Естетика - теорія естетичної дільності. Системність естетичних знань

В історії світової естетики накопичено багато цінних спостережень, суджень, теоретичних ідей, що розкривають естетичне багатство дійсності та мистецтва. Однак, концепцій, що охоплюють весь процес естетичного освоєння світу і розвитку художньої культури в їх цілісності, було порівняно небагато. Ці універсальні всеохоплюючі концепції будувались кожного разу в залежності від розуміння взаємовідносин мистецтва і дійсності.

Найвидатнішим естетиком стародавньої Греції був Арістотель. Він створив славнозвісну «Поетику» -- книгу про сутність мистецтва і поділ його на роди і види. Його «Поетика» стала основою для всіх наступних вчень про природу мистецтва. В основі системи Арістотеля лежала теорія мімезису (імітації). Згідно з Арістотелем, мистецтво імітує різноманітність явищ дійсності (об'єкт) за допомогою фарб у живопису, слів -у літературі, каміння - у скульптурі (матеріал), через зорові -у живопису, звукові - у музиці образи (спосіб) в ім'я калокагатії - гармонічної єдності етичного та естетичного впливу на глядача (мета).

Значний внесок у формуваннятеоретичної естетики було зроблено Гегелем. В грандіозній і цілісній гегелівській системі художній процес - це частина світового процесу (стадія руху духу в зв'язку з матеріальним початком). Перша стадія проникнення духу в матерію характеризується пануванням форми над духом, змістом. Це Гегель вважав першим - символічним -етапом розвитку мистецтва (мистецтво Давньої Індії, Єгипту), якому з найбільшою повнотою відповідає архітектура. Таке співвідношення духу і матерії притаманне «комічному» як естетичній категорії. У своєму саморозвитку абсолютна ідея продовжує одухотворяти матерію, і наступає друга стадія - класичне мистецтво, якому притаманна гармонія духу і матерії, змісту і форми. Ця гармонія характерна для скульптури та живопису. Вона властива і провідній естетичній категорії «прекрасного». Далі наступає романтичний період, зміст починає панувати над формою, що фіксується в категорії «піднесеність», а також в музиці та літературі як видах мистецтва.

Саме завдяки цим теоретичним розробкам була створена єдина основа для ув'язування в системне ціле всіх областей естетики, що зберігає свій, тільки їй притаманний підхід, пов'язаний з виявленням значущості для людини, для суспільства естетичних аспектів реальності та її освоєння.

Предметом естетики є весь світ, що розглядається з точки зору значущості, цінності його явищ для людства. Естетика -наука про історично обумовлену сутність загальнолюдських цінностей, їх походження, сприйняття, оцінки та засвоєння. Це філософська наука про найбільш загальні принципи естетичного освоєння світу в процесі будь-якої діяльності людини, і перш за все в мистецтві, де сформовуються, закріплюються і досягають найвищої досконалості результати освоєння світу за законами краси. Природа естетичного та його різноманітність в дійсності та в мистецтві, принципи естетичного відношення людини до світу, сутність та закономірності мистецтва - такі основні питання цієї науки.

Естетика пропонує загальні визначення прекрасного і досліджує форми його виявлення в природі та в мистецтві, висуває деякі критерії прекрасного. Естетика входить в працю, художню творчість, побут, у всі сфери діяльності, вона формує в людині творчі засади та здатність сприймати красу і насолоджуватись нею, цінувати та розуміти мистецтво.

В історії естетичної думки склались дві крайні позиції з приводу взаємовідносин естетики та мистецтва: 1) абсолютизація нормативності, коли естетику трактувати як науку, що наполегливо рекомендує художнику канони, правила, які виведені з філософії та політики; 2) емпіризм, коли вважається, що естетика повинна йти за фактами мистецтва та лише констатувати їх.

З урахуванням цих крайніх, суперечливих точок зору, особливості естетики на сучасному етапі вбачаються у тому, що, розкриваючії закономірності та історично мінливі особливості мистецтва, естетика набуває певної нормативності. Дійсно, естетика нормативна, оскільки вона узагальнює закони самого мистецтва; її висновки мають силу об'єктивних законів, порушення яких веде до відсторонення від природи та завдань мистецтва. Проте, закони мистецтва теж не абсолютні, а відносні, історичні. Великий художник, хоча і не може зламати закони, розсуває усталені рамки творчості, вносить в них продиктовані новою дійсністю, новим досвідом корективи. При ньому новаторство завжди спирається на традиції. Отже, естетика узагальнює досвід мистецтва, теоретично обґрунтовує та підтримує все дійсно нове в ньому.

Таким чином, естетика як наука - це система законів, категорій, загальних понять, що відображує в світлі певної суспільної практики суттєві естетичні властивості реальності та процесу її освоєння за законами краси, особливості соціального буття та функціонування мистецтва, сприймання та розуміння продуктів художньої діяльності.

У будь-якій діяльності людини, індивідуальній або колективній, окрім її прямого утилітарного призначення є хоча б елементи загальнолюдського, що виявляється в її значущості для всього людства. Саме із загальнолюдським початком пов'язана естетична забарвленість або навіть естетичніш зміст людської діяльності. Можна сказати, що естетична діяльність - це діяльність людини в її загальнолюдській значущості, хоча загальнолюдське не вичерпується естетичним. Універсальною формою естетичної діяльності є творчість за законами краси. Естетична діяльність включає в себе: * практичну (садово-паркову культуру, дизайн тощо): * художньо-практичиу (карнавал, весільний обряд, поховання, етикетну поведінку тощо):

* художньо-творчу (твори мистецтва);

* художньо-рецептивну ( сприймання твору);

* рецептивно-естетичну (сприймання краси реального пейзажу і таке інше);

* духовно-культурну (вироблення ідеалів особистого смаку, винесення смакових суджень, оцінок тощо);

* теоретичну (вироблення естетичних концепцій і поглядів).

Естетичні погляди, уявлення, смаки, ідеали як результат внутрішньої духовної діяльності людини, що збагачує її внутрішній світ, знаходить свій вихід зовні - у всіх формах естетичної діяльності та її продуктів. Естетичні сприймання та уявлення - це охоплення та духовно-практичне присвоєння людиною загальнолюдського в реальному світі. Естетичні враження - це пам'ять про естетичні уявлення, їх оцінка та закріплення в свідомості самого суттєвого. Естетичні смаки - цс система естетичних уподобань та орієнтацій, що заснована на узагальненій творчій переробці історично обумовлених естетичних вражень. Естетичний ідеал - уявлення про вищу гармонію і досконалість в дійсності та в культурі, що стають метою, критерієм та вектором діяльності людини з перетворення світу та творення культури. Ідеал не збігається з дійсністю і виступає узагальненням та гіперболізацією кращого в ній, домислюванням бажаного, але ще не існуючого. Естетичні концепції - теоретично осмислений в світлі певного світогляду і приведений у наукову систему історичний досвід естетичної діяльності людей. Естетичні погляди - система естетичних концепцій, що є панівною у даному суспільстві або його підрозділі і обумовлює подальшу практику естетичної і художньої діяльності людей.

Сукупність художньої діяльності, її продуктів (творчість, твори мистецтва), закладів, що управляють цим процесом (міністерства, комітети, відділи, управління тощо), а також інститутів, що обслуговують цей процес, готують кадри художньої інтелігенції (художні вищі навчальні заклади, училища, школи, студії) та забезпечують соціальне функціонуваннямистецтва (музеї, бібліотеки, кінотеатри, театри, концертні зали тощо), складають художню культуру суспільства.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СЕМІНАР № 14 Особливості моральної свідомості та спілкування	\|	Естетика - наука про естетичне багатство дійсності та мистецтва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.