Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Закони і закономірності навчання військовослужбовців.

Будь-який закон має і пояснювальну, і прогностичну функції. Дидактичні закони дозволяють з’ясувати сутність військово-дидактичного процесу, відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. У дидактичних роботах останніх років сформульовано значну кількість педагогічних законів. Безумовно, їх не можна прийняти беззастережно. Тому завчасно говорити про сувору систему дидактичних законів. У зв’язку з цим обмежимося аналізом змісту лише тих з них, які виділяє більшість дослідників і які мають безпосереднє відношення до військово-навчального процесу .

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту і методів навчання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу навчання військовослужбовців. Тобто знання проявів цього закону в дидактичному процесі та їх урахування під час його здійснення допомагає військовим педагогам повно і оптимально перекласти соціальне замовлення на рівень педагогічних категорій.

Закон виховного і розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення опанування знань, навичок, умінь і всебічного розвитку особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу, і навпаки. Наприклад, організуючи заняття з бойової та гуманітарної підготовки, військовий педагог має пам’ятати про такі виховні завдання: сприяти формуванню світоглядних настанов військовослужбовця як захисника Вітчизни, так і громадянина нашої держави; сприяти вирішенню завдань військового, морального, фізичного, естетичного виховання та військово-професійної орієнтації; сприяти вихованню як загальнолюдських цінностей, так і якостей справжнього військовослужбовця – захисника Батьківщини; формувати високу культуру як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету; виховувати почуття відповідальності військовослужбовця як за стан справ у власному військовому підрозділі, так у Збройних силах України; сприяти всебічному гармонійному розвитку особистості військовослужбовця тощо.

Закон обумовленості навчання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів навчання, між способами організації військово-дидактичного процесу та його результатами, тобто власне характер навчально-пізнавальної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати зміст їх навчання та визначати основні напрямки їх військово-професійного вдосконалення.

Закон цілісності та єдності військово-дидактичного процесу. Він виявляє співвідношення частини та цілого у військово-дидактичному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини, характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачають наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через те бойова і гуманітарна підготовка чи військово-дидактичний процес у Збройних силах України має організовуватися у комплексі, становити як у теоретичному, так і у прикладному аспекті суцільну єдність та служити основному призначенню Збройних сил України - знаходитися в постійної бойової та мобілізаційної готовності й забезпечити державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.

Закон єдності та взаємозв’язку теорії та практики навчання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами навчання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю військової дидактики від сучасної військової практики. Характер діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має практичний характер. У зв’язку з цим більшість занять повинні мати фундаментальну і військово-професійну спрямованість та здійснюватися за допомогою практичних методів і форм організації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Також зміст навчання військовослужбовців Збройних сил України має своєчасно відбивати останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактиці дій вірогідного противника і досвід сучасних воєнних конфліктів.

Отже, закони військової дидактики - це її об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки, які виявляються під час організації та проведення військово-навчального процесу у підрозділах та частинах. У цих законах відбивається сутність військово-дидактичного процесу. Тому їх знання допомагає військовим педагогам обгрунтовано визначати зміст навчання військовослужбовців, правильно намічати шляхи та засоби навчальної діяльності, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організувати та проводити навчальні заняття, ефективно вирішувати дидактичні завдання та в цілому оптимізувати цей складний соціально-змістовний процес.

Конкретні прояви цих законів у військово-дидактичному процесі визначаються як закономірності навчання, які мають об’єктивні, суттєві, стійки та повторювані зв’язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному вирішенню його функцій. Вони у військовій дидактиці мають ймовірнісно-статистичний характер. Певна їх частина функціонує завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу (наприклад, цілі та зміст навчання військовослужбовців залежать від суспільного устрою і Воєнної Доктрини держави), а більшість виявляється як тенденція, тобто не у кожному разі, а в статистичному ряду великої кількості випадків.

У військовій дидактиці відрізняють зовнішні та внутрішні закономірності процесу навчання. Перші характеризують залежність навчання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у збройних силах та ін. Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у Збройних силах України, доводять обгрунтованість цієї залежності.

Внутрішні або, власне, специфічні дидактичні закономірності розкривають зв’язки та залежності між компонентами військово-дидактичного процесу. Інакше кажучи, це залежність між викладанням-учінням, матеріалом, який вивчається, і кінцевим результатом, між основними компонентами цього складного соціально-педагогічного явища.

Однією з основних внутрішніх закономірностей навчання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців як умова всебічного формування особистості військовослужбовця. Про необхідність поєднання навчання і виховання дуже влучно підкреслював відомий військовий теоретик М.І.Драгомиров: “Залежно від призначення солдата для бою заняття з ним мають дві головні розділи: 1) розвиток у людини почуття обов’язку, самовідданості і самовладання, які вкладено в нього природою; 2) передачу йому різних матеріальних навичок, які роблять його більш здатним до захисту і завдання шкоди ворогу. Першому розділу годиться назва виховання, другому – освіта солдата… Зайве розповсюджуватися про те, який з них може бути визнаним найважливішим… Виховання воїна має бути поставлено вище освіти,тому що потребує переважної та щохвилинної уваги його керівника”.

З урахуванням дидактичної концепції розвиваючого навчання, особливостей сучасної дидактичної системи і складної соціально-економічної та політичної ситуації в Україні навчальна діяльність військових педагогів повинна мати переважно виховний характер. Хоча за певних обставин цю залежність можна визначити як окрему закономірність навчання.

Відповідність впливів суб’єктів навчання пізнавальним можливостям і здібностям об’єктів навчання та характеру їх діяльності. Ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером взаємодій суб’єктів і об’єктів навчання та результативним компонентом процесу навчання в Збройних силах України. Згідно з цією закономірністю, військові педагоги під час організації та здійснення процесу навчання повинні враховувати: 1) індивідуально-психічні особливості військовослужбовців; 2) характер їх майбутньої діяльності; 3) активно взаємодіяти з підлеглими; 4) досягти зацікавленої, інтенсивної та свідомої участі об’єктів навчання в навчально-пізнавальній діяльності. Отже, ця закономірність відбиває взаємозв’язок дидактичних і дійсних навчально-пізнавальних можливостей воїна.

Моделювання (відтворення) діяльності суб’єктів і об’єктів навчання відповідно до вимог сучасної війни та бою. Конкретним проявом цієї закономірності є зв’язок між характером навчальної діяльності та її результатами. Особливості сучасної війни, досвід воєнних конфліктів останніх років та характер використаної в них складної бойової техніки, засобів і прийомів психологічної війни підтверджують актуальність цієї залежності та вимагають цілеспрямованої змістовної психологічної підготовки особового складу під час здійснення бойової підготовки, формування у нього високої військової майстерності та морально-психічної стійкості й готовності до складних умов сучасної війни, підготовки професіонала.

Педагогіка співробітництва та ряд інших сучасних концепцій навчання наполегливо вимагають формулювання такої закономірності - єдність процесів викладання та учіння. Ця єдність передбачає спільну діяльність суб’єктів і об’єктів навчального процесу, під час якої розвивається не тільки останній, а й удосконалює свою військово-професійну майстерність і перший. Однією з причин кризи у навчанні військовослужбовців, яка в свій час виникла на початку 80-х років ХХ ст., є ігнорування цієї закономірності, коли не брали до уваги справжні інтереси військовослужбовців, не цікавились їх ставленням до військово-дидактичного процесу і, відповідно, не формували їх всебічно зацікавленими та активними учасниками цього процесу. Отже, процес навчання для військовослужбовців, які значно відрізняються між собою за рівнем інтелектуального і фізичного розвитку та нахилами, є складним. Але коли він відбувається цілеспрямовано, свідомо, з високою організацією, широким залученням різноманітної сучасної комп’ютерної й бойової техніки, за активної участі об’єктів навчання, у змістовній і зацікавленій формі, то дає, як правило, позитивні результати. Отже, основною вимогою цієї закономірності є формування творчого і зацікавленого союзу між суб’єктами та об’єктами.

Взаємозалежність цілей, завдань, змісту, методів, форм і результатів у військово-дидактичному процесі. Ця закономірність враховує досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психології, які мають відобразитися у підручниках з військової дидактики, у часткових дидактиках. Методи і форми організації навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців мають відповідати як сучасним дидактичним системам, вимогам і характеру морально-психологічного перевантаження сучасної війни, так і інтелектуальним й фізичним можливостям військовослужбовця. Вона також передбачає комплексний підхід до визначення змісту й організації навчально-виховного процесу в Збройних силах України, оцінку ефективності його результатів, уміння бачити і аналізувати це складне соціально-педагогічне явище не тільки за окремими його складовими, а в цілості, нерозривності та у комплексі.

Ці та ряд інших закономірностей (наприклад, проблемно-діяльнісний та прикладний характер військового навчання, взаємозалежність навчально-пізнавальної діяльності воїна й рівня розвитку його мотивації військової служби, взаємозалежність і взаємообумовленість усіх компонентів військового навчання тощо) служать основою для опрацювання системи стратегічних ідей, які становлять суть сучасної педагогічної концепції навчання військовослужбовців.

Основні ідеї цієї концепції:

- націленість навчання військовослужбовця на формування його всебічної гармонійно розвинутої особистості - індивідуальності, яка збагачена загальнолюдськими цінностями і мораллю та готова захищати незалежність, територіальну цілісність, недоторканість і самостійність України;

- єдність організації навчально-пізнавальної, службової, позаслужбової та творчої діяльності військовослужбовця як умова формування провідних рис особистості;

- комплексність навчання, виховання, розвитку та психологічної підготовки, яка вимагає розглядати навчання військовослужбовців, як специфічний спосіб виховання і надавати йому розвиваючого та виховного характеру;

- оптимізація змісту, методів і форм навчання;

- гуманізація, демократизація та гуманітаризація військово-дидактичного процесу;

- впровадження у практику навчання військовослужбовців ідей і технології педагогіки співробітництва;

- морально-психологічне забезпечення логіки побудови навчально-виховного процесу, організації та здійснення бойової та гуманітарної підготовки;

- діагностичне задавання цілей навчання та ін.

Знання цих закономірностей та їх вимог сприяє створенню військово-дидактичного процесу більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і оптимальним. Але військовому педагогу необхідно знати та пам’ятати про прояви у навчальному процесі також і психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, дидактичні закономірності грунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх.

2.2. Характеристика принципів навчання військовослужбовців.

Дидактичні закономірності діють не безпосередньо, а їх сутність та основні вимоги відбиваються у принципах навчання, які визначають напрямок, стратегію і зміст практичних дій суб’єктів і об’єктів військово-навчального процесу.

Поняття “принцип” має латинське походження. Латинське поняття principum означає початок, основа, підвалина. Вони, тобто принципи навчання, є теоретичним узагальненням педагогічної практики, виникають із досвіду педагогічної діяльності, мають об’єктивний характер, безпосередньо витікають із закономірностей навчання.

Отже, принципи навчання військовослужбовців - це керівні положення, нормативні вимоги до організації та проведення військово-дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм та випливають із закономірностей процесу навчання. Остаточно можемо дати таке визначення принципів навчання військовослужбовців: це найбільш загальні провідні положення, які визначають зміст, методику та проведення військово-дидактичного процесу у Збройних силах України.

Незнання принципів не відміняє їх існування і дію, а навпаки, робіть військово-дидактичний процес ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, й, відповідно, малоефективним. Власне тим і пояснюється наявність багатьох недоліків в організації та проведенні цього процесу в певних військових частинах і підрозділах. Отже, знання методологічних, методичних і психолого-педагогічних вимог системи сучасних принципів навчання військовослужбовців є ознакою високої педагогічної культури суб’єкта навчання у Збройних силах України та важливою передумовою ефективності всього військового-дидактичного процесу.

У сучасній дидактиці існує кілька варіантів класифікації принципів навчання. У різних авторів вони відрізняються, в першу чергу, кількістю. У зв’язку з цим виникає запитання: ”Чи повинна бути кількість принципів навчання військовослужбовців сталою і чи становлять вони певну систему?” На першу частину запитання відповідь, безумовно, є негативною.

Досвід військово-дидактичної діяльності свідчить про те, що цей перелік повинен залишатися відкритим. Ті зміни, які відбуваються у нашому суспільстві, в арміях інших країн, Збройних Силах України, в різних галузях військових та соціально-гуманітарних наук (психології, соціології, політології, фізіології), загальній педагогіці та зокрема в дидактиці сприяють подальшому розвитку військової дидактики та її вдосконаленню. Особливо це диктується сучасним досвідом ведення бойових дій, який накопичено у воєнних конфліктах останніх років (у Афганістані, на Близькому Сході, на Балканах та ін.).

Відповідь на другу частину запитання, безумовно, є позитивною, тому що принципи сучасної дидактики, які знаходяться у тісному взаємозв’язку, створюють цілісну єдність і становлять систему. Реалізація одного принципу пов’язана з реалізацією інших: наприклад, активність і систематичність з міцністю, доступність з науковістю тощо. Усі вони відображають сутність і основні особливості військово-дидактичного процесу і, відповідно, дають військовому педагогу сукупність конкретних методологічних, теоретичних і методичних рекомендацій щодо його організації та проведення - від визначення мети до аналізу отриманих результатів.

Основними характеристиками системи принципів навчання військовослужбовців, виходячи з сучасних дидактичних концепцій, повинні бути, по-перше, націленість на здійснення основної інтегративної властивості сучасної педагогічної системи - це виховне і розвиваюче навчання, формування всебічно гармонійно розвиненої особистості військовослужбовця, по-друге, спрямованість на досягнення гармонійності педагогічних впливів, по-третє, забезпечення ефективності дидактичного процесу в Збройних Силах України, по-четверте, забезпечення підтримання постійної бойової та мобілізаційної готовності військових частин і підрозділів.

Узагальнюючи особистісно-діяльнісний та управлінський підходи до обгрунтування сучасної системи принципів навчання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, і враховуючи особливості дидактичного процесу в Збройних силах України, можна навести таку систему принципів навчання військовослужбовців:

розвиваючий і виховний характер навчання військовослужбовців;

науковість змісту і методів навчання;

вчити війська тому, що необхідно на війні чи принцип практичної направленості підготовки військовослужбовців;

мотивація навчальної діяльності;

системність та послідовність навчання;

свідомість, творча активність та самостійність тих, хто навчається;

наочність навчання;

колективізм та індивідуальний підхід у навчанні;

демократизація навчання;

доступність та дохідливість викладання;

оптимізація навчання;

гуманізація та гуманітаризація навчання;

ефективність навчання чи міцність засвоєння знань, формування навичок і вмінь.

Принципи навчання - це, як уже зазначалося, провідні педагогічні положення, які передбачають використання сучасних методів, форм і змісту військово-дидактичного процесу та основою яких є педагогічні закономірності.

Вони мають характер загальних вказівок, правил, норм, які регулюють військово-дидактичний процес. Дидактичні принципи обгрунтовуються під час наукового аналізу навчання і випливають із закономірностей військово-навчального процесу.

Відповідно до загальних світових тенденцій, у сучасній вітчизняній дидактиці також є кілька варіантів класифікації принципів навчання.

Напевно, мають право на існування всі варіанти. Але кожен з них є неповним. Найбільш обгрунтованим буде об‘єднаний варіант класифікації, який враховує позитивні аспекти усіх визначених підходів. Узагальнюючи вищевизначені підходи до обгрунтування основних принципів навчання і враховуючи військово-професійну специфіку навчання військовослужбовців нашої країни, можна їх класифікувати за такими групами: принципи навчання, що обслуговують компоненти його змісту; принципи навчання, які стосуються діяльності військового педагога та методики його викладання; принципи навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання; принципи, що стосуються контрольно-оцінювальних функцій процесу навчання.

Остаточно можна подати таку класифікаціюпринципів навчання військовослужбовців:

Принципи навчання, що обслуговують усі компоненти військово-дидактичного процесу:

принцип розвиваючего і виховного характеру навчання військовослужбовців;

принцип науковості змісту і методів навчання;

принцип ”вчити війська тому, що необхідно на війні” чи практичної спрямованості підготовки військовослужбовців;

принцип системності та послідовності навчання;

принцип гуманізації та гуманітаризації навчання;

принцип оптимізації навчання.

Принципи, що стосуються діяльності суб’єктів навчання та методики їх викладання:

принцип демократизації у навчанні;

принцип доступності та дохідливості викладання;

принцип наочності у навчанні;

принцип раціонального сполучення колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи.

Принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання:

принцип мотивації навчальної діяльності;

принцип свідомості, творчої активності та самостійності об’єктів навчання.

Принципи, що стосуються контрольно-оцінювальних функцій військово-дидактичного процесу:

принцип міцності засвоювання знань, формування навичок і вмінь.

Зробимо більш грунтовний аналіз кожної групи принципів та їх складових.

Принципи навчання, що обслуговують всі компоненти військово-дидактичного процесу.

Принцип розвиваючого і виховного характеру навчання військовослужбовця спрямований на всебічний розвиток його особистості та індивідуальності. Його необхідність диктується сучасними концепціями навчання, які орієнтують навчальний процес на потенційні можливості людини та на повний їх розвиток. Особлива увага приділяється співробітництву учасників цього процесу та гуманізму і демократизму їх взаємовідносин.

Принцип науковості вимагає, щоб зміст навчання військовослужбовців відповідав сучасному стану розвитку як загальної, так й військової науки та техніки, стратегії та тактики дій як власних військ, так і вірогідного противника, вимогам сучасної війни як до рівня науково-технічного забезпечення бойової діяльності військ, так і морально-психологічного перевантаження сучасних воєнних конфліктів.

Отже, військовий педагог повинен формувати зміст навчання на підставі наукових даних і методично обгрунтовано впроваджувати їх у військово-навчальний процес. Реалізація цього принципу у практиці навчання військ забезпечується через дотримання таких педагогічних правил:

здійснення наукового добору навчального матеріалу з урахуванням останніх досягнень як загальної, так і військової наукової думки;

розкриття під час проведення навчальних занять наукових причинно-наслідкових зв’язків явищ, що вивчаються, проникнення в суть явищ і подій, показ досягнень військової науки сьогоднішнього дня;

викладання навчального матеріалу з позицій останніх досягнень науки та техніки;

тісний зв’язок викладення навчального матеріалу з життям народу України та його Збройних сил;

пропаганда досягнень вітчизняної науки та техніки, успіхів військових вчених, кращих результатів військово-наукової думки та ефективні її досягнення;

наукова організація та проведення навчальних заходів, використання наукових технологій для їх здійснення;

урахування останніх досягнень медичної, фізіологічної та психологічної наук під час визначення і обгрунтування основних складових військово-дидактичного процесу;

неухильне впровадження в навчальний процес вимог медичної, фізіологічної та психологічної наук, наказів, директів, настанов, порадників та інструкцій Міністра оборони України та інших посадових осіб;

застосування наукових методологічних та методичних основ для оцінки ефективності військово-дидактичного процесу тощо.

Зв’язок навчання з військовою практикою чи вчити війська тому, що необхідно на війні. Цей принцип виражає військово-практичну спрямованість бойової та гуманітарної підготовки особового складу військових підрозділів і частин. Його основою є розуміння зв’язків і залежностей між пізнанням військової дійсності, наслідком якої є теорія, та практикою. Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що організація та проведення навчального процесу у збройних силах повинно відбуватися з урахуванням вимог сучасної війни, рівня розвитку військової науки та бойової техніки, театру бойових дій і особливостей функціонування психіки людини в екстремальних умовах. Під час проведення бойової та гуманітарної підготовки військовослужбовці мають отримувати сукупність військово-професійних теоретичних знань про ці обставини, а на польових заняттях, навчаннях - навчитись ефективно діяти в складних умовах сучасної війни.

Засновниками цього принципу були видатні воєначальники О.В.Суворов, Наполеон, С.О.Макаров, наш співвітчизник М.І.Драгомиров, які цей принцип вважали одним із головних у підготовці військ. Вони особливу увагу приділяли польовій виучці військ, яку поєднували з їх психологічною підготовкою. Цей принцип водночас виконує виховні, розвиваючі функції та функцію психологічної загартування воїнів і доводить обгрунтованість основних дидактичних закономірностей.

Сутність цього принципу виражається в його правилах, знання яких та їх виконання є показником педагогічної майстерності офіцерів. Основні положення цього принципу:

розуміння вимог Воєнної Доктрини України, Конституції України до забезпечення обороноздатності нашої держави та інших державних документів до призначення Збройних сил України та організації і проведення бойової та гуманітарної підготовки у сучасних умовах;

досконале знання кожним воїном характеру і особливостей сучасної війни, сильних і слабких сторін вірогідного противника;

формування високої наукової культури щодо використання сучасних засобів уведення війни;

суворе дотримання як наукової, так і методичної основи надання конкретного змісту кожній складовій військово-дидактичного процесу;

суворе дотримання дисципліни навчального процесу, недопущення спрощень і послаблень під час проведення бойової підготовки;

приділення особливої уваги польовій виучці військ;

відмінне володіння бойовою технікою і озброєнням за будь-яких умов погоди та у будь-яку пори року;

уміння цілеспрямовано, ефективно і оптимально діяти в екстремальних умовах;

використання на заняттях досвіду минулих війн, сучасних воєнних конфліктів і рекомендацій психолого-педагогічної та інших наук;

постійне і глибоке вивчення вірогідного супротивника, характеру його тактики, тактико-технічних характеристик його зброї та техніки, сильних і слабких сторін;

постійне загартування емоційно-вольової та інших сфер особистості військовослужбовця;

застосування отриманих військово-професійних знань, навичок, умінь у практичній діяльності воїнів;

використання науково обгрунтованих та методично конкретних критеріїв оцінки ефективності військово-дидактичного процесу тощо.

Сутність цього принципу виражається прислів’ям: ” Важко в учінні - легко в бою”.

Отже, принцип ”навчати війська тому, що необхідно на війні” є головним принципом сучасної військової дидактичної системи, згідно з яким навчання військовослужбовців повинно мати військово-практичну спрямованість, здійснюватися з урахуванням сутності та особливостей сучасної війни, розвитку бойової техніки та озброєння і особливостей функціонування психіки людини у сучасній війні. Усе це має відбуватися шляхом моделювання умов сучасного бою під час проведення бойової підготовки. Тільки за наявності сильної морально-психологічної насиченості бойової підготовки такі заняття дають позитивні результати.

Принцип системності та послідовності навчання, який можна розглядати, певною мірою, як похідний від принципу науковості, оскільки кожна наука, маючи свою систему, передбачає певну систему і послідовність викладення в дидактичному процесі. Я.А.Коменський вважав цей принцип одним із основних правил освіти: освіта стане зрозумілою, а тому міцною й грунтовною, якщо все те, що викладається і вивчається, буде не темним і заплутаним, а світлим, роздільним, розчленованим, ніби пальці руки.

Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Науковий термін ”гуманізація” (у перекладі з латинської мови humanus - людяний) означає олюднення техніки, праці, побуту тощо. У словнику іншомовних слів термін ”гуманізація” трактується таким чином: ”Ставлення до людини, як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей”

З початку 90-х років поняття ”гуманність” розуміється як повага до людей і до їхньої гідності, піклування про їх добробут.

Гуманізація військово-професійної освіти полягає в утвердженні особистості військовослужбовця як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків воїна і навколишнього середовища на основі вивчення широкого кола різноманітних гуманітарних знань.

Процес відродження Збройних сил України тісно пов’язаний з гуманітаризацією всього дидактичного процесу. Це зумовлено не тільки новим баченням військово-професійної освіти, а також певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому. Тому гуманітаризація військово-професійної освіти покликана формувати у воїнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості та планетарне мислення. Вона також передбачає вивчення національної історії, народних традицій, культури українського народу.

Принцип оптимізації військово-дидактичного процесу. Сутність полягає у навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів дидактичного впливу, які забезпечують найкращий результат у навчанні. Але оптимізація передбачає підвищення ефективності навчального процесу у військовому підрозділі та частині не будь-якими засобами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним для конкретної ситуації комплексом дидактичних засобів.

Процес оптимізації можна зобразити за такою формулою: Q = V/t, де, Q - кількість робочого часу; V - обсяг виконаної об’єктом навчання роботи; t - кількість часу, витраченого об’єктом навчання.

Формула оптимізації надає військовому педагогу можливість визначити реальну насиченість навчальних занять, тобто встановити кількість часу, яку витрачено на одержання знань, навичок і умінь об’єктом навчання.

Принципи навчання, що стосуються діяльності суб’єктів навчання та їх методики викладання

Принцип демократизації у навчанні визначається як тими змінами, що відбуваються у суспільному житті України, різновидом якої є військова служба, так і в дидактичній науці.

Наша військово-професійна освіта сформувалась під впливом загальної радянської школи, яка мала, в основному, авторитарний характер. Тому військова дидактика стала ”безсолдатною” наукою, де все було правильно і обгрунтовано, окрім почуттів і переживань солдата - об’єкта навчання, який є рівноправним учасником процесу навчання, і, врешті-решт, цей процес повинен функціонувати не для суб’єктів навчання, а навпаки, - для об’єктів.

Демократизація суспільного життя детермінує демократизацію служби у Збройних силах України, яка, у свою чергу, справляє безпосередній позитивний вплив на зміст і процедуру військово-педагогічного процесу. Демократизація процесу навчання означає: 1) поворот до людини, тобто до об’єкта навчання; 2) подолання формалізму і бюрократизму у навчальному процесі; 3) співробітництво суб’єктів і об’єктів процесу навчання, де останній є повноправним його учасником і творцем власного самовдосконалення; 4) колективний аналіз навчально-пізнавальної діяльності і добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення.

В основі демократизації процесу навчання у Збройних силах України мають лежати основні положення педагогіки співробітництва, коли об’єкт навчання перетворюється в його суб’єкт. Отже, демократизація навчального процесу повинна грунтуватися на спільній взаємопов’язаній діяльності суб’єктів та об’єктів навчання, яка базується на демократичних принципах спілкування.

Принцип доступності, дохідливості викладання (деякі автори називають його принципом поступового збільшення труднощів). Цей принцип сформулював ще Я.А.Коменський у ”Великій дидактиці”. Протягом трьохсот років його розуміння змінилося незначно.

Суть цього принципу О.В.Суворов висловив так: ”Важко в учінні - легко в бою”. Цей принцип нібито врівноважує терези принципів: науковість, дохідливість, коли складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням військового педагога. Чим складнішим є матеріал, тим простіше має його викладати військовий педагог.

Основна вимога цього принципу - не допустити непосильного навчання для даної категорії військовослужбовців, проводити його таким чином, щоб воїни могли свідомо засвоювати військово-професійні знання, практичні навички та уміння при повному напруженні своїх інтелектуальних і фізичних сил. В іншому разі військово-дидактичний процес буде мати тільки формальний характер, може призвести до втрати віри у свої можливості та здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення воїнів до власної навчально-пізнавальної діяльності.

Принцип наочності у навчанні, якому надається значення похідного від принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення заняття, тим доступнішим буде пояснення нової теми. Сутність цього принципу виражається у вислові: ”краще один раз побачити, ніж сто раз почути”, та спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу. Наприклад, за допомогою зорових аналізаторів людина отримує від 80 до 90 відсотків інформації про зовнішній світ. Тому навчальний матеріал необхідно надавати найбільш унаочненій формі.

Засновником цього принципу в історії педагогіки є Я.А.Коменський, який стверджував, що ”людей необхідно вчити різнобічно, не з книг здобувати мудрість, а з неба, землі, дубів і буків”

Функції наочності: а) сприяє розумовому розвитку об’єктів навчання; б) допомагає виявити зв’язок між науковими знаннями та військовою життєдіяльністю, військовою теорією і практикою; в) полегшує навчально-пізнавальну діяльність воїнів і сприяє формуванню у них інтересу до військово-професійних знань; г) допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті; д) сприяє формуванню мотивації до пізнання оточуючої дійсності тощо. Усі ці функції наочності успішно реалізуються за вдалого словесного супроводження матеріалу, що вивчається.

Уміле поєднання слова військового педагога з наочністю надає можливість: більш змістовно сприйняти слова; осмислити спостережене явище і формулювати наочне уявлення про нього; за допомогою слова доповнити знання щодо предмета, який у даний час сприймається; зрозуміти сутність, внутрішні зв’язки та взаємозалежності явища, що вивчається, та ті, які не можна спостерігати безпосередньо.

Отже, принцип наочності можна визначити як ”сукупність норм, які витікають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляху від конкретного до абстрактного, і навпаки”.

Принцип раціонального сполучення колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи. Смисл цього принципу полягає у тому, що військовий педагог, виходячи з колективного характеру процесу навчання і враховуючи індивідуально-психологічні особливості об’єктів навчання, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми навчальної діяльності як під час здійснення планових навчальних заходів, так і непланованих.

Впроваджуючи вимоги цього принципу в процес викладання, військовий педагог повинен мати на увазі труднощі, з якими він буде зустрічатися у своїй викладацькій діяльності.

1. Процесуальний бік навчання передбачає переважно колективну форму навчально-пізнавальної діяльності, яка не завжди враховує індивідуально-психічні нахили, здібності та зацікавлення об’єктів навчання.

2. У військовому підрозділі відбувають службу воїни з різним рівнем освіти, інтелектуальних і фізичних здібностей, різною мотивацією до цієї служби. Досвід свідчить, що в останні роки спостерігається зниження рівня освіти у призовників, послаблення стану здоров’я. У той самий час збільшується кількість призовників, які мають негативне ставлення до військової служби, досвід вживання алкогольних напоїв, наркотиків, приводи до міліції тощо, що, м’яко кажучи, не сприяє їх позитивному ставленню до навчально-пізнавальної діяльності.

3. Воїни мають різний досвід навчально-пізнавальної діяльності і, відповідно, різні навички та уміння у цій діяльності: деякі можуть опанувати матеріал, що вивчається, швидко і легко, як мовби граючись, інші - повільно і з великими труднощами; інші намагаються з’ясувати сутність явища, що вивчається, інші обмежуються поверховим розглядом другорядних фактів і явищ.

4. Військова діяльність - це колективна форма людської діяльності, де вище ціниться не індивідуальна військова майстерність, а колективна. Цього вимагає характер сучасної війни та використаної на ній бойової техніки та зброї. Тому командири повинні одночасно формувати як індивідуальну, так і колективну майстерність підлеглих.

5. Військово-професійна діяльність - це такий вид діяльності, який вимагає великих інтелектуальних, емоційно-вольових, фізичних зусиль військовослужбовців. Сучасні воєнні конфлікти свідчать про їх велике морально-психологічне навантаження. Тому військові педагоги повинні добре знати розумові та фізичні можливості кожного воїна, рівень розвитку пізнавальної, вольової, емоційної сфери та психічних властивостей особистості. Це їм допомагає правильно визначити стратегію навчальної діяльності, причини успіхів і невдач об’єктів навчання, вибирати оптимальні прийоми та способи впливу на них.

Отже, знання військовими педагогами суперечностей цього принципу сприяє об’єктивному і відповідному їх розв’язанню.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модель процессу навчання військовослужбовців Збройних Сил України	\|	Принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.