Уявіть себе маленькою недолугою істотою Брехнею. А тепер дужою істотою – Правдою. Коли ви себе почували комфортно? Як думаєте – чому?

*** Марія Пригара

Чого це на мене так сердяться в школі?

Та ж я не чіпаю нікого ніколи.

Ні з ким не сварюся, сиджу собі тихо,

А з цього виходить одне тільки лихо.

Оце я сказала – така в мене звичка, –

Що в Галі, як мишачий хвостик косичка.

Що в Каті спідниця, неначе з рогожі,

Та ще й черевики на човники схожі.

Що в Тані волосся нечесане досі,

Що очі в Мар’янки маленькі та косі,

Що в зошиті Лесі одні тільки плями:

Напевне, бруднющими пише руками.

Я ж правду кажу їм…І що тут такого?

Та ж я не чіпаю ніколи нікого.

Сиджу собі тихо і в школі, і вдома,

І чом вони сердяться всі – невідомо.

ü Хто вважає, що можна казати неправду, щоб не образити, підтримати людину?

ü А хто вважає, що правду треба казати завжди, в будь-яких ситуаціях?

ü Як ви гадаєте: брехня може бути малою чи великою?

Мала брехня спричиняє таку саму шкоду, що i велика. Адже i мала брехня - це неправда, i пiвбрехнi — теж неправда. І починається все завжди з малого: пiшов у кiно, а мамi сказав, що був у школi , бігав у дворi, а вдома сказав, що ходив до хворого товарища. Здавалося б дрiбницi. Аж нi! Мала брехня з часом переростає у велику брехню, якiй немає прощення.

СТОРІНКА ДЛЯ ДИТИНИ І ВСІЄЇ РОДИНИ

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вузлики напам’ять	\|	Повчання для всієї родини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.