• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Ліричні монострофи

Коломийка й частівка – два жанри української народної лірики, що виступають як найпоширеніші національні версії світової ліричної монострофи. При цьому коломийки співають на західноукраїнських землях, тоді як "для східних областей України серед моностроф характернішими є частівки"⁶¹. Стосунки між цими двома національними жанрами монострофи залишаються не вивченими, що ускладнює питання про походження їх і своєрідність.

Узагалі ж коротенькі ліричні пісеньки є або існували колись не лише в народів слов'янських (поляків, білорусів, росіян та ін.) і західноєвропейських (греків, німців, французів та іспанців), а й у народів, для фольклору яких спільну генетичну основу з індоєвропейськими припустити просто неможливо: мова про баттакські (о. Ява) чотиривірші, японські танки, малайські пантуни, тоголезькі дворядкові "воду-кха". Справді, існують поки що не пізнані закони розвитку усної культури, завдяки яким такі подібні явища, як українська коломийка (відома з XVII cт.) і японська танка (перші згадки про неї – з IV ст.) виникають, користуючись висловом В. Б. Шкловського, "на відстані тисячі літ і десятків тисяч верст".

Найближчі ж до українських версій монострофи слов'янські короткі пісеньки (польські краков'яки, російські частушки, білоруські припевки) пройшли свого часу власними шляхами "розпізнавання" їх національною інтелігенцією та поступового естетичного прийняття, – шляхами, подібними до того, який подолала українська коломийка
і який докладно висвітлила Н. С. Шумада у спеціальній розвідці⁶².
Зібрані вченими факти свідчать, що в усіх названих фольклорах малі пісеньки існували, можна сказати, латентно, не привертаючи уваги фольклористів, і тільки пошуки зразків національної пісенності в польському романтизмі кінця XVIII – початку XIX ст., а в Росії та Білорусі першої половини XIX ст. – бурхливе поширення в народі моностроф, справжня "мода" на них у сільської молоді змусили й інтелігенцію звернути на ці пісеньки увагу. Звідси випливає ідея автохтонного існування ліричної монострофи в кожного із східнослов'янських народів, якій не суперечать численні факти широкого взаємообміну між ними сюжетикою й навіть текстами (у перекладі) і мелодіями цих пісеньок.

З двох українських жанрів ліричної монострофи давнішою є, безперечно, коломийка. Назва походить, напевно, від "кола", фігури однойменного танцю; спроби вивести назви і пісні, і танцю з назви міста Коломия слід розглядати як явище "народної етимології". Поруч із давні­шою, танцювальною коломийкою існує й коломийка співана; ці різновиди, як доводить Н. С. Шумада, відчутно різняться між собою.

Танцювальна коломийка супроводжує танець під цією ж назвою, не раз описаний етнографами, а також і самими виконавцями
у складених ними та "до танцю" по черзі проспіваних пісеньках.
Вихідною фігурою є коло танцюристів, яке згодом розбивалося на пари. Одна з них веде танок:

А що тото за парубок, що вперед танцює,

Веде дівку за ручейку, а в личко цюлює⁶³.

Ритм танцю все прискорюється, парубки починають "обертати" дівчат. Ця фігура іноді описується з трохи комічною поважністю:

Як заграє коломийка, варто погуляти,

Чорнобриву дівчиноньку кругом обертати.

Або жартівливо:

Та я міхом обертаю, та я міхом кручу,

День би тебе, дівко, побив, як ся з тобов мучу!

Легко здогадатися, що під час швидкого танцю, особливо наприкінці його, коли не вистачало повітря в грудях, черговим співцем коломийка вже не співалася, а вигукувалася. Якщо ж зважити на звичай, за яким коломийки могли імпровізуватися прямо під час танцю, не викликають подиву наявні в деяких записах ритмічні збої, відступи від класичної схеми (4 + 4 + 6). Зрозуміло також, що тексти, призначені додавати веселощів і наснаги виконавцям швидкого, темпераментного танцю, мали бути веселими, парадоксальними, містити несподівані або навіть шокуючи зіставлення. Як такий:

Снилось мі ся, білий любку, близь коло керниці,

Що я тобі подавала ротиком водиці.

Дуже рано (як гадають, уже в XVII ст.) від танцювальних відокремилися коломийки співані. У них з'явилися вже мотиви щирих, не "сміхових" суму, журби. Цьому новому змісту відповідали й тужливі мелодії:

Два голуби воду пили, а два колотили,

Бодай тії не сконали, що нас розлучили.

У живому побутуванні співані коломийки можуть утворити в'язанку, певну сукупність пісеньок, що розвивають одну тему або поєднані повторенням першого чотирискладовика чи більш вузькою за словесним матеріалом анафорою. Якщо ж у подібному комплексі зв'язок між окремими коломийками головним чином асоціативний, їх називають уже розсипом.

Співані коломийки відрізняються більшою вишуканістю поетичної форми, вони ширше відбивають психологію сільської молоді, але не забувають і про посмішку:

Молодиця – невільниця, куди йде, думає,

А дівчина – вільний козак, куди йде, співає.

Відбиває коломийка й соціальну дійсність. І. Я. Франко, рецензуючи найповніший поки що збірник коломийок, виданий В. М. Гнатюком (близько 9000 текстів із 213 сіл)⁶⁴ , зауважив: "Слухаючи їх одну за одною, співані безладно, принагідно селянами, нам, певно, й у голову не приходить, що се перед нами перекочуються розрізнені перлини великого намиста, частки великої епопеї сучасного народного життя"⁶⁵.

Східноукраїнську монострофу, частівку, вивчено набагато гірше за коломийку. Частівкою фахівці нехтують, бо вона настільки близька до російської частушки (власне до однієї з частушечних форм – чотирядкової римованої), що її вважають запозиченою. Але взаємодія російських, українських і білоруських моностроф, а з 10-х рр. XX ст. –
і більш яскрава екзистенція саме російської частушки не повинні затуляти від нас того безперечного факту, що на перших етапах свого розвитку російська частушка багато чого запозичила саме в української частівки. Лише два приклади. На початку XX ст. Ф. Полікарпов, що записував частушки під Воронежем, засвідчив, що перші зразки цього жанру занесли сюди робітники-українці⁶⁶. Як довели копіткі дослідження, славнозвісна частушечна "серія" "Яблучко", що її поповнювали в громадянську війну і "білі", і "червоні", і "зелені", походить від української частівки про кохання⁶⁷.

На відміну від дворядкової коломийки, частівка чотирирядкова, має вірш силабічний, що тяжіє до двостопності; частіше чергуються рядки довгі з короткими – (7 + 6 + 7 + 6), (7 + 8 + 8 + 7) тощо, але є й рівноскладові (8 + 8 + 8 + 8) частівки. Іноді всі рядки різної довжини, як у цьому записі з с. Орловка Новгород-Сіверського району:

Ой хто ж то ідеть,

Що я не вгадаю?

То мій милий чорнобривий,

Що я по йом страдаю.

Бачимо тут і класичну для частівки систему римування, хоч можливі також усі комбінації римування чотирьох рядків.

Як і коломийки, частівки розповідають головним чином про любовні стосунки молоді, а те, що відбувається в заміжжі, хоч інколи й змальовується, але несерйозно, жартівливо:

Чоловіче, чоловіче,

Давай буде панувать!

А ти будеш свиней пасти,

Ну а я буду загонять.

Але ж і основну свою тему кохання частівка дуже рідко розкриває у формі прямого, щирого ліричного звірення. Це пов'язано з обставинами, в яких частівки виконувалися, а інколи й імпровізувались. Ужито минулий час, бо в Україні "мода" на частівки минула приблизно років через п'ятнадцять після закінчення другої світової війни. Тож у 70–90-ті роки XX ст. записувалися лише спомини про ті тексти, що їх інформанти співали або чули в молоді роки.

Виконання частівки не було таким архаїчним, як танцювальної коломийки. Там – старовинний танець, колись язичницький, чому й заборонявся подекуди священиками. Тут – молодіжна "вулиця": увечері хлопці й дівчата села, а частіше "кутка" збиралися у звичному місці – "на колодах", "на мосту", абощо. Гармоніст, головна постать гуляння, починав грати, а дівчата одна перед одною танцювати під власний спів. Від місцевої назви цього танцю йдуть і народні назві частівки: витребеньки, дроботушка, талалайка, чабарашка тощо.

Іноді дівчата – подруги, а то й суперниці – ставали одна навпроти однієї та співали й танцювали навперемінно, немов змагаючись. Так виникали частівкові "діалоги", де розвивалася спільна тема, що, як правило, супроводжувалося використанням кожною із співачок словесного матеріалу з частівки партнерші. Ось перша починає:

Як жила я молода,

Була всігда трізва,

Наїлася гарбуза –

Зразу на піч влізла.

Друга вибиває підборами – і собі:

Як жила я молода

Преподобницею,

Повісила дві цибулі

Над віконницею.

Перша не відстає:

А хлопці ідуть

Да вдивляються:

Чиї то цибулі

Теліпаються?⁶⁸.

Народ "на колодах" зібрався веселий, а то й підпилий, і хлопці собі починають співати, піддражнюючи, головним чином, дівчат:

Ой дівчата мої,

Сироїжечки,

Посолив би я вас –

Нема діжечки⁶⁹.

Дівчата відповідають, але для хлопців головна розвага ще попереду. Уже глибокої ночі молодь обходила "куток", і якнайголосніше вигукувалися частівки парубочі, поспіль епатуючого ("А щоб бабки з рогачами повискакували!"), визивного змісту. Парубки зачіпали сільську владу, батьків, похвалялися бійками, крадіжками, іншими "сміховими" подвигами. Годилася і строфа – так бувало й при імпровізуванні коломийок – із жартівливої пісні:

Потушили каганці,

Полягали спати.

Я за тії вареники

Та бігом із хати!

Але частіше епатуючому змісту відповідала й ненормативна лексика. Оскільки подібні польські "пришьпєвки" відомі з кінця XVI ст., не слід гадати, що й пейоративні українські частівки і коломийки – результат руйнації цих жанрів, а сільські "вулиці" були такі добропристойні, як у ностальгічному описі О. Воропая.

Оперативність коломийки та частівки, їхня здатність миттєво відгукуватися і на сенсації в інтимному житті молоді села або "кутка",
і на події життя громадського та політичного, зумовлювалася насамперед тим, що переважна більшість цих моностроф створювалася за вже готовою моделлю – у першу чергу ритміко-мелодійною, а дуже часто і з готовим початковим рядком, а то й двома. Усе це вельми полегшувало імпровізацію: психологи давно встановили, що відомі "муки слова" в літератора зосереджуються, як правило, на пошуках першої фрази, а в поета до того ж пов'язані з необхідністю знайти ритмічний малюнок майбутнього вірша.

Отже, якщо необхідно додати до готового двовірша ще два рядки в заданому ритмі на відому мелодію і з одною, наперед визначеною римою, – це не така вже важка справа, надто якщо має це зробити людина молода й від уміння скласти та проспівати пісеньку залежить її успіх у протилежної статі й авторитет у громаді сільської молоді.

Читайте також:

1. Ліричні пісні
2. Ліричні твори Л. Глібова.

Переглядів: 947