Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Юридичні підстави припинення діяльності підприємства.

Щодо питання про не здійснення підприємницької діяльності, слід мати на увазі таке: на практиці може мати місце нездійснення як тимчасове припинення (зупинення) діяльності підприємства, наприклад – при порушенні санітарно-епідеміологічного законодавства; при реалізації недоброякісних товарів; порушенні правил торгівлі та наданні послуг; як тимчасове зупинення певних видів діяльності або їх окремих аспектів, наприклад, на ринку цінних паперів.

За порушення правил здійснення тих або інших видів підприємницької діяльності окремими норма­тивними актами передбачене тимчасове зупинення не всієї діяльності, а окремих її видів (окремих опе­рацій). Так, відповідно до ст. 39 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та її територіальні відділення у разі відхилення відумов, визначених у дозволах на здійснення діяль­ності з випуску та обігу цінних паперів, а також у статуті і правилах фондової біржі, можуть зупиняти на строк до одного року передплату і продаж цінних паперів і зупиняти на певний строк укла­дення угод з окремих видів діяльності по випуску та обігу цінних паперів.

Тимчасове зупинення певних видів діяльності або їх окремих аспектів є однією з поширених спеціальних санкцій, що застосовуються до суб'єк­тів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів. Це, наприклад:

а) зупинення на термін до одного року роз­міщення (продажу) і обігу цінних паперів емітента у випадку порушення законодавства про цінні папе­ри, нормативних актів державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

б) зупинення всіх операцій на банківських ра­хунках юридичної особи до виконання або скасуван­ня в судовому порядку рішення про накладення
штрафу — у випадку виявлення ознак правопору­шення у вигляді випуску в обіг або розміщення не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства
цінних паперів або діяльності на ринку ЦП без спеціального дозволу (ліцензії);

в) зупинення торгівлі на фондовій біржі до усу­нення таких порушень — у випадку порушення фондовою біржею законодавства про ЦП;



Интернет реклама УБС

г)зупинення або припинення допуску ЦП на фондові біржі або торгівлі ними на будь-якій фондовій біржі, зупинення клірінга і укладення дого­ворів купівлі-продажу на певний строк для захисту держави, інвесторів.

Ці санкції застосовуються Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку відповідно до п. 5 Положення про Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку, затвердженого Указом Президен­та України від 14.02.97 р. № 142/97. Основна мета цих засобів захисту — захист прав інвесторів і дер­жави шляхом запобігання і припинення порушень законодавства на ринку ЦП, забезпечення дотри­мання учасниками ринку ЦП вимог законодавчих і нормативних актів, захист прав учасників ринку ЦП, створення умов розвитку добросовісної конку­ренції на ринку ЦП.

 

Припинення суб'єктів підприємництва можливе в різних формах і порядку.

Згідно зі ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним осо­бам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилися, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Згідно зі ст. 51 ГК України підприємницька діяльність припиняється:

• з власної ініціативи підприємця;

• у разі закінчення строку дії ліцензії;

• у разі припинення існування підприємця;

• на підставі рішення суду у випадках, передба­чених цим Кодексом та іншими законами.

Порядок припинення діяльності підприємця вста­новлюється законом відповідно до вимог цього Ко­дексу,

Таким чином, припинення суб'єктів підприєм­ництва можливе як у добровільному порядку (за власною ініціативою підприємця), так і в примусо­вому порядку (на підставі рішення суду на підста­вах, передбачених законом). Якщо суб'єктом підприємницької діяльності є юридична особа, то її добровільне припинення здійснюється за рішенням засновників (учасників) або її відповідного органу, уповноваженого на вирішення питання про припи­нення.

Якщо перелік підстав, за якими можливе припи­нення суб'єкта підприємництва в добровільному по­рядку, не передбачений законодавством, то приму­сове припинення суб'єкта підприємництва можливе лише на підставах, зазначених у законодавстві. їх перелік має вичерпний характер.

За формою припинення суб'єктів підприємни­цтва — юридичних осіб воно поділяється на реор­ганізаціюта ліквідацію.

Основна відмінність реорганізації від ліквідації полягає в тому, що під час реорганізації здійснюється універсальне правонаступництво, тобто всі права та обов'язки суб'єкта (суб'єктів) під­приємництва, що реорганізуються, переходять до одного або кількох інших, підприємців. Під час ліквідації відбувається припинення прав та обов'язків юридичної особи без правонаступництва, тобто без переходу прав і обов'язків до інших осіб.

Реорганізація суб'єктів підприємництва можлива в кількох різновидах: злитті, приєднанні, поділі, перетворенні.

Під час злиттякілька суб'єктів підприємни­цтва — юридичних осіб об'єднуються в одне; при цьому всі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до новоствореного суб'єкта відповідно до передаточного акта.

Приєднанняхарактеризується тим, що один суб'єкт підприємництва приєднується до іншого; при цьому приєднаний суб'єкт втрачає свою юри­дичну самостійність і стає частиною іншого суб'єкта підприємництва, до якого і переходять права та обов'язки приєднаного суб'єкта відповідно до пере­даточного акта.

Відмінними рисами злиттяє: створення однієї нової господарської організації; припинення всіх суб’єктів реорганізації – господарських організацій; кількість суб’єктів, що припиняються, повинно бути не менше двох.

Приєднанню притаманно: продовження в особі вже існуючої господарської організації діяльності організацій, що припинилися; припинення господарської організації (організацій), що приєдналася, як суб’єкта господарювання; кількість суб’єктів, що припиняється – один або більше.

З огляду на це, пропонується відрізняти злиття та приєднання від інших правових форм укрупнення бізнесу – об’єднання, поглинання, створення суб’єкта в результаті узгоджених дій.Названі процеси істотно різняться між собою за змістом і правовими наслідками. При цьому в банківській та страховій сферах встановлено обмеження кількісного складу приєднуваних суб’єктів (тільки один) та можливість трансформування самостійної господарської організації у відокремлений структурний підрозділ (філію), за яким закріплюється майно правопопередника.

Під час поділу один суб'єкт підприємництва поділяється на дві або кілька нових; при цьому створюється дві або кілька нових юридичних осіб на основі діючої раніше однієї; усі її майнові права та обов'язки переходять до новостворених суб'єктів відповідно до роздільного акта.

У разі перетвореннясуб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа змінює свою організаційно-правову форму, що спричиняє зміну структу­ри управління, прав і обов'язків учасників, звітності тощо, а також перехід усіх майнових прав та обов'язків до нового суб'єкта відповідно до пере­даточного акта.

Припинення діяльності підприємців можливе на різних підставах, обумовлених як самими суб'єк­тами підприємництва, так і законодавством.

Особливістю законодавства України є те, що в ньому поряд із загальними підставами припинення діяльності підприємців, передбаченими в Господарському кодексі та Цивільному кодексі України, спеціальними законами встановлені підстави і спо­соби припинення окремих суб'єктів підприємни­цтва — юридичних осіб (наприклад, підприємств, господарських товариств) спеціальними законами.

Процес ліквідаціїюридичної особи можна поді­лити на кілька стадій.

Перша стадія — призначення ліквідаційної комі­сії, установлення порядку і строків ліквідації.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ГК України ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідацій­ною комісією, яка утворюється власником (власни­ками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утво­рення не передбачений цим Кодексом. Ліквідація суб'єкта господарювання може бути також покладе­на на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Законодавство детально регулює діяльність ліквідаційної комісії. Основні вимоги сформульовані подібним чином у Законі "Про господарські товариства" (ст. 20).

Друга стадія — вміщення в офіційній пресі оголошення про ліквідацію.

Відповідно до ч. З ст. 60 ГК України ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в дру­кованих органах, зазначених у ч. 10 ст. 58 цього Кодексу, повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а

явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Третя стадія — стягнення дебіторської заборгова­ності підприємства, що ліквідується, і задоволення вимог кредиторів.

Згідно з ч. 2 ст. 60 ГК орган (особа), який при­йняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарю­вання, встановлює порядок та визначає строки про­ведення ліквідації, а також строк для заяви пре­тензій кредиторами, що не може бути меншим ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кож­ного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Що стосується розподілу грошових коштів у гос­подарських товариствах при їх ліквідації, то в першу чергу погашається заборгованість перед осо­бами, які працюють на умовах найму, потім — перед бюджетом, а потім — перед іншими кредито­рами, і тільки після погашення всіх заявлених пре­тензій і вирішення усіх виниклих у процесі ліквідації спорів кошти, що залишилися, розподіля­ються між учасниками товариства (ст. 21 Закону "Про господарські товариства").

Четверта стадія — складання ліквідаційною комісією ліквідаційного балансу.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і роз­раховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку (ч. 5 ст. 60 ГК).

П'ята, заключна, стадія — внесення запису про ліквідацію підприємства до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Однією з підстав примусової ліквідації госпо­дарського товариства на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства є систематичне або грубе порушення ним за­конодавства (піди, "в" ч. 4 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства").

Такими, що порушують систематично законодав­ство, слід вважати господарські товариства, що раніше двічі порушували законодавство і порушили його знову, незалежно від того, чи залучалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як ви­няток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення за­конодавства, причин його вчинення, тривалості і наслідків систематичним може бути також визнане і повторне порушення законодавства. Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, що свідчить про явну і навмисну зневагу його вимог з боку товариства (наприклад, здійснення без спеціального дозволу (ліцензії) підприємницької діяльності, щодо якої чинним законодавством вста­новлене обмеження) та (або) спричинило наслідок у вигляді значного збитку, заподіяного державі, юри­дичним або фізичним особам (п. 16 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'я­заних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" від 12.09.96 р. № 02-5/334).

Примусова реорганізація суб'єкта підприємницт­ва можлива, наприклад, у вигляді примусового поділу монопольних утворень за рішенням Антимонопольного комітету України відповідно до антимонопольного законодавства.

Останнім часом багато суб'єктів підприємницької діяльності використовують реорганізацію для поліпшення свого економічного становища та притяг­нення інвесторів. Для позначення процесів реор­ганізації, що спрямовані на посилення самостійності структурних підрозділів підприємств, притягнення нових інвестицій для модернізації, випуск нових видів продукції, зменшення собівартості, а в остаточному підсумку, відновлення ефективності і конкурентоспро­можності, використовується термін "реструктуризація підприємств".

Реструктуризація підприємства визначена у Законі "України "Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом" від

30.06.99р. як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприєм­ства, зокрема, шляхом його поділу з переходом бор­гових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінан­совому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволен­ню вимог кредиторів.

Державна реєстрація припинення суб'єктів підприємництва. Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" від 15.05.2003 р. (далі — Закон) пере­дбачена державна реєстрація припинення юридич­них осіб та фізичних осіб — підприємців.

Державна реєстрація припинення юридичної особи. Згідно зі ст. 33 Закону юридична особа при­пиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним осо­бам — правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийня­тим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Для внесення до єдиного державного реєстру за­пису про рішення щодо припинення юридичної особи засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкла­дення) державному реєстратору такі документи:

- нотаріально посвідчену копію рішення заснов­ників (учасників) або уповноваженого ними ор­гану щодо припинення юридичної особи;

- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття за­сновниками (учасниками) або уповноваженими ними органом рішення щодо припинення юри­дичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

У випадках, встановлених законом, крім вказа­них документів, додатково подається документ, який підтверджує одержання згоди відповідних органів на припинення юридичної особи.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документа, які подані для внесення до єдиного державного реєстру запису про рішення за­сновників (учасників) юридичної особи або уповно­важеного ними органу щодо припинення юридичної особи, без розгляду повинен у день надходження цих документів внести до єдиного державного реєстру запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи та направити відповідне повідомлення органам статистики, дер­жавної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості про внесення такого запису.

З дати внесення до єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юри­дичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:

  • проведення державної реєстрації змін до уста­новчих документів юридичної особи, щодо якої
    прийнято рішення щодо припинення;
  • внесення змін до єдиного державного реєстру
    щодо відомостей про відокремлені підрозділи;
  • проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридич­на особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення.

У ст. 36-39 Закону передбачено порядок прове­дення державної реєстрації припинення юридичної особи :

1) в результаті її ліквідації;

2) в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;

 

3) на підставі судового рішення, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи.

Підставами для постановлений судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

· визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які
не можна усунути;

· провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

· невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

· неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до за­кону;

· наявність в єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Державна реєстрація припинення підприєм­ницької діяльності фізичної особи підприємця. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця проводить­ся у разі:

· прийняття фізичною особою — підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

· смерті фізичної особи — підприємця;

· постановлення судового рішення про оголошен­ня фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

· постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздат­ності;

· постановлення судового рішення про припинен­ня підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця.

Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця є:

· визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;

· провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

· неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

· Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ф.о.- підприємця.

 

ВИСНОВОК: Основні засади припинення підприємств закріплені в ГКУ і вони передбачають:

- форми припинення – реорганізація (поділ, приєднання, злиття, перетворення) та ліквідація;

- підстави припинення – добровільне припинення, примусове припинення;

- принцип публічності прийняття рішення про припинення суб’єкта господарювання (оголошення про припинення в „Урядовому кур’єрі” та/або в офіційному ЗМІ за місцезнаходженням суб’єкта)

- форми захисту інтересів кредиторів (при реорганізації – правонаступники, при ліквідації - ліквідаційна комісія або суд, які встановлюють порядок задоволення вимог кредиторів за рахунок майна суб’єкта, що ліквідовується).

Крім ГКУ питання припинення діяльності суб’єктів господарювання регулюють ЦКУ (ст.104-112), Закони України „Про банки і банківську діяльність” (ст.26,28,87-98), „Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 36), „Про страхування” (ст. 43), „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди ст. 20-21)”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (ст. 22-34).

 

2.6. УСТАНОВИ

Установа – це організаційно-правова форма непідприємницьких юридичних осіб. Її умовно можна назвати формою застосування і призначення майна для задоволення соціально-культурних цілей та інтересів невизначеного кола осіб – дестинаторів.

Єдиним системоутворюючим (кваліфікуючим) критерієм, за яким юридичні особи приватного права поділяються на підприємницькі й непідприємницькі, є не функціональним критерієм – здійсненням непідприємницької діяльності (бо закон дозволяє й непідприємницьким юридичним особам займатися підприємницькою діяльністю), а забороною розподіляти прибуток на користь учасників юридичної особи або інших заздалегідь визначених осіб, зокрема, на користь засновників установ.

До ознак, які характеризують установу як самостійну організаційно-правову форму юридичної особи, належать: (1) мета, яка має суспільно значимі цілі залежно від сфери діяльності й окреслюється її засновником (-ами); (2) відсутність членства, тобто корпоративних відносин між засновниками не передбачається; (3) особливий порядок формування майна, перелік якого наводиться в установчому акті й передача якого засновником (у разі його смерті – зобов’язаною особою) здійснюється вже після державної реєстрації установи; (4) наявність особливого установчого документа – установчого акта (індивідуального або спільного – залежно від чисельного складу осіб, які створюють установу); (5) цільове призначення майна; (6) заборона на управління установою засновником (-ами); (7) правовідносини участі, які складаються між установою та її учасниками, мають суто організаційний характер; (8) особливий порядок зміни цілей діяльності установи, а також структури її органів управління.

Підстави набуття установою права власності на майно: (а) передача засновником свого майна (в тому числі грошових коштів) у процесі створення установи; (б) набуття нею майна при здійсненні основної діяльності; (в) набуття установою майна в процесі здійснення підприємницької діяльності; (г) одержання майна від інших учасників цивільних відносин у виді пожертв, дарунків, грантів, заповітів тощо.

На особливість майнової відповідальності установи впливає той факт, що вона, будучи за своєю суттю непідприємницькою організацією, наділяється правом здійснювати підприємницьку діяльність. Іншими словами, її майнова основа має гарантувати відшкодування в повному обсязі тих збитків, які може понести контрагент установи у випадку невиконання або неналежного виконання нею своїх зобов’язань перед ним. Ознаки, притаманні цій організаційно-правовій формі юридичної особи: (а) створення установи за рішенням одного чи декількох засновників; (б) формування її майнової бази за рахунок виділення майна одним засновником або об’єднання виділеного засновниками майна з наступною його передачею; (в) відсторонення засновників від управління діяльністю установи; (г) непов’язаність основної мети діяльності установи з отриманням прибутку.

Установи виконують соціально-культурні або адміністра­тивно-політичні функції. Їх мета — створення соціальних цінностей, переважно невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров'я тощо).

Установи, які спеціалізуються на виконанні певного виду діяльності, можуть бути державними, недержавними, місцевих органів, індивідуальними. Правові норми, що закріплюють їх види, містяться в різноманітних правових актах, які регулю­ють відносини в окремих галузях і сферах соціально-культур­ної та адміністративно-політичної діяльності, культури, осві­ти, охорони здоров'я, закордонних справ, спорту тощо, наприк­лад, у Законі України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» від 24 грудня 1993 р.тощо.

Установою визнається некомерційна організація, що не має членства, із правами юридичної особи, створена одним або декількома власниками (засновниками) для реалізації управлінських функцій, виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, надання соціально-культурних послуг або здійснення іншої діяльності негосподарського характеру, що фінансується засновниками повністю або частково; майно закріплюється за установою власником (власниками) на праві оперативного управління.

Майно може належати установі будь-якої форми власності на підставі двох речових прав – права оперативного управління (майно, передане установі власником) і права господарського відання (надходження від господарської діяльності установи та майно, придбане за рахунок цих надходжень, а також майно, одержане установою від третіх осіб на безоплатній основі), при цьому останнє передбачає можливість установи розпоряджатися відповідним майном без узгодження з власником.

Установа може розпоряджатися майном, яке належить їй на підставі даного права, лише з попередньої згоди власника (крім деяких випадків, коли така згода не вимагається).

Найбільш значущим з позицій господарського права є розподіл установ на бюджетні (державні та комунальні) і небюджетні (установи приватної та колективної форм власності), а також їх розподіл на шість видів залежно від характеру виконуваних ними основних функцій; при цьому серед установ наукового і соціально-культурного профілю діяльності виділено деякі підвиди, що мають специфічний господарсько-правовий статус. Залежно від характеру виконуваних ними основних функцій, розділяючи їх на шість найбільш характерних видів: адміністративні установи (у т.ч. органи державної влади і місцевого самоврядування), наукові установи, установи освіти, установи охорони здоров`я і соціального забезпечення, установи культури і мистецтва, установи спорту і туризму.

Установа може розпорядитися майном, яке належить їй на праві оперативного управління, лише з попередньої згоди власника (за винятком випадків передачі такого майна в оренду, а також списання його з балансу установи, коли згода власника за загальним правилом не вимагається); вилучити будь-яке майно, закріплене за установою на праві оперативного управління, власник може лише в двох випадках, а саме, якщо воно не використовується або використовується не за призначенням.

 


Читайте також:

  1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  3. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
  4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  7. Автоматизація метрологічної діяльності
  8. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  9. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
  10. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
  11. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
  12. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Дія цього закону поширюється на державну реєстрацію всіх ю.о. незалежно від форми власності та підпорядкування, а також ф.о.- підприємців. | Питання 3. Права та обов'язки керівника підприємства, установи, організації як суб'єкта правової роботи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.