• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття колективу, його види

Колектив— це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямку досягнення озна­ченої мети і мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні певні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядуван­ня. А.С. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колек­тиву, а є просто юрба або зборище"¹.

Виховання особистості в колективі є вираженням певних зако­номірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєми­нах створюються умови для соціально-психічного розвитку осо­бистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціально­го середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини і певної спільноти взагалі.

Українська народна педагогіка акумулювала тисячолітній досвід народу щодо місця і ролі колективу у вихованні люди­ни. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного розвитку особистості і передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях спостерігаємо думки, які підтверджують колективістську пси­хологію українців: "Громада — великий чоловік", "Де дружно, там і хлібно", "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеть­ся", "Громада — це рада, що рішила — так і буде", "У товаристві лад — усяк тому рад" та ін.

¹ Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 213.

Народна педагогіка, вбачаючи у колективі могутню силу ви­ховного впливу на особистість, зосереджувала увагу на тому, щоб соціальний колектив виступав джерелом всебічного роз­витку кожного його члена, був надійним захисником інтересів, прав особистості. Оскільки характерними рисами менталітету українців були гуманізм, демократизм, не допускалось викори­стання колективу в якості інструмента приниження його членів, розпалювання конфліктів між ними. Лише в тоталітарних су­спільних утвореннях дбали про організацію колективів і вико­ристання їх як інструмента тиску на особистість, подавления її "Я", нівелювання та ін. В умовах розвитку демократичного су­спільства будь-які колективи мають формуватися та розвива­тися на засадах гуманізму й демократизму. Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є про­явом нігілізму щодо закономірностей і досвіду нашого народу в царині соціального і психічного розвитку.

Колектив як соціальна діюча система має виконувати певні функції.

1. Організаторська:спрямована на об'єднання членів ко­лективу з метою виконання певних завдань.

2. Виховна:спрямована на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви­ховання, забезпечує умови для психічного й соціального розвит­ку особистості.

3. Стимулююча:сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведін­ку членів колективу, впливає на формування певних якостей особистості — сили волі, гуманізму, працьовитості, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності та ін.

Педагогічні засади формування і розвитку є загальними для будь-якого виду колективу. Тому, говорячи про види колективів, не можна обмежитись лише визначенням дитячих колективів. У загальному аспекті функціонування колективів слід виокре­мити такі види колективів: первинний, загальношкільний, ви­робничий (колектив заводу, фабрики, установи, сільськогоспо­дарського підприємства та ін.), тимчасовий, сімейний.

Первинний колектив об'єднує людей (школярів), згуртованих в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, про-

фесійної групи в установі, підрозділу у військових об'єднаннях та ін. За кількісним складом первинний колектив має налічу­вати, наприклад 10—15 осіб. Якщо їх більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються більше групові та міжособисті стосунки. Коли ж соціальна група нараховує мен­ше 7—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному значенні. Це вже замкнена група друзів і приятелів.

З погляду якісного складу колектив повинен мати пропор­ційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця педаго­гічна вимога реалізується в загальноосвітніх закладах, то у виробничих колективах, колективах професійних навчальних закладів вона не витримується через об'єктивні та суб'єктивні причини, що породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистісних відносин.

Загальношкільні колективи об'єднують всіх учнів певного загальноосвітнього навчально-виховного закладу й педагогіч­них працівників. Щодо кількісного складу, то загальношкіль-ний колектив має налічувати 500—600 осіб. Це забезпечує мож­ливість членів колективу знати один одного, збиратися разом для розв'язання певних завдань, а педагогам, і, зокрема, керів­никам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпо­середньо впливати на них. І в цьому колективі має бути однако­ва кількість людей протилежних статей. Особливо гострою з цього погляду є проблема співвідношення жінок і чоловіків се­ред учителів-вихователів. Коли в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах, на підприємствах на­лічується понад тисяча осіб (1500—2500), то колективу, по суті, немає. Член такого штучного соціального об'єднання є анонім­ною особою, що вкрай негативно впливає на її виховання.

Тимчасовий колектив групує особистостей, які є членами по­стійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.). Як пра­вило, тимчасові колективи невеликі, згруповані на основі со­ціальних інтересів.

Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'я­зання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, вироб­ництва промислової і сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони порядку, лікування людей та ін. Ці колекти­ви розвиваються за загальними законами.

Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступав важливим соціальним утворенням у суспільстві. Оскільки тенденції роз­витку української сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільністю співжиття в одній родині 2—3 поколінь, сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного і соціального розвитку особистості. Щоб у сім'ї складалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше двоє-троє дітей і члени сім'ї стар­шого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько й мати та одна дитина, складаються стосунки на основі парної залежності: бать­ко, мати — дитина, що, переважно, негативно впливає на вихо­вання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Макаренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, па­ніки, і в той же час у такій сім'ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу спільної радості і спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колек­тиву"¹.

У соціально-психологічному і педагогічному плані колекти­ви можуть бути одновікові й різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, — це виховання особи­стості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і со­ціальним досвідом члени колективу передають свій досвід мо­лодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труд­нощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом стар­ших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Тому до­сить ефективно розвивається і впливає на своїх членів повно­цінний сімейний колектив. Доцільно формувати різновікові ко­лективи в школах-інтернатах, дитячих будинках, на виробни­цтвах та установах.

Узагальнену сутність цього питання подано на рис. 3.13.

¹ Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк„ 1954. — С 108—109.

15 — 3-1136

Розділ З

Рис. 3.13. Колектив

3.3.2. Діалектика розвитку колективу

А.С. Макаренко наголошував: "Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка..."¹. Такий підхід дає змогу розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позиції діалектич­ного розвитку. Колектив як соціальне утворення весь час пере­буває у русі.

Розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макаренко із захопленням писав: "Яка чудова, захоплююча діалектика! Вільний... колектив не здатний стояти на місці. Форма існуван­ня вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка"².

Вихователь, який працює з колективом, повинен, по-перше, стимулювати розвиток конкретного колективу, а, по-друге, зміню-

¹ Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1953. — С 425.

² Макаренко А.С. Педагогічна поема / Твори: В 7 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1953. — С 380.

Теорія виховання

вати тактику, напрямки і методи роботи з вихованцями і ко­лективом взагалі залежно від стадійності його розвитку.

Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрі­шньої діалектики його становлення, в основі якої лежить рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу.

Особливості розвитку колективу залежать від таких чинників, як актив, органи самоврядування, лідер.

Актив— це група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності членів колективу, виявляють певну ініціативу. Органи самоврядуванняє уповноваженими колек­тиву на основі демократичних виборів, які допомагають педаго­гові здійснювати керівні функції, підтримувати зв'язки з упов­новаженими інших колективів. Якщо органи самоврядування обирають, то члени активу самовирізняються, самоутверджують­ся. Лідер— це той член колективу, який у важливих ситуаціях здатний помітно впливати на поведінку членів колективу, про­являти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу. У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи).

Колектив на першій стадії свого розвитку характеризується такими ознаками: він лише починає створюватись; члени ко­лективу недостатньо знають один одного; не повною мірою усвідомлюють завдання; немає ініціативи в конкретній діяль­ності; відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вихователя є забез­печення системи вимог і організація діяльності на засадах єдинопочатку керівництва і педагогічного авторитаризму.

Виходячи з ознак колективу на цій стадії та тактичної лінії діяльності вихователя, можна визначити такі напрямки його роботи: вивчення членів колективу; забезпечення знайомства вихованців між собою; висунення конкретних завдань; органі­зація спільної діяльності; сприяння формуванню активу.

На цій стадії розвитку колективу взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу як на колектив у цілому, так і на кожного члена колективу зокрема.

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки: сформувався актив, більшість підпорядковується меншості; чле­ни колективу усвідомлюють завдання; актив починає проявляти

15*

ініціативу у визначенні завдань і організації колективної діяль­ності.

Провідна тактична лінія: здійснювати керівництво на де­мократичних засадах з опорою на актив.

Відповідно до цього вихователь продовжує вивчати вихо­ванців; навчає активістів здійснювати керівні функції; спільно з активом визначає перспективні лінії та завдання діяльності колективу.

На другій стадії розвитку взаємини між педагогом і вихо­ванцями базуються на засадах демократизму і принципі пара­лельних впливів на особистість вихованців (поєднання безпосе­реднього й опосередкованого впливу).

Більшість вихованців діє свідомо, активно і підпорядковує собі меншість, колектив у цілому, усвідомлює завдання, члени колек­тиву здатні висувати актуальні завдання — це ознаки, які ха­рактеризують колектив на третій стадії його розвитку.

Вихователь на цьому етапі реалізує таку тактичну лінію: керівництво колективом на розширених засадах демократиз­му, вирішення всіх питань життєдіяльності колективу на за­гальних зборах.

Напрямки роботи вихователя на третій стадії: продовжує вивчати членів колективу; почергово залучає вихованців до виконання керівних функцій, самостійного виконання доручень колективу, спільно з усіма членами колективу обговорює зав­дання і перспективні лінії його розвитку.

А.С. Макаренко діалектику розвитку колективу поєднував з діалектикою розвитку вимог. "Без щирої, відвертої, певної, пал­кої і рішучої вимоги, — писав він, — не можна починати вихо­вувати колектив, і той, хто думає почати з хитких, підлабузниць­ких умовлянь, робить помилку.

...Вимога, висловлена у формі, що не припускає заперечень, необхідна на початку в кожному колективі.

Друга стадія розвитку цієї вимоги, коли на ваш бік пере­йшли перший, другий, третій, четвертий активіст, коли навколо вас організується група хлопчиків або дівчаток, які свідомо хо­чуть підтримати дисципліну.

Я поспішав з цим. Я, незважаючи на те, що ці хлопчики або дівчатка мають також багато недоліків, намагався швидше на­брати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги свої­ми вимогами, що їх вони висловлювали на загальних зборах, у

своїй групі, своїми думками. Це друга стадія розвитку вимоги, коли навколо мене утворювалось таке ядро.

І, нарешті, третя стадія розвитку цієї вимоги, коли вимагає колектив. Це — той наслідок, що винагороджує вас за нервову працю першого періоду. Коли вимагає колектив, коли колектив збився в певному тоні й стилі, робота вихователя стає матема­тично точною, організованою роботою"¹.

Діалектику розвитку колективу зображено на рис. 3.14.

Рис. 3.14. Діалектика розвитку колективу

¹ Макаренко А.С. Проблеми шкільного виховання // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С 136—137.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
8. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
9. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
10. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
11. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
12. Б) Поняття корисності: (поняття, гранична та сукупна корисність продукту).

Переглядів: 5853