Підприємницький дохід

Підприємець виконуватиме свої функції лише тоді, коли це дасть йому можливість реалізувати приватний інтерес, досягти власної вигоди. Вищим втіленням інтересу підприємця є підприємницький дохід.

Після вивчення цієї теми ви дізнаєтеся:

що таке постійні та змінні витрати виробництва;
чому існує необхідність у розмежуванні витрат на зовнішні та внутрішні (неявні, альтернативні);
як співвідносяться прибуток і підприємницький дохід;
за рахунок чого відбувається зростання підприємницького доходу.

Перш ніж безпосередньо перейти до предмета нашої теми, нагадаємо, що з попередніх тем (2.6, 3.1) нам уже відомо про прибуток і функції підприємця. Це допоможе у подальшому визначити спільне та відмінне у поняттях “прибуток” і “підприємницький дохід”.

Перше: прибуток — плата за функції, що їх виконує підприємець, коли організовує виробництво, управляє ним, здійснює інновації та ризикує.

Друге: прибуток може мати такі структурні елементи: а) заробітну плату підприємця за виконувані ним функції, б) нормальний прибуток (процент) на вкладений капітал, в) дохід, зумовлений монопольним становищем підприємця у певній галузі завдяки або створенню штучних перешкод для інших підприємців, або опануванню провідних позицій у галузі (“квазі -рента” та “монопольна рента”).

Третє: розрізняють балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток.

Виконуючи надзвичайно складні функції, підприємець діє під впливом достатніх стимулів, мотивів. Найістотнішим стимулом є підприємницький дохід. Але перш ніж його отримати, підприємець повинен зробити певні витрати. Розглянемо витрати виробництва.До них, передусім, належать елементи факторів виробництва, які використані в даному процесі:

• витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми);

• витрати на придбання будівель та обладнання, що в економіці називаються інвестиціями;

• витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали;

• витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії.

Витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні протягом певного часу не залежать від обсягів виробництва. Це, наприклад, витрати на оплату приміщень, засобів зв’язку, на придбання верстатів. Змінні витрати зростають разом зі зростанням обсягів виробництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату працівників.

Підприємство має господарювати таким чином, щоб загальні витрати були менші, ніж дохід від продажу (реалізації) продукту його діяльності. Тільки в цьому випадку фірма одержить прибуток.

Припустимо, що постійні витрати дорівнюють 100 тис. грн. Це — незмінна величина для будь-якого обсягу виробництва.

Змінні витрати становлять 10 грн. на кожну одиницю товару. Отже, якщо ми випустимо 5 000 одиниць, то загальні витрати будуть:

100 000 + 10 х5 000 = 150 000 грн.

Якщо випускаємо 20 000 одиниць, то загальні витрати становитимуть:

100 000 + 10 х20 000 = 300 000 грн.

Тепер оцінимо виручку від реалізації продукції за умови, що ціна одиниці товару вимірюється 100 грн. Тоді за 5 000 одиниць ми одержимо:

5 000 х100 = 500 000 грн.

Грошова виручка, яку одержує підприємець за свій товар, називається валовим доходомфірми.

Зрозуміло, що підприємця цікавить не сам валовий дохід, а та його частина, яка залишається після відшкодування витрат на виробництво. З валового доходу він відрахує витрати на виробництво і одержить валовий прибуток. Якщо реалізується 5 тис. виробів, то валовий прибуток становитиме:

500 000 – 150 000 = 350 000 грн.

Проте й валовий прибуток не надходить безпосередньо у власність підприємця. З нього треба заплатити податки. Нехай підприємству встановлено 30 -процентний податок на прибуток. У нашому прикладі це становитиме:

Після сплати податку в підприємства залишиться чистий прибуток:

350 000 – 105 000 = 245 000 грн.

Чистий прибуток — різниця між валовим прибутком і сумою податків та платежів.

Прибуток, обчислений за вищенаведеною схемою, називається бухгалтерським. Але, крім нього, існує економічний прибуток, який, власне, і дасть нам можливість зрозуміти явище підприємницького доходу. Для визначення економічного прибутку ми ще раз повернемося до проблеми витрат виробництва. Крім їх поділу на постійні та змінні, існує ще одна класифікація: зовнішні та внутрішні (неявні, альтернативні).

Внутрішні, неявні або альтернативні витрати.Корені цього явища криються у самій природі ринкової економіки як такої, що створює можливість альтернативного використання відносно обмежених ресурсів. Пояснимо це на прикладі.

Приклад.Нехай ми маємо приватну майстерню, що виробляє капелюшки. Її утримує пан Черкавський, який водночас виконує функції шевця й організатора виробництва, розмістивши його в межах власного будинку. Зовнішніми витратами для цього підприємця буде все, що він сплачує зовнішнім постачальникам ресурсів. Нехай структура цих витрат буде такою:

Наведений перелік не охоплює всіх економічних витрат,тому що, по-перше, пан Черкавський міг би працювати найманим робітником у іншій майстерні, і тоді він мав би, наприклад, 100 одиниць доходу у вигляді зарплати. По-друге, міг би використати свій капітал у інший спосіб: не започатковувати майстерню, а вкласти гроші в банк, маючи щомісячно, скажімо, 10 одиниць доходу. По-третє, він міг би не розміщувати виробництво на власній площі, а, взявши площу в оренду, сплачувати 20 одиниць орендної плати. Нарешті, пан Черкавський міг би не управляти власною справою, а найняти менеджера у свою майстерню, призначивши йому 120 одиниць оплати. Отже, внутрішні, неявні, альтернативні витрати становитимуть:

Економічні витрати у нашому прикладі такі: 350 (зовнішні) + 250 (внутрішні, неявні, альтернативні) = 600.

Якщо пан Черкавський реалізовуватиме капелюшки, скажімо, за 500 грошових одиниць, то він матиме 150 одиниць бухгалтерського прибутку (500 – 350 = 150) і зовсім не матиме економічного. Більше того, його збитки складуть 100 одиниць (500 – 600 = –100). Це означає, що з економічної точки зору отримана виручка від реалізації не відшкодує частини неявних, альтернативних витрат. Для того, щоб економічний прибуток існував, виручка від реалізації мала б скласти, скажімо, 610 одиниць. Тоді б 10 одиниць (610 – 600 = 10) становили власне економічний прибуток.

Суть того, про що йшлося у нашому прикладі, зобразимо схематично.

Схема 26

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Співвідношення бухгалтерського та економічного прибутку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.