Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Водоохоронні заходи

Зупинимось на класифікації та структурі власне водоохоронних заходів. Основною класифікаційною ознакою таких заходів є час їхньої дії щодо моменту утворення забруднюючих речовин чи надходження їх у природне середовище. Відповідно до цього всі водоохоронні заходи поділяють на три групи: запобіжні, розподільчі та компенсаційні.

Найвагоміші у екологічному відношенні – запобіжні заходи, оскільки саме вони спрямовані на боротьбу з безпосередніми причинами і джерелами забруднення. Їх основна мета – не допустити або суттєво зменшити надходження відходів виробництва і споживання у водні об'єкти.

Розподільчі водоохоронні заходи можуть виконуватися раніше від запобіжних і компенсаційних, одночасно з ними чи після них. Такі заходи мають на меті вирівняти антропогенне навантаження на басейни річок шляхом їхнього перерозподілу в часі й просторі з урахуванням асимілюючих спроможностей різних ділянок басейну.

Компенсаційні водоохоронні заходи повинні забезпечувати нейтралізацію шкідливого впливу та якість води тієї частини відходів, яка надходить до водного об'єкта після здійснення запобіжних заходів, що є основною ланкою в системі заходів, спрямованих на забезпечення високої якості природних вод. У перспективі питома вага запобіжних заходів дедалі збільшуватиметься.

Розрізняють три категорії запобіжних водоохоронних заходів:

1) заходи з екологізації основної технології, які здійснюють до початку виробництва;

2) заходи, що супроводжують цикл «виробництво-споживання»;

3) заходи, які здійснюють після завершення циклу «виробництво-споживання».

Розподільчі заходи займають проміжну позицію між запобіжними і компенсаційними. Нагадаємо, їхнє основне завдання – регулювання рівня антропогенного навантаження на різні компоненти природи басейну річки шляхом розподілу залишкової кількості забруднюючих речовин, які надходять до водного об'єкта після здійснення запобіжних водоохоронних заходів. Розрізняють такі категорії розподільчих водоохоронних заходів:

1. раціоналізація розміщення джерел забруднення з урахуванням загальних водоохоронних вимог;

2. розподіл відходів і викидів по території;

3. розподіл відходів і викидів у часі.

Оцінку можливостей зменшення рівня забруднення річок шляхом раціоналізації розміщення різних об'єктів у басейні необхідно здійснювати постійно.

При раціоналізації розміщення об'єктів, що плануються до будівництва, слід враховувати рівень антропогенного навантаження на території.

До переліку першочергових промислових об'єктів, які у майбутньому розміщуватимуться у найзабрудненіших районах, слід включити підприємства з переробки місцевих відходів.

Компенсаційні заходи поділяють на таких три види:

1) заходи, спрямовані на зменшення надходження забруднюючих речовин;

2) заходи зі складання відходів виробництва і споживання для постійного чи тимчасового зберігання;

3) заходи, спрямовані на відновлення асимілюючої здатності водозбору.

За структурою водоохоронні заходи у басейнах річок поділяють на організаційно-господарські, агротехнічні, лукомеліоративні, лісомеліоративні, та гідротехнічні. Тут ми лише коротко охарактеризуємо їх, а детальніше зупинимося пізніше, поділивши ці заходи на ті, що здійснюють у руслі річки, і ті, що – на водозборі.

Організаційно-господарські заходи бувають профілактичні та спеціальні. Профілактичні полягають у забороні: використання авіації для внесення добрив і обробки посівів пестицидами; застосування легкорозчинних отрутохімікатів та мінеральних добрив; розорювання земель і знищення деревно-чагарникової чи трав'янистої рослинності на ерозійно небезпечних ділянках; внесення добрив на сніговий покрив і мерзлий ґрунт; складування на полях мінеральних добрив; будівництво складів мінеральних добрив й отрутохімікатів, а також очисних споруд, баз відпочинку і стоянок автомобілів у водоохоронних зонах тощо.

Спеціальні заходи передбачають раціональну з погляду екології організацію території та комплексне водорегулювання у межах водозбору.

Агротехнічні заходи застосовують з метою регулювання поверхневого стоку і запобігання ерозії ґрунтів. До них належать фітомеліорація, протиерозійні способи обробітку ґрунту, прийоми затримання снігу і регулювання сніготанення. Фітомеліоративні заходи включають систему сівозмін, розташування культур смугами, післяукісні та післяжнивні посіви, вирощування сидеральних культур, буферні смуги тощо.

Агротехнічні заходи щодо регулювання стоку і ґрунтозахисні технології обробітку сільськогосподарських полів потребують щорічного оновлення і зміни. Їх слід об'єднувати із заходами тривалої дії – захисними лісонасадженнями та гідротехнічними спорудами.

Лукомеліоративні заходи дають змогу зменшити або повністю запобігти ерозії ґрунтів. Залуженню підлягають днища балок, ярів, еродовані схили, крутістю понад 5°-7°, ділянки на орних землях (буферні смуги). Задерновані днища балок і улоговини є шляхами скидання поверхневого стоку до водойми-регулятора або в гідрографічну мережу. Залуження виконують у період мінімального поверхневого стоку.

Лісомеліоративні заходи здійснюють комплексно у вигляді завершених систем. Ця система захисних лісових насаджень є постійно діючим елементом ґрунто- і водоохоронних заходів. Лісові насадження сприяють підтриманню стану ґрунту, води і повітря на оптимальному екологічному рівні. Основними з протиерозійних та водоохоронних функцій лісонасаджень є: запобігання утворенню поверхневого стоку з критичними швидкостями потоку, регулювання снігонагромадження і сніготанення, поліпшення гідрологічного режиму річок, запобігання ерозійному розмиванню, зсувам та абразії берегів, очищення поверхневого стоку від забруднюючих речовин.

Система захисних лісових насаджень – це утворений у межах водозбору з урахуванням рельєфу, ґрунтів, умов формування поверхневого стоку та інтенсивності ерозійних процесів комплекс взаємодіючих лісових насаджень у вигляді смуг і окремих масивів, які мають меліоративний ефект та забезпечують регулювання й очищення поверхневого стоку. Така система повинна охоплювати всю територію водозбору з концентрацією лісових насаджень у водоохоронній зоні річок, місцях формування поверхневого стоку чи його концентрації та шляхах добігання, вздовж берегів річок і водойм, на ерозійно небезпечних ділянках.

Гідротехнічні заходи безпосередньо впливають на поверхневий стік, дають можливість затримувати частину талих і дощових вод у штучних водоймах, використовувати їх для сільськогосподарських та інших цілей. На відміну від біологічних компонентів ґрунто- і водозахисного комплексу, гідротехнічні споруди не мають меліоративного впливу на прилягаючі ділянки і не дають побічної продукції. У зв'язку з цим їх використовують разом із лісовими насадженнями та залуженням.

Як відмічалось вище, водоохоронні заходи поділяються на профілактичні і оперативні. Розглянемо в першу чергу систему профілактичних заходів, оскільки небезпеку краще попереджати, ніж з нею боротися.

а) Вдосконалення технологій

Головну увагу в економії споживання води та запобігання забруднення природних вод стічними водами підприємств необхідно звернути на розробку та впровадження принципово нових, прогресивних технологічних процесів з метою створення безводних або маловодних виробництв, замкнутих циклів водокористування і комплексних схем виробництв з утилізацією всіх відходів. Перш за все така технологія повинна бути маловодною та безвідходною.

Наступним кроком повинна бути перебудова техногенного середовища шляхом технічного переоснащення виробничих процесів на базі впровадження наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, а в перспективі також безвідходних та екологічно чистих технологічних процесів, використання відновлюваних джерел енергії, вирішення проблеми використання відходів. Уже тепер слід визначити рівень техногенних навантажень і скласти карти їхнього розподілу по території країни, розробити моделі розвитку секторів виробництва з обов'язковим урахуванням екологічної складової, а також ввести правило (закон), за яким ще в процесі будь-яких науково-дослідних і конструкторських розробок визначався б можливий вплив створюваних штучних об'єктів, процесів, технологій, речовин на довкілля, особливо водні об'єкти.

У теплоенергетиці – одній з найнебезпечніших в екологічному відношенні галузей – насамперед необхідне впровадження нових технологій спалювання палива та очищення пічних газів від сірки, розробка технологій утилізації відходів, підвищення рівня поворотного водоспоживання, поліпшення очищення скидних вод поряд з обов'язковим скороченням їхніх обсягів.

У металургії треба швидше провести структурну перебудову галузі з впровадженням екологічно чистих технологій у всіх ланках металургійного циклу. Слід зазначити, що в розвинутих країнах більшу частину сталі виготовляють із лому. В Україні основну її кількість виготовляють з руди за високих водо- і енерговитрат, а лом чорних металів продають за кордон. Це зовсім не екологічна політика.

У хімічній та нафтохімічній промисловості, крім впровадження мало- і безвідходних технологій, конче необхідно ширше впроваджувати нові способи комплексного очищення газових викидів і стічних вод з утилізацією продуктів очищення.

У добувній галузі для вирішення екологічних проблем потрібна модернізація підприємств, удосконалення технологій по збагаченню корисних копалин, очищенню і використанню мінералізованих шахтних вод, порожньої породи і продуктів збагачення.

б) Переробка відходів

Способи спалювання відходів, або так звані термічні методи, використовують в тих випадках, коли неможливо знешкодити відходи, що утворились одним з існуючих методів утилізації.

Процес спалювання відходів в умовах псевдорідкого (киплячого) шару відбувається значно ефективніше, ніж в стаціонарному шарі. Печі киплячого шару протягом останніх 10 років успішно використовуються для спалювання виробничих стічних вод.

У печах з киплячим шаром продукт ущільнюється в реакційній камері потоком повітря, що проходить через шар сипучого (порошкоподібного, дробленого гранульованого) матеріалу, не переміщаючись у напрямку цього потоку. Швидкість газового потоку повинна бути достатньою для того, щоб частинки знаходились у зваженому стані і вихровому турбулентному русі, яки нагадує рух киплячої рідини.

Для термічного знешкодження відходів, наприклад сульфітних лугів целюлозно-паперової промисловості, застосовуються циклонні топки.

в) Меліорації

1. У захисті водних об’єктів від забруднення велику роль відіграють різноманітні меліоративні заходи. Їх доцільно розділити на агротехнічні, лісомеліоративні і гідротехнічні.

До агротехнічних заходів слід віднести правильне ведення сільськогосподарських робіт. Так, наприклад, на ділянках, пошкоджених ерозією, оранка повинна проводитися впоперек схилів з наступним вирощуванням рослин із розвиненою кореневою системою. На крутих схилах зі слабким ґрунтовим покривом необхідно уникати випасу худоби.

Внесення на сільськогосподарські поля мінеральних і органічних добрив слід здійснювати лише в таких дозах, котрі сприяють отриманню високих урожаїв і виключають можливість забруднення водних об'єктів. Цьому, зокрема, сприяє своєчасне і рівномірне розподілення добрив при їх внесенні на достатню глибину по всій поверхні поля.

Лісові меліорації полягають в основному в вирощуванні деревної і чагарникової рослинності, в першу чергу в межах верхньої і середньої частини річних басейнів, в результаті чого зменшується поверхневий стік і значно послаблюються процеси водної ерозії.

Гідротехнічні меліорації полягають у основному у регулюванні водно-повітряного режиму ґрунтів для виробництва різноманітних сільськогосподарських культур і не повинні призводити до вимивання поживних речовин з ґрунту. При зрошенні слід уникати великих поливних норм, що при відсутності дренажів сприяє значному підйому ґрунтових вод і засоленню земель. У ряді випадків через це може відбуватися вимивання добрив, а також ерозія ґрунтів. За наявності загрози засолення водних об’єктів після зрошення дренажними мінералізованими водами необхідно передбачати їх перехоплювання колекторами з метою відведення і наступної обробки.

2. Велике значення має поступовий перехід до біологічних методів ведення сільського господарства. У найстисліші строки слід впровадити протиерозійний обробіток ґрунту, розміщення посівів і парів смугами, посіви куліс на парових полях і по зябу. Для виконання цих заходів потрібні мінімальні кошти і розуміння того, що лише негайні дії можуть відвернути екологічну катастрофу. Одночасно необхідно розробляти і впроваджувати внутрішньогосподарський землеустрій з контурно-меліоративною організацією території, ґрунто- і водозахисними, протиерозійними та іншими захисними насадженнями, гідро- та агротехнічними заходами.

Великі зусилля необхідні для рекультивації більш як 190 тис. га порушених земель. Введення їх у сільськогосподарське виробництво, залуження чи залісення сприятиме зменшенню техногенного навантаження на екосистеми. Для поліпшення екологічного стану в зоні осушення слід змінити структуру посівних площ. Посіви багаторічних трав повинні займати не менше 50-60 % осушених площ. Потрібно також різко збільшити темпи реконструкції осушувальних систем, серед яких системи двосторонньої дії мають становити не менш як 80 % осушуваних площ. При реконструкції осушувальних систем бажано впроваджувати гідравлічну автоматизацію регулювання водного режиму осушених земель.

г) Водозахисні і санітарні зони

Для створення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму, поліпшення санітарного стану річок, охорони їх від замулення і засмічення, руйнування навколоводних угрупувань рослин і тварин уздовж річок встановлюються, згідно водного законодавства, водоохоронні зони.

До водоохоронних зон належать: береги, заплави, надзаплавні тераси, частини схилів долини та прилеглої місцевості, а також балкова мережа вище витоку річки. Зовнішні межі таких зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У межах водоохоронних зон по берегах річок виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги завширшки: для малих річок і ставків площею менше ніж 3 га – 25 м; для середніх річок, водосховищ на них і ставків площею понад 3 га – 50 м; для великих річок і водосховищ на них та озер – 100 м. При крутизні схилів понад три градуси мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням місцевих умов.

Прибережні захисні смуги також є територіями природоохоронного режиму з обмеженою господарською діяльністю, де забороняється: розорювання земель; зберігання та застосування пестицидів і добрив; організація літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних і гідрометричних); миття й обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництв, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

д) Очищення стічних вод

Стічні води очищують механічними, хімічними, фізико-хімічними й біологічними методами. Для ліквідації бактеріального забруднення застосовують знезараження стічних вод (дезінфекцію). Детальніше див. п.16.3.

е) Посилення відповідальності за забруднення води

Необхідні такі організаційно-правові заходи:

– прискорення формування сучасної системи правового і юридичного забезпечення водоохоронної діяльності (Водний кодекс України вже прийнято і введено у дію постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 р.);

– удосконалення системи економічного, адміністративного та технічного регулювання водопостачання;

– введення такого платного водокористування, за якого порушення його правил було б економічно невигідним;

– подальша розробка та вдосконалення методів контролю і оцінки стану водних об'єктів та антропогенного навантаження;

– визначення заповідних територій, а також введення у практику сільського і лісового господарства формування на кожному полі, у лісі чи річці «островів безпеки» – своєрідного притулку, сховища, де б категорично заборонялись полювання, вилов риби, збирання трав і будь-яка господарська діяльність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теплове забруднення водойм та його наслідки	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.