Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

1.1. Виникнення та розвиток кримінологічної віктимології

Історія вчення про жертв злочинного посягання сягає сивої давнини. Психологічні типи (жертв) знаходимо вже в стародавніх легендах та міфах. Старогрецький цар Фів Едіп (трагедія Софокла «Цар Едіп») - тип по особливому винної жертви, визначений сьогодні як «комплекс Едіпа» або «Едіпова вина».

Агресивний, тобто спрямований на подолання волі іншого, тип жертви з елементами некритичності описаний в біблейському сюжеті про Самсона і Даліду. Віктимна поведінка Самсона, що характеризує його як невиправдано самовпевненого, який переоцінює свої можливості та сили, пізніше в науковій літературі дістала назву «комплекс Самсона»¹.

У біблейських притчах Авель дещо інший, ніж Едіп, тип жертви: він не сприймає конфлікту, що виник зі старшим братом, легковажно ставиться до небезпеки, яка загрожує його життю, виявляє почуття власної вини, тому не знаходить у собі сили до опору і майже внутрішньо виправдовує злочинні дії Каїна. Його поведінка («Комплекс Авеля») - об'єктивно провокуюча, хоча він цього і не усвідомлює.

Починаючи із середніх віків тема «винної» і «невинної» жертви злочину все частіше згадується в художній літературі, зокрема у тво-

Вікітімологія (лат. victima- жертва і грец. logos - учення). ¹ Див.: Франк Л. В. Виктимология и виктимность.- Душанбе, 1972.-C.8-11; Франк Л. В. Потерпевшие от преступлсния и проблемьі советской ник і пмологии.-Душанбе, 1977.-С. 17-19; Полубинскгій В. И. Криминальная викимология. Что зтотакое? - М., 1977.-С. 6.

рах Даніеля Дефо, Томаса Кинсея, Леонарда Франка, Франца Вер-феля, Федора Достоєвського, Антона Чехова, Теодора Драйзера) .

У кінці XIX - на початку XX ст. тема жертви досліджується в працях фахівців кримінального права та процесу, психології та кримінології, кримінально-виконавчого права та криміналістики. Серед першопрохідників віктимологічної тематики - автор дослідження «Вбивство та його мотиви» Ф. Джас і А. Фейєрбах з його книгою «Документальне викладення знаменитих злочинів». Опи-суючи випадок одного із вбивств, А. Фейєрбах зазначає, що жерт-ва цього злочину «був причиною всього, що з ним сталося, і йому належить велика частина тяжкої моральної відповідальності за власне вбивство»².

Згодом створення віктимології пов'язується з іменами Ганса фон Хентіга (1888-1974) і Бенджаміна Мендельсона (1900-1998). Водночас офіційним оформленням віктимології як окремого нау-кового напряму слід вважати період з 1941 та 1947-1948 років, коли були опубліковані розроблені ними основні теоретичні положення віктимології. Установити ж вченого, якого можна було б назвати «батьком» або засновником віктимології, в її сучасному розумінні,- важко³.

Але ще в ранніх своїх дослідженнях Г. Хентіг наголошував на наявності тісних зв'язків між жертвою і злочинцем та їх взаємодію в процесі вчинення злочину. Вже у 1941 році була опублікована його стаття «Зауваження по інтеракції між злочинцем і жертвою» . Згідно з його аргументацією, жертва злочину не повинна розглядатися лише як пасивний об'єкт, оскільки вона - активний суб'єкт криміналізації⁵. Досліджуючи, за значною кількістю кримінальних справ, виникнення ситуацій, він показав, що можна знайти жертву, яка піддається, сприяє чи провокує, тобто вона є одним із причинових факторів.

¹ Див.: Ргівман В. Д, Устинов В. С. Виктимология.- СПб.: Юрид. центр.
Пресе, 2000.-С. 18-20.

² Полубинскіш В. И. Правовьіе основи учення о жертве преступления-
Горький": ВШ МВД СССР, 1979.- С. 19-20.

³ Див.: Ривман В. Д. Криминальная виктимология.- СПб.: Питер, 2002.-

С. 23.

⁴ Див.: Непtig Н. Remarкs on the interaction of Perpetrator and

vsctim // The Journal of criminal law and criminology.-1941.- Мщд .31.

Див.: Шнайдер Г.Й. Криминология.- М., 1994.-С. 346.

Пізніше, у 1948 році, Г. Хентіг опублікував монографію «Зло-чинець та його жертва. Дослідження за соціобіологією злочинності», в якій він сформулював і розвинув принципові для віктимології положення. Злочинця і потерпілого він розглядає як суб'єктів вза-ємодіючого партнерства. У низці випадків жертва формує, виховує злочинця і завершує його становлення, вона мовчазливо погоджу-ється стати жертвою, кооперується зі злочинцем і провокує його.

У роботі розглядаються різні типові ситуації і відносини, пов'я-зані з особистістю і поведінкою жертви, різні типи жертв, які наді-лені особливою привабливістю для злочинців, а саме: вони неспро-можні до опору, є «марними» для суспільства. Це: люди похилого віку, алкоголіки, наркомани, емігранти, безробітні, іновірці, націо-нальні меншини, жінки, діти тощо. Виокремлюються також «уявні» жертви, жертви з обтяженою спадковістю, жертви, схильні стати злочинцями, тощо¹.

Згодом, у 1956 році, Г. Хентіг опублікував багатотомну працю «Злочин», останній том якої «Жертва як елемент навколишнього сві-ту» справедливо оцінюється багатьма кримінологами світу як справж-ня енциклопедія віктимологічного вчення, що вплинула на подаль-ший розвиток не тільки віктимології, а й кримінології взагалі².

Водночас засновником учення про жертву на принципово но-вому рівні, ученим, який дав їй назву, разом із Г. Хентігом, був В. Мендельсон. На відміну від Г. Хентіга, який ніколи не викорис-товував цього терміна і не виводив віктимологію за межі криміно-логії, Б. Мендельсон запропонував розглядати її як самостійну нау-кову дисципліну.

У його доповіді «Нові психосоціальні горизонти: віктимологія»,³виголошеній на конференції психіатрів у Бухаресті (1947 рік), і -більш пізній праці «Нова галузь біопсихосоціальної науки - вік-тимологія» міститься багато основних теоретичних положень віктимології, а саме:

а) розкрито понятійний апарат, виділено окремі групи жертв;

б) уперше дано понятгя «кримінальна пара», «добровільна жерт-

Див.: Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблеми советской виктимологии...-С. 17-19.

Див.: Квашис В. Е. Основи виктимологии.- М., 1999.- С. 12.

Див.: Франк Л. В. Виктимологические иселедования за рубежом // Укреиленис законносте и правопорядка.-Душанбе, 1973.- С. 34. ' Див.: Там само-С. 153, 157.

ва», «кандидат у жертви», «жертва-провокатор», «жертва-агресор», «індекс жертвеності».

У 1975 році Б. Мендельсон опублікував монографію «Загальна віктимологія», в якій розвинув свою віктимологічну концепцію, пов'язуючи її зі створенням «клінічної» чи «практичної» віктимо-логії, до змісту поняття якої мали бути включені не лише жертви злочинів, а й жертви природних катаклізмів, геноциду, етнічних конфліктів та війн¹.

Низка ідей Г. Хентіга набула свого подальшого розвитку на пси-хологічному рівні в працях швейцарського вченого Г. Еленбергера. Значне місце у них посідають так звана природжена жертва й патало-гїчний стан, що породжують віктимологічні ситуації². Г. Еленбергер порушує питання соціальної ізоляції як найбільш важливий чинник віктимізації. Убивці-рецидивісти шукають своїх жертв переважно серед соціально ізольованих людей тому, що затрати зусиль на них мінімальні, як і пов'язана з цим ймовірність бути затриманим³.

У своїй докторській дисертації «Основні проблеми віктимоло-гії» Ф. Пааш (ФРН, 1965 рік), поділяючи основні ідеї Б. Мендель-сона, все ж вважає віктимологію окремим напрямом у криміноло-гії. У дисертаційній роботі відображені так звані передбачувані, можливі, взаємні, рецидивні жертви, жертви-посередники і жерт-ви-співучасники.

Швейцарський вчений Р. Гассер у монографії «Віктимологія. Короткі роздуми про одне нове кримінологічне поняття» докладно викладає історію розвитку віктимології, досліджує жертву на соці-ологічному, психологічному й біологічному рівнях. Третя частина праці «Профілактика» присвячена заходам захисту жертв від зло-чинних посягань⁴.

Значне місце у віктимологічних дослідженнях у західних краї-нах посідають праці Г. Шнайдера («Віктимологія», «Жертва і зло-чинець - партнери у злочині»), В. Нагеля («Про місце віктимології в кримінології»), С. Шафера («Жертва та її злочинець»), А. Фаттах («Жертва - співучасник злочину») та ін.

¹ Див.: Квашис В. Е. Указ, праця.- С. 13.

²Див.:Elleberger H. Psychologist Berichnugen Zwisichen Verbrecher and

Opfter. - 1954.-№ 4.-С. 7.

³ Див.: Шнайдер Г. Й. Указ, праця.- С. 347. ⁴ Див.:Gasser P.Victimologic.Chur, 1965.-С. 127.

¹ Див.: Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблеми советской виктимологии...- С. 36-37.

Принципові теоретичні положення формулює в статті «До про-блематики віктимології» (1972 рік) Й. Заплетал (Чехословаччина). Вчений розглядає віктимологію як частину кримінології, що до-сліджує жертву, вказує на специфіку зв'язку між поведінкою жер-тви і злочинним наміром злочинця, зазначає, що віктимології ві-дома латентна, природжена (визначена) жертва.

У роботі чехословацького кримінолога І. Котларжа «Деякі дані, отримані в результаті дослідження злочинів проти моральності» (1963 рік), в якій є розділ «Особистість потерпілого як фактор зло-чинів проти моральності», автор дійшов висновку, що в цих зло-чинах роль жертви особливо значуща.

У статтях польських авторів А. Бахраха «Кримінологічні і вікти-мологічні аспекти автодорожніх пригод» (1956 рік), Б. Холиста «Роль потерпілого в генезисі вбивства» (1956 рік), А. Фріделя «Розбій у світлі криміналістики і кримінології» (1974 рік), X. Канигонського і К. Степовика «Кишеньковий злодій і його жертва» (1991 рік), «Кра-діжки автомобілів» (1993 рік), С. Пікульського «Вбивство з ревно-щів» (1990 рік) розглядаються особливості специфіки досліджува-них злочинів, «винні» і «невинні» віктимогенні схильності жертви.

У 1990 році вийшла у світ фундаментальна робота Б. Холиста з віктимології, в якій на основі використання значних соціологічних і психологічних даних здійснюється аналіз поведінки жертви злочину та її ролі у конкретній кримінальній ситуації.

У 1961 році в Німецькій Демократичній Республіці вийшли друком праці Л. Феікса «Боротьба зі статевими злочинами проти дітей» і «Значення віктимології в кримінальному розслідуванні на прикладі сексуальних злочинів», в одній із розділів якої наведено дані, що становлять інтерес про потерпілих-дітей. Інший німецький автор - М. Блюменталь опублікував статтю «Неповнолітні жертви і злочини проти моральності».

Слід згадати також про статтю угорського кримінолога Е. Кароя «Віктимологія - новий напрям сучасної кримінології» (1969 рік) і доповідь того ж автора та И. Віга на VI Міжнародному конгресі з кримінології в Мадриді «Роль віктимології та її значення в системі кримінальних досліджень в Угорщині, Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах», у яких учені акцентують увагу на злочинах, учинених із застосуванням насильства (1970 рік). Це да-пско не повний перелік праць віктимологічного характеру, опублікованих у 1960-1970-х роках.

Значну увагу віктимологічним проблемам приділяють італій-ські вчені, насамперед, проблемам надання допомоги жертвам ви-крадення, статевих злочинів, злочинів проти осіб похилого віку.

У Хорватії в межах віктимологічних досліджень були проведені вивчення, присвячені захисту дітей і неповнолітніх, які стали жерт-вами війни.

З 1973 року проводяться міжнародні конгреси, конференції, симпозіуми з віктимології: 1973 рік (Єрусалим, Ізраїль); 1975 рік (Белладжо, Італія); 1976 рік (Бостон, США); 1979 рік (Мюнстер, ФРН); 1980 рік (Вашингтон, США); 1982 рік (Токіо, Японія); 1989 рік (Загреб, Югославія).

У 1979 році в Мюнстері в період роботи III симпозіуму було утворено під егідою ООН Всесвітнє віктимологічне товариство.

На території Радянського Союзу історія віктимології як само-стійного наукового напряму розпочинається публікацією у 1966 ро-ці наукової статті «Про вивчення особистості та поведінки потер-пілого, автор якої доцент Таджицького державного університету Л. В. Франк надалі протягом багатьох років плідно працював у цьому напрямі.

Перу Л. В. Франка належать монографії: «Віктимологія і віктим-ність» (1972 рік); «Потерпілі від злочину і проблеми радянської віктимології» (1977 рік); статті: «Віктимологія як допоміжна дис-ципліна кримінології і криміналістики» (1966 рік); «Потерпілий від злочинів, вчинених рецидивістами» (1968 рік); «Неповнолітні як потерпілі і правопорушники» (1968 рік) та десятки інших публі-кацій. Він підготував докторську дисертацію, яку, на жаль, не встиг захистити.

Заслуги Л. В. Франка перед радянською (на той час) віктимоло-гією беззаперечні: він першим звернув увагу на дослідження проб-леми жертви, першим висунув ідею формування віктимології як самостійної наукової дисципліни, розробив низку віктимологічних термінів і категорій, увів їх у науковий обіг.

Практично в той же період, паралельно з Л. В. Франком, і в на-ступні роки й до сьогодення дослідженням віктимологічних проб-лем займається Д. В. Рівман. (У 1979 році він захистив докторську дисертацію «Віктимологія і профілактика злочинів», опублікував близько 140 робіт з різних віктимологічних аспектів, у тому числі монографії: «Потерпілий від злочину: особистість, поведінка, оцін-ка» (1973 рік); «Віктимологічні фактори і профілактика злочинів»

(1975 рік); «Віктимологічний аспект аналітичної роботи в органах внутрішніх справ» (1977 рік); «Віктимологія» (2000 рік) (у співавторстві з В. С. Устиновим) та «Кримінальна віктимологія» (2002 рік).

Саме в останній роботі Д. В. Рівман, небезпідставно, наголошує на необхідності запровадження в рамках предмета кримінології спеціального курсу для більш глибокого вивчення та деталізації кримінологічних знань про жертву злочинів, віктимність, віктимі-зацію та віктимогенні чинники в системі детермінації окремих злочинів і злочинності загалом.

У 70-90-ті роки XX століття поряд зі значною кількістю статей, цілком або частково присвячених віктимологічним проблемам, публікуються монографії, в яких досліджуються історія і джерела віктимології, її основні положення, термінологія, понятійний апарат, науковий статус, перспективи теоретичного розвитку і практичного використання результатів тощо. Автори цих статей: В. І. Полу-бінський («Кримінальна віктимологія. Що це таке?» (1977 рік); «Правові основи вчення про жертву злочину» (1979 рік); «Віктимологічні аспекти профілактики злочинів» (1980 рік); «Практичні аспекти кримінальної віктимології» (1982 рік); В. Я. Рибальська («Віктимологічні проблеми злочинності неповнолітніх» (1983 рік); В. П. Коновалов («Вивчення потерпілих з метою удосконалювання профілактики правопорушень» (1982 рік); Д. В. Рівман, В. С. Установ («Віктимологія» (1998 рік); «Віктимологія» (2000 рік); Г. І. Бо-гуш та ін. («Кримінологія» (2006 рік)).

У період 1990-2000 роки захищені докторські дисертації (В. Я. Рибальська «Віктимологічні проблеми злочинності неповнолітніх» (1983 рік); В. В. Вандишев «Теоретичні і практичні аспекти взаємозв'язку криміналістики і віктимології» (1989 рік)) і дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (Г. В. Скрипкін «Особистість і поводження потерпілого від навмисних тяжких і менш тяжких тілесних ушкоджень» (1984 рік); О. В. Лукичєв «Кримінально-правова і кримінологічна характеристика дітовбивства» (1997 рік); А. М. Горшенков «Віктимологічний аспект попереджувального впливу на злочинність у сфері масової інформації» (1999 рік); Ю. С. Шафиков «Реалізація взаємозв'язків «жертва - організована злочинна група» у діяльності слідчих і оперативних працівників» (1999 рік); А. А. Глухова «Віктимологічні фактори злочинності» (1999 рік); С. В. Надтока «Віктимоло-

гічні фактори профілактики насильницьких злочинів» (1999 рік); Є. А. Гінтовт «Зґвалтування: кримінологічна характеристика, по-передження, проблема захисту жертв» (2000 рік); Д. Р. Усманова «Кримінологічні проблеми внутрішньосімейного злочинного на-сильства» (2000 рік); А. В. Федоров «Кримінологія як приватна кримінологічна теорія і проблеми її практичного застосування» (2000 рік); А. П. Некрасов «Профілактика пенітенціарної злочин-ності» (2000 рік); М. М. Ніколаєв «Правові й організаційні аспекти забезпечення особистої безпеки засуджених до позбавлення волі» (2001 рік)) та ін. Зміст цих досліджень має для віктимології як тео-ретичне, так і прикладне значення.

Питання віктимології в останні роки розглянуто російськими ученими у таких монографіях і підручниках: «Кримінологія» за редакцією Б. В. Коробейникова, Н. Ф. Кузнецової і Г. М. Мінь-ковського (1988 рік); «Кримінологія» за редакцією І. І. Карпеця і В. Є. Ємінова (1992 рік); «Кримінологія» за редакцією Н. Ф. Куз-нецової і Г. М. Міньковського (1994 рік); «Кримінологія» за ре-дакцією В. М. Кудрявцева і В. Є. Ємінова (1995 рік). •

У Санкт-петербурзьких виданнях курсу лекцій з. кримінології. (1995 і 1998 роки) у розділі «Механізм індивідуального злочину» (автор Д. В. Рівман) є параграф «Віктимологічний аспект конкрет-ного злочину», а в однойменному підручнику, видання 1999 року,-параграф «Віктимологія».

У підручник за редакцією А. І. Боргового включено параграфи «Основи віктимологічної профілактики» (глава «Попередження злочинності») і »Віктимологічний напрямок вивчення причин зло-чинності» (глава «Соціологічний напрямок кримінології»). У на-вчальному посібнику Г. М. Горшенкова окрема глава присвячен-віктимологічному аспекту в кримінології. У сьомому розділі дво-томного «Курсу Радянської кримінології» (1985 рік), присвячено-му поняттю та природі злочинності, є відповідний параграф - «Вік-тимологічні аспекти злочинності».

Проблему становлення віктимологічної профілактики, зокрема у місцях позбавлення волі, досліджували О. М. Джужа та Є. А. Ци-буля ще у 1987 році (робота «Проблеми становлення віктимологіч-ної профілактики у виправно-трудових установах»).

Пізніше, у 1994 році, вчені кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України підготували та опублікували навчальний посібник «Проблеми потерпі-

лого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти)»¹. На основі аналізу літератури, зарубіжних та вітчизняних дослід-жень у посібнику дається характеристика виникнення і становлення віктимології в державі та за її межами. На прикладах з практичної діяльності правоохоронних органів визначається роль жертви в механізмі вчинення злочину, розглядається структура особи потер-пілого, розкриваються загальні та індивідуально-профілактичні за-ходи, спрямовані на усунення чинників, які сприяють віктимній по-ведінці. Автори подають низку пропозицій щодо удосконалення нормативних актів, ролі й поведінки потерпілого в генезисі злочину.

У 1998 році фахівцями цієї ж кафедри було підготовлено моно-ірафію «Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти)»², у якій досліджено кри-мінологічні, психологічні та пенітенціарні аспекти кримінальної віктимології, зокрема її виникнення та становлення, структура особи потерпілого та профілактику її віктимної поведінки, можли-вості використання результатів дослідження зазначених проблем у діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинами та пе-нітенціарній практиці.

У подальшому розвитку віктимологічних досліджень і його понятійного апарату важливу роль відіграли праці В. О. Тулякова і, передусім, його монографія «Віктимологія (соціальні та кримі-нологічні проблеми)»^ (2000 рік). У монографії розглянуто теоре-тичні основи проблем сучасної віктимології як перспективного напряму соціально-правових досліджень, які забезпечують під-вищення ефективності протидії злочинності. Узагальнивши і проаналізувавши думки сучасних вітчизняних і зарубіжних уче-них з різних аспектів проблеми, автор сформулював низку нових положень загальної теорії віктимології і теорії поводження з жерт-вами злочинів.

Акцентуючи увагу на всебічному розвитку подальших дослід-

¹ Див.: Джужа О. М, Моисеєв Є. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навч. посіб.- К.: Укр. акад. ннутр. справ, 1994.-51 с.

" Див.: Джужа О. М, Моисеєв Є. М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти): Монографія.-К.: НВТ «Правник».- Над. акад. внутр. справ України, 1998.- 84 с.

³ Див.: Туляков В. О. Виктимология (социальньїе и криминологические проблеми): Монографія.- О., 2000.- С. 3-4.

жень віктимологічної проблематики, В. О. Туляков зазначає, що гуманізація політичної свідомості в Україні припускає реальний поворот системи кримінальної юстиції до проблеми потерпілих від злочинів, оскільки сьогодні завдання якраз і полягає в поглибле-ному й детальному дослідженні й розробці основ теорії криміналь-ної віктимології, у формуванні системи наукових знань про жертву злочину з метою оптимізації соціального контролю над злочинніс-тю, гуманізації кримінальної політики і приведення українського національного законодавства у відповідність до міжнародно-право-вих стандартів у галузі захисту прав жертв злочинів¹.

У 2001 році під загальною редакцією професора О. М. Джужі вийшов друком підручник «Курс кримінології» (у двох томах), підготовлений кримінологами Національної академії внутрішніх справ України та юристами-практиками правоохоронних органів України, до якого увійшли, зокрема, два розділи: «Проблеми вік-тимології та суїцидальної поведінки» та «Віктимологічний аспект профілактики злочинів».

Пізніше, у 2002 році, вищезазначеним авторським колективом був виданий підручник «Кримінологія»³, два розділи якого також були присвячені проблемам віктимології («Кримінологічні аспекти вікти-мології та сущидології» та «Віктимологічна профілактика злочинів»).

У наступному, 2003 році, під загальною редакцією професора О. М. Джужі побачив світ навчально-практичний посібник «Кримі-нологія»⁴, підготовлений фахівцями кафедри кримінології та юри-дичної соціології Національної академії внутрішніх справ України, у якому був розділ «Проблеми віктимології та суїциду».

Нарешті, у 2004 році фахівцями зазначеної кафедри підготовле-но навчальний посібник «Кримінологія»,³ в одній з тем якого - «Вік-

Див.: Там само.- С. 3-4.

² Див.: Курс кримінології. Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О. М. Джу-
жа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі.- К:
Юрінком Інтер, 2001.- 352 с; Курс кримінології: Особлива частина: Підруч-
ник: У 2 кн. / М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М Мельник та ін.; За заг. ред.
О. М. Джужі.- К: Юрінком Інтер, 2001.- 480 с.

³ Див.: Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних за-
кладів / О. М. Джхжа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик та ін.; За заг. ред.
О. М. Джужі.- К.,2002.- 416с.

⁴ Див.: Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / О/ М. Джужа, Є. М. Моісеєв,
В. В. Василевич та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі.- К., 2003.- 400 с.

⁵ Див.: Кримінологія: Навч. посіб. / О. М. Джужа, В. В. Василевич, Ю. Ф. Іва-
нов та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі- К.: Прецедент, 2004.- 208 с.

тимологічні аспекти конкретного злочину»,- було розглянуто такі питання, як: питання поняття і завдання віктимології, віктимна по-ведінка та віктимологічне дослідження.

Отже, виникнення кримінологічної віктимології пов'язано з до-статньо відомим явищем в історії формування багатьох наук, коли в результаті проведених досліджень у межах окремих галузей знань накопичується такий матеріал, який під впливом суспільних потреб привертає увагу фахівців у сфері спеціальних пізнань. Саме в процесі взаємного впливу - нового дослідницького матеріалу та суспільних потреб - відбувається диференціація галузей науки або з окремих галузей знань виокремлюються нові за своїм змістом. Такий історичний процес відбувався в період становлення та роз-витку кримінологічної віктимології як окремого напряму знань про жертву злочинного посягання.

Об'єктивними факторами формування кримінологічної вікти-мології як самостійної галузі знань є:

1) потреби пізнання стану кримінальної віктимності та віктимі-зації суспільства;

2) необхідність накопичення спеціальних даних, дослідницько-го матеріалу, який дав би можливість не лише зафіксувати і пояс-нити такі факти, а й запропонувати відповідні прогнози розвитку таких процесів на майбутнє;

3) потреби у визначенні системи заходів віктимологічної про-філактики на рівні суспільства, соціальної групи чи конкретної особи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА	\|	Поняття і предмет кримінологічної віктимології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.