пов'язані з нашою країною у роки розподілу праці між країнами-членами РЕВ* і мали спільні риси як економіки, так і політичного режиму. Для України велике значення має Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між п'ятьма країнами Центральної Європи (Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина і Словенія). В Україні є чимало передумов для того, щоб посісти чільне місце саме в центральноєвропейській асоціації країн, тому що там формується більш сприятливе політичне середовище, ніж у СНД. Важливим є й те, що співпраця з цими країнами створює умови зближення України з ЄС. Найбільшими торговими партнерами України серед країн Центральноєвропейського об'єднання вільної торгівлі є Угорщина (2,1% загального обсягу експорту) та Польща (1,8%).

Основою відносин України з Європейським Союзом є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС), яка набула чинності у 1998 р. Згідно з цією Угодою ЄС і Україна погодилися надати одна одній режим найбільшого сприяння. У 1993 р. Україна отримала право на користування пільгами на експорт товарів до країн ЄС, на які поширюється Генералізована схема преференцій (ГСП). ГСП — це список тарифів для промислових і сільськогосподарських товарів, які нижчі від тарифів, що надаються за режимом найбільшого сприяння. Таким чином Україна має можливість продавати ці товари на ринку ЄС дешевше, ніж інші країни. Метою ГСП є стимулювання економічного розвитку країн через експорт. Для України, згідно з ГСП, основними категоріями товарів є природне паливо (за винятком вугілля), продукти хімічної промисловості, деякі кольорові метали та транспортне обладнання. ЄС застосовує за УПС обмеження (квоти) по експорту Україною двох галузей — текстильної та чорної металургії. Положення про ці квоти закріплені окремими угодами.

Після набуття чинності УПС почався новий етап переговорів стосовно широкого кола питань, зокрема про взаємний доступ до ринків товарів і послуг у рамках вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) і приєднання до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ).

Під час проведення 8-9 червня 1998 р. у Люксембурзі першого засідання Ради з питання співробітництва між Україною та ЄС було зроблено політичну заяву Уряду України щодо набуття нашою державою асоційованого членства в ЄС, що дає можливість почати обговорення й розробку нових угод, а також консультацій про створення зон вільної торгівлі у взаємовідносинах із ЄС. З огляду на суттєву різницю у внутрішньому стані країн-членів ЄС та України, на значну невідповідність України за багатьма показниками вимогам ЄС повноправне членство найближчим часом неможливе. Тому стратегічною зовнішньополітичною метою і є отримання спочатку статусу асоційованого члена ЄС, що відповідає взаємним інтересам і цілком реальне. З 1995 р. Україна є членом Ради Європи.

Основні експортні поставки України здійснювалися у 2001 р. до країн Європи (35,2%), Азії (24,4%), Америки (6,2%) та Африки (5,4%). На європейському континенті переважає торгівля з країнами ЄС та Туреччиною. З країнами НАФТА зовнішньоторговий оборот товарами та послугами зменшився через закриття американського ринку для української металопродукції. У значних обсягах товари з України експортувалися до Туреччини (5,3%), Італії (4,4%), Німеччини (4,1%), США (3,5%), Китаю (2,8%), та Польщі (2,7%).

Провідними країнами, звідки Україна імпортувала товари, залишалися Німеччина (8,5%), США (4,4%), Польща (2,9%), Італія (2,5%), Франція (1,9%), Великобританія (1,9%).

Розширенню міжнародних господарських зв'язків України сприяє створення у 1992 р. регіональної економічної організації — Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Участь у роботі цієї організації беруть Україна, Росія, Греція, Туреччина, Албанія, Румунія, Болгарія, Азербайджан, Грузія, Молдова і Вірменія. ОЧЕС дозволить поглибити економічну інтеграцію країн-учасниць, створити зону вільної торгівлі, реалізувати спільні економічні програми. Наявність у басейні Чорного й Азовського морів розвиненої системи річкових судноплавних трас (Дунай, Дніпро, Дністер, Дон) значно поліпшує ЕГП цього регіону, дає вихід із континентальних районів Європи на світові торгові шляхи. Крім того, організація реалізовуватиме спільні проекти у галузі транспортного сполучення, телекомунікації, енергетики, екології, науки і техніки, сільського господарства, створення вільних економічних зон. З 1 червня 1999 р. почав працювати Чорноморський банк торгівлі й розвитку, частка України в уставному фонді — 13%. У цьому ж році країни-члени ЧРЕС прийняли План дій щодо створення зони вільної торгівлі. Зараз розглядається План створення Єдиної енергетичної системи країн узбережжя Чорного моря.

Продовжується формування ще одного інтеграційного об'єднання, до якого, крім України, входить Грузія, Узбекистан, Азербайджан і Молдова — ГУУАМ. Його основною метою є забезпечити вихід узбецької та азербайджанської нафти до портів Чорного моря, а Україна та Молдова одержать ще одне джерело надходження енергоносіїв. Вже працює поромна переправа через Чорне море Іллічівськ — Поті (Грузія), збудовано Одеський нафтовий термінал та нафтопровід Одеса-Броди.

ДОДАТКИ

Табл. 1. Розподіл залежних територій за частинами світу та метрополіями (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України 7 сторінка	\|	Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України 9 сторінка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.