Структура програми.

В мові С довільна програма складається з однієї чи кількох функцій. Функціям можна давати довільні назви за винятком імені main, котре є зарезервованим словом і використовується для ідентифікації головної програми. Головна функція, яка має бути у кожній програмі, - це функція вигляду:

Коментар слугує для пояснення призначення програми і не впливає на виконання команд програми. Коментар можна і не писати. Комментар- це послідовність символів, яка сприймається компілятором як окремий пробільний символ або, іншими словами, ігнорується.

Коментар має наступну форму:

/*коментар */ або // коментар

Коментар може бути будь-якою комбінацією символів включаючи символи нового рядка. Коментарі можуть займати більше одного рядка, але не можуть бути вкладеними.

Коментарі допускаються скрізь, де дозволені пробільні символи. Компілятор ігнорує символи коментаря, зокрема, в коментарях допускається запис ключових слів і це не приведе до помилки. Оскільки компілятор розглядає коментар як символ пробілу, то коментарі не можуть з'являтися усередині лексем.

Main() – заголовок функції.

Void – означає, що функція незалежить від параметрів.

У тілі функції містяться команди. Команди одна від одної відокремлюють символом – ; . Текст функції закінчується Return 0 – командою виходу з функції та повернення функції результату (у описаному випадку значення – 0). Тіло функції записується у {… }

Тіло програми складається з послідовності інструкцій (команд), котрі вказують які дії необхідно виконати на певному етапі виконання програми. Програма починається символом {, а закінчується символом }. Інструкції програми складаються з операторів та операндів. Для представлення операторів використовуються ключові (зарезервовані) слова.В мові С кожен оператор а також кожен виклик функції повинен закінчуватись крапкою з комою (;). Виняток становлять команди препроцесора та імена функцій, які стоять на початку програмної секції.

Метою будь-якої програми є розв'язок деякої задачі шляхом різних перетворень вхідних даних. Для цього необхідно:

1) ввести дані в програму;

2) встановити місце збереження даних (виділити область пам'яті);

3) реалізувати інструкції обробки інформації;

4) вивести дані з програми;

5) організувати виконання деяких інструкцій лиш тоді, коли певна умова або набір умов дає необхідне значення (наприклад істине або хибне);

6) реалізувати можливість повторення інструкції або групи інструкцій деяке число разів;

7) виділити групи інструкцій, котрі можна викликати і виконувати в довільних частинах програми, вказавши ім'я цієї групи.

Ці основні елементи програмування мають такий зміст:

1) ввід - читання даних з клавіатури, магнітного диску, порту вводу-виводу або з іншої програми;

2) дані - можуть бути простими або мати структурований тип. В мові Сі ними можуть бути числа, текстова інформація та адреси, котрі вказують місця розташування інших даних;

3) оператори - присвоюють значення змінним, реалізують переходи між інструкціями програми, викликають підпрограми та ін. Їх важливий підклас утворюють оператори умовного переходу і оператори циклу;

4) вивід - відображення інформації на екрані дисплею, запис на магнітний диск, вивід на друкуючий пристрій, передача в порт вводу-виводу чи в іншу програму;

5) оператори умовного переходу - дозволяють вибирати різні варіанти обробки даних в залежності від істиності чи хибності деяких заданих логічних умов;

6) оператори циклу - реалізують виконання однієї чи кількох інструкцій певне число разів до тих пір, поки виконується деяка умова;

7) підпрограми - пойменовані набори інструкцій, котрі можуть викликатись (скільки завгодно разів) і виконуватись в довільному місці програми. В різних мовах програмування підпрограми називають по-різному, в мові Сі об'єкти такого типу називають функціями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лексеми	\|	Тема. Типи даних. Дані типу int, short, bool, char тощо. Початкове присвоєння значення змінним

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.