СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ 50-х — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 60-х РОКІВ

У розвитку світової цивілізації розпочався якісно новий етап, спричинений так званою науково—технічною революцією (НТР), що супроводжувалася широким впровадженням у виробництво розробок нової техніки, інтенсифікацією виробничих процесів, механізацією і автоматизацією трудомістких робіт. НТР дала життя новим галузям промисловості, пов'язаним із виробництвом автоматичних і телемеханічних пристроїв, електронно—обчислювальних машин, штучних матеріалів, розвитком атомної енергетики тощо. Традиційні галузі індустрії — класична металургія, видобуток вугілля, важке машинобудування — вже не визначали рівень економічної могутності держави. Проте ці галузі були найрозвинутішими в Україні. Саме тому на перший план вийшли питання модернізації, структурної перебудови промисловості УРСР.

Та впровадження досягнень НТР вступило в суперечність з існуючою централізованою системою управління народним господарством, котра гальмувала цей процес. Дріб'язкова опіка підприємств, часте коригування планів, концентрація у міністерських кабінетах більшості оперативних функцій були основними перешкодами на шляху НТР.
Реорганізація управління промисловістю і утворення раднаргоспів спочатку сприяли пожвавленню економічного життя. Це була одна з небагатьох раціональних реорганізацій хрущовського часу, що відповідала інтересам України. Навіть за умов тотального контролю державної бюрократії над економікою реформа позитивно позначилася на виробництві. Прибутки накопичувалися на рахунках підприємств і раднаргоспів, а не йшли в центральні відомства для подальшого перерозподілу. В результаті заводи і фабрики здобули більше можливостей для придбання найновішого устаткування, раціонального використання місцевих ресурсів і науково—технічних кадрів.

Зазначені новації справили позитивний вплив на розвиток індустріального потенціалу республіки.

Правління Хрущова стало найдинамічнішим періодом розвитку промисловості України. Темпи її росту були в 1,5 раза ви—ІДИМІІ за відповідні показники 1965—1985 рр.

Радянський Союз у ці роки добився видатних успіхів в освоєнні космосу, першим запустивши у 1957 р. супутник і вивівши у 1961 р. на орбіту Землі першого космонавта. Велику роль у забезпеченні цих успіхів відіграла Україна, зокрема її машинобудування і приладобудування.

Прагнучи йти в ногу з вимогами науково—промислового технічної революції, радянське керівництво з виробництва середини 50—х років все більше уваги приділяло розвитку машинобудування і приладобудування.
На середину 60—х років питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25 %. У цей час у республіці з'явилася нова галузь промисловості — легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден та риболовецьких траулерів у Миколаєві. Значних успіхів досягло авіабудування —було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. З 1960 р. завдяки творчому співробітництву авіабудівників Києва і моторобудівників Запоріжжя розпочато виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124.

У 1959—1965 рр. у республіці розпочалось серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків машин, приладів та обладнання. За цей же час понад 750 типів різних машин і пристроїв застарілих конструкцій знято з виробництва. За семирічку 1959—1965 рр. виробництво нових засобів автоматизації збільшилося. Літак Ан-24у 4,2 раза. Лише у 1961—1965 рр. в Україні модернізовано 50 тис. одиниць технічного обладнання. Усе це забезпечило істотне зростання продуктивності праці, підвищення рентабельності підприємств. Втім, для епохи НТР цього було замало. Як і раніше, в Україні найрозвинутішою галуззю промисловості була чорна металургія, вуглевидобування та електроенергетика. На їх розвиток за старою звичкою звертало особливу увагу державне керівництво. Внаслідок цього Дніпро, наприклад, став перетворюватися у справжню енергетичну артерію України.

На початок 50-х років виходить на проектну потужність Каховська ГЕС, ведеться спорудження Кременчуцької, Дніпродзержинської та Київської гідроелектростанцій. Вони збільшували електроенергетичні потужності України, однак утворені ними «штучні моря» становили загрозу екології, завдавали величезної шкоди сільському господарству України.
Нарощувалося виробництво чорних металів. З середини 50-х років у Криворіжжі діяв найбільший у Європі гірничі-збагачувальний комбінат. Були збудовані нові доменні печі й мартени — небачені раніше за своєю потужністю. За рівнем виробництва чорних металів на душу населення Україна була попереду високорозвинутих країн світу. Цю обставину нещадно експлуатувала офіційна ідеологія. Металург, шахтар, будівельник на промислових гігантах був героєм кінофільмів, газетних нарисів, навіть пісень.
Саме на шляхах нарощування традиційних галузей промисловості керівництво СРСР сподівалося «наздогнати і перегнати» капіталізм. Але це був хибний курс. НТР потребувала цілком нових технологій, які не передбачали великої кількості металу. Але такі технології в Союзі не розроблялися.

У 1959—1965 рр. на території України було споруджено і реконструйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а випуск товарів культурно—побутового призначення і господарського вжитку збільшився вдвічі. Проте в 1962—1964 рр. Розвиток промисловості сповільнився: бракувало товарів на—Родного споживання. Стали проявлятися деякі негативні тенденції в економіці, пов'язані з діяльністю раднаргоспів, зокрема послаблення господарських зв'язків між підприємствами Різних регіонів, що зменшувало можливості здійснення єдиної технічної політики в масштабах України.

Ці недоліки планувалося подолати шляхом укрупнення раднаргоспів та деяких змін у структурі управління. Однак відчутного результату ці нововведення не дали. Життя вимагало впровадження господарського розрахунку, значного розширення сфери дії товарно—грошових відносин, самостійності підприємств, утвердження економічного суверенітету республіки. Та союзні відомства, центр на це не пішли, бо вбачали у подібному розвиткові подій загрозу своїй необмеженій владі, замах на унітарну, по суті імперську, природу Союзу РСР.

Певний час після XX з'їзду КПРС у результаті вжитих заходів сільське господарство республіки розвивалося досить успішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів, деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі сільськогосподарської продукції, що на практиці мало відрізнялися від конфіскацій, змінювалися закупівлями. За 1952—1958 рр. закупівельні ціни зросли майже втричі, у тому числі на зернові культури — майже в 7 разів, на продукцію тваринництва — в 5,5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був досить значний і у 1954—1959 рр.становив понад 7% щорічно.

В інших сільськогосподарських регіонах СРСР також було досягнуто помітного приросту сільськогосподарської продукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемоги над капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М.Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки по виробництву м'яса, молока й масла на душу населення». Важливим кроком на шляху до остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958—1965). Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70%.

Для досягнення поставленого завдання були необхідні не лише величезні капіталовкладення, а й матеріальне заохочення селянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяльності. На практиці ж все відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося — інше. Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася на забезпеченні швидкого розвитку промисловості. На село коштів не вистачало, всі бюджетні проблеми, особливо пов'язані з розвитком військово-промислового комплексу й оборони, взагалі розв'язувалися передусім шляхом переміщення в ці галузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства. Основна надія покладалася на адміністративно-командні методи, що давали максимальні результати за мінімальних затратах. На XX з'їзді Компартії України, який відбувся на початку 1959 р., перший секретар ЦК М. Підгорний заявив: «Завдання семирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за 5 років, а багато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки!» Методи виконання проголошувалися традиційні: «Треба лише по-більшовицькому взятися за цю справу і як слід використати всі наявні резерви і можливості, що є в колгоспному і радгоспному виробництві».
У роки семирічки тривало укрупнення колгоспів, яке супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів «неперспективними». Внаслідок цього всі видатки на їхній економічний і соціально-культурний розвиток скорочувалися до мінімуму. У 1965 р. в Україні було 9,5 тис. колгоспів проти 13 тис. у 1950 р.

Необґрунтованою була також реорганізація сотень колгоспів у радгоспи.
Негативний вплив на виробництво продукції сільського господарства справила заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст і спроба зменшити розміри присадибних ділянок колгоспникам. Передбачалося, що це сприятиме активнішій, зацікавленій роботі селян у колгоспах. Насправді єдиним наслідком цього волюнтаристського рішення було зменшення сільськогосподарської продукції на колгоспних ринках і підвищення цін на неї.

За вказівками зверху «вдосконалювалася» і вся система агротехніки. Було оголошено шкідливою травопільну систему землеробства, яка підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіциту мінеральних добрив і вологи в ґрунті; відмовилися від парів. Нарешті, в другій половині 50-х років, а особливо після офіційного візиту М. Хрущова до Сполучених Штатів Америки в 1959 р., на полях колгоспів і радгоспів у широких масштабах стала впроваджуватися кукурудза, котра швидко витіснила традиційні сільськогосподарські культури.

Основою впровадження кукурудзи, яку щедро величали «царицею полів», стали не економічні, а примусові акції. Ставка робилася на партійно-державний апарат, а не на господарську Доцільність, не враховувалися властивості ґрунту, клімат та ін. З 1958 до 1963 р. посівні площі, зайняті цією культурою, зросли більш як удвічі, а валовий збір — лише в 1,3 раза. Практично незмінною — в межах 25-28 центнерів з гектара — залишалася врожайпість кукурудзи. Очікуваного ефекту кукурудза не дала, зате в багатьох районах призвела до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових. Становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 р., хоча на цей раз голоду вдалося уникнути.

М. Хрущов оглядає врожай кукурудзи
Таким чином, запланованого стрімкого росту в сільському господарстві не сталося. З 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився тільки на 3%. А в 1963 р., порівняно з 1958 р., продукція землеробства склала лише 86 %, тваринництва — 93%. Сільське господарство, перебуваючи в жорстких рамках директивного управління, не в змозі було забезпечити населення сповна продуктами харчування.
Держава була змушена купувати хліб за кордоном, виділяючи зі свого бюджету все більші суми валюти, що стало потім постійним явищем.
50-ті — середина 60-х років ознаменувалися суттєвими змінами в рівні життя населення.

У середині 50-х років було переглянуто існуючу ще з довоєнних часів тарифну систему оплати праці. Це забезпечило відчутне її підвищення — в середньому з 642 у 1950 р. до 806 крб. у 1960 р. Після вересневого (1953) пленуму ЦК КПРС помітні зрушення відбулися в оплаті праці колгоспників. Замість оплати один раз на рік було введено помісячне, подекуди — поквартальне грошове та натуральне авансування. Видача продукції на трудодні стабілізувалася, а грошова оплата зросла більш ніж у чотири рази. У 1956 р. на 80% було збільшено розміри пенсій, хоча колгоспникам держава їх не виплачувала. Колгоспи ж, на які покладався обов'язок пенсійного забезпечення своїх пенсіонерів цю можливість мали не завжди.

Водночас лібералізувались умови найму робочої сили. В 1956 р. Верховною Радою СРСР скасовано кримінальну відповідальність робітників і службовців за самостійне залишення підприємств, ліквідовано «радянське кріпосне право» і селяни отримали паспорти, а відтак і можливість вільно пересуватись у межах держави, виїжджати на навчання чи на роботу до міст.
Високими темпами розвивалося житлове будівництво. Цьому сприяло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема залізобетону. У 1951—1958 рр. у республіці було збудовано майже 2 млн квартир загальною площею 85,7 млн кв. м, а в 1958—1965 рр. в експлуатацію було введено ще близько 60 млн кв. м житла. Таких темпів Україна до того часу не знала. Хоча будувалися, в основному, малогабаритні помешкання, так звані хрущовки.
Після проведеної грошової реформи 1961 р. вартість карбованця підвищилася у 10 разів, в обіг було випущено нові гроші. «Тепер буває так: лежить копійка на тротуарі, людина проходить і не нахиляється, щоб підняти її. А коли будуть нові гроші, копійка не буде валятися, її обов'язково піднімуть, бо це — коробка сірників», — говорив М. Хрущов на сесії Верховної Ради СРСР у 1960 р.
Справді, дрібні мідні монети не вилучалися з обігу, а значить, їхня вартість збільшилася у 10 разів. Але це був чи не єдиний «плюс» грошової реформи. Сучасні економісти вважають її прихованою девальвацією. Як наслідок — ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15% товарообігу, значно зросли. Через деякий час (у 1962 р.) ціни на ряд продуктів харчування підняла і державна торгівля. Це погіршило становище в державі, добробут населення.

Труднощі соціально—економічного розвитку початку привели союзне та українське партійно-державне керівництво до усвідомлення необхідності хоча б деякого реформування існуючої економічної системи.
1961 р. у періодиці почали публікуватися статті, що започаткували економічну дискусію 60—х рр. В її ході визрівала думка про необхідність здійснення глибоких економічних перетворень. У вирішенні питання «З чого почати?» основна увага зосереджувалася на проблемах недосконалої системи планування та оцінки діяльності підприємств, насамперед за «валовими» Показниками. Як писав відомий російський економіст О. Лаціс, Розпочалася «золота доба розвінчування ладу».

У 1963 р. учений—економіст Харківського університету Ліберман звернувся до М. Хрущова з листом, у якому піддав і критиці догматичні установки радянської економічної науки і запропонував взяти на озброєння перевірені світовим досвідом принципи матеріальної зацікавленості, госпрозрахунок, товарно—грошові відносини. Це дозволило б зменшити вплив управлінського апарату і підняти ефективність виробництва. Проте уряд і більшість економістів не прислухалися до раціональних думок ученого.
Однак дискусія виявилася не безплідною. Вищі ешелони влади зайнялися підготовкою пакета реформ, котрі б дозволили провести «косметичний ремонт» соціалістичної системи. У своїх доповідях на зборах керівних працівників та «Записці», адресованій ЦК КПРС наприкінці 1964 р., М. Хрущов виступив з ідеями демократизації управління колгоспами і радгоспами, їх спеціалізації, матеріальної зацікавленості працівників аграрного сектора в результатах своєї праці. Проте ці пропозиції торкалися переважно адміністративної, а не економічної сфери, стосувалися питань управлінських, а не виробничих.

Та реалізувати навіть ці куці, обмежені нововведення не вдалося. Нове радянське керівництво, що прийшло до влади в жовтні 1964 р., розпорядилося долею суспільства по-іншому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗШИРЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР	\|	ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНА КРИЗА РАДЯНСЬКОГО ЛАДУ В УКРАЇНІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.