Вимоги, що висуваються до суддів

У ч. 2 ст. 127 Конституції України міститься положення, за яким під суддів вимагається утримання від: а) будь-якої участі у політичній або профспілковій діяльності, отримання якого-небудь представницького мандата; б) обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої.

а) Заборона брати участь у будь-якій політичній або профспілковій діяльності, мати представницький мандат. Згідно з ч. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Виняток становить лише орган суддівського самоврядування, ВРЮ, ВККС, Національна школа суддів України, для роботи в яких суддю за його заявою може бути відроджено зі збереженням заробітку за основним місцем роботи. Така вимога щодо суддів обґрунтовується необхідністю додержання гарантій поділу влад і незалежності судової влади, що виключає будь-які сумніви в безсторонності судді та справедливості судового рішення. Судові рішення повинні ґрунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтримання існуючого в державі режиму законності.

Частиною 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» також передбачені обмеження політичних прав суддів. Зокрема, установлюється, що суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Запровадження такого обмеження зумовлюється історичним досвідом становлення держави, традиціями, коли одержати посаду судді і зберегти її без партійного квитка було майже неможливо. Пам'ятаючи сумний досвід диктату КПРС, при якому «партійна дисципліна» була основним засобом здійснення тиску на суддів, законодавці більшості країн колишнього СРСР закріпили щодо суддів заборону належати до політичних партій і профспілок та брати участь у будь-якій політичній діяльності. Але в Україні розуміється неможливість позбавлення судді права участі у виборчому процесі при формуванні органів законодавчої влади та органів місцевого самоврядування, тим більше неможливість контролювати його особистісні уподобання щодо ідей та програм тієї чи іншої партії (особливо в умовах багатопартійності) або політичного діяча (адже ці процеси вже лежать у внутрішній, емоційній сфері людини). Крім того, положення ч. 2 ст. 65 Закону «Про судоустрій і статус суддів» гарантує, що політичні уподобання кандидата в судді не можуть бути підґрунтям для відмови в зайнятті посади. Однак важко уявити собі політично заангажованого кандидата, який відразу після призначення на посаду судді став би «політично нейтральним». Тому український законодавець зробив спробу визначити характер неприпустимих публічних дій судді політичного характеру: не можна виявляти прихильність до політичних партій, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

Сьогодні необхідність існування заборони щодо політичної діяльності суддів пов'язана зі зламуванням стереотипів, історичних традицій, становленням авторитету суддів у суспільстві. Але такий «жорсткий» підхід до обмеження політичних прав суддів є тимчасовим явищем на період побудови правової держави, формування громадянського суспільства. У перспективі доцільніше розглядати вимогу аполітичності судді як суб'єктивну неупередженість судді, тобто відсутність упередженості при розгляді суддею конкретної справи, пов'язаної з прихильністю до ідей будь-якої політичної партії, особистими або іншими симпатіями до політичних лідерів. Однією із гарантій дотримання суддею вимоги щодо неупередженості при розгляді справи є процесуальний інститут відводу судді, який на законних підставах усуває його від розгляду справи, якщо виникає сумнів у його незалежності та неупередженості.

Свобода кожного носія судової влади від ідейного або емоційного тиску в першу чергу пов'язана з принципами верховенства права і правової держави, здійснення судової влади лише на підставі Конституції й закону. Умовами, що забезпечують неупереджене здійснення суддею своїх професійних функцій, мають стати надійне законодавче закріплення незалежності суддів, високий рівень їх професійної правосвідомості, внутрішнє сприйняття кожним суддею правил змагальності судового процесу. Саме такий підхід до статусу носія судової влади забезпечить йому високий авторитет у суспільстві.

б) Заборона займатися будь-якою іншою професійною діяльністю, крім наукової, викладацької та творчої.У Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2) підкреслюється, що «суддя вільно може займатися різними видами діяльності, крім його службових повноважень, зокрема і тими, котрі є виявленням його прав громадянина. Однак ця свобода може (і повинна) бути обмежена тією мірою, в якій зовнішній вигляд цієї діяльності є несумісним з довірою відносно неупередженості і незалежності судді чи з професійною необхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи»

Конституція України щодо суддів установлює заборону обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» конкретизує: «Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку» (ч. 2 ст. 53).

Вимога про несумісність зумовлюється декількома обставинами. По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне зберегти незалежність судової влади. По-друге, це обмеження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямовано на забезпечення належного і сумлінного виконання професійних функцій. По-третє, зазначена заборона запобігає можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авторитету судової влади, безсторонності суддів.

Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчою діяльністю практично неможливо. Крім того, творча, викладацька чи наукова діяльність має сприяти підвищенню професійного рівня судді, збагаченню його знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.

Таким чином, інша (несудова) діяльність судді має відповідати ознакам: а) вона повинна містити ознаки передбаченої Законом викладацької, наукової або творчої діяльності та б) не завдавати шкоди виконанню основних обов'язків носія судової влади.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правовий статус суддів	\|	Права та обов'язки суддів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.