ПАРКІНСОНІЗМ

• Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермально-го зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшо­му утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку.
• Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стов­щення на 5—6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку (мал. 2). Частини головного мозку розви­ваються нерівномірно.
• Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розви­вається спинний мозок. Таким чином нервова система має ектодермальне походження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.
• Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається кри­тичним періодом формування нервової системи.
• Спочатку збільшується кількість нейронів, а потім прискорюється поділ гліальних клітин з до­поміжною функцією, їх утворення продовжується після народження.
• Різні відділи головного мозку мають свої терміни розвитку і свій темп формування.
• Внутрішній шар клітин мозкових пухирів росте і дозріває повільніше, ніж кірковий шар. Завдяки переважанню клітин кіркового ша­ру утворюються складки і борозни кори великого мозку.
• Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.
• На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка.
• На 5-му місяці диференціюються го­ловні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою.
• На 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес форму­вання головного мозку не закінчується до моменту народження

• На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини,

• У новонароджених головний мозок великий, стано­вить 1/8 маси тіла,
• у дорослих головний мозок відносно маси тіла стано­вить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).
• Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі. Дрібних борозен і звивин мало, кількість їх поступово збільшується, особливо про­тягом першого року життя. Порівняно з дорослими в дітей менше вираже­на лобна частка, а потилична, навпаки — більше.
• У новонародженого тканина мозку незріла.
• Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані.
• Речови­на півкуль мало диференційована на білу і сіру. Така будова зумовлена тим, що нейрони розташовані не тільки на поверхні кінцевого мозку, а й в значній кількості — у межах білої речовини.
• Практично відсутня мієліно­ва оболонка.
• Нейрони мають короткий аксон, тільки один дендрит і тоймалорозгалужений, міжневральні синапси недорозвинені. Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих.
• Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі

• розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало бо­розен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих.
• Міст теж розта­шований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки.
• Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні.
• Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.
• Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.
• Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин. Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.
• Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новона­роджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси.
• Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість про­цесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узго­дженості.
• Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріоге­незу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс.
• На 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції.
• На 11—12-му тижні у плода з'яв­ляються рефлекторні рухи пальців ніг. Така рання стадія рефлекторної діяль­ності була названа стадією локальних відповідей. Збудження не виходить за межі локальних ділянок у центральній нервовій системі. Рефлекторні дуги цих рефлексів розвиваються в напрямку зверху донизу.
• На 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подраз­ливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю вели­кої кількості м'язів. Такі масивні рухи на подразнення шкіри зберігаються після народження і пояснюються іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. Нова стадія називається стадією генералізованої рефлек­торної діяльності. На тлі генералізації нервових процесів формуються ре­флекси, для яких уже відносно удосконалена координація.
• Після народ­ження у дитини достатньо виражений смоктальний рефлекс. Стає коорди­нованим хапальний рефлекс. Рефлекси дозрівають з участю центрального гальмування.
• Початком спеціалізації рефлекторних реакцій є стадія, у якій рефлекторнадіяльність плода забезпечується механізмами стовбура головного мозку і спинним мозком. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку в ко­ру великих півкуль плода надходять імпульси по ретикулокортикальних і таламокортикальних шляхах. Ще до народження дитини підкіркові центри і кора кінцевого мозку визначають диференціальний стан центральної нер­вової системи.
• У новонароджених рефлекторна діяльність забезпечує пристосування до нових умов середовища. Новонароджена дитина беззахисна, більшу ча­стину доби (20—21 год) спить. Прокидається новонароджений у разі по­силення харчової мотивації або внаслідок подразнення шкіри. Як тільки дитина прокинулась, у неї проявляються смоктальні рухи і рухи голови, які спрямовані на пошук грудей матері. Якщо дитину розповити, то почи­наються масові рухи — згинання і розгинання рук і ніг, зміна положення тулуба.
• Рухи кінцівок малокоординовані. Більш плавні й повільні рухи ха­рактерні для кисті й пальців рук, вони називаються атетоїдними.Таким чином, керування скелетними м'язами в новонароджених відносно стале.
• Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяють­ся на три категорії.
• Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові ре­флекси кінцівок.
• Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автома­тизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні ре­флекси (мієлоенцефальні).
• Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.

• Пошуковий рефлекс. Якщо ніжно торкнутися шкіри дитини в ділянці ку­та рота (не торкаючись губ), відбувається: 1) опускання нижньої губи; 2) відхилення язика; 3) поворот голови в бік подразника. Зникає рефлекс в 1 рік.
• Хоботковий рефлекс. Якщо легенько вдарити пальцем по губах ново­народженого, відбувається: 1) скорочення колових м'язів рота; 2) витягу­вання губ хоботком.
• Смоктальний рефлекс. Якщо дитині дати соску, то починаються ак­тивні смоктальні рухи. Зникає рефлекс в 1 рік.
• Рефлекс змикання повік. Якщо пальцем постукати по верхній дузі орбіти, то відбувається змикання повік відповідного боку. Зникає рефлекс у 6 міс.
• Долонно-ротовий рефлекс Бабкіна. У разі надавлювання великими пальцями на долоні дитини поблизу тенарів відбувається: 1) відкривання рота; 2) згинання голови. Зникає рефлекс у 3 міс.
• Хапальний рефлекс. Дитина хапає і міцно утримує вкладені в її долоні пальці.
• Рефлекс Рабінсона. Дитина утримує пальці в своїх долонях і її можна припідняти над опорою. Зникає рефлекс у 2—4 міс.
• Рефлекс Моро. Якщо вдарити по поверхні, на якій лежить дитина, на нідстані 20 см з обох боків від голови, то дитина відводить руки вбік і роз­гинає пальці, потім руки повертаються в попереднє положення. Зникає рефлекс у 4 міс.
• Рефлекс Бабінського. Якщо провести по підошві по зовнішньому краю стопи від п'ятки до пальців, то виникає: 1) тильне розгинання вели­кого пальця; 2) згинання інших пальців у бік підошви; 3) пальці розходять­ся віялом. Зникає рефлекс у 2 роки.
• Рефлекс Керніга. Дитина лежить на спині, їй згинають ногу в кульшо­вому і колінному суглобах. У разі позитивного рефлексу не вдається розігнути ногу в колінному суглобі. Зникає рефлекс у 4 міс.
• Рефлекс опори. Дитина у вертикальному положенні спирається на по­верхню стола повною стопою, ноги напівзігнуті, тулуб випрямлений. Зни­кає рефлекс у 2 міс.
• Рефлекс автоматичної ходи. Дитина, спираючись на поверхню, здійс­нює крокові рухи, тулуб нахиляється вперед. Зникає рефлекс у 2 міс.
• Рефлекс Таланта. Якщо пальцем провести по паравертебральній лінії під шиї до сідниць, коли дитина лежить на боку, то відбувається вигинан­ня тулуба дугою, відкритою назад. Зникає рефлекс у 4 міс.
• Рефлекс повзання Бауера. Дитину покласти на живіт, голова і тулуб розташовані по середній лінії. У такому положенні дитина піднімає голо­ву і спонтанно повзе. Якщо прикласти до підошов дитини долоню, то ру­хи повзання повторюються. Зникає рефлекс у 4 міс.
• Рефлекс Переса. Дитина лежить на животі, пальцем проводять по ос­тистих відростках хребта від куприка до шиї, що викликає: 1) прогинання тулуба; 2) згинання верхніх і нижніх кінцівок; 3) піднімання голови, таза; 4) іноді сечовиділення, дефекацію, крик. Зникає рефлекс у 4 міс.
• Лабіринтний тонічний рефлекс. Виникає під час зміни положення го­лови дитини у просторі. Якщо дитина лежить на спині, то підвищений то­нус м'язів—розгиначів шиї, спини, ніг. Якщо дитину перевертають на живіт, то збільшується тонус м'язів—згиначів шиї, спини, ніг.
• Симетричний шийний тонічний рефлекс. У разі пасивного згинання голови новонародженого, який лежить на спині, підвищується тонус м'язів—згиначів рук і розгиначів ніг. У разі розгинання голови спо­стерігається зворотна взаємодія.
• Дитина лежить на спині, її голова повернута вбік таким чином, щоб підборіддя торкнулося плеча. При цьому зменшується тонус кінцівок, до яких повернуте обличчя, одночасно підвищується тонус протилежних кінцівок. Зникає рефлекс в 1 рік.
• Тулубна реакція випрямлення. Якщо стопи дитини спираються на опору, то випрямляється голова. Рефлекс виявляється після 1 міс.
• Верхній рефлекс Ландау. Дитина в положенні на животі піднімає го­лову, верхню частину тулуба і руки, спираючись на долоні рук, і утри­мується в цьому положенні. Виявляється рефлекс після 4 міс.
• Нижній рефлекс Ландау. У положенні на животі дитина розгинає і піднімає ноги. Рефлекс визначається після 5—6 міс.
• Прості шийні й тулубні установчі рефлекси. Поворот голови вбік вик­ликає поворот тулуба в той самий бік, але не одночасно, а окремо, спочат­ку відбувається поворот грудного відділу тулуба, а потім — тазового. Ре­флекси виявляються після народження.
• Ланцюговий установчий рефлекс з тулуба на тулуб. Коли плечі дити­ни повертаються вбік, то повертається тулуб і нижні кінцівки в той самий бік, але не одночасно, а окремо. Поворот тазового відділу викликає пово­рот тулуба. Рефлекс виявляється після 6 міс.

• З віком маса головного мозку швидко збільшується, змінюється його топо­графічне положення, форма, кількість і розміри борозен і звивин кори ве­ликих півкуль. Особливо інтенсивно процес розвитку мозку відбувається на 1 -му році життя.
• До 6 міс маса головного мозку збільшується в 2 рази, до 9 міс — у З рази, після 5—6 років швидкість нарощування маси головного мозку зменшується.
• Повне диференціювання нервових клітин відбувається до 3 років, а у 8 років кора великого мозку відповідає за будовою корі дорослої людини. Але анатомічно і гістологічно мозкові структури дозрівають до 20 років.
• Мієлінізація нервової системи завершується в основному до 3—5 років. Однак і в старших дітей окремі волокна ще залишаються без мієлінової оболонки.
• Зміни окружностей, довжини борозен великих півкуль, площі кори ве­ликого мозку змінюються залежно від віку людини.
• Закінчується мієлінізація в 30—40 років.
• З розвитком кори великого мозку нейрони поступово мігрують у верхній шар великих півкуль, сіра речовина відмежовується від білої. Спочатку розвивається аксон, він ви­довжується, а потім розвиваються дендрити (збільшується їх кількість і розгалуженість). Удосконалюються контакти між відростками нервових клітин (синапси). З розвитком нервової системи відбуваються зміни хімічного складу головного мозку.
• Зменшується кількість води, збільшується вміст білків, нуклеїнових кислот, ліпопротеїнів. Ліпіди скла­дають 50 % сухої речовини мозку. Кількість ліпідів білої речовини збільшується в 1 рік у 3 рази, а кількість цереброзидів — у 10 разів, кількість лецетину не змінюється порівняно з періодом новонародженості.
• З віком відбувається накопичення в мозковій тканині білкових речовин. Темп збільшення маси і розмірів спинного мозку менш інтенсивний, ніж головного.
• Шийне і поперекове стовщення стають помітними тільки в 3 ро­ки.
• Подвоєння маси спинного мозку відбувається в 10 міс, потроєння — у 5 років. Довжина його збільшується в 10 років, але це збільшення менше, ніж збільшення самого хребта. Тому нижній кінець спинного мозку в цьо­му віці переміщується вгору і стає на рівні II поперекового хребця (у ново­народженого — на рівні IV хребця).
• З віком збільшується загальна кількість спинномозкової рідини, нарощується її тиск. У нормі під час спинномозкової пункції в новонароджених рідина витікає окремими крап­лями, з віком рідина витікає швидше (20—40 крапель за 1 хв).
• У новонароджених спинномозкова рідина ксантохромна, після 14-го дня стає прозорою. Зменшується вміст білка від 0,4—0,8 г/л у період ново народженості до 0,16—0,24 г/л у 6 міс. Змінюється цитоз клітин, їх змен­шення відбувається до 6 міс.
• Ріст і дозрівання спинного мозку закінчується в 20 років. За цей час його маса збільшується у 8 разів.
• Кровопостачання мозку в дітей краще, ніж у дорослих. Цим пояс­нюється велика капілярна сітка, яка розвивається після народження.
• \По­треба мозку в кисні в новонароджених у 20 разів вища, ніж у дорослих. Однак відтік крові від головного мозку гірший. Тому мозкова тканина в дітей дуже чутлива до підвищення внутрішньочерепного тиску. Чим мен­ший вік дитини, тим більша проникність гематоенцефалітного бар'єра.
• Вегетативна нервова система, особливо її симпатичний відділ, фор­мується відразу після народження, парасимпатична система дозріває пізніше.
• Мієлінізація блукаючого нерва відбувається тільки після 1 року життя.
• У зв'язку з посиленим розвитком на 1-му році життя кори великих півкуль, таламуса, гіпоталамуса відбувається зміна форм рефлекторної діяльності.
• Протягом 1-го року після народження з'являються і розвиваються умовні рефлекси першої сигнальної системи (згідно з вченням І.П. Павло-ва).
• Наприкінці 1-го року починає формуватися функція другої сигнальної системи, яка в подальшому забезпечує розвиток мови і спілкування дитини.

• У новонароджених спочатку починають функціонувати вищі аналізатори, а потім розвиваються складні локомоторні акти, які потребують складної координації.
• Таламо-палідарний рівень організації рухового аналізатора в новонародженого зумовлює хаотичні, генералізовані, нецілеспрямовані рухи; визначається гіпертонус м'язів-згиначів.
• У дитини швидко починає розвиватися пірамідно-стріарний рівень організації рухового аналізатора.
• Спочатку формується координація м'язів очей, що з'являється на 2—3-му тижні життя, потім дитина повертає голову в бік цікавого предмета, що свідчить про координовані рухи шийних м'язів.
• У 1,5 місяця дитина почи­нає тримати голову. Потім розвивається координація рухів рук.
• З 3 міс ди­тина починає впізнавати маму, повторювати за дорослими звуки, криком виражає незадоволеність, відповідає посмішкою на знайомі обличчя близьких людей. Починає довго тримати голову у вертикальному поло­женні.
• З 3—3,5 міс дитина починає розглядати свої руки, перебирає паль­цями, мацає край пелюшки. їй потрібні більш дрібні іграшки. У цей час починають формуватися цілеспрямовані рухи.
• У віці 4 міс дитина добре впізнає близьких їй людей, по-різному реа­гує на різний тон звертання до неї. Дитина довго тримає іграшку в руках, самостійно перевертається зі спини на живіт.
• У 5 міс дитина тягне руку і хапає іграшку, рухи вже нагадують рухи дорослої людини. Удосконалюється координація рухів м'язів спини, дити­на самостійно перевертається зі спини на живіт. У цей час вона може при підтримці сидіти і стояти на випрямлених ногах.
• У 6 міс діти стають більш емоційними й активними, у них виражені мімічні та голосові реакції. У 6 міс дитина починає самостійно сидіти, во­на вимовляє склади "ма", "па", "ба", добре їсть з ложечки.
• У віці 7 міс малюк самостійно тягне до свого рота пляшечку з соскою, пін довго повторює склади, їх стає все більше. Більшість дітей у цьому віці добре повзають.
• У 8 міс дитина може самостійно знайти предмет, починає розглядати себе у дзеркалі. Початком ходіння є стояння в ліжку з переступанням ніжками. Дитина з положення сидячи при підтримці стає на ноги.
• У 9 міс шукає іграшки, складає гірку, кубики, відповідає на прохання дати ручку.
• У віці 10 міс дитина правильно орієнтується в назвах деяких пред­метів, знає близько 10 слів, повторює за дорослими різноманітні звуки, склади.
• Однак активність дитини значно залежить від виховання. Окремі діти можуть самостійно ходити.
• В 11 міс малюк довго самостійно грається, він може брати в руку чаш­ку і самостійно пити.
• Дитина 1 року знає багато предметів, з цікавістю розглядає малюнки, на прохання дорослих показує предмети. Більшість дітей у цьому віці по­чинають ходити, можуть нахилятися і піднімати предмет з підлоги.
• З 1-го року життя з'являється словесна мова, удосконалення рухів продов­жується багато років. Тільки в 4—5 років хода в дітей стає зрілою, із син­хронним рухом рук.
• З віком формується вищий рівень рухового аналізато­ра, який притаманний тільки людині. Цей рівень називається кортикаль­ним. Починає розвиватися кортикальний рівень з 11—12 міс і продовжує удосконалюватися до маніпуляцій дорослої людини, включаючи письмо, малювання, гру на музичних інструментах тощо.
• На 2—3-му році життя закінчується мієлінізація спинного мозку, фор­мується його кінський хвіст. З розвитком спинного мозку і рухових центрів головного мозку рухи дитини стають необмеженими.
• Малюк може стрибати,бігати,сходити або підійматися по сходинках,їздити на велосипеді тощо.
• Розвиток мозку дитини 3 – 6 років пов’язаний із сприйняттям зовнішнього світу у вигляді гри. Тому в цей період дітей навчають алфавіту, малюванню, музиці, танцям, іноземним мовам. Саме в цей період за­кладається інтелект людини, відбувається його гармонійний розвиток.
• У 7 років закінчується диференціювання клітин мозку і встановлення зв'язків між ними, дитина підготовлена до сприйняття абстракції і до абст­рактного мислення, може починати шкільне навчання.
• У подальшому удосконалюються й утворюються нові зв'язки між клітинами кори великих півкуль.
• У період статевого дозрівання виробля­ються воля, почуття відповідальності, критичне ставлення до себе і до ото­чуючих, розвивається логічне мислення, пам'ять, з'являється прагнення до самостійності самовираження як особистості.
• У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.
• У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:
• І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);
• ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;
• ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.

• Походження вікових змін нервової системи різне, темп їх нарощування теж різний, час появи — індивідуальний.
• Обмеження функціональних можливостей з віком природне, як і старіння організму. У другій половині життя зменшуються компенсатор­но-пристосувальні можливості, стають менш надійними механізми гемо­стазу.
• З віком зменшується вища нервова діяльність, сила, рухомість, врівно­важеність нервових процесів. Клінічно це проявляється астенічним синд­ромом — падає працездатність, послаблюються увага, пам'ять, порушу­ються складні форми психічної діяльності й цілеспрямованість поведінки. Разом з цим у людей старечого віку зберігається нормальний стан нерво­вої системи.
• У старості симпатичні і парасимпатичні тонічні впливи на діяльність ряду органів слабшають. Це впливає на перебіг важливих вегетативних реакцій і метаболічних процесів і тим самим обмежує адаптивні можливості старіючого організму.
• Поряд із цим у процесі старіння знижується вміст у крові катехоламінів, але підвищується чутливість клітин і тканин до їхньої дії , а також до ряду інших фізіологічно активних речовин.
• Послаблення вегетативних реакцій є однією з причин зниження працездатності при старінні.
• У період старіння настають структурні і функціональні порушення у вегетативних гангліях, які можуть перешкоджати передачі імпульсів у них і впливати на трофіку тканин, яка інервується.
• Істотно змінюється гіпоталамічна регуляція вегетативних функцій, що є важливим механізмом старіння організму.
• Всі зміни неоднаково виражені в клітинах різних тканин організма.

• Ризик таких розладів посилюється з віком, після 60 років він стає в 17 разів вищим, ніж у молодих людей. Існує тісний зв'язок нервової, сер­цево-судинної систем і ліпідного обміну з атеросклеротичними змінами в старечому віці. Цей зв'язок зумовлює клінічні синдроми розладів і синд­роми старіння.
• Під впливом старіння нейрогуморальні регуляції реакцій серцево-су­динної системи стають затяжними, гемодинамічні зсуви і зміни мета­болізму в тканинах компенсуються із затримкою, що призводить до гіпоксії. Зміни нервової системи з віком починаються від недостатності мозкового кровообігу. Через порушення гемодинаміки розвивається гіпоксія і формується атеросклеротична енцефалопатія.

• Цим терміном позначають дифузні функціональні й структурні зміни го­ловного мозку, що зумовлюється хронічною недостатністю мозкового кровообігу на тлі атеросклерозу.
• У генезі початкових проявів лежать такі процеси:
• 1) порушення кірково-підкіркових зв'язків;
• 2) вегетосудинна дистонія;
• 3) порушення співвідношення у постачанні киснем мозку і його потреби в кисні.
• У початковий період дефіцит кровопостачання мозку прихований. Він клінічно компенсується і виявляється лише під час дослідження мозку радіонуклідним методом.
• Розлади цього періоду незначні й проявляються втомою, зниженням при нездатності, послабленням пам'яті, розладом сну. Сон стає не покійним, переривчастим або настає безсоння.
• Задовго до появи розгорнутої клініки виявляються порушення функціонального стану центральної нервової системи: зміни біоелектрич­ної активності мозку; торпідність нейросудинних реакцій; порушення су-цинного тонусу.
• Клінічно вони можуть проявлятися запамороченням, головним болем, шумом у голові, порушенням ходи.
• Іноді спостерігаються зниження сухожилкових рефлексів, анізорефлексія,рефлекс Бабінського, рефлекси орального автоматизму.
• У стадії помірної енцефалопатії визначається поглиблення усіх симптомів. З'являються такі прояви, як затримка темпу рухів; тремор кінцівок, голови;розлад координації; пірамідні знаки; патологія черепних нервів.
• Астенічний синдром менше виражений. Звужується коло інтересів, змінюються риси характеру. Головний біль проявляється рідше, але це пов’язанозі зміною порогу чутливості болю. Характерні стійкі запаморочення, особливо в разі зміни положення тіла.
• Симптомокомплекс розладу екстрапірамідної системи включає в себе: зменшенняпластичності рухів; сутулуватість; повільну ходу; застиглі риси Обличчя;тиху, монотонну мову; тремор нижніх кінцівок і нижньої щелепи.
• Судинні кризи — декомпенсація хронічної недостатності кровообігу.
• Нони часто спостерігаються в стадії виражених клінічних проявів і зумов-іііоюіі. мікроемболії, розм'якшення мозку, міліарні аневризми. Клінічно атенічна стадія енцефалопатії представлена пізньою епілепсією та деменцією.Одним із частих синдромів є паркінсонізм.
• У розвитку енцефалопатії відзначають дві особливості: 1) відсутність паралелізму між нервовими і психічними розладами; 2) відсутність протягом тривалого часу розвитку хвороби.
• Рання діагностика мозкових розладів можлива завдяки клініко-інстру-ментальним і лабораторним дослідженням. Заходи профілактики:

• З віком збільшується частота гострих розладів мозкового кровообігу. Після 40 років захворюваність на інсульт кожні 10 років збільшується втричі. Смертність від крововиливів у мозок більша у віці 40—50 років, а від інфаркту мозку — у 60 років і старших. У молодому віці смертність від інсульту настає в перші 2 доби, а в старечому — через 3—20 днів після початку інсульту. Повторні інфаркти зустрічаються частіше, ніж крово­виливи.
• Невідкладна допомога передбачає забезпечення максимального спо­кою. Голову слід тримати набік; подбати про профілактику западання язи­ка й аспірацію блювотних мас. Зубні протези зняти. Застосувати препара­ти для зменшення набряку, явищ інтоксикації, рухового збудження.
• У хворих із геморагічним інсультом вживають заходів із ліквідації на­бряку мозку, внутрішньочерепної гіпертензії, зниження проникності су­динної стінки і підвищення коагуляції крові. У разі судом — седативні препарати.
• У хворих із ішемічним інсультом проводять заходи, спрямовані на бо­ротьбу з ослабленням серцевої діяльності, падінням АТ, гіпоксією, на поліпшення колатерального кровообігу, ліквідацію тромбу. Антикоагулян-іп протипоказані, якщо неможливо виключити геморагічну природу інсульту. Догляд передбачає профілактику пролежнів, пневмонії, інфікуванняшкіри.

• Анатомічні особливості кровообігу спинного мозку зумовлюють при ішемії особливе ураження ділянок, які віддалені від головного джерела
• живлення.
• Зони, від яких залежить клінічна картина на периферії: зона С₄ — тіпальна артерія; зона Т₄ — мало судин; зона Ь₁—Ь₂ — мало судин.
• У людей старечого віку розвивається ішемія цих зон. При ішемії зо­ни 1_М— Ь₂ виникає слабкість кінцівок, біль у ділянках шиї та грудного пояса. Раптово виникають паралічі й парези з порушенням поверхневої чутливості.
• При синдромі розладів у поперековому відділі спочатку з'являється біль у попереку, часто бувають травми хребта. Швидко може розвинутися нижня параплегія з розладом чутливості на рівні Т₁₀—Ь[.
• Синдром розладів у дистальних відділах спинного мозку (ділянка ко­нуса): біль у вигляді корінцевого симптому в дистальних відділах хребта, розлад функцій тазових органів із втратою чутливості, ізольоване уражен­ня корінця Ц — парез м'язів — розгиначів стопи і пальців.
• У людей 60—65 років виявляються синдроми короткочасних розладів кровообігу спинного мозку, переміжна кульгавість. Клінічно спос-Герігаєтьея слабкість нижніх кінцівок, парестезії, біль корінцевого типу в Стегнах, гомілках. Біль провокується ходою, втомою.

• І (є одне з поширених уражень нервової системи, яке особливо часто зу­стрічається в старечому віці.
• Синдром паркінсонізму має такі форми: 1) ідіопатична; 2) постенце-фвлітична; 3) судинна; 4) токсична; 5) посттравматична; 6) медикаментозна; /) се пильна.
• Рідше зустрічаються токсична та посттравматична форми. Сенильна форма виникає у віці 80—90 років.
• Медикаментозна форма супроводжує пухлини мозку.
• 1 Іатогенетично синдром пов'язаний з дегенеративними змінами ней­рон іи чорної субстанції, блідого шару і блакитної плями. Нейрохімічні процеси пов'язані з дефіцитом дофаміну.
• Паркінсонізм починається із загальних симптомів: головний біль; за­паморочення; шум у голові; порушення пам'яті.
• Швидкість розвитку тремтіння від дрібних м'язів до великих — від декількох днів до багатьох років. Швидкий злоякісний перебіг має судин­на форма з порушенням психіки.
• Для оцінки стану хворих виділяють три стадії, які поділяються на підстадії А і Б.
• 1А — невелике тремтіння без рухових порушень;
• 1Б — виражене тремтіння, затримані рухи;
• 2А — підвищення м'язового тонусу в кінцівках, затримка активності рухів, постійне тремтіння, вегетативні розлади;
• 2Б — порушення ходи, пацієнти вже не можуть працювати;
• ЗА — різка м'язова ригідність, виражене тремтіння, порушення стати­ки і ходи (падіння під час ходьби), різкі вегетотрофічні порушення, мож­ливість самообслуговування обмежена;
• З Б — повна нерухомість, хворі потребують постійного догляду, вони прикуті до ліжка.
• У хворих характерні поза, постава, хода. Вони стоять з нахилом впе­ред, зігнуті, з опущеними плечима, руки зігнуті в ліктьових суглобах, злег­ка зігнуті коліна, голова опущена на груди, маскоподібне обличчя з вира­зом страждання. При спробі рухатися починається тремтіння. У разі зміни напрямку руху хворі роблять зупинку, потім нахиляються вперед і почина­ють бігти, щоб не впасти. Змінюється мова внаслідок порушення дихання, гальмуються рухи язика, губ, піднебіння. Спостерігаються окорухові по­рушення, розлад сухожилкових рефлексів.
• Паркінсонізм у людей 80—90 років пов'язаний з віковими змінами екстрапірамідних утворень.
• Гдіопатична і постенцефалітична форми паркінсонізму розвиваються у віці 45—50 років, судинна форма — після 60 років.
• Сучасні антипаркінсонічні препарати — леводопа, наком, мадопир. Лікування тривале — декілька місяців і навіть років. Загальне лікування спрямоване на нормалізацію метаболізму, трофічних функцій нервової си­стеми.

• Розвиток очей починається на 3-му тижні ембріогенезу.

Схематическое изображение зрительных путей (вид сверху). Образы, воспринимаемые палочками и колбочками носовой (внутренней) половины каждой сетчатки, передаются ганглиозным клеткам, аксоны которых перекрещиваются в хиазме. Образы, воспринимаемые рецепторами височной (наружной) половины каждой сетчатки, передаются ганглиозным клеткам, аксоны которых не перекрещиваются. Таким образом, правая сторона зрительной системы получает информацию об объектах, расположенных слева от средней линии, и наоборот.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.