Джерела цивільного права і процесу Великобританії

Цивільне право як галузь права є однією з провідних і найбільш сталих галузей у системі права будь-якої держави. Щодо Англії, то відсутність тут розподілу права на публічне і приватне зумовила значною мірою й умовне застосування терміна „цивільне право” - сукупність традиційних правових інститутів, які регулюють відносини, пов'язані з правом власності, договорів, деліктів тощо.

Англія, як відомо, раніше від інших країн вступила на шлях капіталістичного розвитку, і це у свою чергу сприяло тому, що в цивільному праві ще в дореволюційний період домінували більш гнучкі підходи до регулювання різних сторін майнового обігу. Англійська буржуазія, не маючи в XVII – XVIII ст. власної правової програми, в цілому задовольнялася компромісами і традиційними конструкціями загального права і права справедливості.

У нову епоху основними джерелами англійського цивільного права виступили прецедент і закон. При цьому, незважаючи на специфічне ставлення англійців до законодавчого акту як до джерела права, в XIX – ХХ ст. саме закон став основним джерелом регулювання найважливіших цивільних відносин. Свідченням тому є законодавство 1844—1867 рр. про компанії. Не кодифікованому в цілому англійському праву в цей час намагаються надати систематизованого вигляду. Так, наприкінці XIX ст. стали з'являтися „сурогати кодексів” - консолідовані статути з елементами кодифікації (Акт про перевідний вексель 1882 р., Акт про товариства 1890р., Акт про продаж товарів тощо).

Посилення значення акціонерної форми об'єднання капіталів, різке збільшення питомої ваги компаній в англійській економіці на початку ХХ ст. сприяли появі нового закону про компанії — Акту 1908 р., що мав характер консолідованого й об'єднав усе попереднє законодавство в цій галузі. У ньому був закріплений розподіл компаній на так звані публічні і приватні.

Різке зростання ролі корпоративного капіталу в Англії у XX ст. сприяло активізації законодавчої діяльності в цій сфері, що мало наслідком появу цілої низки нових актів про компанії (1929, 1948 рр.). Як консолідуючий акт, Закон про компанії 1985 р. ставив за мету, не кодифікуючи чинне законодавство про компанії, об'єднати і певним чином перетворити його. Це дало результати , хоча існуюче законодавство і досі залишається складним і заплутаним.

У середині XX ст. була прийнята ціла низка консолідованих законів і, зокрема, кодифікованих законів, що зумовило суттєві зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відносин: наприклад, Закон про помешкання сім'ї 1967 р., Закон про реформу порядку розірвання шлюбу 1969 р., консолідуючий Закон п шлюбно-сімейні справи 1979 р., Консолідуючий Закон про судочинство у шлюбно-сімейних справах 1984 р. Водночас вони не виключали дії попередніх актів і прецедентів, які зберігали традиційні і своєрідні риси.

Ускладненню статутного права сприяла поява й порівняно „молодого” джерела права - актів делегованого законодавства. До їх числа відносять акти виконавчої влади, котрі видаються на основі і в межах спеціальних законів парламенту про делегування своїх повноважень. Найбільш поширеною формою делегованого законодавства є накази міністрів. В окремих сферах суспільного життя, зокрема, освіти, охорони здоров'я за своєю кількістю і значенням вони переважають статутне право.

Процесуальне право в розвинутих європейських країнах на початкуXIX ст. мало різні форми. В Англії в галузі цивільного процесу діяли спеціальні норми: процес мав обвинувальний характер, тобто сторони визначали сам хід процесу, формували його матеріали, що багато в чому мало відбиток інституту суду присяжних.

Сучасними джерелами цивільного процесуального права Англії виступають, насамперед, законодавчі акти судоустрійного характеру, що визначають структуру, компетенцію й деякі питання діяльності судів відповідних рівнів (Закон про Верховний суд 1981 р., Закон про суди графств 1984 р., Закон про суди і юридичні послуги 1990 р.). Важливу роль у регулюванні цивільного судочинства відіграють Закони про відправлення правосуддя, зокрема, Закон 1985 р., а також правила Верховного суду й інших судів, що розробляються комітетами, до складу котрих входить невелика кількість суддів та інших висококваліфікованих юристів. Ці правила затверджуються лордом-канцлером (він же безпосередньо очолює комітет із правил Верховного суду) і набувають чинності, якщо їх проекти не заперечуються з боку парламенту.

Відсутність в англійському цивільному праві будь-якої внутрішньої стрункості, накопичення прецедентів і законів, що відносяться до різних епох, не заважали англійській буржуазії, яка набула досвіду у правовій казуїстиці, успішно використовувати його у власних цілях. Недалеке від класичних зразків цивільне право Англії було сприйняте здебільшого в країнах, що раніше були англійськими колоніями: США, Канаді, Австралії та інших (тут воно піддалося ще більшій капіталістичній модернізації).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суди цивільної юрисдикції	\|	Шлюбно-сімейне право

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.