Український вчений і громадський діяч В. Липинський про необхідність національної єдності в умовах революції

Внутрішня боротьба українська тільки тоді могла би бути не руйнуючою, а творчою, коли б велась вона во ім’я повної волі й повної — державної й культурної — незалежності цілої без винятку української нації. Не існує ні одної європейської нації без спільної ідеї національної незалежності і без спільної боротьби за цю незалежність. І тільки коли існує об’єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації.

Тільки тоді кожна українська група, вносячи у внутрішню боротьбу свої індивідуальні ідейні програми, що на її думкукраще йповніше визволять цілу націю, допоможенаростанню загальних, для цілої нації спільних, національних вартостей. В противному разі, коли спільної боротьби за спільну ідею незалежності немає... то така внутрішня боротьба мусить перемінитись у боротьбу за чужі національні впливи на Україну й принести для нас той самий занепад, який принесла була під час першої «Руїни» внутрішня боротьба українців...

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. — Київ; Філадельфія, 1995. —

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

Як селяни прореагували на рішення про 40-десятинні наділи? Чим пояснюється ця реакція?

2. Документ № 2.

Враховуючи матеріали, наведені вданому і попередніх параграфах, прокоментуй думку В. Липинського про необхідність національної єдності в умовах революції.

§17.ПОЧАТОК УСТАНОВЛЕННЯ
БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ВЛАДИ В УНР

Згадай:

1. Яким було ставлення більшовиків до Центральної Ради на різних етапах революції?
2. Наскільки широкою була соціальна база більшовизму в Україні?

Спроби більшовицького перевороту в УНР

Помилки Центральної Ради в сфері державотворення, непослідовність у вирішенні соціально-економічних питань викликали poзчaрування мас. Обіцяючи негайно розв’язати всі проблеми, поставлені життям, задовольнити всі вимоги робітників і селян, більшовики почали готувати в Києві нове повстання, очолюване утвореним ними військово-революційним комітетом. Повстання було зірване військами Центральної Ради, які 30 листопада оточили казарми збільшовизоаних частин, роззброїли їх і під вартою в ешелонах відправили до Росії. Провалом закінчилась і спроба захопити Київ силами 2-го гвардійського корпусу, який перебував під контролем більшовиків і був спрямований ними на Київ. Поблизу Вінниці корпус перехопили сили 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, у складі якого було 60 тис. солдатів і офіцерів. «Якщо більшовики не з’явились в Києві ще у листопаді 1917 року, то сталося це завдяки Першому Українському корпусові», — писав пізніше у «Спогадах» П. Скоропадський.

За нових умов тактика_більшовиків в Україні стала, гнучкішою. Вони почали враховувати реальність — існування суверенної української держави — УНР, уряд якої підтримувала більшість населення. Більшовики взяли курс на скликання Всеукраїнського з’їзду рад, спроможного об’єднати, незадоводених політикою Центральної Ради і здійснити внутрішній переворот — проголосити на терені УНР більшовицьку владу. З’їзд запланували на початок грудня.

Конфлікт Центральної Ради і Раднаркому РСФРР досяг апогею. 4 грудня було опубліковано «Маніфест до українського народу з «ультимативними вимогами до Української ради».

3-5 грудня у Києві працювала обласна нарада більшовиків Південно-Західного краю. Ультиматум Раднаркому примусив нараду закликати своїх прибічників до рішучої боротьби проти Української Центральної Ради.

Але надії_на Всеукраїнський з’їзд рад, який сам зібрався в Києві, не виправдалися. Більшість делегатів становили селяни, що перебували під впливом українських есерів. За цих умов члени РСДРП(б) залишили з’їзд, звинувативши есерів у фальсифікації складу його делегатів. Насправді селянська частина з’їзду значно реальніше відбивала пануючі на той час в Україні настрої, ніж невелика група більшовиків, що покинули його. Таким чином, провалилася спроба здійснити мирний переворот, обрати новий, підконтрольний більшовикам орган, який би замінив Українську Центральну Раду і проголосив в УНР більшовицьку владу.

Ультиматум Раднаркому РСФРР Центральній Раді

Посилення тиску Раднаркому РСФРР на Центральну Раду вилилося в «Маніфесті до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради» від 4 грудня 1917 р., підписаний В. Леніним і Л. Троцьким. У маніфесті містилося принципової ваги положення: «...Ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними». Однак це положення зводилося нанівець усім подальшим змістом документа. Виявляється, Раднарком визнавав не реально існуючу УНР, якою керувала Центральна Рада. «Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки» Раднарком визнати відмовився, тому що Рада ігнорує «радянську владу в Україні». В цьому і полягає суть ультиматуму: щоб бути визнаною Раднаркомом, Центральна Рада повинна визнати радянську (більшовицьку) владу, тобто саморозпуститися. Після цього мала з’явитися радянська УНР, яку уряд Росії готовий був визнати. Маніфест містив і конкретні вимоги: «...сприяти революційним військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням», не пропускати військових частин з фронту на Дон або в інші райони з ворожими Раднаркому урядами, «припинити спроби роззброєння на території України радянських полків і робітничої Червоної гвардії».

У разі невиконання ультиматуму протягом двох діб, попереджував Раднарком, він вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни «з радянською владою в Росії і на Україні». Рада відмовилася виконати вимоги уряду Росії, цілком справедливо оголосивши їх грубим втручанням у внутрішні справи УНР.

Рішення про війну з Центральною Радою

Ще не були відомі результати Всеукраїнського з’їзду рад, а Раднарком Росії своїм рішенням, прийнятим наступного дня після ультиматуму, 5 грудня 1917 р., ухвалив «вважати Раду в стані війни з нами. Була створена комісія Раднаркому у складі В. Леніна, Л. Троцького і Й. Сталіна для загального керівництва війною. Командувачем військами Раднаркому у війні з УНР затвердили наркома військових справ Росії В. Антонова-Овсієнка. В Гомелі, Брянську і Бєлгороді для стрімкого наступу в Україну з півночі готувалися загони солдатів, моряків, червоногвардійців. Уранці 8 грудня озброєні артилерією і підтримані бронепоїздами російські червоні війська раптовим ударом з Бєлгорода захопили Харків. Харків перетворився на головний більшовицький центр в Україні. Тут було створено штаб групи військ по боротьбі з контрреволюцією на Півдні, начальником якого В. Ленін і В. Антонов-Овсієнко призначили підполковника М. Муравйова, який відзначився при розгромі військ генерала П. Краснова під Петроградом. Бойові дії планувалося вести за всіма правилами воєнного мистецтва: при штабі діяли артилерійський, продовольчий відділи, служби зв’язку, розвідки, охорони та інші.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Який вплив на політику більшовиків в Україні мав провал більшовицького повстання в Києві наприкінці листопада 1917 р. і спроба захоплення столиці України силами 2-го гвардійського корпусу ?

2. Чому більшовикам не вдалося здійснити свої плани на Всеукраїнському з’їзді рад?

3. Розкрий зміст ультиматуму Раднаркому Росії Центральній Раді.

4. Охарактеризуй відповідь на ультиматум Раднаркому Центральної Ради.

ДОКУМЕНТИ:_________________

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
З виступів селян — членів Центральної Ради з приводу 40-десятинної норми земельного наділу	\|	З «Відповіді Генерального Секретаріату Ради на ультиматум РНК»

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.