Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Спрямованість правоохоронної діяльності

Спрямованість будь-якої діяльності межує із поняттям "управління" або "керівництво" правоохоронною діяльністю, які є предметом адміністративного права¹. У цьому курсі аналізуються лише найважливіші елементи структури правоохоронної діяльності.

У правоохоронній та судовій діяльності реалізується охоронна функція Української держави як публічної інституції, що є вагомим фактором формування ідеології українського державотворення і суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість та ефективність конституційного порядку.

Як свідчить історичний досвід, викривлення цієї функції, підпорядкування судів і правоохоронних органів лише політичним інтересам державного керівництва є небезпечною справою. За допомогою органів Народного комісаріату внутрішніх справ — Міністерства державної безпеки СРСР в Україні проводилася небезпечна антинародна діяльність, яку з історико-правової точки зору не можна визнати правоохоронною. Спеціальне дослідження, проведене Верховним Судом України, свідчить, що масовим репресіям за роки радянської влади було піддано практично всі прошарки суспільства². Тоталітарна система охорони соціальних відносин, через яку здійснювався виключно примусовий вплив на поведінку людини, була характерною для певного часу історії країни, причому державні органи культивували нічим не обмежену заборонну правоохоронну діяльність. Демократична система регулювання соціальних відносин, що є вимогою сучасності, на відміну від попередніх років, коли діяв принцип абсо-

Див.: Колпаков В. К. Адміністративне право України. — К.: Юрінком Ін-тер, 1999. - С. 6-48.

Див.: Реабілітація репресованих. Законодавство та судова практика. — К.: Юрінком, 1997. — С. 5.

Розділ І, Загальні положення правоохоронної ... діяльності'

Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони

лютизації заборони, тобто було заборонено те, що не дозволено законом, потребує заміни заборони як способу впливу на поведінку людини.

В Український державі поступово утверджується новий принцип формування взаємовідносин між людиною і державою — дозволено те, що не заборонено законом. Правовий порядок за таким принципом грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень та у спосіб,, що передбачені Конституцією та законами України.

Спрямованість діяльності судових та правоохоронних орга->
нів трансформується в її завдання. Правовий зміст завдань стабі
лізує, впорядковує її. Існують п'ять базисних завдань: по-перше,
збереження (охорона) існуючого конституційного ладу; по-друге,,
захист конституційних прав і свобод громадян; по-третє, захист
правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника; по-четвер- .
те, цілеспрямований розвиток систем судової та правоохоронної
діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних та якісних показ
ників; по-п'яте, боротьба зі злочинністю. За часів СРСР найваж
ливішим завданням була, як правило, лише одна з її складових
(важлива, проте не головна і тому гіпертрофована) — боротьба зі
злочинністю. .

Зосередження діяльності суду та правоохоронних органів на одному антикриміногенному напрямі було б не зовсім вірним. Боротьба зі злочинністю є, безперечно, важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня 1994 року "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю" правоохоронним органам приписується "вважати боротьбу із злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій та банківський системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, головними напрямами діяльності"¹. Разом з тим слід зауважити, що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому може трактуватися і як гасло (ідея, теза), яке використовується в політичних або відомчих цілях.

Під приводом боротьби зі злочинністю в сучасних умовах можливе і посилення охорони правопорядку, і фіскально-силовий тиск на господарські та комерційні структури, і бюрократи-

Див. також: Престулность в Украине //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1994. — № 2.

зація податкових процедур, і впровадження тотальних форм контролю за підприємництвом, тобто звуження захисту прав людини.

У сучасних умовах правоохоронна діяльність дедалі більше застосовується як засіб управління та контролю. Поступово розширюється її вплив на банківєько-фінансову сферу, на стан різних галузей народного господарства, зокрема на паливно-енергетичний комплекс, транспортні перевезення, на приватизацію державних підприємств, управління підприємствами, у статутному фойді яких є частка державних коштів. При цьому застосовується ефективна протидія соціальним відхиленням та правопорушенням. Зміст впливу правоохорони має на меті лише доповнити економічні, фінансові та технічні рішення у процесі соціального управління* але не замінити їх. Вплив правоохоронних органів має До того ж запобіжне призначення.

Припиняючи контрабанду та випуск недоброякісної продукції, правоохоронні органи докладають зусиль щодо вирішення однієї з ключових проблем економіки — захист вітчизняного товаровиробника, подолання негативних товарообмінних відносин. Забезпечують захист вітчизняного товаровиробника органи правосуддя та практично всі суб'єкти правоохоронної діяльності, а саме: органи прокуратури, служба безпеки, митні органи, прикордонні війська, органи внутрішніх справ, а також адвокатура.

Спрямованість правоохоронної діяльності проти небажаних соціальних явищ має конструктивний характер, згідно із яким правові рішення лише доповнюють економічні, фінансові та технічні рішення, комплексно впливаючи на припинення та подальше обмеження цих явищ.

Правоохоронна діяльність — важлива складова внутрішньої політики, що здійснюється в державі. Вона є одним із продуктів внутрішньої політики держави, загальні засади якої визначає Верховна Рада України. На сучасному етапі правоохоронна діяльність закономірно забезпечує українське державотворення¹. Ідеологія державотворення вимагає організації оптимального управлінського процесу з питань внутрішньої політики, неупере-дженого провадження у господарських, адміністративних, кримінальних та цивільних справах, забезпечення прав і свобод люди-

Див.: Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К.: Генеза, 1996. — С. 590, 604, 617—619; Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність // Матеріали науково-практичної конференції 22—23 листопада 1996 року.-К., 1997.

42 Розділ І. Загальні положення правоохоронної ... діяльності

ни і громадянина, взаємної відповідальності державних органів і посадових осіб, підкорення законові всіх державних органів і службових осіб.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає спрямованість судової та правоохоронної діяльності?

2. Який принцип покладено в основу формування відносин між людиною і державою?

3. Які основні завдання правоохоронної діяльності?

■ § 2. Моральність і ефективність діяльності суду та правоохоронних органів

Моральною основою правоохоронної та судової діяльності має бути презумпція довіри до людини та громадянина. Моральність правоохоронної діяльності акумулюється насамперед у конституційних засадах судочинства та в конституційних засобах охоронної діяльності, а саме:

а) додержання державними збройними формуваннями кон
ституційного порядку;

б) невтручання в особисте і сімейне життя, крім випадків пе
редбачених Конституцією;

в) правова, матеріальна та моральна реабілітація громадяни
на, якому завдано шкоди діями органів державної влади. В умо
вах кризи правової моралі і падіння авторитету влади у масовій
свідомості необмежене посилення правоохоронних структур і
впровадження недемократичних процедур стає причиною
неприйняття громадськістю діяльності правоохоронних органів.
Це призвело до того, що українське суспільство за короткий
історичний термін поділилося на правопорушників і законослух
няну частину населення, а саме: на платників і неплатників
податків, на добропорядних і недобропорядних громадян, на
страйкарів та штрейкбрехерів тощо. Так, захист правоохоронни
ми органами при вирішенні професійних питань лише одних
соціальних верств посилить активізацію тих, хто перебуває на
протилежному боці.

Найважливішою моральною складовою діяльності правоохоронних органів є їх дійсна деполітизація, створення системи контактів з усіма прошарками населення країни, пошук та культивування довіри до правоохоронних органів.

Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони 43

Виконуючи свої професійні обов'язки, персонал правоохоронних органів повинен у межах своєї компетенції задовольняти потреби суспільства, а не тільки виконувати відомчі інструкції та настанови; підтримувати законність і таким чином у межах повноважень вміти відстоювати інтереси права і конкретних вимог закону, в тому числі протистояти неправомірним інтересам окремих осіб, деяких відомств, організацій або підприємств будь-якої форми власності.

Професійна правоохоронна, а також судова діяльність, як відомо, характеризується такими кількісними показниками, як загальна кількість судів та правоохоронних органів, службових осіб, кількість закінчених господарських, адміністративних, кримінальних або цивільних справ, кількість розглянутих заяв про злочини та правопорушення, час витрачений на провадження з цього приводу, кількість актів застосування права у різних напрямах правоохорони та правового захисту тощо.

Крім того, існують також такі якісні показники правоохоронної діяльності, як стиль роботи правоохоронного органу, система контролю за його діяльністю, ступінь професійного ризику, межі відповідальності співробітників правоохоронних органів та суддів, потенційно конфліктний характер їх діяльності тощо.

Питання ефективності правоохоронної діяльності є дуже актуальним. Слід зазначити, що діяльність посадових осіб судових та правоохоронних органів має різні професійні інтереси. Наприклад, дії оперативного уповноваженого карного розшуку, слідчого, прокурора, судді, адвоката, державного виконавця, що можуть безпосередньо стосуватися кримінальної справи, у провадженні якої вони брали участь на різних етапах, мають різне правове завдання. Дії кожного з них мають не тільки відмінні завдання, а й різну мотивацію їхньої праці, різні юридичні наслідки.

Професійна судова та правоохоронна діяльність має актуальне соціально-економічне призначення; вона акцентована на локалізацію соціально небажаних суспільних відносин. За певних умов, зокрема неефективної діяльності правоохоронних органів, соціально небажані суспільні відносини трансформуються у конфлікти, тобто у явища антисоціального спрямування, набуваючи вагомого соціально-політичного резонансу. В сучасних умовах значення соціальної загрози набули протекціонізм, зловживання службовим становищем, хабарництво — всі вони спричинюють корупцію. Наркобізнес і наркоманія, алкоголізм і проституція призводять до дезорганізації та розпаду сім'ї — важливого соціального інституту. Слід зазначити, що безробіття, хронічна

44 Розділ І. Загальні положення правоохоронної ... діяльності

несплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, занепад системи охорони здоров'я та соціального захисту населення певним чином загрожують нормальному функціонуванню сім'ї. Через недостатню або нецільову допомогу малозабезпеченим сім'ям збільшується дитяча безпритульність. Ефективність діяльності правоохоронних органів можна проаналізувати на макро- та мікрорівнях суспільного життя.

На макрорівні суспільного життя кожне з цих явищ має іманентні, тобто характерні тільки для них, прояви; вони безпосередньо або опосередковано впливають на посилення конфлікто-генних процесів у соціальній, та економічній сферах, зокрема на регрес економіки, порушення соціальних інституцій, деформацію суспільних відносин тощо. Як наслідок — скорочення загальної популяції населення, зниження рівня його життя, підвищення міграційних настроїв, криміналізація певних сегментів економіки та торгівлі, активізація тіньового капіталу тощо. Ці негативні явища обумовили прийняття Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, схваленої постановою Верховної Ради України від 16 жовтня 1996 року. Акумуляція зусиль уповноважених органів, а також органів влади, координація їх діяльності є вагомим фактором її результативності.

На мікрорівні суспільного життя згадані явища пов'язані з численними випадками несвоєчасного, реагування з боку компетентних державних органів на протиправні акти, неадекватною оцінкою співробітниками правоохоронних органів конфліктних міжособових стосунків, некомпетентним вирішенням простих життєвих ситуацій службовими особами тощо. Підвищення професійного рівня, компетентності персоналу правоохоронних органів є основною складовою їх діяльності.

Отже, судова та правоохоронна діяльність повинна протидія
ти виникненню небажаних у суспільстві відносин, зменшувати
насиченість конфліктних проявів. • • ,.

Ефективність правового захисту залежить від здійснення організаційно-управлінської функції. Кожний напрям діяльності судів та правоохоронних органів має свою управлінську специфіку. На судові інстанції, як на державні установи, покладено й організаційно-управлінську функцію. Питання розгляду судових справ, виконання судових рішень, ведення діловодства та судової статистики, узагальнення судової практики, надання правової допомоги відповідно до міжнародних договорів, розгляд звернень громадян пов'язані з організацією судової діяльності. Слід зазна-

Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони 45

чити, що її матеріально-технічна база має допомогти кожному судді, секретареві судового засідання, відвідувачеві тощо.

У судах існує й потреба у діяльності, яка стосується виконання процесуальних дій (своєчасний виклик свідків, експертів, заздалегідь своєчасне повідомлення інших учасників судового розгляду, виготовлення та вручення копій процесуальних документів, надіслання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо). Певної організації потребують і стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, іншими правоохоронними органами, поточне планування роботи суду, систематизація обліку та ведення кодифікації законодавства, складання довідок та аналіз роботи, вручення їх адресатові тощо.

У структурі правоохоронних органів організаційно-управлінська функція має відомчий характер. Вона адресується кожному правоохоронному органові залежно від його відомчої належності. Але незалежно від цього ефективність діяльності органів досудо-вого розслідування, які зосереджені в міліції, податковій міліції, службі безпеки, органах прокуратури, залежить від того, наскільки держава або названі відомства забезпечують умови для їх процесуальної незалежності, надають слідчо-криміналістичну техніку, оргтехнику, засоби зв'язку, в тому числі міжнародного, тощо. Отже, складовими ефективності судової та правоохоронної діяльності є досконала організаційно-управлінська функція, рівень компетентності та професіоналізм персоналу уповноважених органів.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає зв'язок між моральністю та ефективністю правоохоронної діяльності? .... 2. Яке соціально-економічне призначення мають судова та правоохоронна діяльність? 3. Якими видами показників характеризується професійна правоохоронна діяльність?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Глава З Державна політика у сфері правоохорони	\|	Координація правоохоронної діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.