Остеоміеліт

Запальний процес кісткового мозку та кістки, що супроводжується їх некрозом і розплавленням (лізисом) називають остеомієлітом (osteomyelitis).

Збудником остеомієліту є стафілокок, стрептокок і інші мікроорганізми. Застосовують таку класифікацію остеомієліту. За етіологією виділяють неспецифічний (що викликається банальною гнійною інфекцією) і специфічний (що викликається збудниками специфічної інфекції – туберкульоз, сифіліс, бруцельоз і ін.). Залежно від шляхів проникнення мікроорганізмів у кістку, розрізняють гематогенний остеомієліт, при якому збудник попадає в кістку по кровоносних або лімфатичних судинах із інших джерел запалення; і негематогенний остеомієліт, при якому відбувається екзогенне інфікування кісткової тканини (наприклад, при відкритих переломах кісток, при поширенні інфекційного запалення на кістку з навколишніх тканин і органів) (рис. 157).

За клінічним перебігом розрізняють гострий і хронічний остеомієліт. Залежно від локалізації процесу, виділяють остеомієліт трубчастих (стегнова, плечова, великогомілкова та ін.) і плоских кісток (тазова кістка, лопатка, кістки черепа та ін.). За морфологічними змінами розрізняють місцеву (локальну), дифузну і змішану форму остеомієліту. При наявності ускладнень остеомієліту вони можуть бути місцевими (патологічний перелом, деформація кістки, арозивна кровотеча та ін.) і загальними – сепсис, амілоїдоз (білкове переродження) внутрішніх органів, ендокардит і ін.

Особливий інтерес становить гематогенний остеомієліт, який уражає в основному дітей у віці 8-14 років. Хлопчики хворіють у 2 рази частіше, ніж дівчата. В 70 % випадків хвороба розпочинається у весняно-осінній період, що в більшості випадків пов’язано з переохолодженням, частими ангінами і гострими респіраторними захворюваннями (ГРЗ). Переважно гематогенний остеомієліт локалізується у великогомілковій кістці, нижній третині стегнової кістки, плечової кістки. Інфекція, попадаючи в кістковий канал, викликає гостре запалення кісткового мозку з наступним його гнійним розплавленням. Гній з кісткового каналу через гаверсові щілини проникає в товщу кістки, що призводить до утворення гнійно-некротичних ділянок кістки (секвестрів), які, відходячи або розплавляючись, утворюють секвестральну порожнину. У разі руйнування надкісниці гнійний вміст поширюється на навколишні тканини, викликаючи остеомієлітну флегмону. Гнійник може самостійно розкритись з утворенням гнійних фістул, через які виділяються кісткові секвестри.

Клінічні ознаки. За клінічним перебігом виділяють місцеву (локальну), коли процес локалізований у певній ділянці кістки, і генералізовану (септико-токсичну або септико-піємічну) форму остеомієліту, яка перебігає з ознаками інтоксикації і сепсису. Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфекційних хвороб. Спочатку з’являється загальна слабість, нездужання, підвищується температура тіла (39-40 °С). Хворі скаржаться на сильний головний біль, нудоту, втрату апетиту. Потім виникає лихоманка, запаморочення, галюцинації, деколи – ознаки подразнення мозкових оболонок. На 3-4 день захворювання в ділянці ураження з’являється припухлість м’яких тканин, помірне почервоніння шкіри, місцеве підвищення температури. На 10-12 день захворювання при пальпації можна виявити флуктуацію. При рентгенологічному дослідженні спостерігають відшарування потовщеної надкісниці. При несвоєчасному наданні якісної медичної допомоги гострий гематогенний остеомієліт може перейти в хронічну форму.

При посттравматичному остеомієліті гостре запалення розпочинається в м’яких тканинах і травмованій ділянці кістки. Паралельно з гнійним розплавленням некротизованих ділянок м’яких тканин відбувається ураження і секвестрація пошкоджених ділянок кістки. Розрізняють “первинні” секвестри, що утворюються з вільних кісткових фрагментів, і “вторинні” – фрагменти кістки, що поступово утворились внаслідок гнійного процесу.

Остеомієліт внаслідок переходу запалення на кістку з навколишніх тканин розвивається, як правило, при тривалому гнійному процесі в м’яких тканинах. Спочатку настає ураження прилеглої надкісниці (per continuitatem – через дотик), потім – кіркової речовини. При відсутності адекватного лікування процес переходить у хронічну стадію. Він проявляється періодичним загостренням запального процесу, формуванням нориць, з виділенням із них гною і секвестрів. В окремих випадках остеомієліт може з самого початку набирати форми хронічного. До цього виду остеомієліту відносять атипові форми захворювання: абсцес Броді (обмежена гнійна порожнина, переважно в епіфізарній частині кістки, оточена сполучнотканинною оболонкою), альбумінозний остеомієліт Ольє (білковий ексудат, що локалізується переважно в кірковому шарі кістки), склерозивний остеомієліт Гарре (характеризується склерозуванням кістки, переважно діафізарної частини, за рахунок потовщення та ущільнення кісткової тканини і повної облітерації кістковомозкового каналу).

Лікування. Хворого з гострим остеомієлітом необхідно госпіталізувати в хірургічне відділення. Лікування повинно бути своєчасним та повноцінним і спрямованим на: 1) ліквідацію інфекції; 2) підвищення реактивності організму та імунітету; 3) санацію місцевого ураження кістки.

Для боротьби з інфекцією призначають антибіотики (інколи їх вводять внутрішньокістково в ділянку ураженої кістки). З метою створення в кістці високої концентрації антибіотика його можна вводити і внутрішньоартеріально.

Антибактеріальне лікування необхідно починати з часу поступлення хворого в стаціонар. Використовують комбінацію 2-3 антибіотиків широкого спектра дії. Конкретний вибір останніх уточнюють за даними антибіотикограми, яку виконують не рідше одного разу на тиждень.

Для підвищення реактивності організму призначають переливання крові і її -глобулін. З метою підвищенняgкомпонентів, антистафілококову плазму, імунітету призначають імуностимулятори: тимоген, тималін, Т-активін і ін.

Місцеве лікування починають з іммобілізації кінцівки шиною або гіпсовою пов’язкою. Призначають УВЧ, електрофорез з антибіотиками, йодидом калію, лазеротерапію. При наявності гною в кістковомозковому каналі проводять остеопункцію і трепанацію кістки. Слід зазначити, що пункційний метод застосовують тільки у дітей 4-6 років. В інтрамедулярній фазі остеомієліту сьогодні переважно проводять декомпресійну мікроостеоперфорацію з наступним внутрішньокістковим лаважем (промиванням) через дренажну трубку і введенням антибіотиків у кістковий канал. В екстрамедулярній фазі остеомієліту операцію доповнюють розкриттям і дренуванням параосальної і міжм’язової флегмони. При хронічному остеомієліті розкривають секвестральну коробку, видаляють секвестри, порожнину очищають від грануляцій. Рану дренують для наступного промивання і відсмоктування гнійного вмісту. Інколи її виповнюють біологічною пломбою – м’язами на ніжці. Після затихання запального процесу хороший ефект дає санаторно-курортне лікування (Хмельник, Микулинці).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Гнійні захворювання пальців

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.