Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Податок на прибуток

Згідно ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку на прибуток є всі суб’єкти підприємницької діяльності (в тому числі бюджетні та громадські організації), які одержують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, а також філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що зобов’язані мати окремий банківський рахунок та вести окремий облік результатів діяльності.

Ставка податку на прибуток складає 25% від об’єкта оподаткування.

Об’єктом оподаткування є величина, яка визначається у податковому обліку шляхом віднімання від скоригованих валових доходів скоригованих валових витрат і амортизації. При цьому сума прибутку, що підлягає оподаткуванню за даними податкового обліку, як правило, не збігається з сумою прибутку, отриманого за даними фінансового обліку:

Податок=(валові доходи – валові витрати – амортизація)×25%.

Первинними документами по обліку податку на прибуток є розрахунок бухгалтерії. Щоквартально подається декларація з податку на прибуток, що містить додатки. У декларації відображаються показники валових доходів і валових витрат, які підприємство отримало чи понесло у звітному періоді, сума нарахованої амортизації. Результативним показником даної звітної форми є сума податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету.

Облік податку на прибуток ведеться на рахунку 641 за відповідним субрахунком, який встановлюється підприємством.

 

Кожен вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в податковій системі. Одним із вагових важелів регулювання розподілу між державою та підприємствами всіх форм власності прибутку як основного джерела інноваційної діяльності підприємства є податок на прибуток підприємств, що входить до складу податкової системи України та є інструментом перерозподілу національного доходу.

Податок на прибуток згідно з класифікацією за методом встановлення відноситься до прямих, тобто справляється з суб’єкта, який отримав прибуток, а сума податку повністю залежить від результату господарської діяльності підприємства. Згідно Закону України «Про систему оподаткування України» даний вид податку є загальнодержавним.



Интернет реклама УБС

Трактування податку на прибуток в економічній літературі різноманітне і залежить від рівня його розгляду. Так, для держави – це один із видів доходів, що залучаються до складу державного бюджету у формі загальнодержавних обов’язкових платежів. Для платників податку – це один із зовнішніх факторів, що впливає на прибуток підприємства. З економічної точки зору, податок на прибуток – це прямий податок, що його сплачують суб’єкти господарювання за рахунок прибутку.

Згідно з Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку (надалі П(С)БО) №16 «Витрати» податок на прибуток – це один із видів витрат, які визнаються за спеціальними правилами, встановленими П(С)БО №17 «Податок на прибуток».

З точки зору податкового законодавства, податок на прибуток – це сума податку, визначена у звітному періоді відповідно до податкового законодавства.

Отже, визначення податку на прибуток залежить від сфери (бухгалтерський, податковий облік) та рівня (макроекономічний, мікроекономічний) трактування. Податок на прибуток має визначенні чинним податковим законодавством об’єкт, суб’єкт оподаткування, ставки податку, податкові період та звітність. Розглянемо ці складові детальніше.

Так, згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти (рис. 10.1.).

Рис. 10.1. Характеристика платників податку на прибуток

Згідно статті 3 об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та амортизаційних відрахувань платника податку.

Поняття «дохід» характерне як для податкового, так i для фінансового обліку. Але підходи до його визначення рiзнi.

З точки зору бухгалтерського обліку відповідно до П(С)БО №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» під терміном «доходи» розуміють збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Підприємства, що є платниками податку на прибуток, для обліку доходу застосовують термін «валовий дохід», під яким розуміють загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валові доходи класифікують за різними ознаками: за видами діяльності платника податку, за формою отримання доходу, за видами обліку доходу, за місцем отримання доходу тощо (рис. 10.2.).

Склад скоригованого валового доходу визначається згідно статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку – дата оприбуткування в касі платника податку, а за вiдсутностi такої – дата iнкасацiї готівки у банкiвськiй установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

 

Рис. 10.2. Класифікація валових доходів підприємства

 

Підприємства можуть здійснювати специфiчнi операції, де дата збільшення валового доходу має свої особливості:

§ при здiйсненнi торгiвлi продукцією (валютними цінностями) або роботами (послугами) з використанням торговельних автоматів або іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою – це дата вилучення з таких торговельних апаратів або подібного обладнання грошової виручки;

§ при здiйсненнi кредитно-депозитних операцій – це дата нарахування процентів (комiсiйних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором;

§ при здiйсненнi торгiвлi продукцією (роботами, послугами) з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків – це дата оформлення вiдповiдного рахунку (товарного чеку);

§ при продажі товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів - це дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання вiдповiдної компенсації у будь-якому іншому вигляді.

Доходи, отримані (нараховані) платником податку в iноземнiй валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офiцiйним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, i не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

До валового доходу платника податку включається прибуток від продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матерiалiв, комплектуючих виробів, напiвфабрикатiв, малоцінних предметів (далі – запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат. Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку – покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з облiку) платником податку – продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Процес здійснення підприємницької дiяльностi неможливий без вiдповiдних, пов’язаних з нею витрат. Величина витрат підприємства впливає на величину податку на прибуток, який підлягає сплаті.

Поняття «валові витрати», як i «валові доходи», з’явилось в податковому законодавстві з прийняттям Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який радикально змінив порядок розрахунку оподатковуваного прибутку.

З точки зору бухгалтерського облiку, вiдповiдно до П(С)БО №16 «Витрати», витратами звітного періодувизнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що цівитрати можуть бути достовірно оцінені.

Це визначення розкриває економічний зміст витрат, але в більшій мірі залежить від прийнятих на підприємстві правил i процедур бухгалтерського облiку, які зазначені в обліковій політиці підприємства.

Валові витратив податковому облiку трактуються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській дiяльностi.

В бухгалтерському облiку витрати виникають не при придбанні активів, в тому числі результатів робіт, а при продажу цих активів або продукції, виготовленої з них або з використанням цих активів. У цьому полягає бухгалтерський принцип відповідності доходів і витрат.

Між витратами в податковому та бухгалтерському обліках є певні відмінності та взаємозв’язок (таблиця 10.1.).

Отже, у податковому законодавстві відображається не економічний зміст, а формальна сторона явища. В податковому облiку, на вiдмiну від бухгалтерського, витрати пов’язані не зі споживанням, а із придбанням активів i послуг. Тому бухгалтерське поняття «витрат» не можна прямо застосовувати до податкового поняття «валові витрати». Не можна вважати, що валові витрати можуть визнаватись лише в тому випадку, якщо надалі вони будуть визнані витратами за правилами бухгалтерського облiку.

 

Таблиця 10.1.

Взаємозв’язок валових витрат та витрат діяльності

Податковий облік Взаємозв’язок Фінансовий облік
Валові витрати Об’єкт оподаткування Витрати діяльності
Для визначення оподатковуваного прибутку Мета ведення облiку витрат Для визначення собiвартостi виготовленої продукції (робіт, послуг) i фінансового результату дiяльностi
Витрати, що відносяться до складу валових витрат: - витрати, пов’язані з придбанням сировини, матеріалів (робіт, послуг); - попередня оплата постачальникам за товарно-матеріальні цінності. Склад витрат Витрати, що не відносяться до складу витрат виробництва: - витрати, пов’язані з придбанням сировини, матеріалів (робіт, послуг) обліковуються у складі виробничих запасів; - кошти, перераховані як попередня оплата, зараховуються до складу дебіторської заборгованості.
Витрати, що не відносяться до складу валових витрат: - амортизація основних засобів; - витрати на сплату штрафів, неустойки, пені. Витрати, що відносяться до складу витрат виробництва: - амортизація основних засобів; - витрати на сплату штрафів, неустойки, пені.

 

Перелiк валових витрат можна згрупувати наступним чином у залежності від напрямку діяльності, що їх призвела (рис. 10.3.). Склад валових витрат визначається статтями 5.2 та 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Нижче наведена схема щодо основних видів валових витрат (рис. 10.4.).

Рис. 10.3. Класифікація валових витрат підприємства

Рис. 10.4. Визначення валових витрат

 

Крім витрат, що включаються до складу валових витрат та тих, що не включаються до них, чинним податковим законодавством встановлені витрати, які відносяться до валових лише у певних межах, наприклад:

§ витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спецодягом, взуттям, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється КМУ;

§ витрати на гарантійний ремонт проданих товарів включаються до валових витрат у межах, що не перевищують 10-ти відсотків сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування;

§ витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безплатне надання послуг з рекламними цілями відносяться до валових витрат у розмірі, не більшому 2-ох відсотків від оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік;

§ витрати на ремонт основних фондів включаються до валових витрат у межах не більших 10-ти відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Вичерпний перелік таких витрат наведений в статті 5.4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У разі, коли балансова вартість запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

У випадку продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв’язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти. До валових витрат платників податку – суб’єктів валютного ринку відносяться також будь-які витрати, пов’язані з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсiйнi (обмiннi) операції за дорученням таких платників податку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення вiдповiдного рахунку (товарного чека).

Наступним елементом, на основі якого визначається оподатковуваний прибуток є амортизація.

Під терміном «амортизація основних фондів» у податковому облiку слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань. Виходячи з цього визначення, платники податку на прибуток зацiкавленi у розрахунку амортизаційних відрахувань за найбільшою дозволеною сумою, тому що вони зменшують базу оподаткування.

Амортизація в фiнансовому облiку – це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Сутність цих понять має багато спільного. Але якщо податкова амортизація жорстко регламентується податковим законодавством, бухгалтерська визначається самостійно підприємством i може змінюватись вiдповiдно до обраного методу амортизації. Спільні та відмінні риси амортизації у податковому та фінансовому обліку наведені у таблиці 10.2.

Таблиця 10.2.

Порівняльна характеристика обліку амортизаційних відрахувань у податковому та фінансовому обліку

Податковий облік Фінансовий облік
Метод нарахування амортизації
Віднесення витрат підприємства, пов’язаних з придбанням, виготовленням або поліпшенням основних фондів, на зменшення скоригованого прибутку. Систематичний розподіл вартості основних засобів, що амортизується протягом періоду їх корисного використання.
Включення суми амортизації до витрат
Застосовуються для розрахунку величини оподатковуваного прибутку, не належить до валових витрат. Є елементом витрат дiяльностi підприємства.
Визначення об’єкта нарахування амортизації.
Основні фонди – матерiальнi цiнностi, що призначаються платником податку для використання у господарській дiяльностi підприємства протягом більше як 365 днів. Основні засоби та матеріальні активи, що утримує підприємство з метою використання, очікуваний термін використання більше року.
Методи нарахування амортизації
Податковий (вiдповiдно до балансової вартості). Прямолінійний; метод зменшення залишкової вартості; метод прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий; податковий.
Норми нарахування амортизації
Норми у відсотках до балансової вартості основних фондів. Підприємство визначає самостійно залежно від обраного методу розрахунку.
База нарахування амортизації
Балансова вартість груп основних фондів. Визначається за кожним інвентарним об’єктом основних засобів.

Продовження табл. 10.2

Вартість, що підлягає амортизації
Витрати підприємства на придбання, виготовлення або поліпшення фондів. Первісна вартість за вирахуванням лiквiдацiйної вартості основних засобів.
Початок нарахування амортизації
З початку наступного кварталу після поставлення об’єкта на облік. З місяця, наступного за місяцем, в якому об’єкт став придатним для експлуатації.
Термін нарахування амортизації
Об’єкти групи 1 – до досягнення балансовою вартістю об’єкта 100 неоподатковуваних мiнiмумів доходів громадян; груп 2 i 3 – до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Протягом терміну корисного використання основних засобів.
Перiодичнiсть здійснення амортизації
Щокварталу за груповими нормами. Щомісяця.
Період, на який припиняють нарахування амортизації
Об’єкти групи 1 - у зв’язку з ліквiдацiєю, капітальним ремонтом, вартість об’єкта прирівнюють до нуля; груп 2 i 3- балансова вартість таких об’єктів прирівнюється до нуля. Період реконструкції, модернiзацiї, добудови, консервації основних засобів підприємства.
     

 

Визначення суми амортизаційних відрахувань відбувається через застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою 10.1:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1)-В(а-1) - А(а-1); (10.1)

де Б(а) – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних засобів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б(а-1) – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних засобів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П(а-1) – сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернiзацiй та інших полiпшень основних засобів, що підлягають амортизації, протягом кварталу що передував розрахунковому;

В(а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А(а-1) – сума амортизаційних відрахування, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

На сьогоднішній день згідно податкового законодавства існує чотири групи основних фондів, для яких встановлено наступні норми амортизації:

група 1 – будiвлi, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини, вартість капітального поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханiчнi прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 – будь-які iншi основні засоби, не включені до груп 1, 2 i 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, а також інші машини для автоматичної обробки iнформацiї, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку iнформацiї, iншi iнформацiйнi системи, телефони (у тому числі стiльниковi), мікрофони i рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені такі квартальні норми амортизації: для групи 1 – 2%; для групи 2 – 10%; для групи 3 – 6%; для групи 4 – 15%.

Для нематеріальних активів встановлений окремий порядок амортизації. Для них засовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вартості і строку корисного використання таких активів або діяльності платника податку, але не більше 10-ти років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування проводяться до зменшення залишкової вартості нематеріального активу до нульового значення.

Наступним важливим елементом податку на прибуток є ставка податку. Відповідно до статті 10.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прибуток платників податку оподатковується за ставкою 25% до об’єкта оподаткування. Крім цього, існує декілька інших ставок податку в залежності від виду діяльності, наприклад: сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6%.

Отже, податок на прибуток є важливою складовою податкової системи України, що забезпечує розподіл прибутку між суб’єктами господарювання та державою, тим самим створюючи постійне джерело поповнення державного бюджету. Даний податок має складну систему визначення бази оподаткування, яка передбачає ведення на підприємствах, організаціях, окремо від фінансового, ще й обліку згідно чинного податкового законодавства – податкового обліку.

Порядок нарахування, обліку та сплати податку на прибуток регулюється цілою системою законодавчих актів, серед яких можна виділити три групи нормативних документів, що регламентують різні аспекти податку на прибуток: ведення податкового облік та його фінансового обліку; власне порядок обкладання юридичних та фізичних осіб цим податком.

Щодо фінансового обліку податку на прибуток, то структура його регулювання є наступною: перший рівень – загальні положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV; другий – П(С)БО та План рахунків, що базуються на Законі, затверджені Міністерством Фінансів і зареєстровані в Міністерстві юстиції; третій рівень – накази та листи Міністерства Фінансів, що роз’яснюють, як застосовувати кожний Стандарт у тій чи іншій конкретній ситуації.

Розглянемо наведені нормативні документи детальніше. Загальні принципи ведення бухгалтерського обліку визначені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 966-ХІV, а саме: безперервності, автономності, оцінки, періодичності, історичної собівартості, нарахування і відповідності доходів та витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності, превалювання змісту над формою, єдиного грошового вимірника, встановлюючи єдині правила ведення обліку та складання фінансової звітності.

Для реєстрацій операцій по нарахуванню, сплаті податку на прибуток та податкових різниць Планом рахунків та Інструкцією застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій призначено спеціальні рахунки із субрахунками, зокрема:

§ рахунок 17 «Відстрочені податкові активи»;

§ рахунок 54 «Відстрочені податкові зобов’язання»;

§ рахунок 641 «Розрахунки за податками»;

§ рахунок 98 «Податок на прибуток».

При цьому визначено правила їх використання – що відображається по дебету рахунку, а що по кредиту, порядок закриття, тип сальдо (дебетове чи кредитове).

Нормативно-правовими актами, що визначають принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, є діючі П(С)БО.

Бухгалтерський облік податку на прибуток регулюється рядом Положень. Зокрема згідно П(С)БО №2 «Баланс» розрахунки за податком відображаються в розділі IV «Поточні зобов’язання» у рядку 550 пасиву Балансу, інформація про відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов’язання наводиться у рядках 060 активу та 460 пасиву відповідно.

П(С)БО №3 «Звіт про фінансові результати» визначає методику обчислення податку на прибуток у фінансовому обліку на основі визначення податку від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Для запису суми податку на прибуток звітного періоду призначені рядки 180 та 210.

П(С)БО №4 «Звіт про рух грошових коштів» регламентує відображення впливу сплати податку на прибуток на структуру руху грошових коштів за звітний період, так як сплата податку завжди призводить до зменшення грошових коштів підприємства. Для відображення інформації про сплачений податок на прибуток у Звіті про рух грошових коштів призначено рядок 140 «Податки на прибутки».

П(С)БО №6 «Виправлення помилок у фінансових звітах», положення якого використовуються коли необхідно виправити помилки заповнення звітів фінансового обліку. Даний Стандарт є актуальним для відображення податку на прибуток у бухгалтерських звітах, адже при визначенні податку можуть бути допущені як методологічні, так і арифметичні помилки.

Вищенаведені Стандарти є допоміжними при обліку податку на прибуток. Основним П(С)БО, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов’язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності, є П(С)БО №17 «Податок на прибуток», П(С)БО №16 «Витрати» та П(С)БО №15 «Доходи».

П(С)БО №15 «Доходи», П(С)БО №16 «Витрати» визначають умови визнання доходів та витрат в обліку, а також їх склад у залежності від виду діяльності, що спричинили: операційні, інвестиційні, фінансові, надзвичайні.

Для того, щоб правильно скласти фінансову звiтнiсть, необхідно визначити податок на прибуток від звичайної діяльності. Прибуток в бухгалтерському облiку визначають за правилами бухгалтерського облiку згідно з діючими П(С)БО, а прибуток по Декларації з податку на прибуток – згідно із Законом про прибуток. Тому центральним поняттям П(С)БО №17 є «податкові різниці».

Податкова різниця згідно П(С)БО № 17 – це різниця, яка виникає між бухгалтерським i податковим прибутками.

Податкові різниці бувають двох видів: тимчасові та постiйнi.

Тимчасові податкові рiзницi – це рiзницi між оцінкою активу або зобов’язання за даними фінансової звiтностi та податковою базою цього активу або зобов’язання вiдповiдно, які анулюються в наступному звітному перiодi. Постійні податкові різниці не анулюються в наступних періодах. Тимчасові рiзницi виникають у результаті того, що включення до складу валових доходів і валових витрат деяких надходжень і витрат підприємства не збігається в часі з включенням їх до облікового прибутку. Такий незбіг виникає у звітному перiодi, але з настанням наступного періоду анулюється.

Постiйнi рiзницi обумовлені статтями, які включають до розрахунку облікового прибутку i не включають до розрахунку податкового, або навпаки. За умови, що різниця між показниками облікового й податкового прибутку є постійною, витрати на податок на прибуток від звичайної діяльності у Звiтi про фiнансовi результати становитимуть лише суму податку, нараховану за поточний період. Тимчасові податкові рiзницi, які використовують для розрахунку відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань, виникають через те, що оцінка активу або зобов’язання в бухгалтерському та в податковому облiку здійснюються за різними принципами.

Тобто згідно статті 1 П(С)БО №17 відстрочений податковий актив – це є сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню у наступних періодах, а відстрочене податкове зобов’язання – сума податку, яка сплачуватиметься в наступних періодах з тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню. В узагальненому вигляді вплив тимчасових різниць на податковий прибуток (збиток), активи та зобов’язання підприємства наведено в таблиці 10.3.

Згідно П(С)БО № 17 сума відстрочених податків визначається за кожною статтею балансу як добуток тимчасової різниці та відповідної ставки оподаткування, тобто:

Тимчасова різниця, що підлягає оподаткуванню х Ставка податку на прибуток = Відстрочене податкове зобов’язання

Тимчасова різниця, що підлягає вирахуванню х Ставка податку на прибуток = Відстрочений податковий актив

Доповненням до регулювання обліку податкових різниць є Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 29 грудня 2006 року № 1316.

Стаття 5 Стандарту №17 визначає розкриття інформації про податок на прибуток у Примітках до фінансової звітності – у розділі ХІІ «Податок на прибуток».

Додаткова інформація про розрахунок податковим різниць також надається Положенням про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку № 1316.

Таблиця 10.3.

Вплив тимчасових різниць на податковий прибуток та статті балансу

Зіставлення балансової вартості та податкової бази статей балансу Вплив на податковий прибуток (збиток) у майбутніх періодах Вплив на фінансову звітність за поточний період
Балансова вартість активу > Податкова вартість активу Збільшує податковий прибуток (зменшує податковий збиток) Відстрочене податкове зобов’язання
Балансова вартість активу < Податкова вартість активу Зменшує податковий прибуток (збільшує податковий збиток) Відстрочений податковий актив
Балансова вартість зобов’язання > Податкова вартість зобов’язання Зменшує податковий прибуток (збільшує податковий збиток) Відстрочений податковий актив
Балансова вартість зобов’язання < Податкова вартість зобов’язання Збільшує податковий прибуток (зменшує податковий збиток) Відстрочене податкове зобов’язання
Балансова вартість активу = Податкова вартість активу Не впливає Не впливає
Балансова вартість зобов’язання = Податкова вартість зобов’язання Не впливає Не впливає

 

Документальне оформлення валових доходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань визначається Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, Методичними рекомендаціями складання регістрів бухгалтерського обліку валових доходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань № 45, затверджені наказами Міністерства Фінансів України.

До податкової групи нормативних актів відноситься Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1215, статтею 14 якого встановлено, що податок на прибуток є одним із загальнодержавним обов’язковим платежем на території України і встановлюється Верховною Радою України. Закон України «Про систему оподаткування» № 1215 містить принципи побудови системи оподаткування в нашій державі, а також він визначає права, обов’язки і відповідальність платників податків та зборів.

Нормативним документом, який займає центральне місце в регламентації податку на прибуток, є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР. Адже саме цей Закон містить перелік платників податку, методику визначення оподатковуваного прибутку, визначає ставки податку, оподаткування операцій особливого виду, пов’язаних з врегулюванням безнадійної заборгованості (ст.12), розрахунками із резидентами (ст.13) тощо. Крім того, стаття 11 Закону містить правила ведення податкового обліку податку на прибуток, що стосуються податкових періодів, дати збільшення валових доходів та витрат.

Існує багато інших законодавчих актів, що доповнюють і конкретизують деякі аспекти оподаткування певних видів діяльності: Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів № 506, Порядок податкового обліку податкових виграшів та витрат осіб № 35, Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів № 632 тощо.

Податковим законодавством встановлена спеціальна форма звітності з податку на прибуток – Декларація з податку на прибуток, методика якої визначається Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства № 143, затверджений ДПА України.

При порушенні умов нарахування, сплати, подачі Декларації податку на прибуток до платників податку та фінансових установ, що прострочили строк переказу коштів податку несуть адміністративну та кримінальну відповідальність, шляхом сплати штрафів, пені, встановлених Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» № 2181. Зокрема перелік таких фінансових санкцій наведено у стаття 6 та 7 цього Закону.

§ за неподання або невчасне подання Декларації передбачено штраф у розмiрi 10 неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян;

§ за невчасне подання Декларації контролюючий орган самостійно визначає суму податкових зобов’язань підприємства додатково до вищенаведеного штрафу підприємство сплачує штраф у розмiрi 10% суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової Декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового зобов’язання та не менше десяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян.

Крім зазначених санкцій, після закінчення встановлених термiнiв погашення узгодженого податкового зобов’язання на суму податкового боргу нараховують пеню, починаючи з таких термiнiв:

§ при самостійному нарахуванні суми податкового зобов’язання підприємства – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання;

§ при нарахуванні суми податкового зобов’язання контролюючими органами – від першого робочого дня наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання, визначеного у податковому повiдомленнi.

Нарахування пені закінчують у день прийняття банком, який обслуговує підприємство, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені припиняють на таку сплачену частку.

При цьому, у разі часткового погашення податкового боргу суму такої частки визначають з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Платiжнi документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання.

Пеню нараховують на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 вiдсоткiв річних облікової ставки Національного банку України, чинної на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Крім того, у вiдповiдностi до статті 6 Закону України «Про державну податкову службу України» передбачено, що органи державної податкової служби мають право накладати адмiнiстративнi штрафи на керiвникiв та інших посадових осіб підприємств, установ, органiзацiй, винних у вiдсутностi податкового облiку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків, передбачених законом, а також платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), – від 5 до 10 неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, на яку протягом року було накладено адмiнiстративне стягнення за вiдповiдне правопорушення, – від 10 до 15 неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян.

Отже, податковий та фінансовий облік податку на прибуток є суворо регламентований чинним законодавством. До складу нормативної бази входять як законодавчі акти щодо загального нарахування, стягнення податку, правил ведення його обліку, так і положення, накази, постанови, що стосуються оподаткування конкретних видів господарських операцій, обліку податкових різниць, розрахунків за податком на прибуток.

 




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Облік розрахунків з бюджетом | Податок на додану вартість

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.