Фізична культура давніх слов’ян. Традиції фізичного виховання у Київській Русі.

На межі нашої ери почала формуватись нова самостійна етнічна спільнота - слов'яни, що співіснували з германцями, балтами, угро-фінами, сарматами. З цього часу вони творять власну мовну групу, матеріальну і духовну культуру, суспільний лад, асимілюють елементи культури інших етносів, впливають на них своєю. Почала формуватись і розвиватись своєрідна фізична культура слов'ян, котрі вже у V-VI століттях н.е. жили на території від середньої Вісли до верхнього Дінця (Холмщина, Галичина, Волинь, Полісся, Київщина, Чернігівщина, Пониззя...) і були окремою групою народу – слов'яни (склавини), або анти (з давньоіранського – люди краю, кінця).

Умови та спосіб життя слов'ян зумовлювали високі вимоги до стану їхнього здоров'я та фізичної підготовленості. Літературні і фольклорні матеріали свідчать, що національний ідеал здоров'я формувався через низку обрядів, повір'їв, порівнянь, приказок, наприклад, "найбільше багатство - здоров'я", "доки здоров'я служить, то чоловік не тужить"; "вартість здоров'я знає лише той, хто його втратив"; "здоровому все здорово"; "без здоров'я нема щастя"[8].

За часів Київської Русі (ІХ-ХІV ст.) була створена і ефективно діяла система фізичної підготовки. Володимир Мономаху«Повчанні…» показав тогочасну систему організації здорового способу життя, що забезпечувала виховання у дітей та молоді міцного здоров'я. Так, існували такі ритуали, як, зокрема, «постриги» –коли вперше дитину садили на коня. В історичній літературі наводиться приклад «постриги» князя Ігоря у 3-річному віці. «Повість минулих літ» наводить дані про те, що київський князь Святослав Ігоревич почав воювати малою дитиною. Володимир Мономах брав участь у ловах (полюванні) з тринадцяти літ. Князь Данило Галицький малолітнім хлопчиком вправно володів мечем.

З семи років розпочинали вчити грамоті, стрільбі з лука, фехтуванню, володінню списом і арканом, їзди верхи, з дванадцяти років основам військового мистецтва. З 17-18 річного віку проводились так звані ініціації – посвята юнаків у воїни, що складались з певних фізичних і психологічних випробувань та передбачали проживання в цей час окремо від громади. Протягом перебування у "лісових школах" "молоді вовки" (так називали цих юнаків)фізично готувались до військових походів та полювань, встаючи до сходу сонця, розвивали витривалість, стриманість, вміння зносити і голод,і холод, і спеку, і спрагу.

За свідченнями І. Крип'якевича, молодий воїн «мусив пізнати всякі роди зброї, різні способи боротьби та лицарських вправ, мусів навчитися кидати списом, стріляти з лука, володіти мечем і шаблею, рубати сокирою, їздити верхи конем, ходити на лови, веслувати, боротися рукопаш. Це були тодішні спорти і підготовка до війни»[9].

Військово-фізичне виховання є важливою складовою народної фізичної культури. В Україні воно набуло особливої ваги, зважаючи на її географічне розташування у центрі Європи, на перетині інтересів багатьох народів. Навіть у монастирях та при церквах, які були водночас і культовими, і [10]оборонними спорудами, приділялась увага військо-фізичному вихованню, про що свідчить участь ченців у військових походах. Герої відомої Куликовської битви Пересвєт і Ослябя були монахами Троїцького монастиря.

За дослідженнями вчених,у Київській Русі існували такі основні ігри: біги, стрибки через вогонь, через воду, метання спису, стрільба з лука, бої навкулачки, гра у боротьбу родів, гра у війну[11]. Як один із засобів фізичного загартування, були поширеними різноманітні види дужання(боротьби). Вони мали багато різновидів – боротьба «на ременях», «спас», «навхрест» та ін. Поступово із простого двобою навкулачки, боротьба перетворювалась на спортивні змагання зі своїми правилами, які убезпечували бійців від прямої загрози їхньому життю та здоров'ю. До поховального обряду наші предки додавали елементи змагального характеру, як от бойові танці, змагання з бігу, стрільби з лука, метання спису[12].

Серед дорослих досить поширеними були і небезпечні розваги: поєдинки людей з тваринами (ведмедями, биками). До наших часів дійшов факт про дужого киянина Кири́ла Кожум'яку, який у двобої з биком зумів голіруч вирвати йому шмат шкіри.

Засобом фізичної підготовки були також лови (полювання), які були тогочасним різновидом тренувань, а також своєрідною школою відваги, адже полювання призводило до повної мобілізації фізичних якостей, коли успіх міг бути досягнутим лише за допомогою спритності, витривалості, рухливості, вмінням майстерно скакати верхи і добре плавати.

Фізична культура наших предків зародилась на національній основі, але не була обмеженою лише власним культурним простором, вона зазнавала впливи культур сусідніх народів. Так, у Києворуській держві, на зразок європейських середньовічних лицарських турнірів, відбувались «руські ігрища». В історії залишилась згадка про те, що київський князь Ізяслав, святкуючи військову перемогу, влаштував великий бенкет і лицарський турнір. Аналогічні турніри не раз проводились у Галичині за правління князя Василька та інших.

У 988 державною релігією Київської Русі стає християнство, яке одним із своїх принципів мало аскетизм – спосіб життя, що передбачав добровільне обмеження життєвих потреб, відмову від чуттєвих насолод, у тому числі від тілесного вдосконалення. Церква зміцнювала у свідомості пастви ідеальний образ – безтілесний страждалець, який з презирством ставиться до власного тіла, з помислами, спрямованими догори. Розпочалась боротьба двох ідеалів – церковного (святості) і народного (доблесті).

Попри це, фізична культура залишилась важливою складовою національної української культури, продовжувала функціонувати у багатьох сферах суспільства: педагогіці, військовій справі, народних святах, побуті, у народних сказаннях, билинах, де хоробрий герой, наділений значною фізичною силою, вправно володіє зброєю та перемагає численних ворогів.

Рис. Кири́ло Кожум'я́ка — образ українського богатиря-змієборця з героїко-фантастичної казки, поширеної в Україні з часів Київської Русі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Олімпійські традиції на українських землях	\|	Розвиток фізичної культури Козацької доби. Бойовий гопак – унікальне українське бойове мистецтво.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.