Офіційно-діловий

ІV

ІІІ

Визначення поняття норми. Визначаючи поняття «літературна мова», ми неодноразово підкреслювали, що літературна мова має норми. Що розуміють під мовною нормою? Почнемо з прикладу: в трамваї ви випадково чуєте розмову двох жінок, одна з яких говорить: «Давно вже ходю до цього лікаря, що не попросю виписати — ніколи не відмовить». Ви мимоволі відмічаєте, що вас неприємно вражають дієслівні форми просю, ходю, бо ви вивчали в школі правило: у першій особі дієслів теперішнього часу відбувається чергування приголосних, і треба говорити прошу, ходжу. Таким чином, у мові існують два варіанти дієслівних форм теперішнього часу першої особи, з яких лише один вважається правильним, таким, який уживають освічені люди. Інший приклад. У вірші Бориса Грінченка, написаному в 1881 р., читаємо такий рядок: «Дяка і шана робітникам щирим! Сором недбалим усім!». Мабуть, неважко помітити незвичайний проти сучасного наголос у слові робітник — на другому складі, тимчасом як ми всі говоримо робітник, наголошуючи суфікс. Отже, тут теж наявні варіанти, тільки один із них є застарілим. У вірші Михайла Старицького «До України» читаємо: «Як я люблю твої сумні могили, Україно! Як я люблю тебе!».. Наголос, на другому складі в слові Україна може здивувати, адже тепер ми говоримо Україна, наголошуючи третій склад. У цьому випадку ми також маємо варіанти, з яких один вважається прийнятим, нормативним, а інший — ні. Отже, звідси випливає таке визначення мовної норми: «Мовна норма — це мовні варіанти, закріплені в певний період практикою вживання, які видаються зразковими, такими, що найкраще виконують свою роль у мові як засобі спілкування».

Мовні норми здебільшого складаються стихійно. Проте велику роль у їх становленні відіграють письменники, майстри слова, які наділені даром мовної інтуїції у виборі кращих варіантів, відчуттям естетики слова. З наукового погляду мовні норми обґрунтовуються мовознавцями. Норми правильного письма, або правопису, до того ж іще й узаконюються певними урядовими постановами.

Типи мовної норми. Залежно від того, з яким структурним рівнем мови (фонетикою, морфологією, синтаксисом та ін.) співвідноситься норма, розрізняють такі типи її:

Норма орфоепічна — система правил, яка регулює правильну, зразкову вимову. Орфоепічні норми закріплюють наголос у слові, вимову окремих звуків та звукосполучень. Ці норми зібрані в спеціальних словниках, таких як «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник» (К., 1973), «Орфоепічний словник» (К., 1984), укладений М. І. Погрібним. Відомості про наголос можна добути й з інших словників, наприклад, з орфографічного. У яких випадках звертатися до таких словників? Звичайно, тоді, коли виникають сумніви щодо правильного наголошування чи вимови. За допомогою спеціального запису — транскрипції — у названих словниках подано правильну вимову слова. Наприклад: прикидаєшся вимовляється [прикидатис'а], І суміщати — [сумішча'ти], гомеопатія — [гоме"опатійа]. Використані знаки мають таке значення: [и] — голосний звук, проміжний між [й] та [є], ближчий до [й]; [є] — голосний звук, проміжний між [є] та [й], ближчий до [є]; [і] — середньоязиковий сонорний м'який приголосний звук, що відповідає правописному й; [']'— рисочка вгорі з правого боку приголосного вживається на позначення його пом'якшеної вимови.

Норма лексична — норма слововживання, прийнята в мові на сучасному етапі. Вона визначає вживання слів у тих значеннях, які існують тепер, попереджає використання застарілих слів для назв сучасних понять. Наприклад, слово одноосібник, яке виникло в українській мові у 30-х роках нашого століття, на сьогодні є застарілим: йому на зміну прийшло запозичене з англійської мови фермер. Використання назви одноосібник для позначення людини» яка веде індивідуальний обробіток землі, сьогодні вже буде видаватися архаїчним. Правила слововживання закріплені

Стилістичні норми зафіксовані в «Словнику української мови» в 11 томах, де слова мають спеціальні стилістичні позначки. Правила стилістичного використання слів, попередження стилістичних помилок розглядаються у працях

А. П. Коваль «Практична стилістика сучасної української мови» (К., 1960),

І. И. Ощипко з аналогічною назвою (Львів, 1968), О. Д. Пономаріва «Стилістика сучасної української мови (К., 1992) та ін.

Норма правопису — це звід правил про написання слів, про розділові знаки у складному й простому реченнях. Поділяється відповідно на два розділи: орфографію і пунктуацію. Єдина й обов'язкова для всіх орфографія полегшує спілкування людей за допомогою писемної мови, робить його ефективним, сприяє піднесенню

загальної мовної культури, народу. На сьогодні український правопис перебуває в стадії свого реформування. Головне завдання останнього — відновити деякі положення, що роз'єднують правопис діаспори і материкової України, а також ті, що були вилучені з метою уніфікації українського правопису з російським.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі з властивими їм підстилями:

1. Науковий:

а) власне науковий;

б) науково-навчальний;

в) науково-популярний.

а)законодавчий;

б) адміністративно-канцелярський;

в) дипломатичний.

3. Публіцистичний:

а) стиль засобів масової інформації;

б) художньо-публіцистичний;

в) науково-публіцистичний.

4. Художній:

а) епічний;

б) ліричний;

в) драматичний;

г) комбінований.

5. Розмовний

а) побутовий;

б) світський.

6. Релігійний,або конфесійний:

а) стиль проповіді;

б) стиль богослужбових книг.

в) стиль богословської літератури.

Виділяють також епістолярний стиль,стиль мови права.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія	\|	Визначення бюджетної системи України та її принципів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.