Фактично реалізовані заходи з боку держави щодо підтримки підприємництва.

Державне сприяння розвитку підприємництва

Сьогодні головні державні органи, які повинні здійснювати державну підтримку суб’єктів підприємництва, це Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва (до травня 2011 р. – це Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва), інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Правову базу взаємовідносин підприємців і держави становлять такі нормативні акти: ст. 48 ГК України, Гл. 1 Розділу XIV ПК України, Закон України від 22.03.2012 р. «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» та ін.

Держава з метою сприяння розвитку підприємництва повинна(відповідно до ст. 48 ГК України):

1) передавати на певних умовах суб’єктам підприємництва незадіяне державне майно;

2) сприяти в наданні суб’єктам підприємництва земельних ділянок як у власність, так і в оренду;

3) сприяти матеріально-технічному та інформаційному забезпеченню суб’єктів підприємництва;

4) здійснювати первинне облаштування неосвоєних території об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з метою подальшого продажу чи передачі їх підприємцям на певних умовах;

5) стимулювати за допомогою економічних важелів інноваційно-інвестиційну діяльність підприємств;

6) надавати пільгові цільові кредити;

7) сприяти кадровому забезпеченню підприємництва та надавати інші види допомоги.

1. Зробила прозоріший процес приватизації державного майна.

Зокрема, сьогодні держава детальніше та жорсткіше контролює хід приватизаційного процесу:

- обґрунтованіше вибирають об’єкти приватизації та частки власності майна, що оголошуються до приватизації;

- інвесторів обирають за критеріями запропонованої вищої ціни за частку, що виноситься на продаж, та кращим варіантом розвитку цього об’єкта приватизації;

- розробляють детальний план використання коштів, одержаних від приватизації, і доводять до громадськості;

- Президент України дав розпорядження щодо удосконалення законодавства у сфері приватизації, зокрема шляхом удосконалення Закону України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» та затвердження Державної програми приватизації.

2. Спростила процедуру державної реєстрації суб’єктів господарювання (запровадження механізму «єдиного вікна»).

Цей експеримент розпочався з 2005 р. у містах Івано-Франківську, Новій Каховці, Кривому Розі завдяки ініціативі місцевої влади та підприємців, з 2006 р. у Львові та Одесі. Рамковий Закон, який визначає процедуру реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» частиною першою ст. 26 визначив, що державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до ЄДРПОУ та відомості з його реєстраційної картки.

Втім, ця норма не завжди виконувалась на практиці через невідповідність зазначеному Закону багатьох положень інших законодавчих актів. З метою усунення цих проблем Президент України підписав Укази від 01.06.2005 р. №901/2005 «Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики», від 28.04.2007 р. № 363/2007 «Про деякі заходи щодо вдосконалення регулювання підприємницької діяльності» та низку інших, які передбачають вжиття відповідних заходів щодо запровадження порядку реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності за принципом «єдиного вікна», здешевлення та спрощення реєстраційних процедур і спрощення видачі документів дозвільного характеру у підприємницькій діяльності, на практиці не усі ці заходи можуть бути реалізовані через законодавчі та організаційні колізії.

3. Більшу увагу зосередила на проблемах розвитку суб’єктів малого та середнього підприємництва.

22.03.2012 р. був прийнятий вже не вперше Закон, що стосується проблем розвитку підприємництва «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні». У прикінцевих положеннях цього Закону та статті 55 ГК України зазначено, що суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Зокрема, суб’єктами мікропідприємництва є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

- юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро.

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро.

Суб’єктами великого підприємництває юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 млн євро.

Суб’єкти середнього підприємництва –всі інші.

Зокрема, у ст. 4 цього Закону зазначено, що державна підтримка малого підприємництва повинна відбуватись за такими напрямами:

1) удосконалення та спрощення порядку ведення обліку в цілях оподаткування;

2) запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві;

3) залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб;

4) забезпечення фінансової державної підтримки малих і середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо;

5) сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;

6) гарантування прав суб’єктів малого і середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;

7) сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб’єктів малого і середнього підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур;

8) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого і середнього підприємництва;

9) впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб’єктами малого і середнього підприємництва новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).

Серед цих задекларованих заходів держава запровадила спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (відповідно до Глави 1 Розділу XIV ПК України «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності»).Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: 1) перша група – фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 грн.; 2) друга група – фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1 000 000 грн. Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для третьої групи; 3) третя група – фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3 000 000 грн.; 4) четверта група – юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5 000 000 грн. Не можуть бути платниками єдиного податку: суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: 1) діяльність з організації, проведення азартних ігор; 2) обмін іноземної валюти; 3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів; 4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення; 5) видобуток, реалізацію корисних копалин; 6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами; 7) діяльність з управління підприємствами; 8) діяльність з надання послуг пошти та зв’язку; 9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату; 10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів; фізичні особи - підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері аудиту; фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 га, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 м кв., нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 м кв.; страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів; суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 %; представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку; фізичні та юридичні особи - нерезиденти; суб’єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг.

Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку – у межах від 1 до 10 % розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку – у межах від 2 до 20 % розміру мінімальної заробітної плати.

Відсоткова ставка єдиного податку для третьої і четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі:

1) 3 % доходу – у разі сплати податку на додану вартість згідно з ПК України;

2) 5 % доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

4. Розроблена і діє Інструкція з підготовки і подання податкових документів суб’єктами підприємництва в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 р. № 233 до розробки та впровадження в дію автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» відповідно до пункту 49.17 ст. 49 ПК України.5. 21.12.2000 р. був прийнятий Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва». Відповідно до цього Закону щороку розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів України план заходів з реалізації цієї Програми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності	\|	ТЕМА 4. Правовий статус окремих суб’єктів господарського права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.