Обов’язок соціального працівника перед самим собою

Соціальний працівник є людиною, особистістю, що вступає у визначені відносини у зв’язку зі своїми професійними обов’язками, і, крім обов’язку стосовно клієнтів, професії, колег і суспільства, він зобов’язаний виконати обов’язок перед самим собою.

Свої обов’язки соціальний працівник виконує не тільки тому, що його діяльність потрібна суспільству, необхідна клієнтам, але й тому, що вона необхідна йому самому, оскільки відповідає його внутрішнім потребам, сприяє реалізації його особистісного потенціалу. Діяльність соціального працівника відбувається на очах у людей і тому постійно оцінюється ними. Оцінка діяльності соціального працівника виражається у ставленні до нього з боку оточуючих людей – як тих, що беруть участь у процесі соціальної роботи, так і не залучених до неї.

В міру розвитку особистості соціального працівника, у нього виробляється специфічна потреба в одержанні високої оцінки власної професійної діяльності, своєї особистості і поведінки, завоюванні авторитету. Ця потреба в цілому може бути виражена як потреба в повазі і визнанні з боку соціального оточення фахівця. Однак, оцінка якостей фахівця і завоювання ним поваги і визнання виробляється відповідно до якості його роботи і багато в чому залежить від того, наскільки повно соціальний працівник виконує свій професійний і моральний обов’язок стосовно клієнтів, колег, суспільства.

Творче виконання соціальним працівником його професійних обов’язків, постійне професійне і духовно–моральне удосконалення – обов’язок соціального працівника стосовно самого себе.

Честь і достоїнство соціального працівника – це визнання клієнтами, колегами, суспільством його високих якостей і цінності як фахівця й особистості, соціальне схвалення його діяльності і поведінки, а також висока об’єктивна оцінка самим фахівцем своїх професійних і особистісних якостей. Крім цього, честь і достоїнство як якості особистості є відображенням потреби соціального працівника у високій самооцінці й оцінці його з боку навколишніх і є стимулом і мотивом професійно моральної поведінки, основою для подальшого удосконалювання як фахівця й особистості.

Підтримка своєї професійної честі й достоїнства – найважливіший обов’язок соціального працівника перед самим собою.

Для фахівця як особистості з високою моральною цінністю важливі не тільки зовнішні прояви поваги до нього, суспільне визнання. Для високорозвиненої в духовному плані особистості не менш важливо усвідомлювати, що повага і визнання, авторитет в очах навколишніх є об’єктивно заслуженими, мають підстави. Саме ця обставина – потреба в об’єктивній і обґрунтованій оцінці своїх достоїнств – і є стимулом до удосконалювання особистості.

Якщо фахівцю досить лише зовнішнього прояву поваги до нього; якщо він готовий задовольнятися лише видимістю авторитету, оскільки за своїм службовим становищем має можливість впливати на долі людей; якщо йому досить своєї влади над людьми для усвідомлення себе як авторитетної і вартісної особистості – він ніколи не стане високо кваліфікованим фахівцем, оскільки особисті амбіції стосовно оцінки навколишніх і суб’єктивна самооцінка для нього важливіші, ніж дійсна цінність його особистості.

Честь і достоїнство соціального працівника не даються йому разом із професією і службовим посвідченням, вони формуються в процесі його постійної роботи над своїми професійними і моральними якостями і зростають в міру професійного і морального удосконалення. Вони закономірно пов’язані з визнанням і оцінкою його з боку суспільства, держави, клієнтів і колег. Об’єктивною основою оцінки фахівця є соціальна корисність його професійної діяльності.

Честь і достоїнство соціального працівника вимагають, у першу чергу, об’єктивності в оцінці самого себе – своїх якостей, здібностей і можливостей. Зарозумілість, завищена самооцінка фахівця, гіпертрофоване почуття власного достоїнства, що переходить у самовдоволення і самозамилування, відсутність самокритичності, є якостями, що негативно позначаються як на перспективах особистісного росту, так і на якості професійної діяльності, оскільки фахівець, що вважає процес свого розвитку закінченим, доведеним до вершини, насправді не здатен не тільки до удосконалення, але й до підтримки вже досягнутого рівня розвитку. Це, у свою чергу, сприяє об’єктивному зниженню авторитету соціального працівника, оцінки його діяльності як невартої професіонала.

Обов’язком соціального працівника стосовно самого себе є завоювання високого авторитету в суспільній думці.

Авторитет соціального працівника може бути як формальним, так і неформальним. Формальний авторитет фахівця – це авторитет його професії і посади. Неформальний же авторитет є показником моральної значимості і ступеня впливу фахівця на клієнта чи його оточення, на колег, є мірилом абсолютної, поза залежністю від службового становища, цінністю соціального працівника.

Авторитет соціального працівника може бути заснований тільки на дійсних його достоїнствах і заслугах як професійного, так і особистісного порядку. Не слід розраховувати на свій професійний статус як на умову, необхідну і достатню для завоювання міцного авторитету. Завоювання авторитету – процес тривалий і важкий, що має, однак, одну особливість: чим менше соціальний працівник думає про авторитет і чим більше про власну професійну діяльність, тим вищим ставатиме його авторитет. Якщо боротьба за завоювання і зміцнення свого авторитету стає для соціального працівника самоціллю, вона відволікає його від професійної діяльності і може привести до прямо протилежного результату – він утратить залишки авторитету в очах навколишніх.

На відміну від професійного обов’язку, професійні вимоги мають більш конкретний характер, тому що вони належать до різноманітних вимог і завдань, покладених на соціального працівника через його професійний статус чи на соціальну роботу як на інституцію, затребувану суспільством.

Детально розроблені професійні обов’язки соціального працівника знайшли своє відображення в посадових інструкціях, створених у різних установах соціального захисту і є обов’язковими для виконання. У залежності від сфери діяльності, посадові обов’язки соціального працівника можуть змінюватися, однак при цьому не змінюються їх моральні обов’язки стосовно клієнтів, колег і суспільства.

Не всякий функціональний обов’язок соціального працівника може розглядатися як його обов’язок. Ті обов’язки, що нав’язуються соціальному працівнику ззовні під впливом ситуації чи вищестоящими посадовими особами і не йдуть на користь клієнту і суспільству, не можуть розглядатися як його обов’язок, але разом з тим, вони можуть бути виконані. Мірилом відповідальності соціального працівника за виконання таких обов’язків у даному випадку є його моральне почуття, честь і достоїнство, громадянське почуття відповідальності і дисциплінованість виконавця.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відповідальність соціального працівника перед клієнтом і його близькими	\|	Культура поведінки соціального працівника з клієнтом: знайомство, вітання, представлення, звертання, спілкування тощо

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.