Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Київ – рекреаційний центр України

Київ - столиця України, центр Київської області та Києво-Святошинського району. Населення - 2 860 400 мешканців (2007 р.). Площа міста - 839 км². Розташоване на висоті 179 м над рівнем моря, на півночі України, по обидва берега ріки Дніпро (довжина вздовж берега – понад 20 км), нижче від гирла Десни на межі Полісся й Лісостепу. Більша частина міста лежить на високому правому березі Дніпра, дуже порізаному густою сіткою ярів, балок та долинами невеликих річок, менша частина – на низовинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів: на сході - Броварський ліс, на південному сході - Голосіївський лісопарк і лісовий масив Конча-Заспа, на заході - Боярський та Святошинський ліси, на півночі - лісові масиви Пущі-Водиці. У лісостеповій зоні під широколистяними лісами переважають темно-сірі опідзолені, сірі та світло-сірі лісові ґрунти. В межах міста - значні природні та штучні лісопарки і парки, зокрема Пуща-Водиця, Голосіївський, Святошинський, Центральний (об’єднує 5 парків, розташованих вздовж Дніпра), парк Слави, Перемоги, парки ім. О. С. Пушкіна, ім. Т. Г. Шевченка, гідропарк тощо. Ліси, парки і сади становлять понад половину площі Києва з майже 80 000 га. На одного киянина (станом на 2004 р.) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Курортними місцевостями міста є Конча-Заспа і Пуща-Водиця. У межах міста - 41 територія та об’єкт природно-заповідного фонду, у т. ч. 14 – державного значення (пам’ятка природи - Романівське болото, Ботанічний садім. академіка О. В. Фоміна, Національний ботанічний сад ім. Гришка).

Рекреаційними об’єктами є характерні форми рельєфу правобережжя - гори-останці, зокрема Старокиївська, Печерська, Щекавиця, Хоревиця, Замкова, Звіринецька, Чорна, Черепанова, Лиса, Батиєва, а також яри: Бабин, Смородинський, Кмитів, Протасів, Цимбалів тощо. Перевищення відносних висот на правобережжі сягає 100–105 м. Лівобережна частина Києва - східчасто-терасована, слаборозчленована рівнина з перевищенням відносних висот до 35 м.

Київ – історична столиця Древньої Русі. Одне з найстаріших і найвеличніших міст Європи. Вперше згадується в рукописах літописця Нестора у «Повісті времянних літ» IX ст. Перші на території Києва поселення належать до давнього кам’яного віку (40–10 тис. р. до н. е.) – Кирилівська Стоянка. Офіційною датою народження Києва є 482 рік. Засновник – князь слов’янського племені полян – Кий. Загальновідома легенда про засновників міста братів Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь, імена яких увійшли до топонімів міста.

У IX ст. Київ став великим політичним, релігійним і ремісничо-торговельним центром Київської Русі. У 988 р. князь Володимир впровадив у ній християнство як офіційну релігію. Найвизначнішою спорудою цього періоду була Десятинна церква 989 р.

Клімат Києва помірно континентальний, з відносно м’якою зимою і теплим літом. Пересічна температурара січня - 6,0–6,1°, липня + 19,1–19,2°. Абсолютний мінімум - 35°, абсолютний максимум + 40°. Кількість опадів простежується в межах 600 мм на рік (від 551 до 628 мм). Відносна вологість повітря від 51–52% у травні і до 94 – 95% у грудні. Кількість годин сонячного сяйва становить 1843 на рік. Вплив Київського та Канівського водосховищ зумовлює посилення бризової циркуляції, зміни швидкості вітру й сум атмосферних опадів. Багаторічні спостереження здійснюють 6 метеостанцій.

Багатий Київ і на водні ресурси, що використовують активно в рекреаційних цілях. У межах міста ширина Дніпра 400–600 м, глибина 6–12м; на мілководдях ширина сягає 800–1000 м, а глибина 4–5 м. Явище льодоставу триває з кінця листопада до початку березня. Товщина льоду взимку сягає близько 60 см. По берегах Дніпра простягаються піщані пляжі (найкращі - на Трухановому острові). Дніпро утворює численні протоки (Русанівська, Десенка), затоки (Матвіївська, Гавань, Старик), заплавні озера (Радунка, Тельбин). По території Києва протікають також річки: Либідь, Сирець, Віта(праві притоки Дніпра), Горенка, Нивка (притока Ірпеня). Значні ділянки Либеді взято в колектори, деякі річки, зокрема, Сирець та Нивка, утворюють озера. Обриси заплавних озер Києва збільшуються під час повені.

Київ – культурний центр України, який приваблює туристів. У місті діє 27 музеїв, 25 театрів та театрів-студій. Головними осередками сучасного музичного життя міста є Національна опера України, Національна філармонія України, Республіканський будинок органної та камерної музики, Київський державний театр оперети. Концерти академічної музики відбуваються також у Великій та Малій залах Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, концертній залі Будинку звукозапису, Будинку вчених, Будинку вчителя, Будинку Актора, концертних естрадах Центрального і Хрещатого парків. Концерти розважальної музики відбуваються у Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, Центральному домі художника, концертній залі FreeДом та інших залах. Улітку концерти та фестивалі української етно- та рок-музики відбуваються також на Співочому полі. Популярними музичними осередками міста є «Джаз Клуб» та клуб «Бабуїн».

Крім того, тут налічується чимало архітектурних пам’яток:

- Золоті ворота зруйнованого Київського кремля;

- Софійський собор (XI ст.);

- Комплекс споруд Києво-Печерської лаври (XI–XVIII ст.);

- Кловський палац;

- Маріїнський палац;

- Київський метрополітен;

- Контрактовий будинок (185 р.);

- Будинок з химерами;

- Будинок національного банку;

- Висотний будинок «Дружба» на Хрещатику;

- Видубицький монастир (XI ст.);

- Михайлівський Золотоверхий собор;

- Церква Спаса на Берестові (XII ст.);

- Кирилівська церква (XII ст.);

- Воскресенська церква;

- Андріївська церква;

- Набережно-Микільська церква;

- Покровська церква;

- Троїцька церква;

- Гостинний двір (1809 р.);

- Університет ім. Т.Г. Шевченка.

Музеї Києва: Національний музей історії України, Національний музей літератури України, Національний музей медицини України, Національний музей Тараса Шевченка, Національний науково-природознавчий музей НАНУ, Національний художній музей України, Київська фортеця (історико-архітектурний пам’ятник-музей); Історико-меморіальний музей Грушевського М.; Київський музей воскових фігур, Меморіально-літературний будинок|дім|-музей Т. Шевченка, Музей Івана Гончара, Київський музей російського мистецтва, Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., Музей видатних|визначних| діячів української культури, Музей гетьманства, Музей історичних коштовностей України, Музей книги і книгодрукування|друкарства| України, Музей культурної спадщини, Музей театрального, музичного і кіномистецтва України, Музей українського народного декоративного мистецтва, Національний музей «Чорнобиль».

Канівє одним із найдавніших міст Черкащини й України. Розташований на півночі Черкаської області, на березі Дніпра. Місто налічує 29,4 тис. мешканців. Простягається переважно на крутому правому березі Дніпра, розчленованому численними ярами і балками. Поширені тут зсуви. Перевищення висот – понад 150 м. Пересічна температура січня - 5,4°, липня +19,1°. Опадів - 490 мм на рік, переважно в теплий період року. Площа зелених насаджень сягає 750,6 га. У межах міста - 4 пам’ятки природи та пам’ятка садово-паркового мистецтва - парк А. П. Гайдара (всі місцевого значення).

Згадки про Канів є в Іпатіївському літописі за 1144 рік – час спорудження великим київським князем Всеволодом Ольговичем церкви Святого Юрія (згодом успенський собор). У 1240 р. місто було поневолене татаро-монгольськими військами на чолі з Батиєм. З 1362 р. місто потрапило під юрисдикцію литовських князів. Ще через 200 років місто перейшло до Польщі. Протягом усіх цих століть Канів не корився з експанцією чужинців. Для світового українства Канів відомий, як місце поховання великого Кобзаря – Тараса Шевченка. У 1925 р. тут створено державний заповідник «Могила Тараса Шевченка». Статус національного і нинішню назву надано 1994 р. Історія заповідника – це історія самого народу, гнаного і гнобленого в минулому, а сьогодні вільного і незалежного.

У центрі старої частини міста Канева, біля Успенського собору розташована старовинна будівля – колишнє Василіанське училище (XVIIIст.), де нині – Музей народного декоративного мистецтва. Канівський історичний музей уміщує понад 7 тис. експонатів. Музей «Тарасова світлиця» – перший музей Т.Шевченка в Україні, де зібрані особисті речі Кобзаря, предмети домашнього вжитку, видання творів.

Визначним місцем Канева є створений 1923 р. і відновлений 1968 р. Канівський природний заповідник – типовий еталон природи Середнього Придніпров’я. Тут зосереджено унікальне багатство геологічних, ботанічних, зоологічних, історико-археологічних пам’яток.

Кам’янець-Подільський– районний центр Хмельницької області. Розташований на берегах р. Смотрич (прит. Дністра). Населення – 103,3 тис. мешканців (1990). Поверхня розчленована глибокими балками, коливання відносних висот до 150 м, розвинуті ерозійні процеси. Пересічна температура січня – - 5,0°, липня – + 18,8°. Опадів – 590 мм на рік. Площа зелених насаджень сягає 523,3 га. У місті діє ботанічний сад, 38 пам'яток природи і парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, історичний музей-заповідник, картинна галерея, планетарій.

Старе місто з 1977 оголошене історико-архітектурним заповідником. За кількістю цінних пам’яток історії й культури посідає 3-тє місце в Україні після Києва та Львова.

У перших давньоруських літописах Кам’янець згадується як одне з міст Галицько-Волинського князівства з 1196 р. А 1374 р. місту надано магдебурзьке право. Кам’янець пережив навалу орди Батия. Вигідне географічне положення протягом ХІV–ХVІІІ ст. привертало до міста увагу численних завойовників, які вбачали в ньому природний військовий форпост. Після короткого (1374–1430) панування литовців місто надовго опинилося під владою Польщі (1434–1793). Впродовж свого панування поляки збудували тут чимало культових, житлових та оборонних будівель, які багато в чому сформували вигляд Кам’янця. Вплинув на його архітектуру і короткий (1672–1699) період турецького панування. Втім, давньоруські будівельні традиції, під впливом яких уже на початку XV ст. виникли основні риси планування й архітектури міста, переважили і західноєвропейські, і мусульманські канони.

За багатовікову історію місто-музей зазнав чимало руйнувань і перебудов. Але, незважаючи на це, давня територія Кам’янця зберегла свою архітектурну неповторність. Протягом багатьох віків Кам’янець-Подільський був осередком культурного життя Поділля. Тут у XVII ст. працювали вірменські історики, художники І. Прахтль (XVIII ст.), Д. Сампіні (XIX ст.) та ін.

Кам’янець-Подільський не можна уявити без славнозвісного старого замку – унікальної оборонної споруди XI–XVII ст., побудованої на скелястому мисі біля вузького перешийка, через який простяглася давня головна дорога до Старого міста. Кам’яні укріплення XI ст., побудовані на основі ще більш ранніх, мало чим нагадували сучасну могутню твердиню з 11 башт, з’єднаних високими мурами.

Перші оборонні укріплення Кам’янця були побудовані лише там, де існувала можливість найлегшого проникнення на острів – через вузький перешийок на заході та на пологому схилі каньйону з північного заходу. Ці укріплення, що з’явилися у XI–XIII ст., стали основою Старого замку та комплексу Польської брами. За кам’янецькими оборонними спорудами можна простежити еволюцію військового будівництва на Україні. Однією з найдосконаліших середньовічних оборонних систем Східної Європи можна вважати оборонно-гідротехнічні споруди Польської та Руської брам, що були розташовані по обидва боки скелястого перешийка, їх основними складовими були укріплені кількома вежами в’їзні брами та шлюзи, що перетинали русло річки. В разі нападу ворогів спочатку перекривали шлюзи Руської, а потім Польської брам, і каньйон повністю затоплювався водою. Це унеможливлювало штурм острова з двох нижніх доріг. Третя дорога, що проходила через вузький перешийок по Замковому мосту, була захищена укріпленнями замку з підйомним Польним мостом, надбрамною вежею св.Анни на Замковому мосту, а також системою укріплень Міської брами та Вірменського бастіону XVI ст., які розташовувалися на зручних для здійснення обстрілу терасах. За багатовікову історію місто-фортецю захоплювали лише двічі: 1393 р. литовський князь Вітовт через незгоду всередині гарнізону фортеці, та 1672 р. – турки, завдяки чисельній, у понад 60 разів, перевазі.

У період розквіту середньовічного міста тут було понад 30 культових споруд, з яких донині збереглося 13: Благовіщенська церква (XIIІ ст.), Миколаївська вірменська церква (XIV ст.), Іоанно-Предтеченська церква (XVст.), Домініканський костел (XVIII ст.), Тринітарський костел, Монастир домініканок, Монастир францисканців, Костьол св. Катерини, Кафедральний Петропавлівський костьол (XV ст.), Петропавлівська церква (XVI ст.) Покровська церква (XIX ст.), Хрестовоздвиженська церква, Георгіївська церква (XIX ст.).

До історичних пам’яток міста також належать: Українсько-польський ринок (XIV ст.), Вірменський ринок, Вірменський колодязь, Тріумфальна брама (1781), Будинки: пивзаводу (1872), комерційного банку (кінець XIXст.), українсько-польського магістрату, руського магістрату, першої російської гімназії (1837–1841), дворянського зібрання (1857–1893).

Полтава— місто обласного підпорядкування, обласний і районний центр. Розташована на річці Ворсклі – притоці Дніпра. У XVІІ ст. Полтава отримала магдебурзьке право. Площа міста – 7,7 тис. га. Місто поділяється на 3 міські райони й налічує 317,0 тис. мешканців. Поверхня правобережної (основної) частини міста слабохвиляста, в прирічковій частині глибоко розчленована балками та ярами. Перевищення висот – до 72 м. Лівобережна частина – рівнинна заплава і надзаплавна тераса Ворскли. Пересічна температура січня – - 7,0°, липня – + 20,5°. Опадів – 485 мм на рік. Площа зелених насаджень становить 934 га. У місті діє Полтавський міський парк- пам’ятка садово-паркового мистецтва та 22 пам’ятки природи і 7 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Перша письмова згадка про літописну Лтаву знайдена на сторінках Іпатіївського списку «Повісті минулих літ» 1173 р. Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік «віку» Полтави до 1999 р. Дослідники вбачають можливі значення назви міста як похідні від слов’янських слів «огорожа», «огороджене тином місце», а також пов’язують із давньоруською традицією назву поселень за іменем найближчої водної артерії – струмка Лтави – правої притоки Ворскли. Походження останньої назви виводять навіть до давнього арійського словосполучення «заболочена річка». У 1974 р. вперше урочисто було відзначено 800-річчя Полтави. Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літописі. Пізніші археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей у Полтаві аж до зламу VIII–IX ст.

Засноване місто слов’янами-сіверянами у IX ст. Укріплене першопоселення на Івановій горі розпочало розвиток давньоруського граду Х–ХІІІ ст. У ХІ–XVIІ ст. Полтава існувала на зламі між Руссю і Диким Полем кочівників, згодом – між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою та Московським царством. Прикордонні умови життя України, постійні взаємозапозичення і міжетнічні зіткнення, спричинили формування особливої верстви місцевого населення – козацтва, яке й визначало історію укріпленого форпосту на Ворсклі впродовж XVI–XVIII ст. У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру.

У 1709 р. тут відбулася відома Полтавська битва, на вшанування якої встановлено Колону слави. До початку XIX ст. Полтаву, завдяки пам’ятній битві, відвідали цариця Катерина II, полководці О. Суворов, М. Кутузов, відомі мандрівники.

У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв’язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину – унікальний всесвітньовідомий ансамбль Круглої площі.

Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860 р. у місті з 30 тис. мешканців було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист та український правопис, а Т. Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В українських Афінах, як називали тоді Полтаву, навчалися й формували свій майбутній творчий геній математик Остроградський В., письменники Л. Глібов, М. Старицький, М. Гоголь, учений і громадський діяч М. Драгоманов та ін.

Полтава має давні культурні традиції. У місті є багато музеїв, як-от краєзнавчий, Музей-заповідник «Поле Полтавської битви», Музей-садиба Котляревського, ім. Короленка, Музей-садиба Панаса Мирного, Музей авіації і космонавтики ім. Ю. Кондратюка, Картинна галерея тощо. 1 квітня 2006 р. в Полтаві урочисто відкрито ще й Пам’ятник галушці (автори: А. Чорнощоков, М. Цись та Ю. В’ялий). Пам’ятник розташований на Соборному майдані біля Музею-садиби І.П. Котляревського. 16 квітня 2006 р. перед театром Гоголя відкрито Пам’ятник Марусі Чурай. Пам’ятками архітектури є Ансамбль Круглої площі (1805 р.), дзвіниця Успенського собору (1774 р.), собор і споруди Хрестовоздвиженського монастиря (XVIІ– XVIІІ ст.)

Чималий успіх мають вистави Полтавського музично-драматичного театру ім. М. Гоголя як класичного репертуару, так і доробку сучасних драматургів. Одностайне схвалення отримали постановки останніх років «Енеїда», «Наталка Полтавка» (за І. Котляревським), «Ніч перед Різдвом» (за М. Гоголем).

Чернігів - обласний центр Чернігівської області. Розташований на Придніпровській низовині, на правому високому березі Десни. Місто налічує 295–500 мешканців. Його площа - 79 км². Міські райони: Деснянський і Новозаводський. Пересічна температура січня – - 6,7°, липня – 9,4°. Опадів -539 мм на рік. Площа зелених насаджень міста становить 25,5 тис. га. У Чернігові налічується 19 пам’яток природи, у т. ч. озера Глушець та Магістрацьке, 2 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва (всі місцевого значення).

Чернігів - одне з найстародавніших міст України. На території Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. За ранньої доби Чернігів був центром племені сіверян і поступався багатством тільки Києву. Уперше він згадується в літописі 907 р. З IX–X ст. збереглися могили - місця поховань князів і бояр (особливо важлива Чорна Могила з Х ст.). У 1024–1239 рр. Чернігів був центром Чернігівського князівства.

Великодержавна політика Чернігівської княжої династії створювала належні умови для розвитку культури регіону. Це вплинуло, насамперед, на архітектуру й образотворче мистецтво. Чернігівські монументальні будови XI–XІІ ст., зокрема церкви, були видатними пам’ятками того часу. У першій половині XI ст. в центрі міста побудовано Спасо-Преображенський собор. Протягом XІІ ст. побудовано Борисоглібський собор, Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви, Успенський собор Єлецького монастиря, П’ятницьку церкву.

Сліди культурного зростання Чернігова залишилися також у літературі. Чернігівський ігумен Данило був автором опису мандрівки до Святої Землі (кін. XI–поч. XІІ). Частини Чернігівського літопису, які не зберіглися, натрапляємо у пізніших літописних зводах.

Справжнє піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя міста. Воно стало одним із перших культурних центрів України. Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископа Лазаря Барановича, який переніс до міста друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському 1675 р. З ініціативи Л.Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький катедральний собор (XVІ ст.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колегіуму (1700 р.), який став одним із основних осередків освіти й науки Гетьманщини. У першій половині XVІІІ ст. в Чернігові з’являються нові монументальні церкви (бароккова Катеринська церква, 1715 р.) й світські будови (Будинок полкової канцелярії, відомий «Мазепин будинок» або будинок Якова Лизогуба).

Видатні письменники: М. Коцюбинський, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Чернявський; маляр - І. Рашевський, історик В. Модзалевський жили в Чернігові на межі XІХ і ХХ ст. Біля цих діячів гуртувалася й виховувалася українська молодь, здебільше вихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії.

Музеї міста також є інтенсивним пізнавально-відпочинковим місцем рекреантів - історичний, художній, літературно-меморіальний Музеї М.Коцюбинського, Музей народно-декоративного мистецтва Чернігівщини, Музей бойової слави, Чернігівський архітектурно-історичний заповідник. Як гості Чернігова, так і його мешканці, є частими відвідувачами театрів - українського музично-драматичного ім. Т. Г. Шевченка; Театру для дітей та молоді; обласної філармонії. У місті діє обласне туристично-екскурсійне виробниче об’єднання (з 1991 -відділення Українського акціонерного товариства з туризму та екскурсій).

Донецьк– адміністративний центр Донецької області. До складу Донецької міськради входять міста: Донецьк (9 внутрішніх районів), Моспіно, селища міського типу: Ларіна, Горбочово-михайлівка, 8 сільських населених пунктів. Населення налічує1 132 700 ос. (1995 р.). Усі річки на території міста впадають у річку Кальміус. У місті діє 2 водосховища: Донецьке море (206 га) і Кальміуське водосховище (60 га). Річок налічується 5, найдовші з них – Черепашкина -23 км і Асмоловка - 13 км. У Донецьку є|схильний| двадцять дві пам’ятки архітектури місцевого значення, близько двохсот пам’яток культури й історії, меморіальних місць|місце-миль|. Донецький академічний державний театр опери та балету ім. А. Б. Солов’яненка -один із наймолодших вітчизняних музичних театрів.

Економічна історія краю розпочаналася 1869 р., коли успішний валлієць з Уельсу Джон Джеймс Хьюз (Юз) приїхав на ковилові простори донецьких степів. Виникнення міста Донецька належить до літа 1869 р., коли Джон Юз розпочав|починав| будівництво металургійного заводу. Поряд з|поряд із| майданчиком, відведеним під забудову|спорудження| заводу, виникло селище, яке злилося з шахтарським поселенням Александровської копальні|рудні| і було назване|накликати| Юзовкою по імені керівника.

Донбас -один із старих вуглевидобувних районів, де видобувають вугілля не перше століття. Багатства Донецького краю відкрив 1784 р. капітан Скорняков, який знайшов кам’яне вугілля в Донській землі і повідомив це фавориту Катерини Великої Потьомкіну.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відомості про рекреаційний регіон	\|	Курортні міста Дніпровсько-Дністровського рекреаційного регіону

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.