Масова колективізація селянських господарств та її наслідки в Україні

ВСТУП

План

ВСТУП …………………………………………………………………………...
1. 1. Масова колективізація селянських господарств та її наслідки в Україні ....
2. 2. Від продрозкладки до терору голодом ……………………………………….
3. 3. Масштаби і жертви голодомору 1932-1933рр. в Україні …………………...
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..
ЛІТЕРАТУРА ……………………………………………………………………

Аналізувати причини і наслідки страшної трагедії українського народу 1932-1933 рр. у сучасних умовах соціально-економічної нестабільності країни надзвичайно складно. Спостерігається надлишкова політизація названого періоду, відверта маніпуляція людськими почуттями навіть за рахунок викривлення фактів, прямої їх фальсифікації, замовчування незручних для тієї чи іншої політичної сили історичних подій. Негативне забарвлення додається відповідним чином розставленими смисловими акцентами. Відверта русофобія на рівні української державності виплескується на сторінки окремих видань. Зрозуміло, що з таким відношенням до історії об’єктивне висвітлення подій неможливе, тим більш, що суспільство спостерігає приклади неодноразового їх переписування.

Існує думка, і не безпідставна, що тама голодомору 1932-1933 рр. в Україні активно використовується відомими чиновниками, політиками для поглиблення міжнаціонального конфлікту українського і російського народів. Попри все про голод 1932-1933 рр. необхідно пам’ятати, ретельно вивчати й детально аналізувати (часто діаметрально протилежні) факти, щоб знову не припуститися страшних історичних помилок.

Здатність розглядати події комплексно, по можливості об’єктивно, з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків є своєрідною перевіркою особистості на рівень її громадянської свідомості, а такий предмет як історія стає потужним індикатором у визначенні моральності, гуманності й толерантності суспільства.

У наукових працях багатьох авторів, зокрема: О.Д.Бойка [1], О.І.Ганжи [2], Ф.М.Рудича [3], В.А.Смолія [4], Ю.А.Зайцева [5], Р.Конвеста [6], Л.М.Королька [7], С.В.Кульчицького [8], Ю.І.Шаповала [15] широко висвітлюється точка зору, що голод 1932-1933 рр. в Україні є наслідком насильницької масової колективізації селянських господарств. На підставі того, що голод розглядається як дія, навмисно зорганізована радянською владою, штучно створена, для його визначення вживаються терміни "голодомор" [8], "геноцид" [2], "терор голодом" [7], "український Голокост" тощо. Так,за визначенням О.Д.Бойка, колективізація здійснена "форсованими темпами і переважно адміністративними методами", що призвело до непоправних втрат продовольчої бази республіки [1, 400]. Метою "…свідомо влаштованого…", як стверджує О.І.Ганжа, голодомору українського народу було придушення спротиву селян політиці колективізації [2, 214].

Події розглядаються таким чином, що всеосяжна масова і суцільна колективізація планувалася для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тим самим полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет.

Селяни-власники не виявляли навіть найменшої готовності відмовитися від власності й робили це тільки під загрозою неминучої ліквідації своїх господарств. Радянське керівництво добре усвідомлювало, що процес переконання селян буде довгим і нелегким, особливо після тих поступок, що їх отримали селяни під час НЕПу. Тому, опрацьовуючи перший п’ятирічний план (1928–1932), керівництво держави розраховувало, що, в кращому разі, вони зможуть колективізувати по Союзу 20% селянських дворів, а по Україні – 30 [7].

Зосередивши увагу на індустріалізації, плани розвитку промисловості ґрунтувались на тому, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечити хлібом зростаючу робочу силу у містах, так і продавати його за кордон, щоб фінансувати індустріалізацію. Але селяни відмовлялися продавати своє збіжжя державі за такими низькими цінами, які часто становили одну восьму ринкових.

Розлючений непокірністю селян Сталін вирішує, що для виконання п’ятирічки над селянством необхідно встановити як економічний, так і політичний контроль. Відтак, без усякої попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу компанію «суцільної колективізації». Лозунг "суцільної колективізації" офіційно був проголошений на листопадовому (1929 р.) Пленумі ЦК ВКП(б).

А вже 5 січня 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв Постанову "Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву". В цій Постанові планувалося завершити колективізацію на Україні восени 1931, або на весні 1932 р. Але 24 лютого 1930 р. Генеральний секретар ЦК КП(б)У С.В.Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з гаслом: "Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної компанії, а всю Україну – до осені 1930 р. " [1, 397].

Таким чином, терміни колективізації скорочувалися на рік-півтора. Основна мета масової колективізації було створення декількох десятків тисяч колгоспів замість п’яти мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидшому виконанню хлібозаготівлі. Адже, зерно значно простіше і швидше вилучати у колгоспів, ніж у мільйонів селянських господарств. Колективізація, яка масово розпочалася восени 1929 р., відбувалась за рознарядкою центральних органів країни, тобто за попередньо встановленими планами для кожного району, кожної сільської ради. І вже до березня 1930 р. близько 3,2 млн. селянських господарств були примусом загнані до колгоспів.

Проголошена партією соціалістична реконструкція сільського господарства насправді означала створення державного сектору економіки на селі, який повинен був прискорити темп хлібозаготівель і вирішити проблему з сільськогосподарською сировиною для промисловості.

Зважаючи на це, "суцільна колективізація" була задумана, як комунізація з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. Офіційно в опублікованих документах йшлося про артільну форму, але в різних інструкціях, якими вони супроводжувалися, артіль мала вигляд комуни " [15, 61].

Починаючи з лютого 1930 р., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі "як перехідної до комуни форми колгоспу", у масовому порядку стали усуспільнюватися корови, дрібна худоба і птиця. Така практика зустріла шалений опір серед широких селянських мас. Політична ситуація різко загострилася.

Страшне спустошення сільської економіки стурбувало Сталіна, і він З березня 1930 р. надрукував у газеті "Правда" статтю під заголовком "Запаморочення з успіхів", в якій стверджував, що "корінний поворот до соціалізму на селі можна вважати забезпеченим", і в той же час він писав, що "неможливо насаджувати колгоспи силою. Це було б безглуздо і реакційно". В цій статті Сталін публічно назвав неповагу до присадибної ділянки "перегином" і поклав відповідальність за "перегини" на місцеві власті. 14 березня 1930 р. було опубліковано Постанову ЦК ВКП(б) "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі" [7].

В цій постанові пропонувалося місцевим партійним організаціям відмовитися від адміністративного тиску на селян при утворені колгоспів і зосередитися на господарському та організаційному зміцненні колективних господарств. Наміри Сталіна були очевидними: по-перше, він давав партійним органам зрозуміти, що слід на деякий час послабити темпи колективізації, а по-друге, звинувачуючи дрібних чиновників, які слухняно виконували його постанови, намагався відмежуватися від страхітливих наслідків колективізації.

Сприйнявши заяву Сталіна як відступ від репресивних методів колективізації, селяни почали цілими натовпами виходити з колгоспів. За три місяці майже половина колективізованих селян на Україні повернулася до індивідуального господарювання [4, 286]. Це дало змогу дещо стабілізувати становище на селі.

Незабаром стало зрозуміло, що це був лише тимчасовий відступ, і режим відновив насильницьку колективізацію, застосовуючи нову тактику. Тепер місцеві власті намагалися створити для одноосібників такі умови, щоб економічно унеможливити індивідуальне господарювання. Оподаткування індивідуальних господарств збільшили у два-три рази, а колгоспників звільнили від податків.

Селянам, що виходили з колгоспів, часто не давали їхній реманент і ту худобу, що вціліла. Вони отримували убогі наділи, в той час як за колгоспниками зберігалися найкращі землі. До того ж існувала реальна загроза, що найбільш упертих і непокірних могли оголосити куркулями чи підкуркульниками і вивезти з села. І як наслідок, багатьом селянам не лишалось нічого іншого, як вступати до колгоспів.

Уже в жовтні 1930 р. 70% орних земель було усуспільнено, і до 1932 р. 70% селянських господарств перебували в колгоспах. Розміри державних поставок колгоспам заздалегідь не доводились. До того ж, центральні органи дотримувались принципу "краще переобкласти ніж недообкласти" [3, 63], і тому план здачі продовольства колгоспам встановлювали такий, що після його виконання для розподілу по трудоднях майже нічого не лишалося, тож колгоспники змушені були, щоб проіснувати, розраховувати в основному на свої присадибні ділянки.

Насильницька, масова і суцільна колективізація селянських господарств призвела до жахливих наслідків і, в першу чергу, до різкого спаду сільськогосподарського виробництва, в тому числі і хліба. Понівечені селянські господарства, сотні тисяч депортованих, мільйони загублених селян.

Колективізація перетворювала самостійних селян на безправних підневільних колгоспників-кріпаків, які слухняно виконували різні державні замовлення. У непристосованих колгоспних приміщеннях масово гинула худоба, а в селянських господарствах, щоб худоба не була забрана до колгоспу, її майже повністю вирізали. І тому за роки колективізації поголів’я худоби в Україні скоротилося майже у двічі, а у подвірному користуванні селян – у 8 разів [15, 54].

Однак, необхідно звернути увагу на те, що у літературних, науково-публіцистичних джерелах інформація про події 1932-1933 рр. висвітлена доволі неоднозначно. Тексти містять багато протиріч, розбіжностей, відвертої фальсифікації й нічим не підтверджених суджень, які є результатом поверхневих знань з питань історії, географії тощо. Наприклад, у виступі колишнього Президента України, лауреата Ленінської премії Л.Кучми 23 листопада 2002 р. зазначено, що " … українці із польських берегів Збруча і Бугу … пускали плоти з харчами…" [12] для українців з протилежного берега. Однак, із географії України 1933 р. відомо, що Буг є внутрішньою польською річкою. Описуючи "голодомор" 1932-1933 рр. у Миколаївській області [3] автори не враховують, що так зване місто повіту Миколаїв в ті часи відносився до Херсонської губернії. Миколаївської губернії не існувало, а Миколаївська область була утворена 22 вересня 1937 р. шляхом перерозподілу міст повіту Одеської та Дніпропетровської областей.

Не звертається увага на те, що колгоспи були потужним джерелом трудових ресурсів для промислового розвитку країни, оскільки сільським господарством у той час займалося 80% всього населення при тому, що люди завантажені роботою були всього 92 дні на рік (1925 р). Після об’єднання селян в колгоспи їх навантаження зросло до 148 трудоднів у 1932 р. і до 254 трудоднів у 1940 [10, 428]. Звільняючись із сільського господарства люди йшли у промисловість, в науку, армію.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Новітньої історії України ХХ століття	\|	Від продрозкладки до терору голодом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.