• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

В) проблеми формування в Україні, соціально-орієнтованої системи

1. Економічне зростання та соціально-економічний розвиток

Економічною основою життя людського суспільства є виробництво засобів існування або матеріальних благ. Щоб жити, треба споживати матеріальні блага, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт, тобто відтворювати його. Відтворення – це безперервність, повторюваність виробництва.

Процес відтворення включає відтворення: а) сукупного суспільного продукту; б) робочої сили; в) виробничих відносин; г) природних ресурсів. У процесі відтворення сукупного суспільного продукту і робочої сили відбувається відтворення продуктивних сил.

Відрізняють два види суспільного відтворення: просте й розширене.

Просте відтворення: розміри виробництва, а отже і величина виробленого продукту залишаються незмінними. Такий варіант може бути тоді, коли протягом певного періоду виробництво не зазнає кількісних і якісних перетворень, тобто по суті залишається незмінним. За цих умов додатковий продукт, якщо він виробляється, використовується лише на потреби особистого споживання. Просте відтворення було найбільш характерним для докапіталістичних формацій.

Розширене відтворення означає, що розміри виробленого продукту в кожному із наступних циклів виробництва збільшуються. Матеріальною основою такого зростання є частка додаткового продукту (додаткової річної праці), що йде на виготовлення додаткових засобів виробництва і життєвих благ, надлишкових, порівняно з їх кількістю, яка потрібна лише для відшкодування капіталу.

Процес розширеного відтворення в умовах ринкової економіки має свої особливості:

по – перше, він відбувається на основі різноманітних форм власності;

по-друге, визначається дією всієї системи об’єктивних економічних законів, передусім законів ринкової економіки;

по-третє, підпорядкування економічним інтересом товаровиробників;

по-четверте, базується на органічному поєднанні ринкових відносин і планомірного розвитку господарства.

Суспільне відтворення має такі структурні елементи:

- відтворення матеріального виробництва і духовних цінностей;

- відтворення засобів виробництва, робочої сили і виробничих відносин

- відтворення предметів споживання

- відтворення окремих груп товарів і послуг

- відтворення окремих галузей економіки

- відтворення окремих виробничих комплексів, економіко-географічних зон і територій.

Відтворення сукупного суспільного продукту включає чотири стадії його руху (власне виробництво, обмін і кінцеве споживання).

Сукупний суспільний продукт являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило за рік. До складу сукупного суспільного продукту входять різноманітні матеріали і нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва.

Типовим для ринкової економіки є розширене відтворення сукупного суспільного продукту, що означає його зростання за обсягом, поліпшення структури та якості. (Табл.)

Суть відтворення сукупного суспільного продукту полягає в заміщенні всіх його частин за вартістю і за натуральною формою.

При використанні сукупного суспільного продукту ринок регулює пропорції його складових частин, забезпечує оптимальне поєднання нагромадження і споживання. Держава бере участь у реалізації народногосподарських пріоритетів, принципів соціальної справедливості.

Суспільне виробництво складається з двох підрозділів виробництва засобів виробництва (І) і виробництва предметів споживання (ІІ). За вартістю сукупний суспільний продукт включає перенесену вартість (Пв), необхідний продукт (Нп) і додатковий продукт (Дп).

У процесі реалізації сукупного суспільного продукту частина продукції І підрозділу використовується на відновлення спожитих засобів виробництва і на збільшення основних і оборотних фондів у І підрозділі (Вф), а також на утворення резервного фонду (Рф). Це здійснюється за рахунок додаткового продукту І підрозділу.

У ІІ підрозділі частина його продукції використовується на забезпечення необхідного продукту (життєвих засобів для працівників цього підрозділу) і на необхідний продукт для щойно залучених працівників.

Далі відбувається обмін продукцією між І і ІІ підрозділами.

І підрозділ реалізує ІІ підрозділу засоби виробництва для відновлення спожитих (Пв) і для розширеного виробництва, а також для створення резервного фонду (Рф). ІІ підрозділ реалізує І підрозділу предмети споживання для працівників, які брали участь у виробництві (Нп), і для додатково залучених працівників (Рф).

Частина продукції І і ІІ підрозділів використовується на утримання сфери нематеріального виробництва. Умовою розширеного відтворення є таке співвідношення:

Ця формула показує, що в І підрозділі створені додаткові засоби виробництва, які необхідні для розширеного відтворення.

Практика довела, що в реалізації суспільного продукту в умовах адміністративно-командної системи відбувалися значні порушення. Продукція І підрозділу, що повинна була використовуватися на відновлення спожитих засобів виробництва, часто-густо спрямовувалася на створення нового виробництва. Це призвело до того, що наприкінці 90-х років на багатьох підприємствах засоби праці досягли майже повного зношення.

Суть відтворення робочої сили полягає у безперервному відновленні й підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини. При цьому відбувається постійне відновлення і підвищення трудової кваліфікації людей, зростання їх загальноосвітнього і професійного рівня. У процесі відтворення головної продуктивної сили суспільства виникає ряд проблем, які вимагають постійної уваги. Це природний рух населення як основи відтворення робочої сили, залучення працівників до виробництва, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями підприємствами, регіонами, досягнення високої зайнятості населення.

Природний рух населення відображає передусім його приріст на основі обліку народжуваності й смертності. У кожній країні свої особливості природного руху населення. На нього впливають такі фактори, як рівень індустріального розвитку й урбанізації, соціальні умови, традиції культури й побуту, конкретно-історичні фактори, тривалість життя та ін.

В Україні спостерігається тенденція зниження природного приросту населення. Основною причиною цього є скорочення народжуваності. До того ж, збільшилась дитяча смертність. Тому в Україні повинна здійснюватися активна демографічна політика як складова частина загальної соціально-економічної політики суспільства. Вона включає сукупність соціально-економічних, правових, морально-психологічних і медико-демографічних заходів, які впливають на демографічний процес.

Відтворення виробничих відносин охоплює відносини власності на засоби виробництва, становище класів, спільних груп, трудових колективів і окремих працівників, організаційно-економічні зв’язки.

Відтворення виробничих відносин не слід розглядати як просте, звичайне їх відновлення. На сучасному етапі воно має забезпечити перехід до ринкових відносин. Це передбачає вдосконалення виробничих відносин, що виявляється у таких напрямах:

поглиблення розвитку товарно-грошових відносин за умов існування різноманітних форм власності, їх рівноправності і змагальності, формування управління структур на міжгалузевому, регіональному й локальному рівнях

розгортання товарно-грошових відносин, перехід підприємств (об’єднань) на самоуправління й повне самофінансування, розвиток оренди, акціонерних та інших товариств

упровадження економічних методів управління, основаних на пізнанні та використанні економічних законів

розвиток кооперації не тільки в аграрному секторі, а й в інших сферах господарської діяльності, створення умов для розвитку трудових селянських господарств, особистого підсобного господарств, індивідуальної трудової діяльності

подолання відчуження працівників і трудових колективів від засобів виробництва.

У процесі відтворення виробничих відносин зберігаються важливі елементи державного регулювання (розробка і реалізація державних цільових комплексних програм, регулювання формування коштів, які призначені на соціальний захист громадян, а також податків, грошової маси, використання державних товарних резервів для стабілізації ринку тощо).

Поряд з державою на виробничі відносини впливатимуть недержавні економічні структури й демократичні суспільні інститути: асоціації виробників, товариства споживачів, економічні, науково-технічні та інші суспільні організації.

У процесі розвитку економіки здійснюється відтворення природних ресурсів, тобто відновлення їх у попередньому або кращому стані. Відтворення природних ресурсів передбачає відтворення природних умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних запасів та ін.), збереження й облагороджування середовища проживання людини. Це і становить еколого-економічний процес відтворення.

Охорона, раціональне використання природних ресурсів, їхнє відтворення є обов’язковою умовою розвитку ринкової економіки.

Процес відтворення природних ресурсів потребує централізованого регулювання. Держава щорічно виділяє для цього значні кошти. Особлива увага звертається на відтворення земельних, водних і лісових ресурсів. Здійснюється велика робота щодо збереження сільськогосподарських угідь, боротьби з ерозією грунту, підвищення темпів роботи робіт з рекультивації земель.

В Україні важливу роль у процесі відтворення відіграє Довгострокова державна програма охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Вона охоплює широке коло заходів технологічного, економічного і соціального характеру. Використовується принципово новий підхід до поліпшення екологічної обстановки в країні як до проблеми, що має величезне міжнародне значення і тому вимагає тісного співробітництва із зарубіжними країнами, використання світового досвіду у цій галузі.

Існують два типи розширеного відтворення: екстенсивний та інтенсивний. Перший передбачає зростання виробництва на незмінній технічній основі, за рахунок залучення додаткових ресурсів – трудових, матеріальних і фінансових, другий – зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності.

Тривалий час у нашій країні переважав екстенсивний тип відтворення . сьогодні його можливості вичерпані. Для оздоровлення економіки потрібно перейти до інтенсивного типу відтворення. А це означає необхідність підвищення ефективності суспільного виробництва, поліпшення якості продукції і послуг в усіх галузях народного господарства на основі його всебічної інтенсифікації.

ПРОСТЕ ВІДТВОРЕННЯ

ЗВУЖЕНЕ ВІЖТВОРЕННЯ

РОЗШИРЕНЕ ВІДТВОРЕННЯ

Підвищення ефективності виробництва знаходить свій вираз у збільшенні економічних результатів на кожну одиницю затрат, що досягається передусім через прискорення науково-технічного прогресу, глибоку технічну реконструкцію народного господарства.

Існують чотири форми інтенсивного відтворення, які характеризуються різними поєднаннями ресурсів, пріоритетами їх використання: фондоємна, фондозберігаюча, нейтральна та всебічна. В усіх формах забезпечується підвищення продуктивності суспільної праці, але різними способами.

За фондоємної форми підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат виробничих фондів на одиницю продукції. Підвищенню органічної будови фондів не протидіє економія основних і оборотних фонді, і фонди зростають швидше за суспільний продукт і національний доход.

За фондозберігаючої форми підвищення продуктивності праці супроводжується економією виробничих фондів на одиницю продукції. Масштаби і темпи економії живої праці в окремі періоди неоднакові. Тому можна визначити дві стадії цього процесу. На першій – економія живої праці переважає над економією праці, яка уречевлена у виробничих фондах і матеріальних затратах, на другій стадії – розміри й темпи економії уречевленої праці перевищують економію живої праці.

Нейтральна форма інтенсивного типу відтворення характеризується тим, що підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат уречевленої праці. Але водночас здійснюється економія засобів виробництва, яка компенсує додаткові затрати уречевленої праці. Тому виробничі фонди зростають тими є темпами, що й суспільний продукт і національний доход.

Всебічна форма інтенсивного типу відтворення означає, що продуктивність праці досягається шляхом підвищення ефективності всіх ресурсних факторів: засобів і предметів праці, робочої сили. Це – по суті форма всебічного ресурсозабезпечення у виробництві кожної одиниці продукції.

Для ринкової економіки характерним є переважно інтенсивна форма розширеного відтворення, перехід від часткової до всебічної інтенсифікації виробництва, що базується на економії всіх елементів виробництва.

Сьогодні в інтенсифікації виробництва головне – забезпечити нову якість економічного зростання, яка характеризується насамперед посиленням його соціальної справедливості. А це вимагає пріоритетного використання результатів розвитку господарства для задоволення соціальних потреб суспільства: забезпечення населення повноцінними продуктами харчування і промисловими товарами, реалізація програми житлового будівництва, перебудови охорони здоров’я і народної освіти тощо.

Нова якість економічного зростання характеризується переходом від часткової до всебічної інтенсифікації виробництва.

Раніше інтенсифікація відбувалася за рахунок підвищення продуктивності праці. Але вона “з’їдалася” зниженням фондовіддач. Дуже повільно зменшувалася матеріалоємність. Сьогодні стоїть завдання забезпечити поліпшення використання всіх факторів зростання: здійснювати економію живої праці, підвищувати фондовіддачу, знижувати матеріалоємність.

Нова якість економічного зростання передбачає постійне оновлення виробничого апарату і продукції, що випускається. На основі досягнень науково-технічного прогресу відбувається оновлення основних виробничих фондів. Здійснюється нова інвестиційна політика, націлена на докорінну технічну реконструкцію.

Для розширеного відтворення необхідне нагромадження – використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

Розширене та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва являє собою виробниче нагромадження.

Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, об’єктів культури, спорту, науки – це невиробниче нагромадження.

Підвищення життєвого рівня населення об’єктивно обумовлює зростання обсягу та якості національного багатства на основі нагромадження. Це причинно-наслідковий зв’язок має постійний характер і являє собою економічний закон нагромадження. Формами його прояву є взаємозв’язок величини виробничого нагромадження і розмірів споживання населенням, безперервне зростання й удосконалення функціональних виробничих фондів, збільшення кількості зайнятих працівників і вдосконалення структури сукупного робітника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення.

Фонд нагромадження – це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих основних і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів.

Структура фонду нагромадження визначається співвідношенням між фондом виробничого нагромадження і фондом невиробничого нагромадження. Барометром нормального розвитку економіки є активна інвестиційна політика, що спрямовується на постійне оновлення й нарощування виробничого потенціалу і розв’язку соціальних завдань.

В умовах адміністративно-командної системи недооцінювалось невиробниче нагромадження. Щодо виділення ресурсів на соціальні об’єкти діяв “залишковий принцип”. Частка так званої невиробничої сфери у капітальних вкладеннях постійно зменшувалась. Сформувалась “теорія”, згідно з якою головним є виробниче споживання, а невиробниче має другорядне значення. Тимчасом, як доводить світовий досвід, вкладення в соціальну інфраструктуру досить ефективні. Це – умова розвитку самого виробництва. І занедбаність соціальної інфраструктури у нашій країні була однією з істотних причин зменшення темпів розвитку економіки.

Соціально-економічна ефективність нагромадження (ЕФН) визначається співвідношенням між зростанням фонду нагромадження (ФН) і зростанням реальних доходів населення (РД) і може бути представлена такою формулою:

ЕФН=

По суті ця формула показує кількісний вираз закону нагромадження. Перехід до ринкових відносин вимагає впровадження спеціальних заходів щодо підвищення ефективності нагромадження. Насамперед передбачено послідовний перехід до ринку будівельної продукції.

У процесі відтворення сукупного суспільного продукту відбувається відшкодування всіх затрат і водночас формуються три фонди: відшкодування (кошти, що направляються на заміщення спожитих засобів виробництва), споживання (предмети особистого споживання), нагромадження (засоби, що направляються на розширення виробництва). Співвідношення між цими фондами в загальному вигляді відбиває структуру суспільного продукту в матеріальному виробництв.

2. Кругообіг доходу, ресурсів і продукту в процесі відтворення.

Регулярне поновлення виробництва вимагає постійного відтворення і його факторів: засобів виробництва і робочої сили. Їх функціонування у відтворювальному процесі неминуче передбачає наявність відповідних матеріальних благ, які забезпечують підтримання, розвиток і вдосконалення даних факторів. Створення названих вище фондів відтворення, у свою чергу, виступає об’єктивною основою виникнення різних і водночас нерозривно пов’язаних між собою частин виробництва – виробництва засобів виробництва і виробництва предметів споживання.

Відшкодування виробничих витрат відбувається на ринку, де кожне підприємство купує необхідні ресурси. Зрозуміло, що при цьому структура суспільного виробництва має бути такою, щоб вона відповідала структурі попиту на засоби виробництва.

Проміжне споживання складає основну частину фонду відшкодування. Воно не враховує лише тих засобів, що використані на поновлення основного капіталу. Тому рух ресурсів проміжного споживання фактично відбиває реалізацію або відтворення фонду відшкодування.

Фонди споживання і нагромадження, на відміну від проміжного споживання, представляють собою готову продукцію (предмети особистого споживання і засоби праці). За своїм змістом – це додана в усіх галузях вартість, тобто створений валовий внутрішній продукт.

Засоби виробництва – це затрати, а предмети особистого народного споживання – отриманий результат. Це – так звана фондоємна форма відтворення. Майже на 2/3 народне господарство України працює фактично на відтворення затрат. Подібна ситуація, якщо вона утримується тривалий час, неминуче заводить економіку в глухий кут, бо врешті-решт національне господарство стикається із суцільним товарно-сировинним дефіцитом.

Звідси випливає, що найважливішим напрямом переорієнтації економіки України є пріоритетний розвиток виробництва предметів споживання.

Диспропорція між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання в економіці України, як і в цілому в господарстві колишнього СРСР, значною мірою була обумовлена існуванням у курсі марксистсько-ленінської політекономії ряду догм, які слугували теоретичним обґрунтуванням господарської практики. Так, необхідність випереджаючого зростання галузей І підрозділу пояснювалась дією закону переважного зростання виробництва засобів виробництва. Підвищення питомої ваги засобів виробництва ототожнювалось з підвищенням рівня розвитку продуктивних сил.

Проте подібні зв’язки, як свідчить досвід розвинутих країн, характерні лише для початкового етапу індустріалізації економіки, коли відбувається інтенсивне насичення виробництва технічними засобами та масова заміна ручної праці машинною. На наступних же етапах у результаті впровадження нової, ефективнішої техніки і технології дія цього закону докорінно змінюється і переноситься переважно в галузь найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Що ж стосується глобального співвідношення між двома підрозділами суспільного виробництва, то воно, як свідчить практика розвинутих країн, стабілізується, причому таким чином, що ІІ підрозділ стає переважаючим.

Структура народного господарства, що склалася сьогодні в Україні, характеризується надто високою часткою галузей, які створюють засоби виробництва. Це обумовило принаймні два надзвичайно тяжких наслідки: 1) суцільний дефіцит сировинних і продовольчих ресурсів, 2) занепад соціальної сфери і погіршення становища трудящих. Це свідчить про те, що у найближчі роки в національному господарстві необхідно різко підвищити частку предметів споживання.

Вирішальну роль тут має відіграти науково-технічний прогрес. Завдання щодо його активізації на сучасному етапі полягає в раціональному поєднанні зусиль, спрямованих на стабілізацією економіки, з одного боку, і заходів організаційно-економічного характеру, направлених на підвищення ефективності виробництва і досягнення прогресивних структурних зрушень, - з іншого.

Дані завдання можуть бути розв’язані лише за умови, що науково-технічний прогрес охоплюватиме всі без винятку сфери економіки. При цьому з метою попередження диспропорцій в народному господарстві посилення процесів інтенсифікації на основі науково-технічного прогресу має здійснюватись рівномірно як у галузях важкої промисловості, так і в тих, що виробляють предмети споживання.

Відтворення фондів – це безперервне їх відновлення, яке забезпечує постійне повторення процесу виробництва.У ході відтворення фондів відновлюють і розвиваються їхні складові елементи як за натуральною формою, так і за вартістю, змінюється структура фондів і одночасно відбувається відновлення та розвиток їх як економічного відношення. У ході повторення і відновлення виробництва фонди підприємства знаходяться у кругообороті. Кругооборот фондів – це їх рух, у процесі якого вони проходять три взаємозалежних стадії, втілюючись на кожній з них у відповідну матеріальну форму: засобів виробництва, готової продукції і грошових коштів.

На першій стадії підприємство купує засоби виробництва і робочу силу (грошова форма фондів перетворюється в товарну), на другій – відбувається процес виробництва (продуктова форма фондів перетворюється в товарну), на третій – реалізується вироблений продукт (товарна форма фондів перетворюється у свою початкову форму – грошову, кругообіг завершений). Від безперебійного кругообороту значною мірою залежить нормальний хід відтворення фондів підприємства, його ритмічність, надходження кінцевого продукту на потреби особистого і виробничого споживання.

Схему кругообороту фондів підприємства можна показати таким чином:

ЗВ

Г-Т ... В (ЗВ + ВН) ... Т ^’ – Г ^’

РС II стадія ІІІ стадія

______________ виробництва обігу

І стадія обігу

ЗВ

де Г – грошові кошти, Т - вартість закуплених засобів виробництва і

РС

робочої сили, В (ЗВ + ВН) – виробництво, у процесі якого вартість спожитих засобів виробництва (ЗВ0 переноситься конкретною працею на продукт, що виробляється, і створюється нова вартість (ВН), Т ^’ – готова для реалізації продукція, Г ^’ – грошові кошти від реалізації готової продукції, Г ^’ = Г + ∆Г, де Г – авансові гроші, ∆Г – додаткова вартість.

На кожній стадії кругообороту фондів відбувається різні економічні процеси, і жодному з них не можна абсолютизувати, а потрібно розглядати у діалектичному зв’язку з іншими стадіями.

При аналізі кругообороту фондів особливу увагу слід приділяти проблемі ефективності та якості. Так, від якості засобів виробництва, закуплених на першій стадії кругообороту, значною мірою залежить ефективність процесу в наступних стадіях. Наприклад, у разі використання неякісної сировини підприємство одержить неякісний товар, який не буде реалізовуватися. Отже, проблема якості товару – головна. Ефективність на другій стадії пов’язана, зокрема, із скороченням часу робочого періоду, що вимагає застосування прогресивної техніки та технології, комп’ютеризації виробництва тощо. На третій стадії існують проблеми транспортування, зберігання, реалізації продукції. Раціональне їх вирішення може у декілька разів збільшити прибуток, зарплату, фонди нагромадження і споживання.

У процесі відтворення фондів їх кругооборот постійно повторюється. Кругооборот як періодично повторюваний процес, а не як окремий акт, у якому авансова вартість повертається до своєї вихідної форми, називається оборотом фондів.Швидкість обороту фондів (п) прийнято визначати числом їх оборотів, які відбулися за певний період, як правило, за рік (О), і тривалість одного обороту (о). Залежність між цими показниками можна виразити формулою:

Сьогодні вся маркетингова діяльність підприємства повинна бути спрямована на скорочення обігу, часу, протягом якого готова продукція знаходиться на складах, терміну транспортування Ії до споживача, часу реалізації готової продукції, часу, протягом якого відбувається придбання нових засобів виробництва. Все це впливає на продуктивність праці, собівартість, рентабельність.

Матеріальні основи функціонування підприємства

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
5. III. Проблеми репатріації експатріантів
6. IV. Розподіл нервової системи
7. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
8. IV. Філогенез кровоносної системи
9. POS-системи
10. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
11. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
12. VI. Філогенез нервової системи

Переглядів: 525