Співпраця та безпека в НАТО.

Намагаючись гарантувати власну безпеку, Україна в межах процесу інтеграції до європейських структур активізувала свої контакти з Північноатлантичним союзом. Внаслідок цього в травні 1997 р. у Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО, який мав на меті надавати оперативну поточну та узагальнюючу інформацію про справи в цьому альянсі (це перший такий центр у країні, яка не входить до НАТО). 9 липня 1997 року у Мадриді Президентом України та лідерами 16 держав — членів альянсу — було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО. Хартія містить принципи відносин, структуру і характер взаємодії між НАТО й Україною, форми та механізми консультацій, базові засади гарантування безпеки в Європі. Важливою в цьому документі є теза про те, що «НАТО продовжуватиме підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, а також принцип непорушності кордонів».

Співробітництво з Північноатлантичним союзом розгортається в різних сферах. Зокрема, у листопаді 1998 р. 11 країн-учасниць НАТО надали допомогу українському населенню, що проживало в затопленому басейні р. Тиса. Протягом 1994—1999 pp. Україна брала активну участь у багатьох заходах, передбачених програмою «Партнерство заради миру» (підписала її першою з країн СНД 8 лютого 1994 року), у тому числі й спільних військових навчаннях. Наприклад, у 1999 р. на Яворівському військовому полігоні відбулися комплексні багатонаціональні командно-штабні комп´ютерні навчання «Щит миру-99», у якому брали участь військовослужбовці з Азербайджану, Бельгії, Болгарії, Великобританії, Греції, Грузії, Данії, Італії, Латвії, Молдови, Польщі, Румунії, США, Туреччини та Угорщини.

Військове співробітництво передбачає участь у миротворчих місіях, в яких з липня 1992 р. було задіяно 9 тис. українських військовослужбовців під загальним керівництвом Північноатлантичного союзу. На 1 січня 2000 року з питань міжнародної військової та військово-технічної співпраці укладені й діють понад 180 міжнародних документів із 40 країнами.

Формула поєднання зусиль у зміцненні загальноєвропейської та євроатлантичної безпеки як основа співробітництва України і НАТО проіснувала до Празького (2002 р.) саміту Північноатлантичного союзу, який відбувся в умовах трансформації системи міжнародних відносин, пов´язаної з різким зростанням таких глобальних загроз, як міжнародний тероризм, поширення зброї масового знищення, дестабілізуючий вплив авторитарних режимів на Близькому і Середньому Сході. Результатами Празького саміту стали: а) постановка перед НАТО завдань глобального характеру, які виходять за межі євроатлантичної зони його відповідальності; б) початок «другої хвилі» його розширення, яка завершилася приєднанням до альянсу Болгарії, Румунії, Словенії, Словаччини, Литви, Латвії, Естонії; в) розширення формату відносин Росія — НАТО.

За цих обставин Україна повинна була визначити свою позицію стосовно форм взаємодії та співробітництва з Північноатлантичним союзом. 23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України прийняла політичне рішення щодо набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО, що стало переломним моментом в її відносинах з Північноатлантичним союзом, закономірним кроком на тлі його трансформації з військово-політичної організації у політично-військову.

Якісно новий етап у відносинах України з євроатлантичною організацією безпеки розпочався з прийняття Плану дій Україна — НАТО, спрямованого на створення передумов для її інтеграції в Північноатлантичний союз. Початок реалізації плану був досить інтенсивним. Лише у 2003 р. з 256 запланованих заходів було виконано 230. Найвагомішим внеском України в його реалізацію експерти вважають: створення цивільних структур управління у Міністерстві оборони, участь у миротворчих і гуманітарних операціях під егідою НАТО, участь українського військового контингенту в стабілізаційних силах в Іраку.

Нового імпульсу набули відносини Україна — НАТО після президентських виборів 2004 р. Вже у квітні 2005 р. у межах неформального саміту Північноатлантичного блоку у Вільнюсі відбулося засідання комісії Україна — НАТО на рівні міністрів закордонних справ. Українській стороні було запропоновано новий формат відносин — Інтенсифікований діалог (ІД). Він є першим етапом на шляху до членства, який подолали учасники «другої хвилі» розширення альянсу, а також першим офіційним форматом відносин із альянсом, у назві якого значиться не «особливе партнерство», а «членство». Учасники зустрічі ухвалили документ «Поглиблення співробітництва Україна — НАТО: короткотермінові заходи».

Питання для самоперевірки:

1. Національно-культурне відродження в Україні на сучасному етапі.

2. Найбільші релігійні конфесії в Україні.

3. Україна на міжнародній арені. Пріоритетні напрями зовнішньої політики.

Рекомендована література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: ВЦ „Академія”, 2003.

2. Історія України: документи і матеріали / укл. В. Король. – К.: Академія, 2002.

3. Остафійчук В.Ф. Історія України. Сучасне бачення. – К.: Знання-Прес, 2002.

4. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела; Львів: Новий світ, 2003.

5. Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України з прадавніх часів до сьогодення. – Х.: Торсінг, 2003.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Фотосинтез.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.