МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||||||||
Урок 26 Працюємо сумлінноСонечко та дощик Павло Грабовський Якось сонечко казало: -Буду все собі світити! – Почув дощик: - Пуття мало, От я краще буду лити!
- З тебе людям холод, сльота, - Каже сонечко і слуха. Відрік дощик: - не робота, Як почнеться і посуха.
Зазмагались. – Хто все плодить: Груші, сливи, огірочки? - А без мене, - дощ доводить, - Враз пов’януть всі садочки!
Так сперечались довгенько І на тому покінчили, Щоб робити звичайненько Їм обом як перш робили.
Кожна людина з дитинства привчає себе до праці. Тоді життя її стає яскравим і цікавим. Звичайна людина, яка любить працю, та ще й з розумом діє, точно бідувати не буде. У неї буде лад і на роботі, і в дворі, і в хаті... Я точно не знаю, можливо просто наша лінь нам заважає помріяти, почитати, присвятити більше часу улюбленій справі… Проте в будь-якому випадку впевнена, що наші проблеми зазвичай є продуктом наших же дій або бездіяльності.
У нас як народу не так часто буває шанс доводити свою життєву мудрість. Все в наших руках і головах. Бачиш, що сусід дурень, то не будь байдужим і лінивим - зроби, щоб він своєю дурістю не заразив іншого сусіда! Тільки таким чином наша мудрість і працелюбність стане не міфом, а доведеною нашими діями реальністю… Тепер ти станеш Учнем Людським Василь Сухомлинський Дала мати синові паперові картки з буквами — від А до Я. Прочитала букви й сказала: — Вчи, сину. Вивчиш азбуку — читати навчишся. Умітимеш читати — Учнем Людським станеш. Станеш Учнем Людським — з кожним днем розумнішатимеш. Почав син учити азбуку. Та сталося якось, що найбільше сподобалась йому буква "я". Читає її й читає. Мати каже йому: — Читай, сину, інші букви. Я — це остання буква. Але синові не хочеться братися за інші букви. — Я, я, — говорить він матері, і здається йому, що немає на світі кращого слова. — Що нам світить і гріє? — питає мати. — Я, я, — відповідає син. — Що дає життя спраглій землі? — Я, я! — відповідає син. Злякалася мати: той, хто любить себе, хто милується собою, не може бути й найменшим листочком на гіллястому дереві людського роду. Як же врятувати сина? Уночі, коли син заснув, узяла вона картку з буквою "я" та й сховала. Прокинувся син, став пригадувати свою наймилішу букву, та не пригадає ніяк. Почав син учити букви: а, б, в, г — і до кінця... Власне, всі букви. Тоді і "я" пригадалось, — але тепер воно стало маленьке — маленьке й сором'язливе. — Що нам світить і гріє? — питає мати, коли син вивчив усю азбуку й навчився читати. — Сонце, — відповідає син. — Що дає життя спраглій землі? — Дощ, — відповідає син. — Тепер ти став Учнем Людським, — каже мати.
Для того, щоб полюбити будь-яку працю, слід запитати себе: «Навіщо я це роблю?» Завжди легше працювати, коли знаєш, для чого чи для кого ти це робиш. Яким би не було доручення – великим чи маленьким – намагайся підходити до роботи сумлінно. Мудра людина розуміє, що без праці неможливо досягти певної мети, що чесна праця приносить користь іншим і собі, і водночас є джерелом радості та щастя. Хто ж муруватиме печі Василь Сухомлинський
Настала осінь. Треба топити, холодно в хаті. Тарасикова мати розтопила в печі, але дрова не горіли. — Піч треба полагодити, — каже мати. — До діда Трохима піду. Дід Трохим був єдиний у селі чоловік, що умів мурувати й лагодити печі. Тарасик із повагою й острахом дивився на велику дідову бороду. Дід простукав ручкою кельми стінки слабої печі й сказав: — Ця піч не грітиме, скільки не лагодь. Другу треба мурувати. Мати й Тарасик винесли на подвір'я цеглу, печі не стало. Дід Трохим став класти нову, Тарасик йому допомагав. — Діду, це правда, що ніхто, крім вас, не вміє у нашому селі піч мурувати? — Правда, сину, — каже дід Трохим. — А як вас не стане? — Не стане — нікому буде й цеглину покласти. Тарасик довго сидів зажурений. Потім підходить до діда Трохима й просить: — Діду, навчіть мурувати піч...
Як Микита став працьовитийВасиль Сухомлинський Микита був дуже ледачий. Не хотів як слід працювати та й одержав з граматики двійку. Дали Микиті роботу на літо. Поклав він на столі підручник та й зітхнув тяжко. Треба виконати двісті вправ. Хіба ж таку роботу зробиш! Минув день, минув другий, минув третій. Ось і тиждень минає, а Микита щодня тільки гляне на книжку та й зітхне тяжко-тяжко. Втомився хлопець від неробства. Сидить і дивиться у вікно. А за вікном під водостічною трубою стоїть порожнє відро. І в нього з труби капає вода — крапля за краплею. Нічого робити Микиті, сидить біля вікна цілий день та все дивиться, як вода капає. А ввечері вийшов, дивиться, а вже піввідра накапало. Наступного ранку було повне відро. Здивувався Микита: виходить, із маленьких краплинок може назбиратися повне відро води! Зітхнув тяжко та й відкрив граматику і зошит відкрив. Хто найкращий майстер на землі Василь Сухомлинський
Це було дуже давно. В одному селі на Україні дівчата й жінки надумали показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона створила своїми руками: вишитий рушник, мережива, полотно, скатертину, одежу.
І от у неділю всі дівчата й жінки прийшли на майдан. Принесли силу чудових речей. У дідів та бабусь, яким громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбігались: так багато було талановитих дівчат і жінок. Дружини та доньки багачів принесли гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мережані занавіски, на яких були вив'язані дивовижні пташки.
Та переможницею несподівано для всіх стала дружина одного бідняка — Марина. Вона не принесла ні рушника, ні мережив, хоч усе це вона уміла прекрасно робити. Вона привела п'ятирічного сина Петруся, а Петрусь приніс жайворонка, якого він сам вирізав із дерева. Підніс Петрусь жайворонка до вуст — і заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі стояли на майдані, затамувавши дух, а над майданом, у блакитному небі, співав справжній, живий жайворонок, приваблений співом із землі...
|
|||||||||
|