• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Одиничний вибір (правильно — помилково)

1. Міжнародний бізнес і зарубіжний бізнес є синонімами.

2. Ера експансії пов’язана зі створенням і розвитком підприємств і філій за кордоном, формуванням міжнародних тендерних комунікацій і фінансового сервісу.

3. Найдорожчою компанією у світі є «Банк Токіо-Міцубісі».

4. Ліцензування є найпростішою і найменш ризикованою формою міжнародного бізнесу.

5. Почуття і враження є головними підставами для прийняття рішень у більш придатних менеджерів для міжнародного бізнесу.

6. Порівняльний менеджмент означає процес застосування уп-
равлінських концесій і інструментів у багатокультурному середовищі та отримання завдяки цьому додаткових вигід і заощадження часу.

Множинний вибір

1. Що з наведеного входить до складу рушійних факторів глобалізації?

а) нерівномірне розміщення сировинних та енергетичних ресурсів по території планети;

б) відмінності соціально-економічних систем;

в) коливання обмінних валютних курсів;

г) релігійні обмеження;

д) втручання держав в економіку і політика протекціонізму.

2. Який з наведених факторів гальмує процес глобалізації?

а) прискорення темпів технологічних нововведень і виведення винаходів на ринок;

б) природно-кліматичні та економіко-географічні відмінності;

в) розвиток транспорту і комунікацій;

г) відмінності соціально-економічних систем;

д) міжнародний поділ праці.

3. Чотири ери розвитку міжнародного бізнесу (комерційна, експансії, концесій, національних держав) були виділені...

а) М. Портером;

б) Р. Робінсоном;

в) Б. Гаврилишиним;

г) Дж. Деніелсом;

д) Дж. Соросом.

4. Формування на підприємствах значного шару іноземних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали на підприємствах і в навчальних закладах, притаманно ері...

а) комерційній;

б) експансії;

в) концесій;

г) національних держав;

д) глобалізації.

5. Усвідомлення підприємцями і менеджерами великого значення національних культур і поведінкових стереотипів у створенні і нарощуванні конкурентних переваг високих порядків притаманне ері...

а) комерційній;

б) експансії;

в) концесій;

г) національних держав;

д) глобалізації.

6. Найбільші ризики притаманні такій формі організації міжнародного бізнесу, як...

а) лізингові угоди;

б) локальне складування і продаж;

в) локальне виробництво (складання) і продаж;

г) прямі іноземні інвестиції;

д) міжнародні контракти на управління.

7. Найбільш вагомим недоліком експорту (імпорту) як форми організації міжнародного бізнесу є...

а) обмін валют;

б) використання митних процедур;

в) невисокий рівень прибутку;

г) відносна простота бізнесу;

д) фінансові ризики.

8. Експорт товарів і послуг у .... становить близько 70 % обсягу валового внутрішнього продукту:

а) Бельгії;

б) Швейцарії;

в) США;

г) Японії;

д) України.

9. Пріоритетним регіоном для інвестування мультинаціональ­них корпорацій у 90-х роках була...

а) Азія;

б) Латинська Америка;

в) Центральна і Східна Європа;

г) Південна Африка;

д) Україна.

10. Ключовою перевагою і мотивом створення спільних підприємств порівняно з іншою формою організації міжнародного бізнесу є...

а) висока зарплата персоналу;

б) значний обсяг продажу;

в) низькі витрати на виробництво товарів (послуг);

г) можливість використання сильних конкурентних переваг партнерів (засновників);

д) усе наведене.

11. Найбільша економія транспортних витрат в автомобільному бізнесі і якісне передпродажне обслуговування забезпечується в умовах використання такої форми міжнародного бізнесу, як...

а) експорт (імпорт);

б) лізингова угода;

в) локальне складування і продаж;

г) локальне виробництво (складання) і продаж;

д) міжнародні контракти на управління.

12. Що з наведеного не входить до складу рольових функцій міжнародного менеджера в контексті аналізу зовнішнього середовища?

а) організатор пошуку стратегічних можливостей фірми на зовнішніх ринках;

б) культурний аналітик;

в) контролер процесу виконання прийнятих управлінських рі­шень;

г) дипломат;

д) громадський діяч.

13. Згідно з моделлю тріади К. Омає в умовах глобалізації продуктів і ринків, бурхливого науково-технічного прогресу, нео­протекціонізму сучасні ТНК повинні мати сильні конкурентні позиції на ринках тріади «США — Японія — Західна Європа». Яке місто в концепції К. Омає у такому разі є найзручнішим для розміщення невеликої штаб-квартири такої ТНК?

а) Анкоридж;

б) Лондон;

в) Нью-Йорк;

г) Київ;

д) Токіо.

14. Урахування і використання в міжнародному менеджменті національних культур ґрунтується на тому, що...

а) міжнародні корпорації освоюють нові ринки;

б) міжнародний менеджмент є методологічною основою порівняльного менеджменту;

в) порівняльний менеджмент є методологічною основою міжнародного менеджменту;

г) міжнародний менеджмент не пов’язаний з порівняльним менеджментом;

д) зарубіжним відділенням нав’язується культура материнської країни.

15. Один з найважливіших напрямів інтернаціоналізації менеджменту пов’язаний зі ...

а) збільшенням обсягу виробництва ТНК;

б) розширенням міжнародної підготовки кадрів менеджерів у провід­них школах бізнесу;

в) розвитком діяльності ООН;

г) піднесенням ролі Ради безпеки;

д) наданням допомоги країнам з боку МВФ.

16. Більш здатні до міжнародного бізнесу менеджери приймають управлінські рішення на підставі...

а) рекомендацій, що містяться в літературі;

б) фактів та інформації;

в) вражень і почуттів;

г) власного минулого досвіду;

д) порад знайомих.

17. Розробка і використання кейс-методу для підготовки між­народних менеджерів найвищого ґатунку в 20-х роках було за­початковано всесвітньо відомою...

а) Лондонською школою бізнесу (Великобританія);

б) Німецькою академією менеджменту Нижньої Саксонії (ФРН);

в) Гарвардською школою бізнесу (США);

г) Стенфордською школою бізнесу (США);

д) Інститутом розвитку менеджменту (Швейцарія).

18. Однією з найважливіших переваг використання кейс-методу при підготовці міжнародних менеджерів є...

а) використання спеціальної аудиторії — амфітеатру;

б) складна методика проведення занять;

в) наближеність до бізнесової практики;

г) індивідуальний підхід до слухачів;

д) усе наведене.

19. Широко відомий у світі досвід підготовки міжнародних менеджерів Кейптаунської школи бізнесу (Південна Африка) базується на...

а) використанні кейсів Гарвардської школи бізнесу (США);

б) використанні кейсів Лондонської школи бізнесу (Великобританія);

в) проведенні слухачами прикладних досліджень за методикою Чиказької школи бізнесу (США);

г) широкому залученні до навчального процесу висококваліфікованих менеджерів-практиків;

д) усьому наведеному.

20. Міжнародна корпорація близько 96 % обсягу свого продажу здійснює в інших країнах...

а) «Дженерал Моторз» (США);

б) «Нестле» (Швейцарія);

в) «Мацушита Електрик» (Японія);

г) «Юнілевер» (Великобританія);

д) «Сіменс» (ФРН).

21. Мультинаціональні корпорації розглядають увесь світ як поле своєї ділової активності, створюють мережу мультинаціо­нального обслуговування (банки, рекламні агенції, консалтингові фірми і т. д.), спираючись на глобальну комп’ютеризацію, оскільки...

а) мультинаціональність космополітична;

б) мультинаціональність «не має вітчизни»;

в) мультинаціональна корпорація не може собі дозволити (за інших рівних умов) замінити ефективність патріотизмом, а мультинаціональ­не обслуговування являє собою гарантію ефективності бізнесу;

г) мультинаціональні корпорації прагнуть надати допомогу слабо розвинутим країнам;

д) мультинаціональні корпорації вбачають свою місію у забезпеченні світового прогресу.

22. Для німецького досвіду менеджменту найбільш характерно...

а) жорсткий агресивний стиль;

б) використання ресурсного планування;

в) прагнення уникнути ризиків;

г) утворення виробничих рад відповідно до Закону про залучення робітників до управління виробництвом (1951 р.);

д) усе зазначене.

23. Для функції планування в системі японського менеджменту притаманне...

а) колективне прийняття рішень (по колу) консенсусом;

б) широке використання гуртків якості;

в) індивідуальне прийняття рішень;

г) швидке прийняття рішень та повільна їх реалізація;

д) усе наведене.

24. Функція керівництва в американській моделі менеджменту включає таку рису, як...

а) парний контроль;

б) формальні бюрократичні організаційні структури;

в) довгострокова орієнтація;

г) переважно директивний стиль;

д) нічого з наведеного.

Збіг

Завершення

1. За концепцією Р. Робінсона історія розвитку міжнародного бізнесу включає комерційну, експансійну, ... еру та еру національних держав.

2. Означає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринках закріплюється за відповідними відділеннями з урахуванням їх конкурентних переваг.

3. ... здатні менеджери сприймають факти та інформацію як головну підставу для прийняття управлінських рішень.

4. Реальне просування міжнародного бізнесу до ефективного виробництва товарів і послуг потребує ..., до складу якого входять: капітал, технології, інформація, кваліфікація і компетенція персоналу, реклама і консалтингова підтримка, збутова мережа та ін.

5. ... означає групу країн переважно одного географічного регіону, яким притаманні загальні форми економічних відносин й однотипна соціально-культурна складова менеджменту.

Термінологічний словник ключових понять

Вертикальна інтеграція. Цей процес ґрунтується на спеціалізації окремих відділень за стадіями технологічного процесу і зосередженні виготовлення кінцевої продукції в незначній кількості філій, які постав­ляють її на світові ринки.

Геоцентризм (глобалізм) означає діяльність компанії по всьому світу шляхом розвитку співробітництва штаб-квартири з філіями для розробки стандартів і процедур, що відповідають і загальним, і локальним завданням фірми.

Глобалізація — об’єктивний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок та взаємозалежність національних економік, національних політичних, соціальних, систем, національних культур та навколишнього середовища

Глобальна організація — централізований бізнес, в якому переважна більшість активів і рішень є об’єктом централізованого керівництва.

Горизонтальна інтеграція означає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринках закріплюється за відповідними відділеннями з урахуванням усіх витрат.

Експорт є найпростішою формою міжнародного бізнесу і являє собою продаж товарів (послуг) в інші країни.

Етноцентризм означає підпорядкування зарубіжних операцій внут­рішнім операціям.

Зарубіжний бізнес означає для національної компанії сукупність операцій за кордоном в одній або кількох країнах

Інтерналізація означає процес перетворення зовнішніх ринкових зв’язків на внутрішні (централізовано корпоративні) за умов більшої досконалості останніх.

Інтернаціоналізація бізнесу і менеджменту — це поєднання зусиль національних і міжнародних компаній різних країн у здійсненні різноманітних ділових операцій.

Кластер — це група країн переважно одного географічного регіону, яким притаманні загальні форми економічних відносин і однотипна соціально-культурна складова менеджменту міжнародних корпорацій, що мають походження з країн цього кластера.

Локальне складання і продаж — експорт з материнської країни або третіх країн до країни-господаря комплектуючих деталей чи вузлів з подальшим складанням на місці на власному чи орендованому підприємстві готової продукції з наступними продажами як у приймаючій країні, так і третіх країнах.

Локальне складування і продаж означає завезення великих партій товарів на спеціальні склади в країні-господарі з подальшим продажем товарів з цього складу-магазину.

Ліцензування означає передачу прав інтелектуальної власності партнеру з іншої країни на умовах отримання певних доходів.

Менеджмент являє собою процес проектування і утримання середовища, в якому індивіальності, що працюють разом у групах, продуктивно досягають обраних цілей.

Міжнародна організація — це координоване об’єднання, в якому материнська компанія передає до закордонних ринків знання, компетен­ції і досвід.

Міжнародний бізнес являє собою сукупність ділових операцій, пов’язаних з перетинанням національних кордонів і рухом товарів, послуг, капіталів, працівників; трансфером технологій, інформації і даних, і навіть керівництво виконавцями.

Міжнародний менеджмент (ММ) —особливий вид менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економічних, соціальних, демографічних, культурних та інших особливостей цих країн і міждержавної взаємодії.

Мультинаціональна організація — це децентралізоване об’єднання активів і відповідностей, які дозволяють враховувати місцеві відмінності в процесі здійснення зарубіжних операцій.

Національна школа бізнесу означає сукупність особливостей, які відрізняють систему організації ділових операцій у даній країні від інших країн.

Пакет розвитку — до нього входять: капітал, технології, інформація, кваліфікація і компетенція персоналу, рекламна і консалтингова підтримка, збутова мережа і т. ін.

Поліцентризм — це врахування особливостей бізнесового середовища кожної приймаючої країни.

Порівняльний бізнес — робить акцент на порівнянні ділових операцій у різних країнах, їх загальних рисах і відмінностях.

Порівняльний менеджмент — це галузь знань, яка виявляє і вивчає особливості національних моделей менеджменту, що пов’язані із соціально-культурними і поведінковими стереотипами націй, а отже, і систем управління міжнародних корпорацій, що мають країни походження цих націй.

Предмет курсу «Міжнародний менеджмент» — це система управлінських відносин, що складається у міжнародних корпораціях, а також притаманна їм система методів та інструментів керівництва цими корпораціями на всіх рівнях управління: загальнокорпоративному, бізнесовому, функціональному, регіональному, локальному та внутрішньовиробничому.

Регіоцентризм — це зосередження повноважень і комунікацій на регіональному рівні, який включає групу приймаючих країн — сусідів.

Спільним підприємством називають такі міжнародні фірми, які мають двох або більше засновників — юридичних осіб з різних країн.

Теорія інтерналізації міжнародних корпорацій полягає в тому, що ринки проміжних продуктів і напівфабрикатів менш досконалі, ніж ринки кінцевої продукції, а тому виготовлення проміжної продукції доціль­но зосередити всередині компанії, розміщуючи замовлення між окремими відділеннями як у країні походження, так і за кордоном [Buckley, Casson, 1976, p. 33].

Tранснаціональна корпорація (Transnational Corporation, Multinational Enterprise, Multinational Company, Multinational Corporation) — підприємство, що об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та видів діяльності в двох і більше країнах та здійснює проведення взаємозв’язаної політики та спільної стратегії завдяки одному чи кільком центрам прийняття рішень.

Транснаціональна організація характеризується як інтегрована мережа, в якій ефективність збалансована з локальною відповідальністю з метою досягнення глобальної конкурентоспроможності і гнучкості організації шляхом корпоративного навчання та інновацій.

Управлінські контракти є способом направлення фірмою частини свого управлінського персоналу до іншої країни для надання підтримки іноземній фірмі чи виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом встановленого періоду за певну плату.

Франчайзинг — це особлива форма лізингової угоди, за якої франчайзер не тільки продає інтелектуальну власність (переважно торгову марку), а й вимагає суворого дотримання правил ведення бізнесу.

Рекомендована
література до теми

1. Гіл, Чарлз В. П. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — С. 32—67.

2. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 6—53.

3. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — С. 176—181.

4. Международный менеджмент: Учеб. для вузов / Под ред. С. Э. Пивоварова, Д. И. Баркана, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2000. — С. 10—40.

5. Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КДЕУ, 1996. — С. 4—22.

6. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 6—37, 238—260.

7. Транснаціональні корпорації: Навч. посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. — К.: Таксон, 2001. — С. 9—82.

Тема 2. Середовище
міжнародного менеджменту

Основні питання до вивчення

1. З’ясувати особливості середовища міжнародного менеджменту.

2. Визначити політико-правове середовище міжнародних кор­порацій.

3. Ідентифікувати економічне середовище міжнародних корпорацій.

4. Розглянути соціально-культурне середовище міжнародних корпорацій.

5. Відстежити зміни технологічного середовища міжнародних корпорацій.

6. Систематизувати особливості міжнародного середовища в Україні.

7. Дати огляд культурного контексту міжнародного менеджменту.

8. Виявити особливості вимірів ділової культури в Україні.

Методичні поради до вивчення теми

Самостійне вивчення теми передбачає засвоєння основних питань за типовою програмою курсу відповідно до вище сформульованих навчальних цілей. Ключові питання цієї теми викладено у підручнику «Международний менеджмент» [4] та навчальному посібнику Є. Г. Панченка [5]. У підручнику Чарлза Гіла [2] ретель­но розглянуто національні особливості середовища міжнародного бізнесу та відмінності в культурі. Підручник Дж. Д. Де­ніелса і Л. Х. Радеби [3] містить різноманітний теоретичний матеріал, що стосується правових, політичних і економічних аспектів ведення міжнародного бізнесу, а також людської і культурної складової середовища міжнародного менеджменту. В монографії О. Г. Бі­лоруса та Д. Г. Лук’яненка [1] особливий наголос зроблено на глобальних трансформаціях складових середовища міжнародного менеджменту, поєднанні методологічних і практичних аспектів аналізу цього середовища.

Вивчаючи перше питання теми, слід звернути увагу насамперед на ключове поняття теми — міжнародне середовище.

Середовище міжнародного менеджменту (середовище діяль­ності міжнародних корпорацій) — це сукупність різноманітних відносин і інтересів різних груп і організацій, які складаються у всіх країнах, де корпорація здійснює свої ділові операції.

Головною особливістю поняття «середовище» пов’язане з об’єктивністю зазначених відносин і інтересів, які складаються у країнах незалежно від міжнародної корпорації. До міжнародного середовища корпорація має пристосуватись, витрачаючи на це відповідні ресурси.Урахування вимог місцевого законодавства до організації бізнесу, сплата податків до приймаючої країни, обмеження щодо тривалості робочого дня тощо вимагають певних витрат. Якщо витрати на пристосування до середовища даної країни є надто високими і перевищують певний рівень, міжнарод­на корпорація не започатковує в цій країні свій бізнес.

Важливо підкреслити,щоособливість міжнародного середовища пов’язана зі складністю його географічного й галузевого аспектів.

Географічна складність середовища діяльності міжнародних корпорацій полягає у тому, що воно включає три елементи:

1) середовище материнської країни (країни походження корпорації);

2) середовища приймаючих країн (країн-господарів);

3) нейтральне середовище (нейтральні водні і повітряні простори, території міжнародних організацій, нейтральний материк Антарктида та ін.).

У подальшому слід конкретизувати зазначені елементи. Середовище материнської країни є добре відомим для міжнародної корпорації і не створює особливих складностей для її діяльності.

Середовище приймаючих країн більшою мірою відрізняється від материнського середовища і створює додаткові ризики в організації зарубіжного бізнесу. Середовища приймаючих країн можуть докорінним чином відрізнятись одне від одного. Наприклад, японська корпорація «Тойота» в процесі продажу своїх автомобілів у США, Китаї та Україні має справу із середовищами ринкової розвинутої країни, адміністративно-командної економіки та перехідної системи.

Нейтральне середовище має значення для багатонаціональних корпорацій (БНК) насамперед через вплив міжнародних організацій на ситуацію в країнах-господарях і на світові процеси. Це стосується, зокрема, змін валютних курсів, наприклад, унаслідок дій Міжнародного валютного фонду, Міжнародного та Європейського банків реконструкції та розвитку. Нейтральні води (повітря) також важливі для міжнародних корпорацій з позиції безпеки ділових операцій.

Галузевий аспект міжнародного середовища може бути представлено відомою формулою PEST (politic, economic, social, technological), яка визначає суттєві особливості в міжнародному контексті. Якщо корпорація прагне досягти успіху в тій чи іншій країні, то вона має ретельно вивчати можливості і шляхи взаємодії політики корпорації з економічними і правовими системами приймаючих країн, їх культурами та станом технологічного розвитку. У табл. 2.1 наведена характеристика національного та міжнародного середовища.

Таблиця 2.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРЕДОВИЩА
ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНИХ І МІЖНАРОДНИХ КОМПАНІЙ

У подальшому самостійному вивченні важливо усвідомити, що базовим елементом середовища є політико-правове середовище міжнародних корпорацій.

Політико-правове середовище являє собою систему органів законодавчої, виконавчої і судової влади та законодавчих актів, що регулює ділові операції міжнародних корпорацій, у країні-господарі.

Політична складова політико-правового середовища включає три фактори впливу на діяльність міжнародних корпорацій.

1.Урядові позиції щодо міжнародних операцій:

· стимули для започаткування бізнесу в країні-господарі (низькі процентні ставки за кредит, податкові пільги, прискорена амортизація, дотації і субсидії);

· встановлення різних вимог до міжнародних компаній, виходячи зі свого суверенітету (обмеження частки іноземного капіталу у статутному фонді підприємств, вимоги продавати товари і технології на місцевих ринках, створення робочих місць для місцевого населення і т. д.).

2. Ефективність державного управління:

· наявність бюрократичних структур, що заважають діяльності БНК (МНК);

· вплив бюрократичних структур на законодавство у власних інтересах;

· хабарництво. Закон про корупцію в зовнішньоекономічній діяльності США (1977 р.) забороняє американським компаніям давати хабарі іноземним урядам. У Франції, Великобританії це не забороняється, а навпаки, сума хабарів вирахо­вується з податку.

3. Політична стабільність:

· експропріація і націоналізація;

· політичні ризики (макроризик і мікроризик);

· тероризм.

Структура основних даних політичного аналізу зовнішнього середовища, необхідних міжнародному менеджеру, включає таке:

1. Політичний режим у країні-господарі (країні перебування) та його відносини з країною базування.

2. Міждержавні (міжрегіональні, міжміські) угоди між країною перебування і країною базування.

3. Участь країни в політичних блоках і міжнародних економічних союзах (можливий вплив на майбутній бізнес: можливості, небезпеки).

4. Політичні партії і громадські організації в країні базування, які мають тісні контакти з владою, політичними партіями і громадськими організаціями країни перебування.

5. Найвидатніші політичні лідери (короткі біографічні дані).

6. Основні політичні партії і найвпливовіші громадські організації в країні перебування.

7. Основні політичні суперники, що борються за владу у країні, і сутність їхніх принципових позицій в економічних, соціальних і правових питаннях.

8. Коротка характеристика зв’язку «бізнес-політика» (фірми, партії, лідери).

9. Найближчі вибори парламенту і президента (або їх аналогів у країні), перспективи їх результатів і ймовірний вплив на бізнес і відносини з країною базування.

10. Роль і вплив регіональної влади (з урахуванням регіонів проникнення фірми).

11. Політична обстановка у регіонах проникнення фірми.

12. Загальна оцінка політичної стабільності у країні.

Під час самостійного вивчення теми важливо звернути увагу на те, що правове середовищеявляє собою сукупність законів та інших регуляторів, що впливають на організацію бізнесу іноземних компаній у приймаючих країнах. Правове середовище включає національне та міжнародне право.

З урахуванням різноманітного історичного досвіду існує чотири правових системи: звичайне, цивільне, теократичне та соціаліс­тичне право, які використовуються в усіх країнах з певними особ­ливостями.

Звичайне правоявляє собою таку правову систему, що ґрунтується на традиції, прецеденті, звичаях, а ключову роль у тлумаченні законів відіграють суди.Така система права походить від Великобританії і використовується в її колишніх колоніях: США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.

Цивільне право —це система правових відносин, що базується на детально розроблених комплексах законів, що зведені в певні кодекси, які і становлять основу ведення бізнесу.Ця система має походження з римського права і використовується у понад 70 країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Італії, Японії, інших країнах Західної, Центральної та Східної Європи, у тому числі Росії й Україні. Відмінність між зазначеними вище правовими системами полягає в тому, що звичайне право ґрунтується на судовому тлумаченні подій, а цивільне — спирається безпосередньо на зв’язок подій із законами.

Теократичне право —система правових відносин, що має в основі релігійні заповіді.Досить поширений варіант цього права — ісламське законодавство, яке ґрунтується на Корані та його тлумаченні пророком Мухаммедом. Це право використовується в 27 країнах Середнього Сходу та Центральної Азії. У багатьох країнах ісламське право поєднується зі звичайним чи цивільним правом, оскільки правові системи цих країн поєднують історичні колоніальні зв’язки та ісламські традиції.

Соціалістичне право —це система правових відносин, що базується на марксистських принципах класового суспільства.Зараз ця система діє в Китаї, Північній Кореї та на Кубі.

Національні системи права мають безпосередній вплив на процес управління зарубіжними відділеннями міжнародних корпорацій.

Міжнародне право являє собою систему міжнародних пра­вових актів, а також неписаних домовленостей, що регламентують міжнародний рух активів і захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб.

До цих правових актів належать, наприклад, Женевська конвен­ція з прав людини, Віденська конвенція дипломатичної безпеки, Загальна угода з торгівлі і тарифів (GATT), двосторонні і багатосторонні міждержавні угоди про торгівлю, співробітництво і т. ін.

Спираючись на попереднє питання, далі слухач має опрацюватиекономічне середовище міжнародних корпорацій.

Економічне середовище міжнародного менеджменту являє собою сукупність економічних відносин і ресурсів країн-господарів, що визначають можливості започаткування і розвитку відділень транснаціональних корпорацій у цій країні.

Ключові характеристики національних економік як елемента середовища міжнародного бізнесу і менеджменту включають таке:

· стабільність і рівень розвитку;

· рівень інфляції;

· стабільність національної валюти.

Класифікація національних економік за рівнем розвитку:

· розвинуті країни;

· країни з перехідною економікою;

· слаборозвинуті країни або країни, що розвиваються.

Для опанування практичних навичок порівняння економічного середовища різних країн використовують різноманітні інструмен­ти. Найбільш поширеними є такі:

· індекс конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму;

· індикатор структурних реформ Європейського банку реконструкції і розвитку;

· індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельба;

· індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобатона-Ведера.

Індекс конкурентоспроможності визначається за такими факторами:

1) стан внутрішньої економіки (Е);

2) глобалізація: участь у міжнародній торгівлі та інвести­ціях (Г);

3) уряд: якість державної виконавчої політики (У);

4) фінанси: стан ринків капіталів, якість фінансових послуг (Ф);

5) інфраструктура: обслуговування бізнесу (І);

6) менеджмент: якість управління (М);

7) наука і технології: потенціал і використання науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт (Н);

8) людський фактор: наявність і кваліфікація (Л).

За цим індексом Україна посідає 59-те місце у світі. Показники конкурентоспроможності деяких країн наведені в табл. 2.2. З неї видно, що слабкі ланки економічного середовища пов’язані зі станом внутрішньої економіки, фінансами та інфраструктурою. Однак за людським фактором Україна посідає високе 21-ше місце.

Індикатор структурних реформ ЄБРРбазується на середньому значенні 8 показників: приватизація і реструктуризація підприємств, лібералізація і конкуренція, реформа фінансового сектору, та ін.Шкала оцінок від 1 (централізована планова економіка) до 4 (розвинута економіка). Останнім часом цей індикатор становить 2,4 (Україна і світове господарство, 2002, ст. 81). Для порівняння відзначимо, що зазначений індикатор становить для Угорщини 3,7, Естонії та Польщі — 3,5, Чехії — 3,4.

Індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельбаґрунтується на визначенні комулятивного показника зменшення впливу держави на економічні процеси.Україна має цей показник 2,55, у той час, як Угорщина — 6,84, Польща — 6,81, Словенія — 6,77, Хорватія — 6,53, Чехія — 6,4, Росія — 4,32.

Таблиця 2.2

ФАКТОРИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЛЯ ДЕЯКИХ
РОЗВИНУТИХ І СЛАБОРОЗВИНУТИХ КРАЇН В 2000 р. (МІСЦЯ)

Джерело: Прокопенко И. И. Новые тенденции в стратегиях и управлении изменениями в банковском бизнесе. — К.: АППБ «Аваль», 2002. — С. 9.

Індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобато­на-Ведеравизначається за 300 показниками економічного розвитку, що зведені в 6 груп і змінюються у межах від (–25) до (+25).Для розвинутих країн цей показникстановить (+12,6). Україна має від’ємний показник (–6), Угорщина (+8,7), Словенія (+8,5), Польща (+7,0), Чехія (+6,8), Естонія (+6,1).

Важливе місце в самостійному вивченні теми посідаєсоціально-культурне середовище міжнародних корпорацій.

Соціально-культурне середовище являє собою сукупність етнічних і культурних характеристик населення приймаючих країн, що створюють відповідні національні стереотипи поведінки.

Під культурою розуміють домінуючу в суспільстві систему цінностей, вірувань, звичаїв і установок. Кожне суспільство має свою культуру, яка вливає на стиль повсякденного життя.

Культура — це набуті знання, які використовуються людь­ми для пояснення досвіду і загальної суспільної поведінки. Ці знання формують цінності, створюють позиції і впливають на поведінку.

Опановуючи четверте питання теми, потрібно спиратися на такі основні характеристики культури:

1) засвоєність — культура не є біологічною рисою, а являє собою результат навчання і досвіду (Learned);

2) причетність — люди причетні до культури певних соціальних груп (Shared);

3) спадкоємність — культура передається від покоління до покоління (Trunsgenerational);

4) символічність — культура пов’язана з певними символами (Symbolic);

5) моделювання — культура має певну систему, цілісність і власну структуру (Patterned);

6) адаптивність — культура ґрунтується на здатності людей пристосовуватись до змін (Adaptive).

У самостійній роботі слухачі повинні дійти висновку, що культура має значний безпосередній вплив на всі функції та інструменти менеджменту. Скажімо, у західних школах менеджменту в цьому плані використовується класична ситуація протистояння маркетингових і виробничих підрозділів у разі невиконання планів продажу. Виробничники звинувачують маркетологів у помил­ках за плановими показниками через неглибоке вивчення ринку. А маркетологи висувають претензії виробничникам з приводу недостатньої якості продукції та ігнорування справедливих вимог споживачів. Перед слухачами шкіл бізнесу — досвідченими і перспективними менеджерами різних країн — ставиться завдання про шляхи розв’язання проблеми. Французи вважають винним у ситуації генерального директора, який має особисто розібратись у всьому та усунути конфлікт шляхом роз’яснень, власних оцінок, кадрових переміщень і т. ін. Німці вважають причиною конфлікту відсутність належних процедур оцінок і прийняття рішень, а тому вихід з конфлікту пов’язують з розробкою правил ділового спілкування і взаємовідносин двох підрозділів. Англійці звинувачують керівників відділів, що не знайшли порозуміння між собою. Тому якнайкраще буде провести семінар для двох підрозділів і навчити учасників конфлікту командній роботі.

Можна згадати й інші сфери впливу культури суспільства на підходи в міжнародному менеджменті:

· централізація проти децентралізації прийняття рішень;

· безпечність проти ризику;

· індивідуальні винагороди проти групових;

· неформальні процедури проти формальних;

· висока організаційна лояльність проти низької;

· кооперація проти конкуренції;

· короткострокові горизонти проти довгострокових;

· стабільність проти інновацій.

Проблема впливу культури на міжнародний менеджмент полягає в тому, що в процесі управління кожний керівник сприймає іншу культуру не безпосередньо, а через призму власної культури. А тому сприйняття іншої культури нагадує айсберг, видима частина якого — це помічені нами відмінності іншої культури від нашої, а підводна частина айсберга — це непомічені, а отже, і несприйняті нами відмінності іншої культури від нашої. У цьому зв’язку американський дослідник Джеймс Лі запропонував ідею критерію самосприйняття (Self-reference criterion — SRC).

Критерій самосприйняття — це неусвідомлене сприйняття інших культурних цінностей через власні цінності, що є основ­ною причиною виникнення проблем здійснення бізнесу за кордоном (International Marketing Strategy, 2002, p. ХІХ).

Використання цього критерію в менеджменті досягається шляхом постановки трьох взаємозв’язаних запитань:

1. Це є цікавим?

2. Це є іншим? (відрізняється від того, що ми робимо вдома).

3. Це є помилкове? (адже в такому разі не слід робити, як вдома).

Тобто методика постановки критичних питань має виявити прості й очевидні, але дуже часто помилкові рішення, що відповідають традиціям і цінностям країни походження та одночасно суперечать культурі приймаючої країни.

Культуру США можна охарактеризувати як індивідуалістичну, неформальну, матеріалістичну та орієнтовану на самоцінність часу. Одночасно в Японії і Китаї групі приділяється набагато біль­ше уваги, ніж індивіду. Підпорядкування і співробітництво важливіші за індивідуалізм. Американська культура не приділяє великого значення традиції, церемонії і формальності, які є важли­вими характеристиками латиноамериканської, ближньо- і далекосхідної культури. Американці не люблять «ходити навколо справи» і віддають перевагу без церемоній відразу переходити до діла. Але в Латинській Америці або Саудівській Аравії прийнято спочатку порозмовляти на теми, що не стосуються справи, і лише після цього зосередитись на справжній цілі зустрічі.

Американці поважають придбання, що символізують високий статус. У той самий час у багатьох суспільствах незахідного типу набагато вищий інтерес до естетичної і духовної сторони буття. Аналогічним чином зацикленість американців на часі не знаходить розуміння у східній культурі, яка розглядає час як дещо без початку і кінця. Так, східні бізнесмени часто недбайливо ставляться до часу зустрічей і строків, що виводить із себе американців, німців і швейцарців. У багатьох країнах наради починаються з тривалого спілкування і чашки кави або чаю. Американцю, обуреному «втратою часу», варто знати, що під час, на перший погляд, безцільних розмов відбуваються важливі зрушення вбік встановлення взаєморозуміння і довіри, що принципово важливо для подальшого ведення справ. З урахуванням цих обставин люди, які «проламуються» в бізнес у цих країнах, не будуть достойно винагороджені.

Мова — ще один аспект культури — завжди створює труднощі для організації, що веде свої справи за кордоном. У зв’язку з розбіжністю значень у схожих словах, а також через проблеми, пов’язані з перекладом, можуть виникати бар’єри на шляху обміну інформацією. Збільшити їх непроникливість може незбіг мови жестів у взаємодіючих культурах.

Відмінності між культурами виражаються у неспівпадінні установок з приводу влади, значення роботи, ролі жінки у суспільстві, готовості ризикувати і навіть кольорових переваг. Дослідники встановили, що саме проблеми людини, зумовлені роботою в іншій культурі, як правило, стають причиною невдач. Тому, щоб досягти успіхів, організаціям і керівникам потрібно виявляти культурні відмінності і відповідним чином змінювати поведінку в міжособових контактах, змінювати стиль і методи ділової практики і керівництва.

Особливий інтерес під час самостійної роботи слухача становить урахування національних стереотипів у діяльності міжнародного менеджера.

1. Американський національний стереотип (США).

Жителя США можна вважати продуктом змішання різних національних культур, причому умови життя і багаторічний «клімат демократії» дозволили певною мірою «взяти» все найкраще від різних націй і формувати з нащадків емігрантів образ типового американця, що характеризується такими рисами:

1. Жорсткий прагматизм, орієнтація на реальну справу, що приносить користь, повага і прагнення до матеріального достатку і заробляння грошей.

2. Цільовий динамізм: американець завжди бачить життєві, ділові та інші цінності, яких хоче досягти, і постійно «заряджений» на дії щодо їх досягнення. Прогрес і постійне прагнення до оновлення («ціль — дії — досягнення — нова ціль») стали ідолом, якому поклоняється вся нація.

3. Американець виключно з повагою ставиться до часу і тим більше до часу як найважливішого ділового ресурсу.

4. Визначальні особисті риси типового американця — це глибокий індивідуалізм і впевненість у тому, що лише ти сам можеш все зробити для себе і, відповідно, виняткова самостійність у прийнятті і реалізації рішень, рівно як і повна готовність нести за них усю необхідну відповідальність. Саме з цією рисою американського характеру пов’язано вкрай скептичне ставлення їх до допомоги держави і взагалі до ролі влади в житті індивіда. Влада повинна забезпечувати законність і встановлювати правила гри, після чого має відійти вбік і надавати можливість людині самій робити своє сьогодення і майбутнє.

5. Ставлення до інших людей і комунікативні риси характеризуються загальною дружелюбністю, відвертістю і щирістю, готов­ністю до співробітництва і пошуку розумних компромісів, прагненням до отримання всієї потрібної інформації і готовністю обмінюватись нею з партнерами. У цьому відношенні американці дуже болісно реагують на нечесну гру, нещирість партнера, приховування інформації і просто банальний обман. І тут існує свого роду протиріччя: суворо орієнтуючись на закон і встановлені юридичні норми, американці у той самий час цінують неформаль­ні відносини і, що називається, роботу на довірі (без підписання з кожного приводу паперів, печаток, протоколів і т. д.). Відповідно вони гостріше реагують у ситуаціях, коли партнер нечесно поводиться з ними, користуючись відсутністю офіційного папера.

6. Жорсткий розподіл ділового й особистого в американській діловій практиці і поведінці взагалі.

7.В американцях досить часто цілком зрозумілий патріотизм і гордість за успіхи і становище США у світі переходять у певні прояви етноцентризму.

Звичайно, наведений вище портрет на основі семи виокремлених рис не можна вважати вичерпним. Йдеться про ті характерис­тики, урахування або неврахування яких може досить істотно вплинути на рішення міжнародного менеджера і його поведінку стосовно американського партнера. Національний стереотип — не більше ніж основа і напрямок пошуку для творчих зусиль міжнародного менеджера.

2. Англійський національний стереотип.

У свідомості глибоко укорінився образ церемонного, застебнутого на всі ґудзики англійського джентльмена, позбавленого емоцій, який полюбляє спорт, собак і коней. Наскільки цей дещо гумористичний образ відповідає сьогоднішньому англійцю?

1. Спорідненим в англійця з американцем є їх прагматичність, орієнтація на справу і дію, життєвий здоровий глузд. При цьому в англійців не спостерігається американської пристрасті до грошей і збільшення доходу як головного мірила життєвих досягнень. Скоріше, англієць ставиться до бізнесу як до гри і спорту: він, звичайно, турбується про прибутки і добрий стан речей, але таким же важливим для нього є і те, що називається спортивним азартом, отриманням цікавого змагання і захоплюючої гри.

2. Важлива відмінна риса англійців — нелюбов до абстрактних проектів, за якими не стоїть реальної справи. Вони скоріше готові додумати необхідне у процесі, але якомога швидше почати щось робити і практично вирішувати поточні проблеми. Спроба переконати англійця шляхом уміло побудованого плану проекту, його детального опрацювання на папері буде значно менш ефективна, ніж демонстрація ділових рис партнера у дії.

3. В основі відмінностей особистих національних рис лежить почуття власної гідності: саме воно підводить до усвідомлення необхідності дотримання етичних норм і загальноприйнятих традиційних правил, навіть якщо ці норми і правила не записані у жодних законах. І справді: якщо людина має почуття власної гідності і поважає себе як особистість, то вона просто не дозволить втратити цю гідність і повагу до самої себе, порушуючи етику і громадську мораль стосовно інших. Внутрішня гідність не дозволяє людині втратити контроль над власними пристрастями та емоціями, прилюдно демонструючи розпущеність і невміння володіти собою.

Повертаючись до славнозвісної церемонності і флегматичності, зауважимо, що це — просто форма контролю над своїми емоціями. Далі — загальновідома терпимість англійців до чужих поглядів, думок, переконань: знову ж таки прояв почуття власної гідності. І, нарешті, знамениті англійські мужність і холоднокров­ність: також прояв глибокого почуття власної гідності, адже злякана людина, що втратила контроль над собою, це передусім людина, яка втратила почуття власної гідності.

4. Глибока повага до традицій національних, державних, сімейних та ін. Цей традиціоналізм може набувати різних форм і, зокрема, форми відомого консерватизму, що проявляється в різних аспектах життя і мислення. Схильність зберігати традицію у всьому — від кольору краватки до манери митись.

5. Певний етноцентризм, але порівняно з американським він більш прихований, винятково коректний і, як правило, не проявляється у формах, що зачіпали б національні почуття інших людей.

Велика Британія нагромадила величезний досвід управління у своїх колишніх колоніях і ще за колоніальних часів відрізнялась точністю і гнучкістю менеджменту в цих країнах. Не випадково відмічається особлива ефективність англійських колоніальних адміністраторів, які з невеликою кількістю служ­бовців і відносно обмеженими військовими контингентами були здатні забезпечувати ефективне управління величезними територіями. Тобто в англійців є чому повчитись у розумінні вести справи в різних країнах, сприймати та адаптувати чужу культуру в інтересах бізнесу, грамотно будувати відносини з місцевою владою.

3. Французький національний стереотип.

Ще в дореволюційній Росії Франція вважалась свого роду шлюзом європейської культури. «Генетична пам’ять» нашого народу дозволяє і сьогодні сприймати Францію як особливу державу Європи, а Париж — як всесвітню столицю моди і красоти. Франція взагалі асоціюється з мистецтвом, естетикою, витонченістю. І в цих уявленнях чітко відчувається духовна основа національного стереотипу: почуття прекрасного і прагнення до гармонії і вдосконалення, безумовний інтелектуалізм і любов до мистецтва у всіх його проявах. Під цим кутом зору і потрібно розглядати структуру національного стереотипу.

1. Інтелектуалізм, любов до мистецтва, гармонії і краси цікаво проявились у сфері ділового життя. Практика показує, що жодна європейська нація не займається побудовою високодосконалих планів, проектів і програм так, як це роблять французи. Сам процес пізнання, побудови досконалої логічної схеми, обробки її деталей — усе це стихія, в якій природний француз почувається у своєму середовищі. Але є і зворотний бік.

2. Зворотний бік — побоювання і нерішучість у сфері реалізації і практичного виконання всього задуманого на папері. Адже оскільки дійсність багато в чому алогічна і нерідко ірраціональна, погано укладається в гармонічні логічні схеми і потребує перегляду цих схем, то таке ставлення до реалізації планів є звичайною реакцією природного француза.

3. Національна риса — нелюбов до компромісів і більша, ніж в інших націй, схильність до конфліктів і спорів під час вирішення різних проблем. Будь-який пошук компромісу так чи інакше порушує початкову довершеність логічної схеми, яка, на думку автора, і повинна була б ефективно розв’язати проблему. Коли ж у зіткненні з дійсністю схема виявляється непридатною і потребує компромісу, то реакція француза — конфлікт і суперечка. Порівняємо: прагматик-англієць, який не атакує проблеми в лоб, початково зорієнтований на пошук певного компромісного рішення.

Оскільки «стрункі логічні схеми» весь час натикаються на «нелогічну дійсність», то, щоб не загрузнути в нескінченних конфліктах, нація створює і постійно розвиває гігантську регламентуючу систему законів, правил, офіційно затверджених установок. Правознавці стверджують, що система французького законодавства — одна з найгроміздкіших у світі.

4. Щодо особистих рис, їх манери і стилю спілкування, поведінки в сім’ї та особистому житті взагалі, то тут діє ефект компен­сації, тобто ніхто так не розкутий, вільний від умовностей, природний і відрізняється гумором і винахідливістю в неофіційній обстановці на противагу строгим схемам, законам і регламентам у діловому та офіційному житті.

4. Національний стереотип, характерний для країн Близького і Середнього Сходу.

1. Базова риса стереотипу — прагнення до створення обстановки неквапливості, дружелюбності і довіри у всіх справах, які веде бізнесмен з цього регіону. Той факт, що носії східної культури біль­шою мірою орієнтовані на саму роботу, аніж на її результати (що часто дратує європейців та американців), відповідає саме східному ставленню до часу. Він для них уособлює безкінечність, а спроба загнати всі справи в жорсткі часові рамки планів і програм — як неминуче, але все ж таки зло. Створення довіри — найважливіший момент будь-якої справи — потребує часу і терпіння, а все це не вкладається в жорсткі, розписані за датами, західні схеми менеджменту.

Прагнення уникати будь-якої конфронтації і критики у ділових стосунках. Керівники прагнуть будь-якою ціною зберегти дружні відносини і атмосферу загального порозуміння, навіть не на користь справі, уникаючи будь-яких, навіть очевидно назрілих конфліктів. Для західного ж менеджменту, де навіть теорія конструктивного конфлікту розроблена в деталях, закономірним явищем є конструктивний конфлікт, якщо це корисно для справи. Тому, працюючи на Сході, доведеться шукати тонкі обхідні шляхи і подавати необхідність тих чи інших змін у красивій обгортці дружелюбності і злагоди.

2. Особові риси стереотипу — дуже розвинута гордість і страх «втратити обличчя». Якщо дати емоційність і легке збудження від навіть незначного зауваження або події, то зрозуміло, скільки такту, терпіння, а найголовніше — обачності, потрібно проявляти міжнародному менеджерові у своїх словах і тим більше вчинках.

3.Під час переговорів необхідно пам’ятати:

а) потрібно по можливості суворо додержуватись прийнятого раніше порядку переговорів, загальної канви бесіди;

б) якщо виникає необхідність обговорити незаплановану тему, то потрібно дати час і можливість партнеру ознайомитись із нею, маючи на увазі, що ця адаптація відбувається у східного партнера повільніше;

в) стежити за звучанням своєї мови, не допускати різких або грубо озвучених слів, прагнути до максимальної теплоти і дружелюбності у звуках, позах, жестах, виразі обличчя.

6. Японський національний стереотип.

1.Базові риси стереотипу — це надзвичайно продуктивне поєднання справді безмірної працьовитості (працелюбності) і терпіння японців з таким же безмежним внутрішнім прагненням до краси і досконалості. Якщо говорити про організаційну сторону справи — системи і методи управління якістю, то в Японії вони ідеально підходять до національного стереотипу, і в цьому головна причина результативності всіх систем і методів, які в інших країнах хоча й дають певні результати, але, як правило, не японського рівня.

2. Японці — безумовні традиціоналісти, але, разом з тим, оригінали. Бережно зберігаючи все краще у своїй культурі, вони жадібно сприймають і досить уміло адаптують кращі досягнення інших країн і націй. Природна гнучкість і адаптація роблять японців першими у швидкості і точності врахування найрізноманітніших вимог регіонів, країн, окремих груп покупців і швидкості їх реалізації в товарах і послугах.

3. Дисциплінованість і відданість почуттю відповідальності перед колективом (групою), визнання безумовного авторитету колективу, готовність приносити в жертву йому свої особисті потреби та інтереси.

4. Життєві риси нації — ввічливість і делікатність, акуратність і порядність (що високо цінується у партнерах), східна відданість володінню собою та абсолютному контролю над особистою поведінкою й емоціями.

Слід звернути увагу слухача на опануваннятехнологічного середовища міжнародного менеджменту.

Технологічне середовище являє собою сукупність технологічних процесів, що використовуються у приймаючих країнах конкурентами та партнерами по бізнесу для виробництва товарів чи надання послуг.

Технологічне середовище є найдинамічнішим елементом міжнародного середовища, оскільки за сучасних умов темпи науково-технічного прогресу різко прискорились. Технологічний рівень країни, з одного боку, визначає ступінь її економічного розвитку, а з іншого, — є важливим мотивом входу до цієї країни транснаціональних корпорацій.

Для поглибленого засвоєння питання важливо врахувати вплив змін технологічного середовища на міжнародний менеджмент у наступні десять років який полягає в такому [Hodgetts, Luthans, 1997, p.54]:

1. Швидкий розвиток біотехнологій дозволяє будувати такі точні органічні системи, які означають революцію в агротехніці, медицині, промисловості.

2. Поява молекулярних технологій дає змогу повністю змінювати фізичні процеси.

3. Супутники відіграватимуть дедалі більшу роль у навчанні. Так, іридієва система Мотороли з 77 маленькими супутниками на низьких орбітах стане доступною для Сибіру, китайських пустель та африканських територій, а люди, що мешкають у цих районах, будуть включені в сучасні інформаційні технології.

4. Автоматичні телефони з перекладом забезпечать комунікації всім людям, які мають доступ до телефону, спілкуватись рідною мовою один з одним по всьому світу.

5. Штучний інтелект, який поєднується із сучасними навчальними технологіями, дозволить мислити і машинам, що було притаманно лише людям.

6. Силіконові чіпи, що містять до 100 мільйонів транзисторів, дозволяють створити такі комп’ютерні потужності, які зараз притаманні лише суперкомп’ютерам, що перебувають у розпорядженні користувачів найвищого рівня.

7. Суперкомп’ютери потужністю один трильйон операцій за секунду дозволять користуватись перевагами таких сучасних інструментів, як симуляція людського тіла для випробування голосовими командами в управлінні комп’ютерами.

Важливо зазначити, що в умовах глобалізації ключового значення в змінах міжнародного технологічного середовища набувають два напрями:

· електронні розрахунки (E-cash), що є основою швидкого поширення електронної комерції через систему Інтернет, і створення для міжнародних корпорацій як нових можливостей, так і серйозних проблем;

· телекомунікації, бурхливий розвиток яких по всьому світу означає залучення до міжнародних операцій дедалі більшої кількості регіонів.

Самостійне опанування теми включає розумінняособливостей міжнародного середовища в Україні.

Як самостійна держава Україна є сегментом міжнародного середовища вже 11 років. Звичайно, цього періоду недостатньо для формування сталого міжнародного середовища. За цей період думка про Україну як про сферу міжнародних операцій змінювалась у широкому діапазоні. На початку 90-х років після отримання незалежності уявлення про рівень розвитку України та можливості входження її до міжнародного співтовариства були перебільшені. Згодом до середини 90-х років оцінка України змінилась на від’ємну. Друга половина 90-х років і початок ХХІ століття характеризується більш зваженою оцінкою міжнародного середовища в Україні, яке поступово поліпшується, хоча і залишається в цілому менш сприятливим, ніж у країнах Центральної Європи.

Доцільно звернути увагу слухачів на сильні і слабкі сторони середовища в Україні.

Сильні сторони політико-правового середовища в Україні:

· стабільність політичної системи;

· демократизація політичної системи в напрямі парламентсько-президентської республіки;

· європейський вибір України;

· наявність основних законів для міжнародного бізнесу в Україні.

Слабкі сторони політико-правового середовища в Україні:

· слабкі стимули для започаткування міжнародного бізнесу;

· великий вплив бюрократичних структур на діяльність міжнародних корпорацій;

· наявність значного хабарництва;

· значні політичні ризики;

· недосконала система оподаткування, відсутність Податкового кодексу.

Економічне середовище в Україні характеризується недостатніми ринковими перетвореннями, що видно з табл. 2.2 та 2.3: Україна поки що поступається більшості країн Центральної і Східної Європи в темпах ринкових перетворень.

Таблиця 2.3

ПОКАЗНИКИ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У КРАЇНАХ
ЦЕНТРАЛЬНОЇ І СХІДНОЇ ЄВРОПИ

(Значення: 4 — ринкова економіка; 1 — незначні перетворення)